ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.11.2023м. ХарківСправа №922/3737/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Добрелі Н.С.
при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовомПриватного акціонерного товариства "ХАРКІВСЬКА ТЕЦ-5"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОТЕЛЬНІ ЛІКАРНЯНОГО КОМПЛЕКСУ"
простягнення коштів
за участю представнкиів:
позивача - Шипенко М.С.
відповідача - Басарт Л.А.
ВСТАНОВИВ:
ПрАТ "ХАРКІВСЬКА ТЕЦ-5" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "КОТЕЛЬНІ ЛІКАРНЯНОГО КОМПЛЕКСУ", в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 1.736.489,28 грн, а саме: пеню в сумі 1.049.870,40 грн, 3% річних у сумі 77.433,97 грн та інфляційні втрати в сумі 609.184,91 грн за договором купівлі-продажу теплової енергії від 08.12.2021 №700-БО.
Фактичними підставами позову є невиконання відповідачем своїх зобов'язань в частині здійснення своєчасного розрахунку за отриману теплову енергію протягом 2022 року за Договором купівлі-продажу теплової енергії від 08.12.2021 №700-БО.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.08.2023 відкрито загальне позовне провадження у справі №922/3737/23.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.10.2023 закрито підготовче провадження у справі №922/3737/23 та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні від 24.10.2023 у справі №922/3737/23 була оголошена перерва на 21.11.2023 об 11:30 год.
Представник позивача в судовому засіданні 21.11.2023 позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві з урахуванням відповіді на відзив.
Присутній у судовому засіданні 21.11.2023 проти позову заперечує та просить суд задовольнити позовні вимоги частково.
Заслухавши вступне слово представників позивача та відповідача, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.
Між ПрАТ "ХАРКІВСЬКА ТЕЦ-5" (продавець) та ТОВ "КОТЕЛЬНІ ЛІКАРНЯНОГО КОМПЛЕКСУ" (покупець) був укладений Договір купівлі-продажу теплової енергії від 08.12.2021 №700-БО (далі - Договір). Згідно з його умовами продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2022 році теплову енергію, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити теплову енергію на умовах даного Договору. Теплова енергія, що постачається за даним Договором, використовується покупцем виключно для забезпечення послугами установ, що фінансуються за рахунок державного і місцевих бюджетів.
Кількість теплової енергії, яку покупець отримує від продавця визначається на підставі обсягу теплової енергії, зазначеної в акті розподілу загальної кількості теплової енергії. На підставі Акта розподілу теплової енергії, до 8-го числа місяця, наступного за звітним, продавець оформлює та надає покупцю окремий Акт приймання-передачі теплової енергії із зазначенням її кількості та вартості (пункти 4.3., 4.4. Договору).
Відповідно до положень пункту 6.1. Договору остаточний розрахунок за фактично передану теплову енергію здійснюється покупцем до 22-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки теплової енергії.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині постачання теплової енергії до 31.12.2022 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов Договору в період з січня 2022 по грудень 2022 позивачем була поставлена, а відповідачем прийнята теплова енергія на загальну суму 6.590.357,67 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи Акти приймання-передачі теплової енергії та коригуючі акти, які підписані між сторонами.
Відповідач за поставлену теплову енергію розрахувався повністю, проте з порушенням встановленого Договором строку, що стало підставою для нарахування позивачем пені, відсотків річних та інфляційних втрат.
Такі обставини на думку позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом вжиття наведених у позові способів захисту права.
Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві та запереченнях зазначає, що оскільки заборгованість за теплову енергію за період з січня-квітня 2022 була сплачена відповідачем у повному обсязі до 31.12.2022, то відповідно до статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" відсутні підстави для нарахування пені, відсотків річних та інфляційних втрат у зв'язку з несвоєчасною оплатою вартості теплової енергії. Також вказує, що в матеріалах справи відсутній Акт приймання-передачі теплової енергії від 28.02.2022 №202-БО на суму 1.112.786,38 грн. Крім того, відповідач зазначає, що теплова енергія, поставлена в лютому 2022, була оформлена Актом приймання-передачі теплової енергії від 29.04.2022 №02-БО, відповідно строк його оплати настав 23.05.2022.
Позивач у відповіді на відзив зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем за Договором не врегульована відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення". Тому відносини з врегулювання заборгованості, на які поширюється дія вказаного Закону, в даній справі не виникли, що є наслідком неможливості застосування статті 7 цього Закону щодо списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних. Також вказує, що оплата вартості отриманої теплової енергію повинна здійснюватися відповідачем до 22-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки теплової енергії незалежно від дати складання Акта приймання-передачі.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини четвертої статті 19 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України передбачено строк (термін) виконання зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню за настанням цієї події.
