ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 рокусправа № 380/15339/23
Львівський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої суддіЧаплик І.Д.
секретар судового засіданняПосмітюх К.Т.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника позивача Вовчак Р.Я.
представника відповідача Буричко С.З.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), в якому просить:
визнати незаконним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 01.06.2023 № 28 «Про стан служби військ у військовій частині НОМЕР_1 за травень 2023 року» в частині накладення дисциплінарного стягнення на заступника командира військової частини з морально-психологічного забезпечення - начальника групи МПЗ полковника Ельхана СОЛТАНОВА у вигляді догани;
визнати незаконним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.06.2023 № 171 «Про низьку особисту дисциплінованість офіцера управління військової частини»;
стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1000.00 гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника командира військової частини з морально-психологічного забезпечення - начальника групи морально-психологічного забезпечення. 01.06.2023 командиром військової частини було видано наказ №28 «Про стан служби військ у військовій частині НОМЕР_1 за травень 2023 року», яким, зокрема, позивачу оголошено догану за низьку виконавчу дисципліну (відсутність 26.05.2023 без поважних причин на практичних заняттях з вогневої підготовки). Також 05.06.2023 командиром військової частини було видано наказ №171 «Про низьку особисту дисциплінованість офіцера управління військової частини», яким за особисту недисциплінованість, порушення вимог статей 11, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України заступнику командира військової частини з морально-психологічного забезпечення позивачу оголошено догану. Позивач вважає, що його було безпідставно притягнуто до дисциплінарної відповідальності, службові розслідування щодо вчинення ним дисциплінарних правопорушень не проводились, факту його вини у порушенні службової дисципліни не встановлено. На підставі вказаного вважає, що вищевказані накази в частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності є протиправними і підлягають скасуванню. Також зазначає, що внаслідок накладення на нього дисциплінарних стягнень погіршився його стан здоров'я, позивач зазнав моральних страждань, у зв'язку з чим додатково заявляє вимогу про стягнення моральної шкоди.
Ухвалою від 10.07.2023 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 24.07.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідач 13.09.2023 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності наказом від 01.06.2023 №28 пов'язане з тим, що згідно з планом морально- психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 на 2023 навчальний рік, затверджений командиром військової частини НОМЕР_1 12.01.2023 - заняття з вогневої підготовки всіма категоріями військовослужбовців було заплановано на 25.05.2023, яке відповідно до наказу №155 від 24.05.2023 перенесено на 26.05.2023. 20.05.2023 ОСОБА_1 було видано командиром військової частини НОМЕР_1 посвідчення №87 про відрядження до м. Києва у військову частину НОМЕР_4 на 3 доби з 23 травня 2023 року для проведення звірки та усунення виявлених розходжень обліку ТЗП на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.05.2023 №140. ОСОБА_1 вибув з військової частини НОМЕР_1 у відрядження до м. Києва у військову частину НОМЕР_4 та повернувся 25.05.2023 відповідно до наказу №145. Вранці 26 травня 2023 року перед заняттями з вогневої підготовки всього особового складу військової частини НОМЕР_1 , позивачу та всім військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 було доведено в усному порядку вищезазначений наказ командиром військової частини НОМЕР_1 про прийняття участі із заняття з вогневої підготовки. Крім того, повідомлення ОСОБА_1 про необхідність прийняття участі із заняття з вогневої підготовки підтверджується включенням його у роздавально- здавальну відомість, однак останній відмовився у ній розписуватися у зв'язку з небажання прийняття участі у відповідній підготовці, що додатково підтверджує допущення позивачем дисциплінарного проступку. Крім того, 03 червня 2023 року заступник командира військової частини з морально-психологічного забезпечення - начальник групи морально-психологічного забезпечення полковник ОСОБА_1 під час особистого спілкування в службовому приміщенні з командиром військової частини не виконав вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, що виразилось у неповазі до командира, на зауваження у роботі щодо дотримання вимог Статуту ВС ЗСУ реагував неадекватно, підвищував тон розмови, сперечався (нецензурна лексика). З огляду на вказане Військова частина НОМЕР_1 вважає безпідставними доводи позивача про те, що жодних підстав для оголошення догани спірними наказами не було, службові розслідування не проводилися, пояснення від позивача не отримувалися. Необгрунтованими є і доводи позивача, що притягнення його до дисциплінарної відповідальності є безпідставним. Щодо заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди відповідач зауважує, що позивач не довів належними та допустимими доказами перенесення страждання і приниження внаслідок протиправних дій відповідача як суб'єкта владних повноважень, а тому у вказаній частині позовна вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.
