КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2023 року № 320/39117/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кочанової П.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо незакінчення виконавчого провадження №61427043,
- зобов'язати Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) закінчити виконавче провадження №61427043 з примусового виконання постанови №52110019 виданої 26.02.2020 виконавчого збору у розмірі 53 191, 25 грн в дохід держави.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконанні в Білоцерківському відділі державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) перебувало виконавче провадження №52110019 з примусового виконання виконавчого листа №2/357/297/16 виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь правонаступника ПАТ "Родовід Банк"-ТОВ "Вердикт Капітал" борг у сумі 9 775,25 доларів США та 283 559, 93 грн., а також судові витрати в розмірі 3654 грн. У зв'язку з поданням стягувачем заяви про повернення виконавчого документа без виконання, 26 лютого 2020 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Як стало відомо позивачу, 26.02.2020 року в межах виконавчого провадження №52110019 державним виконавцем було винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 53 191, грн. та 5 березня 2020 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №61427043 про стягнення виконавчого збору в сумі 53 191, 25 грн. У зв'язку з повторним пред'явленням стягувачем до виконання виконавчого листа №2/357/297/16, приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Канцедал О.О. 29.06.2021 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №65929113 та 29.06.2021 року винесено постанову про стягнення з позивача основної винагороди.
Оскільки відбувається подвійне стягнення плати державному та приватному виконавцю за виконання одного й того ж самого виконавчого документа, позивач звернувся до відповідача з заявою про закінчення виконавчого провадження №61427043. Відповідь на заяву не було отримано, та лише після повторного звернення представника позивача з означеного вище питання, відповідачем була надана відповідь про відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 1 листопада 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) з урахуванням приписів статті 287 КАС України.
Відповідачем через відділ документообігу та архівної роботи суду надано до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив про те, що керуючись ч.3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову від 05.03.2020 року про стягнення виконавчого збору в сумі 53191,25 грн. та відкрито виконавче провадження № 61427043. 5 листопада 2020 державним виконавцем винесено постанову про арешт рахунків боржника та відповідно направлено до банків учасників обміну. Згідно повідомлень від 05.11.2020 Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» та Акціонерне товариство "Універсал Банк" наклали арешт на всі рахунки боржника, що відкриті в банках. 01.03.2023 державним виконавцем виставлено платіжну вимогу № 61427043 та примусово було списано з банківського рахунку боржника грошові кошти у сумі 4282,36 грн. та перераховано до державного бюджету. Також, 9 листопада 2023 року державним виконавцем примусово списано залишок суми боргу у розмірі 48977,89 грн. та 10 листопада 2023 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження згідно п.9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження».
На підставі зазначеного просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність..
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 9 серпня 1996 року міським відділом №1 Білоцерківського МУ ГУМВС України в Білоцерківській області, РНОКПП НОМЕР_2 .
6 вересня 2016 року головним державним виконавцем міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження ВП №52110019 про примусове виконання виконавчого листа №2/357/297/16 виданого 13.06.2016 Білоцерківським міськрайонним судом про стягнення заборгованості за кредитним договором на користь ПАТ "Родовід Банк" в сумі 284 213 грн. з ОСОБА_1 .
Постановою головного державного виконавця міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції від 4 жовтня 2016 року внесено виправлення до ЄДРВП, ВП №52110019- в графу "резолютивна частина ВД". а саме: змінено внесений запис -"стягнути заборгованість за кредитним договором на користь ПАТ "Родовід Банк" в сумі 284 213 грн. з ОСОБА_1 " на запис -"стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Родовід Банк" борг в сумі 9775,24 доларів США та 283 559, 93грн., а також судові витрати в розмірі 3654 грн."
Постановою головного державного виконавця міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції від 4 жовтня 2016 року у межах виконавчого провадження №52110019 накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження у межах суми звернення стягнення: 9775,24 доларів США та 287 213,93грн.
22 листопада 2016 року постановою головного державного виконавця міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у межах виконавчого провадження №52110019 оголошено розшук майна боржника.
12 листопада 2019 року старшим державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області винесена постанова про опис та арешт майна (коштів) боржника у виконавчому провадженні №52110019.
26 лютого 2020 року, до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області звернувся стягувач -ТОВ "Вердикт Капітал" про повернення без виконання виконавчого листа №357/628/15-ц.
