Справа № 372/3119/23
ПОСТАНОВА
Іменем України
01 листопада 2023 року Суддя Обухівського районного суду Київської області Кравченко М.В.,
при секретарі Сікорській М.А.
за участю прокурора Малишенка Д.О.
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,
захисника Стельниковича С.А.,
розглянувши матеріали, що надійшли від Національного агентства з питань запобігання корупції про притягнення про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої та зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , працюючої начальником управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ,
за ч. 1 ст. 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення № 1809 від 06 липня 2023 року ОСОБА_2 , обіймаючи посаду начальника управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради та виконуючи обов'язки начальника тобто, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій місцевого самоврядування, та відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон) суб'єктом відповідальності за правопорушення, пов'язані з корупцією, в порушення вимог ч. 1 ст. 28 Закону, не вжила заходів щодо недопущення виникнення реального конфлікту інтересів та прийняла рішення в умовах реального конфлікту інтересів, а саме: підписала наказ про встановлення премії за високі досягнення у праці за червень 2022 року № 41-о від 24.06.2022, яким преміювала працівників управління та себе особисто, встановивши собі премію у розмірі 140%, чим вчинила адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
При складенні протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 вину не визнала, від підписів в протоколі відмовилась.
Прокурор при розгляді справи посилався на наявність в діяннях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
В судовому засіданні ОСОБА_1 , свою вину у вчинені адміністративних правопорушень передбачених ч.1 ст. 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення не визнала та пояснила суду, що працює начальником управління соціального захисту населення ВК Обухівської міської ради Київської області. Вона дійсно підписала в тому числі і стосовно себе наказ про преміювання, оскільки це було передбачено розпорядженням виконавчого комітету Обухівської міської ради від 18.01.2022 року №09-к, Положенням про УПСЗН ВК Обухівської міської ради, затвердженого Рішенням Обухівської міської ради №1574-68-VІІ від 27.08.2020 року, Положенням про умови та порядок преміювання Обухівського міського голови, секретаря Обухівської міської ради, заступників міського голови з питань діяльності виконавчих органів Обухівської міської ради, керуючого справам, посадових осіб місцевого самоврядування та працівників відділів, управлінь апарату Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області та інших структурних підрозділів, затвердженого Розпорядженням Обухівського міського голови від 01.11.2021 року № 521. За межі сум преміювання викладених у розпорядженні виконавчого комітету Обухівської міської ради від 18.01.2022 року №09-к підписаного головою Обухівської міської ради вона не виходила, а повідомила, що щомісячно Управління соціального захисту населення ВК Обухівської міської ради направляло на ім?я Обухівського міського голови, ОСОБА_3 письмове подання про надання дозволу на виплату премії начальнику Управління, ОСОБА_1 згідно положення про преміювання працівників управління в межах фонду оплати праці. Лише після підписання Обухівським міським головою відповідного розпорядження про преміювання, ОСОБА_1 їй нараховувалась та виплачувалась премія, а тому вона не приймала одноособові рішення щодо розрахунку, нарахування та виплати їй премії, а підписання наказів, а в силу посадових обов'язків, за якими керівник установи з усіх питань діяльності управління повинен видати відповідні наказ відноситься виключно до її компетенції.
Адвокат Стельникович С.А., який представляє інтереси ОСОБА_1 , в судовому засіданні подав письмове клопотання про закриття адміністративного провадження у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 , складу та події адміністративного правопорушення на підставі п.1 ч.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення з урахуванням вимог п. 3 ч. 1 ст. 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення та посилався в тому числі на судову практику щодо вирішення даної категорії, а саме: Постанову Житомирського апеляційного суду від 28.09.2021 року у справі № 295/3654/21, якою закрито провадження у справі на підставі п.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відсутності складу адміністративного правопорушення, Постанову Одеського апеляційного суду від 25.04.2023 року у справі № 522/14423/22, якою закрито провадження у справі на підставі п.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відсутності складу адміністративного правопорушення, Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11.01.2022 року у справі № 186/1369/21, якою закрито провадження у справі на підставі п.1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відсутності складу адміністративного правопорушення, Постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.09.2022 року у справі № 369/5537/22, якою справу про адміністративне правопорушення за ч.1,2 ст. 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення та інші. Також, адвокат Стельникович С.А. посилався на висновок науково-правової експертизи щодо доктринального тлумачення та застосування окремих норм і положень законодавства України, а саме щодо наявності конфлікту інтересу під час розгляду справ за ч.ч.1 ст.172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення з урахуванням вимог ЗУ «Про науково-технічну експертизу» науково-правового експерта, ОСОБА_4 та просив закрити адміністративне провадження № 372/1179/23 щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на підставі поданого клопотання.
