ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2023 року ЛуцькСправа № 140/22857/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними, скасування постанови та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільській області) про визнання протиправними дій щодо відмови в призначенні згідно з частиною шостою статті 42 Закону України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105-XIV) одноразової допомоги сім'ї потерпілого в сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату та скасування постанови від 26 липня 2023 року; зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату (248100,00 грн), на підставі заяви від 01 лютого 2022 року.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що є батьком сина ОСОБА_2 , який працював водієм Луцького регіонального структурного підрозділу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробізнес» (далі - ТзОВ «Агробізнес») та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок нещасного випадку, який пов'язаний з виробництвом. Позивач 01 лютого 2022 року звернувся із заявою про виплату як члену сім'ї потерпілого одноразової допомоги внаслідок нещасного випадку на виробництві в Підволочиське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області, яким відмовлено у виплаті зазначеної допомоги. Разом з тим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року у справі №140/4402/22 зобов'язано Підволочиське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 лютого 2022 року про призначення одноразової виплати на сім'ю як члену сім'ї ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом та прийняти відповідне рішення за результатами такого розгляду. Розгляд заяви як правонаступник провело ГУ ПФУ в Тернопільській області, яке постановою від 26 липня 2023 року відмовило у виплаті цієї одноразової допомоги з тих підстав, що позивач був зареєстрований за іншою адресою місця проживання, ніж померлий син.
Позивач вважає, що норми законодавства не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, а тому відсутність реєстрації місця його проживання за зареєстрованим місцем проживання його сина ОСОБА_2 , який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, не може бути доказом того, що вони не проживали разом, а відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є безумовним підтвердженням того, що позивач не проживав разом зі своїм сином на момент його смерті. При цьому на підтвердження факту проживання із сином ОСОБА_2 за однією адресою було надано акт про проживання від 01 червня 2022 року та довідку Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Соборності, 31А» від 02 червня 2022 року.
Позивач також зауважив, що статтею 45 Закону №1105-XIV визначені випадки, за яких Фонд відмовляє у страхових виплатах. Проте відмова відповідача не ґрунтується на вимогах закону.
На підставі наведеного позивач вважає, що має право на отримання одноразової допомоги сім'ї потерпілого в сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, що на момент подання заяви (01 лютого 2022 року) становить 248100,00 грн, виходячи з розміру прожиткового мінімуму 2481,00 грн.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги заперечив (а.с.48-50). В обґрунтування цієї позиції вказав, що частиною шостою статті 42 Закону №1105-XIV передбачено у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплату одноразової допомоги його сім'ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та виплату одноразової допомоги кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.
Позивач, будучи ознайомленим із актом спеціального розслідування нещасного випадку від 10 вересня 2021 року, його не оскаржував, документів для підтвердження права на одноразову виплату при втраті годувальника не надав, він не підтвердив ні своєї непрацездатності, ні того, що позивач мав право на утримання від потерпілого (був утриманцем), про що було зазначено у листі відділення Фонду від 14 грудня 2021 року. Крім того, листом від 28 лютого 2022 року позивача було повідомлено про різні місця реєстрації його із померлим.
Відповідач зауважив, що відповідно до Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року №11 (далі - Порядок №11), для призначення одноразової виплати членам сім'ї потерпілого необхідно подати, зокрема, довідку про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу). Належним доказом у цьому разі є доказ реєстрації місця проживання, а не довідка про проживання. Тому довідка від 02 червня 2022 року, що видана Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Соборності, 31А», та акт проживання від 01 червня 2021 року не можуть бути враховані, оскільки відповідно до Порядку №11 спільною має бути саме реєстрація, а не проживання.
Також відповідач вважає, що призначення страхових виплат є дискреційними повноваженнями органів Пенсійного фонду України, а суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта владних повноважень та може лише зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення страхових виплат.
З наведених підстав відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
У відповіді на відзив позивач підтримав доводи позову (а.с.45-46). Наголосив на тому, що Законом №1105-XIV передбачено різні види допомог та суб'єктів отримання у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві: одноразова допомоги сім'ї потерпілого в сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та одноразова допомоги особі, яка перебувала на утриманні потерпілого.