Також у відзиві містилось клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Позивач 20.09.2023 подав відповідь на відзив, у якій вказав, що наказ «Про організацію і проведення стрільб та забезпечення виконання вимог безпеки» № 155, яким перенесено заняття з вогневої підготовки, датований 24 травня 2023 року. В цей період позивач перебував у відрядженні, а вказаний наказ не було доведено до його відома в жодний спосіб, ні в усній, ні в письмовій формі. При тому, 25.05.2023 позивач повернувся з відрядження пізно вночі і прибув на службу пізніше від встановленого розпорядку дня з дозволу командира частини, тому про перенесення вогневої підготовки йому не було відомо. Що стосується наказу командира військової частини від 05 червня 2023 № 171 «Про низьку особисту дисциплінованість офіцера управління військової частини» про оголошення догани за недисциплінованість під час особистого спілкування з командиром частини в його кабінеті, то такі обставини взагалі не підтверджуються жодними доказами.
Ухвалою від 22.09.2023 задоволено клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання для розгляду адміністративної справи на 18 жовтня 2023 року.
18.10.2023 представник позивача подав клопотання про допит свідків, у якому просив викликати і допитати як свідків військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , які могли підтвердити факт присутності позивача на шикуванні перед початком занять з вогневої підготовки та доведення до нього наказу про проведення навчальних стрільб.
У судовому засіданні 18.10.2023 клопотання про виклик свідків задоволено частково. Викликано свідками наступних військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 : ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . На клопотання представника відповідача до матеріалів справи долучено залізничні квитки позивача щодо його від'їзду з відрядження у м. Києві. Також суд протокольною ухвалою перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання відкладено на 15.11.2023.
У підготовчому судовому засіданні 15.11.2023, з'ясувавши явку свідків та думку представників позивача та відповідача, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду справи по суті.
У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив, просили їх задовольнити.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, просив у їх задоволенні відмовити.
Дослідивши подані сторонами документи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач, ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника командира військової частини з морально-психологічного забезпечення - начальника групи морально-психологічного забезпечення, військове звання - полковник.
Відповідно до Плану морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 на 2023 рік, затвердженого командиром військової частини НОМЕР_1 , заплановане проведення занять з вогневої підготовки з усіма категоріями військовослужбовців 25 травня 2023 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.05.2023 №140 позивача відряджено до військової частини НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 , для проведення звірки та усунення виявлених розходжень обліку технічних засобів пропаганди на 3 доби, з 23 по 25 травня 2023 року.
На підставі вказаного наказу позивачу було видано посвідчення про відрядження від 20 травня 2023 року №87.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.05.2023 №155 «Про організацію і проведення стрільб та забезпечення виконання вимог безпеки», з метою підвищення вогневої виучки, вдосконалення навичок у володінні стрілецькою зброєю, підготовки особового складу до виконання завдань за призначенням та забезпечення вимог безпеки наказано 26 травня 2023 року на базі військового стрільбища Міжнародного центру миротворчості та безпеки (с. Старичі, військова частина НОМЕР_5 ) провести заняття з вогневої підготовки з особовим складом військової частини НОМЕР_1 . Заняття провести з виконання вправи навчальних КС 2.01(03).1.1 стрільб з автомата АК-74, РПК-74 та вправи навчальних стрільб КС 2.12.1.1 з пістолета ПМ вдень. Час проведення занять: з 09.00 до 15:00 26 травня 2023 року. Заняття провести в суворій відповідності до вимог Курсу стрільб, методики вогневої підготовки, наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.12.2022 №394 «Про організацію бойової підготовки у військовій частині НОМЕР_1 в 2023 році».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.05.2023 №145 позивач вважається таким, що прибув і приступив до виконання службових обов'язків з відрядження з військової частини НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 .
В матеріалах справи наявна відомість складання заліку особового складу військової частини НОМЕР_1 зі знання вимог безпеки під час проведення занять з вогневої підготовки, де відсутній підпис позивача як особи, яку інструктують. Також в матеріалах наявні роздавально-здавальні відомості за 26.05.2023, де відсутні підписи позивача про отримання та здавання набоїв.