Перевіривши та дослідивши матеріали справи, вислухавши особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, яка своє вини не визнала, захисника, який просив закрити провадження, думку прокурора, суд приходить висновку, що провадження у справі слід закрити у зв'язку із відсутністю в діях особи складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 та ч.2 ст.172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення - Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає па громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Таким чином, обов'язковим елементом складу адміністративного правопорушення є суб'єктивна сторона у вигляді винної умисної чи необережної поведінки.
Відповідно до положень ст. 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення, визначено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Відповідно до положень ст. 11 Кодексу України про адміністративні правопорушення, визначено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
ОСОБА_1 відповідно до наказу начальника управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради від 01.07.2016 №43-0 «Про переведення на іншу посаду» переведена з посади заступника начальника управління, начальника відділу з питань соціального захисту осіб, які постраждали в наслідок аварії на ЧАЕС на посаду заступника начальника управління.
Розпорядженням виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області від 31.03.2022 № 81-к «Про призначення ОСОБА_5 на посаду начальника управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області» по закінченню стажування ОСОБА_1 з 31.03.2022 призначено на посаду начальника управління, присвоївши їй 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування у межах п'ятої категорії та встановивши їй відповідні грошові виплати.
Дане фінансове управління є структурним підрозділом виконкому Обухівської міської ради та підпорядковується Головному фінансовому управлінню Київської обласної державної адміністрації, раді, виконавчому комітету, що підтверджується матеріалами справи, а тому доказуванню не підлягає.
Відповідно до п. 7 «Положення про фінансове управління виконавчого комітету Обухівської міської ради» затвердженого рішенням сесії Обухівської міської ради від 26 серпня 2010 року № 489-55-V, встановлено, що управління очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади міським головою, тим самим міський голова є для даного начальника, в даному випадку ОСОБА_1 ,, суб'єктом призначення/керівником вищого рівня, що також є встановленим та не підлягаючим доказуванню.
Дана обставина також підтверджується п. 4.1 «Положення про преміювання працівників фінансового управління виконавчого комітету Обухівської міської ради» затвердженого наказом № 92-ОД від 27 грудня 2017 року, відповідно до якого - преміювання начальника фінансового управління здійснюється відповідно до розпорядження міського голови.
Виходячи з цього для ОСОБА_1 суб'єктом призначення/керівником вищого рівня є міський голова.
Та зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 інкримінується, що вона не повідомила про наявність у неї реального конфлікту інтересів та прийняла рішення в умовах реального конфлікту інтересів, а саме підписала відповідний наказ про преміювання працівників управління та себе особисто.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про запобігання корупції» реальний конфлікт інтересів - це суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або навчинення чи не вчинення дій під час виконання зазначених повноважень.
При цьому приватний інтерес - це будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв'язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.
Відповідно до роз'яснень, що викладені у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 223-943/0/4-17 від 22.05.2017 «Щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов'язані з корупцією», при реальному конфлікті інтересів існуюча суперечність між наявним приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями безпосередньо впливає (вплинула) на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень.
