Дата документу 15.11.2023 Справа № 336/3732/21
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 336/3732/21 Головуючий у 1-й інстанції: Дацюк О.І.
Провадження № 22-ц/807/1425/23 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Шубіна Олега Петровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 грудня 2021 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2021 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що Концерн «Міські теплові мережі» діє на підставі статуту. Відповідно до статуту підприємства основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну. Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організації та її збут та інше.
Концерн «Міські теплові мережі» є виконавцем послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води.
Концерном «Міські теплові мережі» надаються відповідачам послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . Заперечень з боку відповідачів на неналежну якість надання послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води на адресу Концерну «Міські теплові мережі» не надходило. Договір між сторонами про надання вказаних послуг не укладений, що не звільняє відповідачів від обов'язку своєчасно вносити оплату за надані позивачем послуги.
Відповідачі користуються послугами Концерну «Міські теплові мережі», але не виконують свої обов'язки з оплати отриманих послуг, внаслідок чого утворилась заборгованість за період з 01 листопаду 2018 року по 01 травня 2021 року в сумі 20 618,23 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, представник Концерну «Міські теплові мережі» просив суд стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 листопаду 2018 року по 01 травня 2021 року в сумі 20 618,23 грн. та судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 грудня 2021 року позов Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з листопаду 2018 року по квітень 2021 року включно в сумі 20 618,23 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в сумі 1 135 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в сумі 1 135 гривень.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яка підписана адвокатом Шубіним О.П., в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог до неї скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач обґрунтовував позовні вимоги до ОСОБА_1 тим, що остання у період з 01 листопада 2018 року по 01 травня 2021 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим являлася споживачем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, та зобов'язана була сплачувати вартість отриманих послуг.
Але, відповідно до реєстраційного штампу Шевченківського РВ Запорізького МУ УМВС України в Запорізькій області, наявного на ст. 11 паспорту серія НОМЕР_1 , виданого на ім'я ОСОБА_1 від 18.02.2004 року Шевченківським РВ УМВС України в Запорізькій області, відповідачка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 18.02.2004 року. Проте, згідно реєстраційних штампів Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, наявних на ст.ст. 11-12 паспорту відповідачки, 02.11.2017 року ОСОБА_1 знято з реєстрації місця проживання за попередньою адресою та 02.11.2017 року здійснено державну реєстрацію місця її проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Крім того, з 02.11.2017 року та по сьогоднішній день ОСОБА_1 фактично мешкає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що також підтверджується Витягом №2023/003684989, що сформований 13.05.2023 року з реєстру територіальної громади, відповідності про особу якої надані з відомчої інформаційної системи ДМС на підставі відомостей, наданих Київською територіальною громадою.
Отже, відповідачка (апелянт) не проживала за вказаною адресою з 01.11.2018 року по 01.05.2021 року, а тому фактично не користувалася послугами з централізованого опалення та гарячого водопостачання, та не є споживачем цих послуг в розумінні положень ст. 1 Закону України «Про житлово - комунальні послуги». За вказаною адресою весь час проживав та продовжує проживати співвідповідач по справі та рідний брат відповідачки - ОСОБА_2 , який фактично й користувався послугами з централізованого опалення та гарячого водопостачання у вказаний у позові період.
Відповідно до правової позиції сформульованої у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951 цс 15, постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №750/12850/16-ц (провадження № 61-11107св18), постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 (провадження № 61-26204св18), суд касаційної інстанції дійшов висновку, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Вказаний обов'язок виникає лише у разі отримання споживачем певних послуг. Отже, питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі та має істотне значення для її правильного вирішення.
Від представника Концерну «Міські теплові мережі» Нікітіна А.В. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.
Звертає увагу, що 02.11.2017 року ОСОБА_1 знято з реєстрації місця проживання за попередньою адресою отримання комунальних послуг. Але згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить відповідачам на праві приватної спільної часткової власності, а саме, кожному належить по 1/3 частині вказаної квартири.
Інші учасники справи рішення суду не оскаржили.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Шубіна О.П, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі», суд першої інстанції виходив із їх доведеності та обґрунтованості, та стягнув солідарно з відповідачів заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з листопаду 2018 року по квітень 2021 року включно в сумі 20 618,23 гривень.
Проте в повній мірі з такими висновками суду погодитися не можна з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Встановлено, що Концерн «Міські теплові мережі» зареєстрований у Єдиному державному реєстрі підприємств, установ, організацій і є виробником теплової енергії, яка, в тому числі, надається населенню для побутових потреб.
За відомостями Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, які були надані суду першої інстанції, відповідачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 18.02.2004 року по 02.11.2017 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а з 02.11.2017 року скаржник зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорту громадянина України серія НОМЕР_1 , витягом №2023/003684989, який сформований 13.05.2023 року з реєстру територіальної громади, відомості про особу якої надані з відомчої інформаційної системи ДМС на підставі відомостей, наданих Київською територіальною громадою.
Згідно відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 з 09.08.2006 року по 22.03.2021 року була власником 1/3 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 з 09.08.2006 року по 22.03.2021 року був власником 1/3 частини вказаної квартири, з 22.03.2021 року - є власником 2/3 частин зазначеної квартири.
Між сторонами виникли фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідачів від обов'язку оплати за надані такі послуги (вказане відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 712/8916/17 від 07 липня 2020 року ).
Позивачем надавались послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідачі їх отримували на підставі особового рахунку № НОМЕР_2 .
Факт надання Концерном «Міські теплові мережі» послуг сторонами у справі не заперечується.