На думку позивача, факт його проживання із сином ОСОБА_2 за однією адресою підтверджено документально (актом про проживання від 01 червня 2022 року та довідкою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Соборності, 31А» від 02 червня 2022 року). Їх належність як доказів підтверджена рішенням суду у справі №140/4402/22.
Відповідач заперечення на відповідь на відзив не подав.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження останнього серії НОМЕР_1 (а.с.24).
30 червня 2021 року близько 11:00 ОСОБА_2 , керуючи службовим автомобілем марки Mercedes, модель 308CDI, типу фургон малотонажний-В, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись автодорогою М-19 «Доманово-Ковель-Чернівці-Тереблече» на 185 км + 450 м між селом Малі Дорогостаї Млинівського району Рівненської області та селом Брищі Дубенського району Рівненської області не справився з керуванням, виїхав за межі проїзної частини праворуч, де допустив перекидання транспортного засобу з наступним виїздом назад на проїзну частину. У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 02 липня 2021 року ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Малі Дорогостаї Млинівського району Рівненської області (а.с.23).
Актом спеціального розслідування нещасного випадку від 10 вересня 2021 року форми Н-1/П, затвердженим 14 вересня 2021 року начальником Управління Держпраці у Тернопільській області, нещасний випадок із смертельним наслідком, що стався 30 червня 2021 року об 11:00 у ТзОВ «Агробізнес» з водієм цього товариства ОСОБА_2 , визнано таким, що пов'язаний з виробництвом (а.с.13-20).
На заяву ОСОБА_1 від 01 лютого 2022 року щодо виплати йому одноразової допомоги в сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату (а.с.31-35), Підволочиське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області листом від 28 лютого 2022 року №92/19-01-11 (а.с.30) відмовило позивачу у виплаті одноразової допомоги у разі смерті потерпілого на виробництві, оскільки реєстрація місця проживання ОСОБА_1 не співпадає з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого ОСОБА_2 (а.с.30).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2023 року у справі №140/4402/22, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 січня 2023 року, визнано протиправними дії Підволочиського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області щодо відмови в призначенні та виплаті згідно з частиною шостою статті 42 Закону №1105-ХІV одноразової допомоги сім'ї потерпілого в сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, на підставі заяви ОСОБА_1 від 01 лютого 2022 року; зобов'язано Підволочиське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 лютого 2022 року про призначення одноразової виплати на сім'ю як члену сім'ї ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом, та прийняти відповідне рішення за результатами такого розгляду.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року у справі №140/4402/22 замінено сторону виконавчого провадження - боржника Підволочиське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області на його правонаступника ГУ ПФУ в Тернопільській області.
Постановою ГУ ПФУ у Тернопільській області від 26 липня 2023 року №1900-0311-3/31429 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової допомоги на сім'ю відповідно до пункту 5.1 Порядку №11 (а.с.40).
Незгода позивача із цим рішенням стала підставою звернення до суду про його оскарження.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначено Законом №1105-XIV (тут і надалі - в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 36 Закону №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
За приписами частини сьомої названої статті страхові виплати складаються, зокрема, із страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого).
Як установлено частинами першою, третьою статті 41 Закону №1105-XIV, у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті. Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку.
Як передбачено частиною шостою статті 42 Закону №1105-ХІV, у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.
Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_2 загинув внаслідок нещасного випадку на виробництві, що підтверджується актом спеціального розслідування нещасного випадку форми Н-1/П від 10 вересня 2021 року, то члени його сім'ї мають право на одноразову грошову допомогу у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини першої статті 43 Закону №1105-ХІV для розгляду справ про страхові виплати до Фонду подаються: 1) акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та/або висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть; 2) документи про необхідність подання додаткових видів допомоги.
Згідно з частинами першою, другою статті 44 Закону №1105-ХІV Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів. Рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.
Статтею 45 Закону №1105-ХІV установлено, що Фонд відмовляє у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо мали місце: 1) навмисні дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання приписів та обмежень лікаря) потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку; 2) подання роботодавцем, іншими органами, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілим Фонду свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок; 3) вчинення застрахованим умисного кримінального правопорушення, що призвів до настання страхового випадку. Фонд відмовляє у виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов'язаним з виробництвом.