Відтак, для встановлення наявності факту прийняття рішення, вчинення чи невчинення дії в умовах реального конфлікту інтересів та розмежування реального і потенційного конфлікту інтересів для кваліфікації рішення як такого, що прийняте в умовах реального конфлікту інтересів, необхідно встановити наявність обов'язкової сукупності таких юридичних фактів, як: наявність у правопорушника факту приватного інтересу, який має бути чітко сформульований та визначений; наявність факту суперечності між приватним інтересом і службовими чи представницькими повноваженнями із зазначенням того, в чому саме ця суперечність знаходить свій вияв або вплив на прийняття рішення; наявність повноважень на прийняття рішення, наявність факту реального впливу суперечності між приватним та службовим чи представницьким інтересом на об'єктивність або неупередженість рішення. Встановлення цих фактів має бути відображено в протоколі про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, але відсутнє в протоколі щодо ОСОБА_1 .
В діяннях особи, щодо якої було складено протокол, повинна існувати суб'єктивна сторона правопорушення у формі умислу, що є невід'ємною складовою частиною складу умисного правопорушення взагалі, яка належними та допустимими доказами не підтверджена.
Частинами 1, 3, 4 ст. 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачено, що посадові особи місцевого самоврядування одержують заробітну плату, розмір якої має забезпечувати достатній життєвий рівень. Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет, якій формується та затверджується в кінці відповідного року на наступний рік.
Порядок оплати посадових осіб місцевого самоврядування регулюється Постановою Кабінету Міністрів України № 268 від 09 червня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів».
Пунктом 2 Постанови № 268 визначено надати право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці:
1) здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат у 2006 році в межах коштів, передбачених на преміювання у кошторисі відповідного органу, та економії коштів на оплату праці, а починаючи з 01.01.2007 - у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш, як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників визначаються у положенні про преміювання відповідного органу;
2) надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).
Згідно з п. 20 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова видає розпорядження у межах своїх повноважень, а відповідно до п. 13 ч. 4 ст. 42 даного Закону України сільський, селищний, міський голова є розпорядником бюджетних коштів, використовує їх лише за призначенням, визначеним радою.
В протоколі зазначено, що наказ про преміювання працівників фінансового управління та самої ОСОБА_1 приймався останньою на підставі розпорядження виконавчого комітету Обухівської міської ради, що суперечить ст. ст. 42, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якими встановлено, що розпорядження виконавчий комітет не приймає, тому слід погодитись із позицією захисту про протирічливість висновків та необ'єктивність обставин, покладених в основу протоколу.
Слід прийняти до уваги, що наказ № 41-о від 24 червня 2022 року був виданий ОСОБА_1 на підставі розпоряджень секретаря ради, тобто після повідомлення безпосереднього керівника і з його відома (дозволу).
Фактичні обставини справи полягають у тому, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , відповідно до Положення про преміювання подала на ім'я міського голови інформацію про виконання плану надходження до бюджету та проханням про преміювання працівників фінансового управління, без зазначення відповідних відсотків. Міський голова на підставі даного подання приймав особисто, як суб'єкт призначення/керівник вищого рівня, розпорядник бюджетних коштів, розпорядження про преміювання ОСОБА_1 та її працівників в межах фонду оплати праці визначених бюджетом на відповідний рік.
При цьому слід також звернути увагу на те, що міський голова своїми розпорядженнями № 27-к від 21 січня 2021 року та № 09-к від 18 січня 2022 року, на підставі п. 20 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Постановою Кабінету Міністрів України № 268 від 09 червня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» встановив начальнику фінансового управління ОСОБА_1 , на 2022 рік премію в розмірі 250%, тобто в розмірі набагато вищому ніж фактично було нараховано і виплачено ОСОБА_1 .
Відповідно до п.1 даних розпоряджень встановлено, що виплату премій здійснювати в межах наявних коштів на оплату праці, тим самим в межах фонду оплати праці.