Судом встановлено настання строків виконання грошових зобов'язань відповідача. Так, Договором (пунктом 6.1.) визначено, що остаточний розрахунок за фактично передану теплову енергію здійснюється покупцем до 22-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки теплової енергії.
Факт постачання теплової енергії в період з січня 2022 до грудня 2022 за Договором підтверджується актами приймання-передачі теплової енергії та коригуючими актами, які підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень.
Порушення строків оплати за фактичну передану теплову енергію вбачається з наданого позивачем реєстру платіжних доручень. Зазначена обставина відповідачем у відзиві на позов не заперечується, у зв'язку з чим не підлягає доведенню з огляду на приписи частини першої статті 75 ГПК України (обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом).
Натомість, суд вважає помилковим твердження позивача про те, що обов'язок зі сплати фактично отриманої теплової енергії за лютий 2022 в розмірі 1.112.786,38 грн виник у відповідача до 22.03.2022 включно, виходячи з наступного.
По-перше, в матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі теплової енергії за лютий 2022 датований 28.02.2022 який підписаний між сторонами. Водночас, матеріали справи містять Акт приймання-передачі теплової енергії за лютий 2022 від 29.04.2022 №02-БО та коригуючий акт (внутрішній) до акту (внутрішнього) передачі теплової енергії за лютий 2022 від 29.04.2022 №02 БО/К.
По-друге, аналіз пунктів 6.1., 7.2. Договору свідчить, що покупець повинен остаточно розрахуватися за фактичну передану теплову енергію саме на підставі Акту приймання-передачі обсягу теплової енергії, обов'язок з надання якого відповідачу в силу положень пункту 4.4. Договору покладається на позивача як продавця.
З урахуванням наведеного, твердження позивача про те, що відповідач повинен сплачувати фактично отриманий обсяг теплової енергії у строк до 22-го числа місяця, наступного за місяцем поставки теплової енергії, навіть без складання відповідного акту приймання-передачі теплової енергії не ґрунтується на умовах Договору, а тому є безпідставними та помилковими.
Наведені обставини, а саме, порушення строків оплати фактично переданої теплової енергії приводять суд до висновку про порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пеня за порушення строку виконання зобов'язання встановлена пунктом 8.2. Договору. Згідно з ним у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього Договору, покупець зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Встановлені вище обставини, а саме наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання свідчить про наявність правових та фактичних підстав для нарахування відповідачу пені, 3% річних та інфляційних втрат. Разом із тим, оцінюючи правомірність вимог у цій частині, суд зазначає наступне.
Враховуючи встановлену судом помилковість тверджень позивача про те, що обов'язок зі сплати теплової енергії за лютий 2022 виник у відповідача до 22.03.2022 включно, позивачем неправильно визначені періоди, протягом яких відбулося прострочення виконання зобов'язання з оплати теплової енергії.
З огляду на проведені відповідачем часткові оплати (12.08.2022, 21.12.2022, 30.12.2022, 13.02.2023, 21.03.2023), суд зазначає, що правильними періодами прострочення виконання грошового зобов'язання за відповідними актами приймання-передачі з урахуванням положень пункту 6.3. Договору (кошти зараховуються за теплову енергію, поставлену в минулі періоди) є наступні:
- за січень 2022: з 23.02.2022 до 11.08.2022 на суму 1.601.014,52 грн;
- за березень 2022: з 23.04.2022 по 11.08.2022 на суму 1.151.282,80 грн; з 12.08.2022 по 24.10.2022 (останній день оплати на підставі коригуючого акту) на суму 394.305,70 грн; з 25.10.2022 по 20.12.2022 на суму 433.221,72 грн (з урахуванням суми коригування 38.916,02 грн);
- за лютий 2022: з 24.05.2022 по 20.12.2022 на суму 1.161.063,06 грн (з урахуванням суми коригування 48.276,68 грн); з 21.12.2022 по 29.12.2022 на суму 94.284,78 грн;
- за квітень 2022: з 24.05.2022 по 29.12.2022 на суму 444.631,24 грн;
- за жовтень 2022: з 23.11.2022 по 29.12.2022 на 151.412,81 грн;
- за листопад 2022: з 23.12.2022 по 29.12.2022 на суму 800.889,61 грн; з 30.12.2022 по 12.02.2023 на суму 491.218,44 грн;
- за грудень 2022: з 24.01.2023 по 12.02.2023 на суму 1.241.147,59 грн; з 13.02.2023 по 20.03.2023 на суму 732.366,03 грн.