01.06.2023 було видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 01.06.2023 №28 «Про стан служби військ у військовій частині НОМЕР_1 за травень 2023 року», за п. 8 якого за низьку виконавчу дисципліну (відсутність 26.05.2023 без поважних причин на практичних заняттях з вогневої підготовки) заступнику командира військової частини з морально-психологічного забезпечення - начальнику групи МПЗ оголошено «Догану».
05.06.2023 було видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.06.2023 №155 «Про низьку особисту дисциплінованість офіцера управління військової частини», у якому вказано, що відповідно до вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожний військовослужбовець повинен бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтримані порядку і дисципліни, показувати приклад дисциплінованості. Незважаючи на дані вимоги 03 червня 2023 року заступник командира військової частини з морально-психологічного забезпечення - начальник групи морально-психологічного забезпечення полковник ОСОБА_8 під час особистого спілкування, в службовому приміщені кабінет №2 командира частини, на вказані зауваження у роботі реагував неадекватно, підвищував тон розмови, сперечався та виявляв не повагу до командира військової частини. Даний випадок став можливим внаслідок особистої недисциплінованості та не знання загальних обов'язків військовослужбовців, командирів (начальників) полковником ОСОБА_9 .
За особисту недисциплінованість, порушення вимог статей 11, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України заступнику командира військової частини з морально-психологічного забезпечення - начальнику групи морально-психологічного забезпечення полковнику ОСОБА_10 оголосити «ДОГАНУ».
Не погоджуючись із наказами командира військової частини НОМЕР_1 від 01.06.2023 № 28 «Про стан служби військ у військовій частині НОМЕР_1 за травень 2023 року» в частині накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани; від 05.06.2023 № 171 «Про низьку особисту дисциплінованість офіцера управління військової частини», позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав.
У судовому засіданні 15.11.2023 були допитані наступні свідки: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Свідок ОСОБА_2 повідомив, що йому нічого не відомо про події, щодо яких виникли спірні правовідносини; подій, які відбувались 26 травня 2023 року, у день проведення занять з вогневої підготовки, він не пам'ятає.
Свідок ОСОБА_3 повідомив, що не пам'ятає чи був присутній позивач на ранковому шикуванні 26 травня 2023 року, перед відправленням на навчальні стрільби. Накази про проведення стрільб доводились до особового складу в усному порядку.
Свідок ОСОБА_4 повідомила, що не пам'ятає чи була присутня на ранковому шикуванні 26 травня 2023 року і чи був присутній позивач вона також згадати не може.
Свідок ОСОБА_5 повідомив, що в його посадові обов'язки входить видача, погодження та перевірка правильності наказів, які складаються командуванням військової частини. Чи був присутній позивач на шикуванні 26 травня 2023 року, вказаний свідок не пам'ятає.
Свідок ОСОБА_6 повідомив, що 26 травня 2023 року шикування розпочалось о 7:50 ранку, після чого було оголошено список військовослужбовців, які повинні були брати участь у навчальних стрільбах. Позивач був присутній на вказаному шикуванні, але на навчальних стрільбах був відсутній. Також свідок зазначив, що у військової частини НОМЕР_1 немає власного полігону для проведення навчальних стрільб, тому можливість їх проведення залежить від наявності вільного місця на відповідних військових стрільбищах. Оскільки 25 травня була відсутня можливість провести навчальні стрільби, їх проведення було відкладене на 26 травня. Відтак 25 травня 2023 року до особового складу військової частини було доведено наказ про проведення навчальних стрільб 26 травня 2023 року, а на ранковому шикуванні 26 травня 2023 року було повторно оголошено наказ зі списком особового складу, який повинен брати участь у стрільбах. Крім того, свідок зазначив, що присутність позивача на навчальних стрільбах була необхідна, оскільки в той день проводились заняття по лінії морально-психологічного забезпечення.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст. ст. 1, 3, 8, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII, Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 №548-XIV.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24.03.1999 N 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут). Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту. Положення Статуту поширюються на громадян, звільнених з військової служби у відставку або у запас з правом носіння військової форми одягу, під час носіння ними військової форми одягу.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначено Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, який затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" (далі - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України).