Зауваження прокурора щодо невідповідності розпоряджень певним підзаконним актам, зокрема окремим роз'ясненням НАЗК, не можуть братися до уваги і покладатись в основу судового рішення як непереконливі, оскільки доводи сторони захисту про відповідність дій ОСОБА_1 тим самим роз'ясненням також є обґрунтованими з огляду на те, що вищевказані розпорядження на час розгляду справи не оскаржені та не скасовані, розмір премії не перевищував дозволеного безпосереднім керівником граничного розміру, а направлення ОСОБА_1 звернень до міського голови, винесення на підставі таких звернень розпоряджень із підтвердженням викладених у таких зверненнях відомостей, свідчить про те, що фактично вона повідомляла керівника про наявний конфлікт інтересів і в достатній мірі вжила можливих заходів для уникнення дій в умовах такого конфлікту інтересів, оскільки безпосередній керівник (міський голова/секретар міської ради) внаслідок таких вжитих нею заходів був достовірно обізнаний із фактом нарахування їй конкретно визначеного розміру премії та надав дозвіл на виплату премії у такому розмірі, який не перевищував граничного розміру. Крім того, протирічливість, неузгодженість чи неконкретизованість нормативно-правових актів, зміни у тлумаченні аналогічних ситуацій антикорупційним органом, неоднозначне тлумачення наданих ним роз'яснень не можуть свідчити про безсумнівність висновку про наявність складу правопорушення і покладатись в основу судового рішення про винуватість особи у скоєнні правопорушення.
На підставі розпоряджень міського голови, які є обов'язкові для ОСОБА_1 , як начальника управління, вона видавала наказ про преміювання працівників управління та себе, тим самим даний наказ був похідними від розпоряджень виданих суб'єктом призначення/керівником вищого рівня. При цьому премія, яка призначалась ОСОБА_1 не відповідала розпорядженню міського голови № 09-к від 18 січня 2022 року, що свідчило б про їх невиконання та притягнення її до дисциплінарної відповідальності, що міським головою здійснено не було, так як премія призначалась за його іншими розпорядженнями та в межах фонду оплати праці. Дані обставини вказують на відсутність в діях ОСОБА_1 умислу на вчинення протиправних дій.
Виходячи з цього ОСОБА_1 не мала дискреційних повноважень, приватного інтересу під час підписання указаного у протоколі наказу, наявності суперечності між приватним інтересом та своїми представницькими повноваженнями і наявності впливу цієї суперечності на об'єктивність або неупередженість рішення у формі наказу.
Даний наказ прийнятий не тільки стосовно її самої, а й відносно працівників фінансового управління. При цьому в цьому випадку розмір визначеної премії не перевищував максимально можливого рівня.
За таких підстав підписуючи наказ про преміювання працівників фінансового управління управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області № 41-о від 24 червня 2022 року з наступних підстав ОСОБА_1 вжила всіх можливих заходів для повідомлення безпосереднього керівника про можливу наявність реального конфлікту інтересів між її приватним інтересом та службовими повноваженнями, який би впливав на об'єктивність або неупередженість прийняття нею рішень під час виконання зазначених повноважень, безпосередній керівник не вжив інших заходів для унеможливлення участі особи у вчиненні подібних дій, навпаки саме їй було довірено і саме на неї було покладено обов'язок вчинити відповідні дії - нарахувати конкретний розмір премії як їй так і підлеглим працівникам в межах граничних розмірів, які не були перевищені, отже ОСОБА_1 після належно оформленого розпорядженням дозволу оскільки діяла у межах чинного законодавства України, з дозволу і відома безпосереднього керівника, всі умови законності щодо прийняття цих розпоряджень і подальших дій особи були дотримані.
При оцінці поданих до суду доказів слід також прийняти до уваги наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно ст. 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначає поняття та джерела доказів у справі про адміністративне правопорушення. Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, в тому числі тими, що використовуються особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
За нормою ст. 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ст.280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, окрім іншого, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Відповідальність за ч.1 ст.172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, настає за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів.
Згідно примітки ст. 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення суб'єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пунктах 1,2 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції".
У цій статті під реальним конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання вказаних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст. 28 ЗУ «Про запобіганні корупції» особи, зазначені у п.п.1,2 ч.1 ст.3 цього Закону, зобов'язані вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів, повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі-Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно, не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів, вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.
Метою корупційного правопорушення є одержання неправомірної вигоди.