Щодо посилань позивача на те, що відносини з врегулювання заборгованості, на які поширюється дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" (далі - Закон №1730), в даній справі не виникли, що є наслідком неможливості застосування статті 7 цього Закону , то суд зазначає наступне.
Суд зауважує, що Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" (далі - Закон №1730) визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 7 Закону №1730) на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий з 1 червня 2021 року до 1 липня 2022 року природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману з 1 червня 2021 року до 1 липня 2022 року для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, погашену до 31 грудня 2022 року, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються.
Суд зазначає, що системний аналіз абзацу 2 частини першої статті 7 Закону №1730 дає підстави для висновку, що вказаний припис є нормою прямої дії, якою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на заборгованість за отриману з 01.06.2021 до 01.07.2022 теплову енергію за умови її погашення в повному обсязі у строк до 31.12.2022.
Застосування статті 7 Закону №1730 (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриману теплову енергію до певної дати. Крім того, зазначена стаття Закону №1730 не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (схожа правова позиція позиція викладена в пункті 21 постанови Верховного Суду від 07.06.2022 у справі №920/526/21).
Суд вважає, що визначена у статті 2 сфера дії цього Закону не свідчить, що виключно у випадку врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації допускається застосування вимог Закону №1730, в тому числі положень статті 7. Навпаки, у цій статті прямо не передбачено та не обумовлено, що її положення застосовуються лише до учасників процедури врегулювання заборгованості, а в її назві безпосередньо зазначено - "Списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість [...] за теплову енергію [...]".
Таким чином, аргументи позивача про неможливість застосування положень Закону №1730, а саме статті 7 до спірних правовідносин є помилковим та безпідставним.
Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами у справі заборгованість за спожиту теплову енергію за період січень-квітень 2022 за Договором була повністю погашена відповідачем у строк до 31.12.2022. А отже, умови абзацу 2 статті 7 Закону №1730 щодо погашення відповідачем заборгованості за Договором є виконаними.
Натомість, твердження позивача про те, що застосування звільнення від відповідальності шляхом списання (не нарахування) неустойки (штраф, пеня), інфляційних нарахувань та відсотків річних застосовується як наслідок врегулювання заборгованості в порядку, визначеному Законом №1730, суд вважає помилковими. Такі твердження позивача по суті являють собою їх довільне тлумачення, спрямоване на виправдання ухилення від виконання вимог Закону №1730 в частині не нарахування відповідачу неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань та процентів річних.
В даному випадку заборгованість за спожиту теплову енергію за період січень-квітень 2022 була самостійно погашена відповідачем до 31.12.2022. Жодної процедури врегулювання заборгованості (проведення взаєморозрахунків (стаття 4) або реструктуризації (стаття 5)) між позивачем та відповідачем не проводилося. Для застосування положень абзацу 2 частини першої статті 7 Закону №1730 не вимагається обов'язково укладати договір про проведення взаєморозрахунків (стаття 4) або реструктуризації (стаття 5), як помилково зазначає позивач, оскільки таких умов положення цього абзацу не вимагають, а лише вказують про те, що заборгованість повинна бути погашена, в тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону.
Суд зазначає, що встановлені законодавцем положення статті 7 Закону №1730 мають на меті звільнення боржника від додаткового навантаження в умовах повного виконання основного зобов'язання задля забезпечення досягнення мети Закону, а саме: забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
З урахуванням приписів абзацу 2 частини першої статті 7 Закону №1730, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в загальній сумі 947.047,08 грн, 3% річних у сумі 71.264,57 грн та інфляційних втрат у розмірі 588.005,82 грн, нарахованих за прострочення оплати вартості теплової енергії за період січень-квітень 2022 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
В іншій частині, перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків пені (45.638,58 грн) , 3% річних (2.738,02 грн) та інфляційних втрат (4.990,14 грн) за зобов'язаннями жовтня-листопада 2022 судом встановлено, що останні виконані згідно з нормами чинного законодавства та у відповідності до умов Договору, а нараховані суми є арифметично правильними, крім суми інфляційних втрат за зобов'язаннями листопада 2022, які за розрахунком суду становлять 3.929,75 грн. В іншій частині (0,50 грн) інфляційні втрати нараховані безпідставно.