Відповідно до ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Військовослужбовець зобов'язаний додержуватися вимог безпеки, вживати заходів до запобігання захворюванню, травматизму, повсякденно підвищувати фізичну загартованість і тренованість, утримуватися від шкідливих для здоров'я звичок (ст.13 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).
Статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Відповідно до ст.128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України солдат зобов'язаний: підтримувати на високому рівні особисту бойову готовність, досконало володіти закріпленою за ним зброєю і технікою, тримати їх завжди справними, чистими, готовими до бою; знати тактику дій відділення в різних видах бою та вміло діяти в бою; знати та неухильно дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права; сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники), бути готовим до виконання завдань за призначенням; постійно вдосконалювати свої знання за фахом, уміння та навички; знати посади, військові звання і прізвища своїх безпосередніх та прямих начальників (до командира бригади включно); додержуватися військової дисципліни, мати охайний зовнішній вигляд, додержуватися правил особистої та колективної гігієни; бути хоробрим та ініціативним, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців; виконувати правила носіння військового одягу і взуття, своєчасно та акуратно їх лагодити, щоденно чистити і зберігати у визначених місцях; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням військовослужбовців, шанувати честь і гідність товаришів по службі, додержуватися правил військової ввічливості, поведінки та військового вітання; повсякденно загартовувати себе, систематично вдосконалювати свою фізичну підготовку; своєчасно доповідати командирові відділення про захворювання, надзвичайні події та факти порушення військової дисципліни, випадки втрати чи несправності озброєння, техніки та інших матеріальних засобів; ретельно готуватися особисто, готувати зброю, техніку та інше майно до занять (стрільб, навчань), виконання завдань за призначенням, постійно стежити за їх наявністю і станом, своєчасно чистити зброю і шанцевий інструмент, проводити технічне обслуговування озброєння та техніки; неухильно виконувати правила безпеки під час використання зброї, в роботі з технікою та в інших випадках, додержуватися правил пожежної безпеки; виконувати розпорядок дня військової частини; точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників); у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття; під час перебування поза розташуванням військової частини поводитися з гідністю і честю, не допускати порушень громадського порядку та негідних вчинків.
З аналізу наведених норм законодавства випливає, що в основі поведінки військовослужбовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки. Правила поведінки та обов'язки, покладені на військовослужбовців, зокрема, стосовно неухильного дотримання вимог Конституції України та Законів, бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, поширюються на військовослужбовця не лише під час несення ним служби, а й у вільний від несення служби час.
Відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
В ст. 3 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна досягається шляхом: виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов'язку, вірності Військовій присязі; особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України; формування правової культури військовослужбовців; умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу; зразкового виконання командирами військового обов'язку, їх справедливого ставлення до підлеглих; підтримання у військових з'єднаннях, частинах (підрозділах), закладах та установах необхідних матеріально-побутових умов, статутного порядку; своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення; чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання.
Абзацом 2 та 6 ст. 4 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; погодитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
За ч. 1 ст. 12 Дисциплінарного статуту Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України, Міністр оборони України, начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України, керівники державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, Голова Служби зовнішньої розвідки України, Голова Служби безпеки України, Голова Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, командувач Національної гвардії України, Голова Державної прикордонної служби України, Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, начальник Управління державної охорони України, керівники інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями користуються дисциплінарною владою в повному обсязі цього Статуту, крім відповідних повноважень, визначених цим Статутом для кожного, з них особисто.
Статтею 45 Дисциплінарного статуту передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення корупційних діянь чи інших правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
В ст. 48 Дисциплінарного статуту передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
На військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення (ст. 82 Дисциплінарного статуту).
Відповідно до ст. 84 Дисциплінарного статуту, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Відповідно до ст. 94 Дисциплінарного статуту, про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.
Оголошувати про дисциплінарні стягнення командирам у присутності підлеглих заборонено.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі передбачені Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 (далі - Порядок №608).
Отже, за змістом частини 1 розділу 1 Порядку №608 такий передбачає можливість проведення службового розслідування стосовно військовозобов'язаних, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби.