Згідно з диспозицією ч.1, ст.172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративна відповідальність передбачена за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів; вчинення дій в умовах реального конфлікту інтересів.
За змістом ст.172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення , особистий інтерес це користь, вигода яка стосується (або цікавить) особи, і які вона бажає отримати для себе особисто або близьких осіб.
Аналізуючи вищенаведені положення ст.172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення сукупності з положеннями Закону України «Про запобігання корупції», суд приходить до переконання, що адміністративна відповідальність щодо порушення вимог стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів настає лише за неповідомлення особою про наявність у неї реального конфлікту інтересів та вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів.
Таким чином, хоча ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції» і передбачено обов'язок особи повідомляти про наявність у неї потенційного чи реального конфлікту інтересів, проте адміністративна відповідальність за ч.1 ст. 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення настає лише за неповідомлення особою у встановлених законом випадках про наявність у неї реального конфлікту інтересів. Отже, чинним законодавством не передбачено адміністративної відповідальності за неповідомлення особою у встановлених законом випадках про наявність у неї потенційного конфлікту інтересів.
Вищевказані обставини в судовому засіданні так і не були підтверджені, а прокурором не доведено факту наявності в діях ОСОБА_1 реального конфлікту інтересів, тобто суперечності між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.
Доводи сторони захисту про вчинення всіх інкримінованих ОСОБА_1 дій після належного повідомлення та з відома безпосереднього керівника, відсутність інших передбачених законом процедур вчинення подібних дій саме нею, а не будь-ким іншим, вжиття ОСОБА_1 достатніх заходів для дотримання антикорупційного законодавства і небезпідставну переконаність у правомірності вчинених нею діянь, а отже відсутності умислу на вчинення правопорушення залишились жодним чином не спростовані прокурором під час розгляду справи суді. При цьому такі доводи захисту ґрунтуються на сукупності наявних у справі і досліджених судом доказів, які також не поставлені під сумнів прокурором. За таких обставин, викладені у протоколі твердження про неправомірність діяння є сумнівними і необґрунтованими.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 223-943/0/4-17 від 22.05.2017 року «Щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов'язані з корупцією» зазначено, що аналіз термінів «потенційний інтерес» та «реальний інтерес», які містяться у ч.1 ст.1 ЗУ «Про запобігання корупції», дає можливість констатувати, що потенційний конфлікт інтересів відрізняється від реального тим, що при потенційному конфлікті встановлюється лише наявність, існування приватного інтересу особи, що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, тоді як при реальному конфлікті інтересів існуюча суперечність між наявним приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями безпосередньо впливає (вплинула) на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень. Крім того, це також визначає ступінь впливу цієї суперечності на прийняття рішення чи вчинення дії, який повинен мати об'єктивний вираз, а також часовий взаємозв'язок між прийняттям рішення та наявністю певних ознак, що мають місце при цьому. Тобто, для встановлення факту реального конфлікту інтересів недостатньо констатувати існування приватного інтересу, який потенційно може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а слід безпосередньо встановити, що приватний інтерес наявний, він суперечить службовим чи представницьким повноваженням, така суперечність не може вплинути, а реально впливає на об'єктивність чи неупередженість прийняття рішень чи вчинення дій.
Відповідно до п.4 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2020 року № 23-рп/2010 конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ст.ст.1,3, ч.2 ст.19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: ... юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України(частина перша статті 64).
У пункті 4.1 вказаного Рішення, Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього обвинувачення.
Згідно з ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 10.02.1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях притримується позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 р.), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Таким чином, виходячи з позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, наявність «обґрунтованої підозри» у вчинені правопорушення передбачає «наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла-таки вчинити злочин» і такі факти мають бути досить переконливими, щоб суд на підставі їх розумної оцінки міг визнати причетність особи до вчинення правопорушення та враховуючи, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» і таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п.53 рішення Суду від 20.09.2012 р. у справі «Федорченко та Лозенко проти України»).