Перевіркою правильності нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за зобов'язаннями грудня 2022 судом встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку не вірно визначено періоди прострочки. Так, правильними періодами прострочення, як вже було зазначено вище судом, є: з 24.01.2023 по 12.02.2023 на суму 1.241.147,59 грн; з 13.02.2023 по 20.03.2023 на суму 732.366,03 грн. Здійснивши перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає, що їх розмір становить 70.120,72 грн пеня, 4.207,24 грн 3% річних та 16.188,95 грн інфляційні відповідно. Проте, з огляду на приписи частини другої статті 237 ГПК України (при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог) задоволенню підлягають пеня в сумі 57.184,74 грн, 3% річних у сумі 3.431,08 грн та інфляційні втрати в розмірі 16.188,95 грн.
Щодо поданого відповідачем клопотання про зменшення пені, суд зазначає наступне.
В обґрунтування поданого клопотання заявник посилається на те, що зобов'язання за Договором у частині оплати вартості спожитої теплової енергії виконані повністю; прострочення з оплати було незначним; затримка в розрахунках була виключно внаслідок введення воєнного стану, що є форс-мажорною обставиною, а також у зв'язку з несвоєчасним розрахунком кінцевих споживачів теплової енергії з відповідачем; майновий стан відповідача є критичним тощо.
Частиною першою статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. У частині третій статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 у справі №925/1471/16).
Всупереч вимог статей 13, 74 ГПК України (кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень) відповідачем не надано суду жодних доказів, зокрема: фінансової звітності, виписок з банків щодо наявності/відсутності грошових коштів на рахунках, інших доказів тяжкого фінансового стані або виникнення інших суттєвих негативних наслідків для інтересів відповідача, які б давали підстави вважати, що в даному випадку наявні виняткові обставини, з урахуванням яких суд міг скористатися своїм правом та зменшити розмір штрафних санкцій. Обставини, на які посилається відповідач (воєнний стан, затримка в розрахунках кінцевих споживачів тощо) є загальними і для позивача і для відповідача. Перекладення ризику їх настання лише на одну з сторін правовідносин не відповідає засадам справедливості цивільного законодавства та принципу рівності сторін перед законом та судом.
Посилання відповідача на форс-мажорні обставини судом відхиляються, оскільки порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) чітко визначено в Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні" та деталізовано в розділі 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 за №40(3), з наступними змінами). У вказаному Законі та Регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не листом на сайті ТПП України.
Натомість, у матеріалах справи відсутні сертифікат ТПП щодо укладення між позивачем та позивачем Договору. Також, у порушення умов пункту 9.3. Договору відповідач не повідомляв позивача про обставини непереборної сили.
Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що сам факт введення воєнного стану не може вважатись належною правовою підставою для не виконання зобов'язань, а обставини, які виникли у зв'язку з війною мають безпосередньо впливати на можливість контрагента виконати свій обов'язок. Отже сторона, яка посилається на вказану обставину повинна довести зв'язок між неможливістю виконання зобов'язання та військовими діями, чого відповідачем зроблено не було.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність передбачених статтями 233 ГК України, 551 ЦК України умов зменшення неустойки суд відмовляє в задоволенні відповідного клопотання відповідача.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог, наведених відповідачем заперечень та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача шляхом стягнення з відповідача на користь позивача: пені в сумі 102.823,32 грн; 3% річних у сумі 6.169,40 грн та інфляційних втрат у розмірі 21.178,59 грн. В іншій частині позову, а саме 947.047,08 грн пені, 71.264,57 грн 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 588.006,32 грн суд відмовляє у зв'язку з безпідставністю таких позовних вимог.
Частиною четвертою статті 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 1.952,60 грн покладаються на відповідача, в іншій частині (24.094,75 грн) витрати зі сплати судового збору залишаються за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 13, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. В задоволенні позову відмовити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОТЕЛЬНІ ЛІКАРНЯНОГО КОМПЛЕКСУ" (61103, м. Харків, вул. Балакірєва, буд. 3, код ЄДРПОУ 31555944) на користь Приватного акціонерного товариства "ХАРКІВСЬКА ТЕЦ-5" (62371, Харківська обл., Харківський район, с. Подвірки, код ЄДРПОУ 05471230)
- пеню в сумі 102.823,32 грн;
- 3% річних у сумі 6.169,40 грн грн;
- інфляційні втрати в розмірі 21.178,59 грн;
- витрати зі слати судового збору в розмірі 1.952,60 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "27" листопада 2023 р.
Суддя Н.С. Добреля