На підтвердженнявартості надання послуг та отримання таких відповідачами Концерн «МТМ» надав довідку щодо заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячої водопостачання по особовому рахунку № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 , а також розрахунок заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_2 за вказаною адресою, відповідно до яких сума заборгованості за період з 01 листопада 2018 року по 01 травня 2021 року становить 20 618,23 грн. За вказаний період відповідачам сплачено за надані послуги - 0,00грн.
Таким чином, між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії та гарячої води, які регулюються Законами України «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги», а також Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21липня 2005 року .
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.
За нормами ст.ст. 64, 67, 68 ЖК України наймачі (власники) квартир зобов'язані щомісяця своєчасно вносити плату за комунальні послуги, до числа яких входять послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води; наймач і всі повнолітні члени сім'ї несуть солідарну майнову відповідальність за зобов'язанням, пов'язаним з найманням житла.
Відповідно до ст.ст. 150, 156, 162 ЖК України власник житлового будинку (квартири), а також члени його сім'ї також зобов'язані утримувати квартиру, сплачувати за комунальні послуги за затвердженими тарифами.
Згідно ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
За нормою ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.
Зміст положення частини четвертої статті 319 ЦК України про те, що власність зобов'язує, яке має більш загальний характер, фактично розкривається через закріплений у наступній частині цієї статті принцип, що забороняє власникові використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (частина друга статті 317 ЦК України).
За правилами ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24.06.2004 року, який діяв в період виникнення спірних правовідносин і втратив чинність з 01.05.2019 року, а також Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017 року, який введено в дію з 01.05.2019 року, правовідносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, мають ознаки зобов'язання, в силу яких споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24.06.2004 року, залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24.06.2004 року передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно зі ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24.06.2004 року, плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 (далі - Правила № 630) розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Відповідно до п.п. 20, 21 Правил № 630 плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.
У разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого постачання холодної та гарячої води і водовідведення - з розрахунку на одну особу та на ведення особистого підсобного господарства; з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим.
Згідно п. 30 Правил № 630 споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки.
Відповідно до п. 29 Правил № 630, споживач має право на зменшення розміру плати у разі, зокрема, тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).
Споживач згідно ч.ч. 1, 3, 4 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017 року, який введено в дію з 01.05.2019 року, здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону.
Відповідачі в порушення вищевказаних норм діючого законодавства свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг належним чином не виконували, у зв'язку з чим утворилась заборгованість за період з 01.11.2018 року по 01.05.2021 року в сумі 20 618,23 грн.
Отже, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення такої заборгованості. Однак, колегія суддів не погоджується із визначенням розміру такої заборгованості, яка повинна бути стягнута з кожного з відповідачів.
Як зазначалося вище, ОСОБА_1 була власником 1/3 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з 09.08.2006 року по 22.03.2021 року, зареєстрована за вказаною адресою у спірний період не була.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню солідарно заборгованість за надані послуги з 01.11.2018 року по 22.03.2021 року в сумі 18 986,36 грн., з 23.03.2021 року по 30.04.2021 року включно в розмірі 1 631,87 грн., відповідно до наданого позивачем розрахунку - тільки з відповідача ОСОБА_2 .
Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог позову.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що відповідачка (апелянт) не проживала за вказаною адресою, а тому не повинна сплачувати за надані послуги, спростовані під час апеляційного розгляду справи. Оскільки ОСОБА_1 була власником 1/3 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з 09.08.2006 року по 22.03.2021 року, тому, як власник квартири, зобов'язана її утримувати, сплачувати за комунальні послуги за затвердженими тарифами.
Посилання апеляційної скарги на застосування судом норм права без урахування перелічених у скарзі висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, безпідставні, оскільки в указаних справах були встановлені інші фактичні обставини, порівняно з обставинами у цій справі.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. 141 ЦПК України).
Представник позивача просив у позові стягнути солідарно з відповідачів судові витрати, проте, солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПКУкраїни).
Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Позивачем у даній справі при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 2 270,00 грн., при поданні апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 3 405,00 грн.
При зверненні до суду з позовом представник Концерну «МТМ» просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість в розмірі 20 618,23 грн., за результатом апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що з відповідачів підлягає стягненню солідарно заборгованість за надані послуги з 01.11.2018 року по 22.03.2021 року в сумі 18 986,36 грн., з 23.03.2021 року по 30.04.2021 року включно в розмірі 1 631,87 грн. - тільки з відповідача ОСОБА_2 .
За вказаних обставин, з огляду на вищенаведені положення ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь Концерну «МТМ» підлягає стягненню судовий збір: з ОСОБА_1 в сумі 775,88 грн., з ОСОБА_2 в розмірі 1 224,78 грн.
Керуючись ст.ст. 367-369, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу адвоката Шубіна Олега Петровича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 грудня 2021 року у цій справі скасувати, прийняти постанову наступного змісту.
Позов Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь Концерну «Міські теплові мережі» (місцезнаходження: м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, код ЄДРПОУ 32121458) заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01.11.2018 року по 22.03.2021 року в сумі 18 986 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят шість) грн. 36 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь Концерну «Міські теплові мережі» (місцезнаходження: м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, код ЄДРПОУ 32121458) заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 23.03.2021 року по 30.04.2021 року включно в розмірі 1 631 (одна тисяча шістсот тридцять одна) грн. 87 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Концерну «Міські теплові мережі» (місцезнаходження: м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, код ЄДРПОУ 32121458) судовий збір в розмірі 775 (сімсот сімдесят п'ять) грн. 88 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь Концерну «Міські теплові мережі» (місцезнаходження: м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, код ЄДРПОУ 32121458) судовий збір в розмірі 1 224 (одна тисяча двісті двадцять чотири) 78 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 24 листопада 2023 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: В.Ю. Бєлка
Е.А.Онищенко