Відповідно до п. 1 розділу ІІ Порядку №608, службове розслідування може призначатися у разі:
невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду;
невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань;
неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті;
дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця;
втрати або викрадення зброї чи боєприпасів;
порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки;
недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів;
внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення;
повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення;
скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Вказане свідчить, що проведення службового розслідування є правом командира з метою встановлення причин і умов вчинення дисциплінарного правопорушення, а не обов'язком, а тому лише факт його непроведення не може бути самостійною підставою для визнання протиправними наказів відповідача, на підставі яких позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Як зазначає позивач, наказ №155 від 24.05.2023 про перенесення навчальних стрільб з 25 травня на 26 травня 2023 року не було доведено до нього належним чином, що стало причиною його неявки на вказані навчальні стрільби, тому на думку позивача, накладення на нього дисциплінарного стягнення за вказаний проступок є протиправним.
Відповідно до ст. 6 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Пунктом 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.
Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.
Порядок віддання й виконання наказів передбачено статтями 35-37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
Так, накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові.
Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку.
Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.
За віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом.
Військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.
Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
З вказаних норм випливає, що відповідальність за дотримання порядку доведення наказу до підлеглих та за його наслідки покладається на командира, який віддав відповідний наказ.
Як зазначає позивач, він не мав можливості належним чином ознайомитися з наказом «Про організацію і проведення стрільб та забезпечення виконання вимог безпеки» № 155, яким перенесено заняття з вогневої підготовки (навчальних стрільб), які були заплановані на 25 травня 2023 року, на 26 травня 2023 року, датований 24 травня 2023 року. В цей період позивач перебував у відрядженні, а вказаний наказ не було доведено до його відома в жодний спосіб, ні в усній, ні в письмовій формі. При тому, 25.05.2023 позивач повернувся з відрядження пізно вночі і тому прибув на службу пізніше від встановленого розпорядку дня з дозволу командира частини.
Суд зазначає, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.05.2023 №140 позивач вважався таким, що вибув у відрядження до військової частини НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 , для проведення звірки та усунення виявлених розходжень обліку технічних засобів пропаганди, на 3 доби, з 23 по 25 травня 2023 року. У матеріалах справи наявні залізничні квитки на ім'я позивача, за залізничними маршрутами «Луцьк - Київ-Пасажирський» та «Київ-Пасажирський-Львів». Як встановлено судом з вказаних квитків, позивач повинен був прибути до м. Львів 25 травня 2023 року о 04:21 год. Доказів його прибуття в інший проміжок часу суду не надано. Крім того, згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.05.2023 №145 позивач вважається таким, що прибув і приступив до виконання службових обов'язків з військової частини НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 та зарахований на котлове забезпечення зі сніданку 25 травня 2023 року. З вказаного суд приходить до висновку, що позивач повинен був прибути в розташування військової частини НОМЕР_1 25 травня 2023 року зранку, а не пізно ввечері, як зазначає у відповіді на відзив. Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.05.2023 №155 «Про організацію і проведення стрільб та забезпечення виконання вимог безпеки», за словами свідка ОСОБА_6 було доведено до особового складу 25 травня 2023 року, а на ранковому шикуванні 26 травня 2023 року було оголошено перелік військовослужбовців, які залучались до участі в заняттях з вогневої підготовки. Позивач був присутній на вказаному шикуванні, і тому до нього цей наказ було донесено в тому ж порядку, як і усім військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 . Водночас доказів про прибуття до військової частини 26.05.2023 пізніше позивачем не подано, як і не подано доказів надання йому такого дозволу командиром. Відтак суд, на основі всього вищезазначеного приходить до висновку, що позивач повинен був дізнатися про проведення занять з вогневої підготовки та необхідність його безпосередньої участі у них щонайпізніше 26 травня 2023 року під час ранкового шикування. Крім того, суд враховує, що окрім стрільб, в той день також проводились заняття по лінії групи морально-психологічного забезпечення, за які позивач, як заступник командира військової частини НОМЕР_1 з морально-психологічного забезпечення, несе відповідальність. На це також вказує участь офіцерів групи морально-психологічного забезпечення у вказаних навчальних стрільбах, що підтверджується роздавально-здавальною відомістю на видачу боєприпасів на пункті бойового постачання за 26.05.2023 та відомістю складання заліку особового складу військової частини НОМЕР_1 зі знання вимог безпеки під час проведення занять з вогневої підготовки 26.05.2023, а також показаннями свідка ОСОБА_6 .