У свою чергу, уповноваженою особою Департаменту стратегічних розслідувань яка склала відповідні протоколи, не надано доказів, що ймовірний приватний інтерес суперечить службовим/ представницьким повноваженням, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень, зокрема не встановлено, що підписання зазначених в протоколах наказів було упередженим, таким, що мало за мету приватний інтерес, а також завдало шкоди інтересам служби.
Згідно з імперативними приписами статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення має бути безумовно доведена достатніми доказами, які установлюють об'єктивну істину у справі. Суд, в свою чергу, при розгляді справи повинен виконувати функції незалежного та неупередженого органу правосуддя, процесуальна функція якого відділена від функції «обвинувачення» та не вправі проявляти ініціативу і активність у зборі додаткових доказів, якими можуть бути підтверджені підстави притягнення особи до адміністративної відповідальності, якщо орган, який склав протокол не ініціює це питання.
Отже, розглядаючи справу з притягнення до адміністративної відповідальності, слід забезпечити гарантії і принципи законності щодо особи, яка притягається до відповідальності.
Під час розгляду справи прокурором не подано достатньо переконливих належних і допустимих доказів, жодним чином не підтверджують зазначених у протоколі обставин, а також не є достатньо релевантними для оцінки фактично встановлених судом обставин справи.
Враховуючи викладене, вважаю, що під час направлення протоколу до суду та під час судового розгляду не було представлено достатньо переконливих належних і допустимих доказів винуватості ОСОБА_1 у скоєнні інкримінованого адміністративного правопорушення.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про запобігання корупції» під корупційним правопорушенням розуміється діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій ст. 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та /або цивільно-правову відповідальність. Відповідно до п. 9 ст.1 Закону України «Про запобігання корупції» правопорушення пов'язане з корупцією - це діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у ч. 1 ст. 3 Закону, за яке Законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну чи цивільно-правову відповідальність.
Кодекс України про адміністративне правопорушення визначає, що адміністративне правопорушення по своїм суб'єктивним властивостям - діяння чи бездіяльність, вчинені з певною ціллю і з певних мотивів. Ці органічно зв'язані між собою, взаємозалежні форми психічної активності створюють зміст суб'єктивної сторони правопорушення. Вина це є психічне ставлення особи в формі умислу або необережності до своїх дій і їх наслідкам. Вина - це обов'язкова умова адміністративної відповідальності.
Умисел - це відношення пізнавальної можливості і волі суб'єкта до вчиненого ним діяння. Його обов'язкові елементи, це повне усвідомлення протиправності скоєного діяння в його юридичних і соціально-побутових особливостях, передбачення антигромадських результатів свого діяння (бездіяльності), бажання або усвідомлене допущення настання вказаних наслідків. Відсутність умислу і необережності засвідчують про випадок - такому збігу життєвих обставин, при яких особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати властивостей вчиненого або не передбачала і не могла передбачати наслідків вчиненого діяння. Випадок і вина - це категорії взаємовиключні, а тому вчинення діяння або бездіяльності випадково не є умовою адміністративної відповідальності.
Суб'єктивну сторону адміністративного правопорушення характеризував ВССУ в своєму листі від 22.05.2017 року № 223-943/0/4-17 наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу під яким ст. 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення розуміє вчинення адміністративного правопорушення, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Отже, вирішуючи питання про наявність в діях конкретної особи складу адміністративного, корупційного правопорушення, правопорушення пов'язаного з корупцією, крім іншого, необхідно враховувати наявність суб'єктивної сторони даного правопорушення, яка виходячи із визначення поняття, викладеного в ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», завжди характеризується умисною формою вини, тобто сутність правопорушення полягає в тому, що особа, яка за законом зобов'язана вчинити певні дії, однак прагне уникнути цього і таким чином досягти певної мети.
Судова палата у кримінальних справах Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, яка у своєму інформаційному листі щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов'язані з корупцією від 22 травня 2017 року, зазначила, що суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу, вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Таким чином, для притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, необхідно встановити той факт, що ОСОБА_1 усвідомлювала суспільну небезпечність невжиття передбачених законом заходів щодо запобігання корупції, передбачала негативні наслідки та бажала настання таких наслідків, або байдуже ставилася до їх настання чи свідомо допускала їх настання.