Отже, Законом №1105-ХІV визначений виключний перелік випадків, за яких Фонд відмовляє у страховій виплаті.
Відповідно до статей 7, 36, 37, 39, 41-48 Закону №1105-ХІV та з метою вдосконалення порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат і здійснення управліннями (відділеннями) виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у разі настання нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання затверджений Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат (Порядок №11).
Зі змісту пунктів 1.3, 1.4 розділу I Порядку №11 слідує, що Управління (відділення) Фонду розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, за наявності усіх необхідних документів, визначених Законом №1105-ХІV та цим Порядком і приймають відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження останнього документа. Рішення про страхові виплати приймається начальником управління Фонду або за його письмовим дорученням начальником підпорядкованого відділення Фонду та оформляється постановою (у тому числі в разі призначення страхової виплати за рішенням суду), у якій зазначаються дані про потерпілого та осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах.
Пунктом 5.1 розділу V Порядку №11 установлено, що для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім'ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються: заяви (колективна чи індивідуальні), для призначення страхових виплат за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою; копії паспорта; копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого; копії документів, що підтверджують родинні зв'язки померлого потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого); довідка про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу). Для отримання одноразової допомоги на сім'ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.
За обставин цієї справи позивач ОСОБА_1 у встановленому порядку разом із заявою про призначення одноразової допомоги на сім'ю в разі смерті потерпілого (а.с.31-35) подав до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області копії акта спеціального розслідування нещасного випадку форми Н-1/П від 10 вересня 2021 року, затвердженого 14 вересня 2021 року начальником Управління Держпраці у Тернопільській області; паспорта ОСОБА_1 ; довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 ; свідоцтва про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 ; свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 ; довідку про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 у зв'язку із смертю; довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_2 ; паспорта ОСОБА_2 ; витягу з наказу від 18 березня 2021 року №130 про прийняття на роботу ОСОБА_2 ; наказу від 05 липня 2021 року №331-1 про припинення трудового договору з ОСОБА_2 у зв'язку зі смертю; листа Підволочиського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області від 14 грудня 2021 року №706/19-01-11; реквізитів карткового рахунку в банку на ім'я ОСОБА_1 (а.с.13-29).
Отже, позивач подав заяву про отримання одноразової допомоги на сім'ю як член сім'ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Частинами другою, четвертою розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 вересня 2022 року №2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності 01 січня 2023 року, припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року. Установлено, що нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України.
Відмовляючи постановою від 26 липня 2023 року ОСОБА_1 у призначенні одноразової допомоги на сім'ю, відповідач покликається на пункт 5.1 Порядку №11, яким визначено перелік документів для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім'ї та особами, які мають право на виплати (а.с.40). Поряд з тим зміст постанови, окрім загального посилання на пункт 5.1 Порядку №11, не містить обґрунтування причин відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової допомоги на сім'ю.
Слід констатувати, що жодної з перелічених у статті 45 Закону №1105-ХІV підстав для відмови у страховій виплаті відповідач не вказав.
Лише у відзиві на позов відповідач наводить причини, з яких одноразова допомога на сім'ю не була призначена позивачу. Такою причиною є ненадання доказів реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за однією адресою із сином ОСОБА_2 за його життя.
Хоч така підстава не вказана у спірній постанові, проте з огляду на наявність спору у цій справі суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Згідно з частиною шостою статті 29 Цивільного кодексу України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Отже, постійне проживання особи не завжди може співпадати з місцем її реєстрації.
У заяві від 01 лютого 2022 року позивач вказав як адресу зареєстрованого місця проживання ( АДРЕСА_1 ), так і адресу фактичного місця проживання ( АДРЕСА_2 ), яка збігається з адресою місця проживання померлого сина.
При цьому з огляду на тривалість спору у зв'язку із реалізацією позивачем права на отримання страхових виплат, докази проживання позивача за однією адресою з ОСОБА_2 були надані Фонду додатково.