26 лютого 2020 року старшим державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) винесена постанова про повернення стягувачу виконавчого листа №2/357/297/16, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
При цьому, 26 лютого 2020 року старшим державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) винесена постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 53 191, 25 грн. в межах виконавчого провадження № 52110019.
5 березня 2020 року старшим державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) відкрито виконавче провадження №61427043 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 53191,25 грн.
Постановою старшого державного виконавця від 5 листопада 2020 року накладено арешт на кошти боржника.
4 лютого 2021 року постановою старшого державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) накладено арешт, що належить боржнику ОСОБА_1
21 лютого 2022 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) винесена постанова про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Також, постановою головного державного виконавця від 24 листопада 2022 року накладено арешт на грошові кошти позивача
Постановою головного державного виконавця Білоцерківського Відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) винесена 14 серпня 2023 року постанова про визначення поточного рахунку для здійснення видаткових операцій.
10 листопада 2023 року постановою головного державного виконавця Білоцерківського Відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) закінчено виконавче провадження на підставі п.9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".
Матеріали справи містять платіжну інструкцію №27995 від 6 березня 2023 року про списання з банківського рахунку боржника грошових коштів у сумі 4213 грн., 36 коп.
Разом з тим, 29 червня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Канцедал О.О. відкрито виконавче провадження №65929113 з виконання виконавчого листа, виданого 13.06.2016 Білоцерківським міськрайонним судом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Родовід Банк" за договором кредиту №86\АК-0000.08.2 від 17 березня 2008 року в сумі 9 975,24доларів США та 283 559,93 грн., а також судові витрати в розмірі 3 654 грн.
У цей же день, приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Канцедал О.О. у межах виконавчого провадження №65929113 винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди з ОСОБА_1 у сумі 997,52 доларів США та 28 721,39 гривень.
Також, постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Канцедал О.О. від 29.06.2021 року визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження 332,00 грн.
4 квітня 2023 року позивач звернувся до відповідача з заявою про закінчення виконавчого провадження, що підтверджується квитанцією Укрпошти. До заяви були додані копія постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області Канцедала О.О. про відкриття виконавчого провадження ВП №65929113 від 29 червня 2021 року, копія Постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області Канцедала О.О. від 29.06.2021 про стягнення 10% від суми заборгованості, як основної винагороди у виконавчому провадженні ВП №65929113
Відповідь на заяву позивача від 4 квітня 2023 року матеріали справи не містять.
Також, представник позивача, звернувся до відповідача з повторною заявою від 13 липня 2023 року про закінчення виконавчого провадження, обґрунтовану подвійним стягненням з позивача плати державному виконавцю та приватному виконавцю з виконання одного й того ж виконавчого документа.
Листом від 31.07.2023 року за №69211 відповідачем повідомлено представника позивача за результатом розгляду його звернення від 13.07.2023 року про відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження №61427043.
Отже, спірним є питання розв'язання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частина перша статті 5 цього Закону передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно із частиною першою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною восьмою статті 27 цього Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.
Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Згідно з приписами частин першої - п'ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 2 червня 2016 року №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі також - «Порядок №643»).
Пунктом 19 цього Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Матеріалами справи підтверджується та обставина, що за одним і тим же виконавчим документом здійснюється стягнення з позивача як виконавчого збору, так і основної винагороди приватного виконавця.
Суд зазначає, що основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча й виступають формами винагороди виконавців, проте не є однаковими поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення.
Водночас стосовно розв'язання питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа, Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19 звернув увагу на таке.
Закон України «Про виконавче провадження» містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Так, з одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред'явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.
Натомість з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця.
Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.
Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість.
Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.
Своєю чергою, ця ситуація здатна підважити засади виконавчого провадження й атакувати такі стрижневі елементи верховенства права як правова визначеність і поважання людських прав.
Іншим аспектом цієї проблеми є балансування прав та інтересів учасників виконавчого провадження.
Так, указана проблема за колом осіб, головним чином, стосується прав та інтересів державних виконавців, приватних виконавців і боржників. Однак з-поміж інших учасників виконавчого провадження саме боржники перебувають у найбільш уразливому становищі, позаяк у зв'язку з неповнотою законодавчого регулювання зобов'язані платити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Зрештою проблематика, яка зумовлена неповнотою законодавства, стосується й аспекту дієвого юридичного захисту індивідуальних людських прав від їх порушення суб'єктами владних повноважень та питання ефективного способу захисту, який повинен забезпечити поновлення порушеного права й бути адекватним наявним обставинам.
Така невизначеність законодавчого регулювання окреслених правовідносин має наслідком потребу застосування аналогії закону (права).
У цьому контексті насамперед Верховний Суд зауважив, що означене питання (про справедливість подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа) полягає у тому, що несправедливим є не стягнення виконавчого збору чи основної винагороди як таких, а саме їхнє стягнення одночасно. Тобто у ракурсі поставленого питання справедливим є стягнення лише однієї з указаних сум.
Розв'язуючи це питання, Верховний Суд зазначив, що виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Це право залежить від того, чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв'язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.
Так, частиною восьмою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає».
На відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону України «Про виконавче провадження» регулює подібні суспільні правовідносини.
Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.
Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).
Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв'язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
На основі цього, Верховний Суд вказав, що з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», зробивши наступний висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.
У такому випадку належний та ефективний спосіб захисту здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.
Зважаючи на вжиті у ч. 8 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» часові маркери для її застосування: «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі», «на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає», то застосування аналогії закону до правовідносин дозволяє зробити висновок, що право на захист виникає з дня відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того самого документа, який раніше був на виконанні у державного виконавця.
Водночас строк на оскарження у такому випадку пов'язується не з винесенням постанови про стягнення виконавчого збору, а з діями державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, вчиненими після відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того ж самого виконавчого листа.
Зрештою, враховуючи положення частини восьмої статті 27, частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», до способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов'язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору.
Таким чином, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19, суд вважає, що оскільки приватним виконавцем Канцедалом О.О. відкрито виконавче провадження за виконавчим листом №357/628/15-ц виданим 13.06.2016 Білоцерківським міськрайонним судом та стягнуто з ОСОБА_1 основну винагороду у визначеному законом розмірі, тому підстави для подальшого стягнення з позивача суми виконавчого збору, який стягнутий в межах виконання цього ж виконавчого документа, відсутні.
Як встановлено судом, позивач та представник позивача неодноразово звертались до відповідача з заявами про закінчення виконавчого провадження, проте відповідач безпідставно цього не зробив, з огляду на що з метою належного та ефективного захисту прав позивача позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не закінчення виконавчого провадження №61427043.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, постановою головного державного виконавця Білоцерківського Відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 10 листопада 2023 року закінчено виконавче провадження на підставі п.9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".
Суд зазначає, що предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення. Характер позовної вимоги визначається характером спірних правовідносин, з якого випливає вимога позивача.
Під підставами позову, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.
Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується заявлена позивачем вимога. Зміна предмету або підстав позову може відбуватися лише у межах спірних правовідносин. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
В контексті викладеного вище, суд вважає, що винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження від 10 листопада 2023 року створює нові спірні правовідносини.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/393/19 (пункт 28).
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо строку звернення звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду: 1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; 2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
У поданому адміністративному позові позивач оскаржує бездіяльність Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо незакінчення виконавчого провадження №61427043.
Як вбачається із матеріалів справи, листом відповідача від 31.07.2023 року за №69211 повідомлено представника позивача за результатом розгляду його звернення від 13.07.2023 року про відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження №61427043.
До Київського окружного адміністративного суду представник позивача звернувся з позовною заявою 10 серпня 2023 року через систему "Електронний суд".
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем строк звернення до суду не пропущено.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання позовну немайнового характеру слід сплатити судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З матеріалів справи встановлено, що позов подано через систему «Електронний суд». До позовної заяви долучено квитанцію від 10.08.2023 № 32528798800007511433 про сплату судового збору у розмірі 1 073,60 грн.
Однак, суд зазначає, що за подання цього позову позивачу з урахування коефіцієнту пониження слід було сплатити судовий збір у розмірі 858,88 грн.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Таким чином, судовий збір у розмірі 429,44 грн. (50%) підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Щодо надміру сплаченого судового збору у розмірі 214, 72 грн., суд роз'яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, ч.9 ст.205, ч.4 ст.229, ст.ст. 241-246, 268, 269, 272, 287, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо незакінчення виконавчого провадження №61427043.
В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (код ЄДРПОУ 34846037, адреса: Київська область, м.Біла Церква, бул.Олександрійський, буд.94) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 429 (чотириста двадцять дев'ять гривень) 44 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до ст. 287 КАС України подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кочанова П.В.