Проте, матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 не містять жодних даних про форму вини останньої, про наявність прямого умислу на вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та не містять жодних доказів на підтвердження такого умислу. Натомість, з пояснень особи та клопотань, поданих нею під час судового розгляду, чітко вбачається, що вина в її діях відсутня, оскільки вона була переконана, що вжила достатньо заходів для дотримання законодавства, подібний порядок призначення премій існував відносно всіх керівників структурних підрозділів, жодних зауважень з боку юристів чи керівника ніколи не надходило, тому вона була переконана у правомірності своїх дій.
Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними і достатніми доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Враховуючи усі обставини, викладені вище, суд вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутня суб'єктивна сторона (вина у формі умислу) адміністративного правопорушення та негативні наслідки таких дій.
За нормою ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який визначає людину, її права та свободи найвищою цінністю в державі, що обумовлює можливість обмеження її прав та свобод лише при неухильному дотриманні законодавства України та лише за наявності вини.
Тобто особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури.
Вважаю, що у цій справі винуватість ОСОБА_1 не було доведено з дотриманням критерію «поза розумним сумнівом».
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
В судовому засіданні встановлено, що порядок виплати премії відносно начальника управління фінансового управління, управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, передбачено розпорядженням виконавчого комітету Обухівської міської ради від 18.01.2022 року № 09-к, Положенням про умови та порядок преміювання Обухівського міського голови, секретаря Обухівської міської ради, заступників міського голови з питань діяльності виконавчих органів Обухівської міської ради, керуючого справам, посадових осіб місцевого самоврядування та працівників відділів, управлінь апарату Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області та інших структурних підрозділів, затвердженого Розпорядженням Обухівського міського голови від 01.11.2021 року № 521.
За межі сум преміювання викладених у розпорядженнях виконавчого комітету Обухівської міської ради від 27-к від 21.01.2021 року підписаного головою Обухівської міської ради, у розмірі 200% вона та від 18.01.2022 року № 09-к підписаного головою Обухівської міської ради, у розмірі 250% вона не виходила.
Крім того, ОСОБА_1 направляла подання на ім'я міського голови подання на своє преміювання, тим самим фактично повідомляла про це своєму керівнику.
Міський голова, в свою чергу видав розпорядження про її преміювання.
Тобто, відсутність у вказаних розпорядженнях лише розміру премії, що не виходив за межі розміру премії визначених розпорядженням від 18.01.2022 року, не може свідчити про вплив ОСОБА_1 на можливість чи не можливість отримання нею премії, оскільки вона фактично лише дублювала розпряження міського голови про преміювання, і своїми поданнями повідомляла про конфлікт інтересів свого керівника.
Відомості про спричинення збитків внаслідок вчинення інкримінованих дій відсутні, а розмір фактично виплачених премій у грошовому виразі є набагато нижчим ніж встановлений в установі чинними розпорядчими документами розмір.
Також слід погодитись із позицією сторони захисту про істотне порушення права на захист ОСОБА_1 , оскільки у протоколі про адміністративне правопорушення відсутній її особистий підпис у всіх передбачених для цього графах, також відсутні її пояснення по суті правопорушення, а досліджений в суді долучений відеозапис лише підтверджує доводи ОСОБА_1 про те, що з протоколом її не було ознайомлено, їй було незрозуміло суть пред'явленого звинувачення, із матеріалами справи її також не було ознайомлено, не надано можливість подати свої пояснення, а викладені у протоколі відомості про її відмову від підпису із врахуванням таких умов не відповідають об'єктивним обставинам. Вказані істотні порушення права на захист були поновлені лише в суді.
Відтак, в діях особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст.172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Отже, з урахуванням обставин, встановлених під час судового розгляду справи, слід дійти висновку, що належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 ст. 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене вище, за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення провадження по справі слід закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 172-7, 221, 245, 247, 251, 252, 278-280, 283-285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , за частиною 1 статті 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанов а може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області.
Суддя М.В.Кравченко