Для вирішення питання щодо наявності права на отримання страхових виплат ключовим є встановлення факту проживання потерпілого із заявником однією сім'єю.
Частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Критеріями віднесення до кола членів однієї сім'ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання.
Рішенням Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 визначено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Відповідно до акта про проживання від 01 червня 2022 року, довідки Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Соборності, 31А» від 02 червня 2022 року, починаючи з листопада 1996 року ОСОБА_1 фактично проживає в квартирі АДРЕСА_3 (а.с.36, 37).
При цьому і в рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року, і в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 січня 2023 року у справі №140/4402/22 довідка Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Соборності, 31А» від 02 червня 2022 року, яка видана на підставі підписаного сусідами акта про проживання від 01 червня 2022 року, визнана як належний доказ факту проживання ОСОБА_1 однією сім'єю з потерпілим.
Підсумовуючи наведене та з огляду на аргументи сторін, з урахуванням предмета спору, суд дійшов висновку, що позивач є членом сім'ї потерпілого ОСОБА_2 , родичем прямої лінії споріднення та належними і допустимими доказами у справі підтверджено факт проживання позивача однією сім'єю з потерпілим.
По суті доводи відповідача про те, що місце реєстрації позивача та його померлого сина не співпадають є підставою для відмови у призначенні родині такої страхової виплати, є проявом так званого «правового пуризму», який виявляється у надмірному прагненні до чистоти та переваги форми над змістом. З огляду на наведене ГУ ПФУ в Тернопільській області дійшло помилкових висновків щодо відсутності в ОСОБА_1 права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на день настання права на страхову виплату.
Підпунктом 5.2.2 пункту 5.2, підпунктом 5.3.1 пункту 5 розділу V Порядку №11 установлено, що право на отримання страхових виплат у осіб, які мають право на страхові виплати, настає з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на їх виплату. Одноразова допомога сім'ї та особам, які мають на це право, виплачується у місячний строк з дня смерті потерпілого (а також при призначенні страхових виплат за рішенням суду, яке набрало законної сили) за наявності всіх необхідних документів, але не пізніше 30 календарних днів після прийняття управлінням (відділенням) Фонду постанови про призначення страхової виплати.
При цьому право на одноразову допомогу сім'ї потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві настає з дати визнання комісією з розслідування нещасного випадку із смертельним наслідком таким, що пов'язаний з виробництвом.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частиною третьою статті 245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України передбачено, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У постанові від 26 червня 2016 року у справі №809/1231/16 Верховний Суд зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. У разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Отже, спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним - таким, що забезпечує поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Обираючи ефективний спосіб захисту порушених прав, суд зазначає, що повноважень органів Пенсійного фонду України є дискреційними тоді, коли приймати рішення вони можуть з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у ряді постанов (зокрема, від 17 лютого 2021 у справі №П/811/397/18, від 27 травня 2021 у справі №442/3936/17, від 15 червня 2021 року у справі №804/881/18, від 23 листопада 2021 року у справі №580/704/21 та ін.).
З урахуванням наведеного суд у цій справі дійшов висновку про задоволення позову у спосіб визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 26 липня 2023 року №1900-0311-8/31429, зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до частини шостої статті 42 Закону №1105-ХІV одноразову допомогу сім'ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, за заявою від 01 лютого 2022 року та про відмову у задоволенні решти позовних вимог.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням його функцій при вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта, та зобов'язання останнього прийняти рішення, яке входить до його компетенції, зумовлене обов'язковістю ефективного механізму захисту порушеного права.
Як визначено частинами першою, третьою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 1073,60 грн, що підтверджується квитанцією від 14 серпня 2023 року №1, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.12, 43).
З огляду на часткове задоволення позову на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 715,73 грн.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46001, Тернопільська область, місто Тернопіль, майдан Волі, будинок 3, ідентифікаційний код юридичної особи 14035769) про визнання дій протиправними, скасування постанови та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 26 липня 2023 року №1900-0311-8/31429 про відмову в призначенні страхових виплат ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до частини шостої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» одноразову допомогу сім'ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, за заявою від 01 лютого 2022 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судові витрати у сумі 715,73 грн (сімсот п'ятнадцять грн 73 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ж.В. Каленюк