Доводи позивача щодо доведення наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 01.06.2023 №28 «Про стан служби військ у військовій частині НОМЕР_1 за травень 2023 року», пунктом 8 якого позивачу оголошено догану за низьку виконавчу дисципліну (відсутність 26.05.2023 без поважних причин на практичних заняттях з вогневої підготовки) до всього особового складу військової частини НОМЕР_1 , що, на думку позивача, є порушенням норм Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, суд оцінює критично, оскільки пунктом 11 вказаного наказу передбачено довести його до всього особового складу військової частини на підведенні підсумків за травень 2023 року, пункт №8 і №9 - кого стосується. Відтак суд приходить до висновку, що вказаний наказ в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності доводився лише до нього, як до особи, якої цей наказ безпосередньо стосувався, а доказів доведення його до інших військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 суду не подано.
Відтак суд приходить до висновку, що при винесенні наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 01.06.2023 №28 «Про стан служби військ у військовій частині НОМЕР_1 за травень 2023 року», в тому числі в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, відповідач діяв в порядку і на підставі, передбачених Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
З приводу визнання протиправним наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.06.2023 № 171 «Про низьку особисту дисциплінованість офіцера управління військової частини» суд зазначає наступне.
Статтею 49 Статуту внутрішньої служби передбачено, що військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.
Усі військовослужбовці повинні під час зустрічі (обгону) вітати один одного, додержуючись правил, визначених Стройовим статутом Збройних Сил України. Військове вітання - це вияв взаємної поваги і згуртованості військовослужбовців.
Статтею 50 Статуту внутрішньої служби передбачено, що відносини між військовослужбовцями повинні ґрунтуватися на взаємній повазі, і у питаннях служби вони звертаються один до одного на «Ви».
У спірному наказі від 05.06.2023 №171 «Про низьку особисту дисциплінованість офіцера управління військової частини» вказано, що 03 червня 2023 року заступник командира військової частини з морально-психологічного забезпечення полковник ОСОБА_1 під час особистого спілкування, в службовому приміщенні кабінету №2 командира частини, на вказані зауваження у роботі реагував неадекватно, підвищував тон розмови, сперечався та виявляв неповагу до командира військової частини. Позивач зазначив, що він не пам'ятає такої події, окрім того, спілкування з командиром військової частини НОМЕР_1 намагається уникати.
Суд звертає увагу сторін, що згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідачем не було надано жодних доказів, які підтверджують факт настання події, щодо якої було винесено наказ від 05.06.2023 №171 та правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Відтак вказаний наказ вважається протиправним і підлягає скасуванню.
Щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 1000 грн, суд зазначає наступне.
Згідно із ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1)якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2)якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3)в інших випадках, встановлених законом.
В силу п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконним діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивач на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди надав до суду виписний епікриз з медичної карти стаціонарного хворого №72, виданий Військово-медичним клінічним центром Західного регіону. Діагноз: гіпертонічна хвороба другої стадії другого ступеня. Ризик помірний. Ішемічна хвороба серця. Атеросклеротичний кардіосклероз. СН І. Атеросклероз аорти.
Позивач не надав суду жодних пояснень в обґрунтування розрахунку суми моральної шкоди (чому виходив саме з відповідної суми коштів, що оцінював для розрахунку тощо). Окрім того, не надав жодних доказів щодо характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з оскаржуваними діями відповідача, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров'я тощо. Також не зазначив, з яких міркувань він виходив, визначаючи суму шкоди.
Позивачем не надано суду належних доказів існування причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданою шкодою позивачу. Позивачем не доведено, що моральна шкода була завдана відповідачем саме у такому розмірі.
Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 в справі № 804/2252/14, від 20.02.2018 у справі №818/1394/17.
З огляду на наведене, суд приходить до переконання, що в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.
Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі«Руїс Торіха проти Іспанії»(Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з вимогами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Закону.
Відповідно до вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до вимог ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на користь позивача з військової частини НОМЕР_1 за рахунок її бюджетних асигнувань пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 19-21, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295-297, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,
ВИРІШИВ:
адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправними та скасування наказів, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.06.2023 № 171 «Про низьку особисту дисциплінованість офіцера управління військової частини».
В задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1073 (тисяча сімдесят три) грн 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими ст.ст.293,295 - 297 КАС України. із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 27 листопада 2023 року.
СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна