ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
15 листопада 2023 року м. ТернопільСправа № 921/332/23
Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.
за участі секретаря судового засідання Касюдик О.О.
розглянув справу:
за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СМБ-ПЛЮС"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Маунтекс"
про стягнення заборгованості в розмірі 100 483,31 грн.
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маунтекс"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "СМБ-ПЛЮС"
про: визнання відсутнім права Товариства з обмеженою відповідальністю "СМБ-ПЛЮС" за договором суборенди нежитлового приміщення від 15.04.2022
за участі представників:
позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Миронов В.А. - директор;
відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Андрійко О.В. - адвокат (в режимі відеоконференції).
Суть справи:
До Господарського суду Тернопільської області поступила позовна заява ТОВ "СМБ-ПЛЮС" до ТОВ "Маунтекс" про стягнення заборгованості та зустрічний позов від останнього про визнання відсутніми прав Суборендодавця у позивача за первісним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих у судовому засіданні повноважним представником, позивач за первісним позовом посилається на те, що його контрагентом не виконані належним чином умови договору суборенди нежитлового приміщення в частині повної оплати орендних та комунальних платежів, через що в останнього виникла заборгованість, сума якої заявлена до стягнення у судовому порядку.
Заперечуючи проти первісного позову (відзив на первісний позов №б/н (вх. №5291) від 20.06.2023) відповідач зазначає, що ТОВ "Маунтекс" відповідно до п. 5.2 спірного договору повідомило ТОВ "СМБ-ПЛЮС" шляхом надсилання листа від 27.12.2022 №205 про дострокове припинення договору в односторонньому порядку з 01.02.2023, тобто за понад один місяць до розірвання договору. Під час звільнення приміщення представник ТОВ "СМБ-ПЛЮС" не був присутній, у зв'язку з цим Акт приймання-передачі об'єкта суборенди було підписано лише представником ТОВ "Маунтекс". Крім того, Товариство звертає увагу на те, що неотримання позивачем за первісним позовом листа про дострокове розірвання договору та ухилення від прийняття орендованого майна і підписання Акту його приймання - передачі свідчить про недобросовісність та зловживання останнім своїми правами. Таким чином, права суборендодавця за договором після 30.01.2023 відсутні, а вимоги про стягнення заборгованості по орендній платі за первісним позовом є безпідставними.
Позивач у відповіді на відзив №27/7/23 від 27.07.2023 стверджує, що взяті ТОВ "Маунтекс" за спірним договором зобов'язання, у тому числі зобов'язання зі сплати щомісячної орендної плати, припиняються не з 01.02.2023, тобто не з зазначеного у листі дня, а виключно із дня підписання ТОВ "СМБ-ПЛЮС" акту приймання-передачі об'єкту суборенди. Окрім цього, станом на 31.01.2023 року частина капітальної споруди, яку орендувало ТОВ "СМБ-ПЛЮС", не була у тому стані, в якому вона була одержана відповідачем 15.04.2022, а саме демонтовано селекційні ворота, про що свідчить відеозапис, наданий Департаментом патрульної поліції управління патрульної поліції в Тернопільській області. Самовільно демонтовані, належні виключно позивачу за первісним позовом, ворота в суборендоване приміщення ні 31.01.2023, ні в інший день відповідач не встановив, а отже не привів його у стан, в якому одержав. Наведена обставина вказує на те, що Акт приймання-передачі не було підписано з боку ТОВ "СМБ-ПЛЮС" не внаслідок недобросовісності чи бездіяльності, а виключно тому, що зазначений наймачем у акті стан об'єкту оренди повністю не відповідав його дійсному стану.
Зустрічний позов, про визнання відсутнім права Товариства з обмеженою відповідальністю "СМБ-ПЛЮС" за договором суборенди нежитлового приміщення від 15.04.2022, обґрунтовано тим, що ТОВ "Маунтекс" із дотриманням договірних правил повідомив свого контрагента про дострокове припинення спірного правочину в односторонньому порядку з 01.02.2023, а тому права ТОВ "СМБ-ПЛЮС", як Суборендодавця за цим договором після 30.01.2023 відсутні.
У відзиві на зустрічний позов №26/6/23 від 26.06.2023 відповідач за зустрічним позов зазначає, що до виконання ТОВ "Маунтекс" приписів ст.ст. 785, 795 ЦК України та вимог пункту 3.7 спірного правочину, договір суборенди від 15.04.2022 не вважається припиненим.
Справа в режимі відеоконференції з технічною фіксацією (звукозапис) судового процесу розглядалась відповідно до ст.ст.197, 222 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.04.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СМБ-ПЛЮС" (Суборендодавець) та ТОВ "Маунтекс" (Суборендар) було укладено договір суборенди нежитлового приміщення ( далі - Договір), згідно із п. 1.1 якого Суборендодавець передає у тимчасове платне володіння і користування (суборенду), а Суборендар приймає об'єкт суборенди, що розташований за адресою: 46400, Україна, м. Тернопіль, вул. Поліська, 14 (далі - Об'єкт суборенди): - складське приміщення площею 234 м. кв. по 85 грн без ПДВ.
Про передачу Об'єкта Суборендареві складається акт приймання - передачі. Після припинення або розірвання договору, Об'єкт суборенди повертається Суборендодавцю в тому стані, в якому його отримано. Суборендар отримує право користування переданим в суборенду Об'єктом на весь термін дії цього договору. Здача Об'єкта в суборенду не тягне передачу права власності на нього. Суборендар приймає об'єкт суборенди в стані, що відповідає погодженому розміру орендної плати та потребам Суборендаря (п.п. 1.3 - 1.7 Договору).
Згідно із п.1.9 угоди термін суборенди (термін дії договору) встановлюється з "15" квітня 2022 р. по "31" березня 2025 р.
У розділі 2 укладеного правочину сторони визначили права та обов'язки Суборнедодавця та Суборендаря. Так, Суборендодавець зобов'язався передати Об'єкт, а Суборендар прийняти його за актом приймання - передачі, який є невід'ємною частиною цього договору. В свою чергу Суборендар зобов'язався самостійно, з наданням Суборендодавцем рахунків на оплату (актів тощо) вчасно і повністю сплачувати визначену договором орендну плату та здійснювати платежі, передбачені п.п.3.1. та 3.2., згідно виставлених рахунків.
У випадку аварій (пожеж, псування обладнання чи приміщення, інвентаря, поломки обладнання і т.п.), що сталися з вини Суборендаря, він зобов'язаний негайно повідомити про це Суборендодавця та усунути такі аварії і їх можливі наслідки за власний рахунок. У разі відмови Суборендаря усунути недоліки аварій самостійно протягом більш як десяти календарних днів з моменту виявлення, Суборендодавець має право самостійно провести оцінку вартості пошкоджень разом з представником Суборендаря) та виставити рахунок і претензію Суборендарю. Суборендар зобов'язується сплатити вартість завданих пошкоджень протягом трьох календарних днів з моменту одержання рахунку. Не погіршувати та не руйнувати Об'єкт суборенди умисними діями чи бездіяльністю, в т.ч. недбалим ставленням працівників до правил безпеки (п.п.2.2.7., 2.2.9 Договору).
Суборендар також зобов'язався на день закінчення терміну суборенди у відповідності із застереженням цього договору, а також у випадку його дострокового розірвання, звільнити об'єкт суборенди та повернути його Суборендарю шляхом складання та підписання відповідного Акта представниками сторін (п.2.2.15 Договору).
У розділі 3 укладеного правочину сторони узгодили оренду плату, інші платежі та порядок розрахунків. Так, Суборендар сплачує Суборендодавцю орендну плату за користування Об'єктом суборенди. Загалом орендна плата за місяць користування становить 19 890 грн без ПДВ. До орендної плати не включаються платежі за обслуговування, комунальні платежі, платежі за користування телефоном (за наявності), електроенергію, платежі за опалення, вивіз твердих побутових відходів, водокористування, водовідведення, часткова компенсація вартості утримання сторожа по забезпеченню порядку на території, де знаходиться Об'єкт суборенди, плата за нічну стоянку автомобілів (за наявності) на території Суборендодавця і т.п., які відшкодовуються самостійно Суборендарем окремо від орендної плати згідно виставлених Суборендодавцем рахунків.
Суборендар зобов'язується сплатити Суборендодавцю орендну плату до п'ятого числа поточного місяця. При цьому, орендна плата за перший та останній місяці суборенди сплачується в день підписання акту приймання - передачі Суборендарю Об'єкта суборенди. Суборендар відшкодовує Суборендодавцю інші платежі, передбачені п.п. 3.1 та 3.2. цього договору, протягом 3-х календарних днів з моменту виставлення рахунку.
Відповідно до п.5.2. договір може бути достроково припинений Суборендарем в односторонньому порядку шляхом надсилання (надання) листа Суборендодавцю. В такому випадку, Суборендар зобов'язаний повідомити Суборендодавця за один місяць до розірвання договору. Договір вважається розірваним з моменту спливу місячного строку з дня відправлення листа.
В разі надходження листа однієї із сторін про небажання продовжувати відносини за цим договором, Суборендар на день закінчення терміну суборенди повинен звільнити орендоване майно та повернути його Суборендодавцю шляхом підписання відповідного Акта приймання - передачі (п.5.3 угоди).
Згідно із п.5.6 спірного правочину у випадку припинення дії даного договору Суборендар зобов'язаний протягом трьох днів повернути Об'єкт Суборендодавцю за Актом приймання - передачі.
Даний договір вступає в силу з моменту підписання, і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.8.10 угоди).
На виконання умов укладеного правочину його контрагентами 15.04.2022 підписано Акт приймання - передачі в суборенду складського приміщення площею 234 кв.м. за адресою 46010, Україна, м. Тернопіль, вул. Поліська, 14.
Як вбачається з матеріалів справи Суборендар за період з 15.04.2022 до 18.01.2023 належним чином виконував взяті на себе договірні зобов'язання, здійснюючи вчасну сплату орендної плати та комунальних платежів, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (належним чином засвідчені копії знаходяться в матеріалах справи) та поясненнями повноважних представників сторін у судовому засіданні.
Листом №205 від 27.12.2022 Суборендар повідомив Суборендодавця про дострокове припинення дії договору суборенди з 01.02.2023.
Разом з тим, позивач за первісним позовом стверджує, що Суборендар, тобто відповідач, не скористався своїм правом щодо дострокового розірвання спірного договору, оскільки ТОВ "СМБ-ПЛЮС" не отримувало листів про такий намір Суборендаря, а останній продовжував користуватись майном суборенди. Таким чином за період з 01.02.2023 до 31.05.2023 відповідач допустив заборгованість по орендній платі та комунальним платежам.
Отже, за твердженням Суборендодавця, відповідач за зустрічним позовом, ігноруючи умови укладеного між учасниками спірних правовідносин правочину, не повернув об'єкт суборенди та продовжував користуватися орендованим нерухомим майном.
Таким чином, ТОВ "СМБ-ПЛЮС" вважає дії Товариства щодо дострокового розірвання договору не вчиненими, що призвело до неналежного виконання зобов'язань щодо оплати орендних та комунальних платежів, а останнє у свою чергу вважає, що спірний договір є достроково припиненим і не перебуває у фактичному використанні ним, що й стало підставами для звернення до суду з первісним та зустрічним позовами.
Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення, доводи та заперечення представників сторін, суд прийшов до наступних висновків.
У відповідності до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст.509, 526 Цивільного кодексу України.
За змістом частини 1 статті 638 ЦК України, статей 180, 181 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.
В силу ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).
Як вбачається і з матеріалів справи, у спірному договорі суборенди контрагенти погодили його предмет, ціну та строк дії. Тобто, у розумінні законодавця учасниками договірних відносин досягнуто згоди щодо усіх істотних умов Договору, а відтак договір від 15.04.2022 є укладеним та набрав чинності з моменту його підписання.
В свою чергу, порядок розірвання цього правочину врегульований як законодавцем так і безпосередньо учасниками договірних відносин за наслідками досягнутих між ними домовленостей.
При цьому суд зауважує, що свобода договору є одним з основоположних принципів цивільного права. У ч. 1 ст. 627 ЦК України зазначено, що сторони, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, у ч. 1, 4 ст. 188 ГК України законодавець обумовив, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. За сталою судовою практикою, зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов'язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором (див. постанову колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 № 916/1684/18 (п.6.2.10).
Частиною третьою статті 653 ЦК України встановлено, що в разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Щодо орендних правовідносин, у частині 2 статті 795 ЦК України унормовано, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Аналізуючи дані правові норми , Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року по справі № 640/12616/17 звернув увагу на те, що законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).
Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного суду від 16 травня 2018 року у справі № 127/14633/16-ц (провадження № 14-93цс18).
У спірних правовідносинах, їхні учасники у пункті 5.2 укладеного правочину домовилися про те, що договір може бути достроково припинений Суборендарем в односторонньому порядку шляхом надсилання (надання) листа Суборендодавцю. В такому випадку, Суборендар зобов'язаний повідомити Суборендодавця за один місяць до розірвання договору. Договір вважається розірваним з моменту спливу місячного строку з дня відправлення листа.
Таким чином, суд констатує, що реалізовуючи законодавчо закріплений принцип свободи договору, Суборендодавець та Суборендар обумовили не лише можливість одностороннього розірвання Суборендарем правочину, а й визначили порядок (процедуру) такого розірвання, узгодивши відмінний від того, що встановлений ч. 2 статті 795 ЦК України, момент відліку строку.
Досліджуючи дотримання Суборендарем узгодженого сторонами порядку розірвання договору суд приймає до уваги як належний доказ лист ТОВ "Маунтекс" №205 від 27.12.2022 яким Товариство повідомило про припинення з 01.02.2023 року орендних правовідносин за договором суборенди нежитлового приміщення від 15 квітня 2022 року та докази відправлення цього листа Суборендодавцю рекомендованим повідомленням 29.12.2022 року (копії довідки про причини невручення, рекомендованого повідомлення та поштової квитанції у справі).
Посилаючись на неотримання цього листа позивач зазначає, що такий був направлений на юридичну адресу Суборендодавця: 04128, м. Київ, вул. Берковецька, 6д. При цьому Суборендодавець зазначає, що відповідачу було відомо, що ТОВ СМБ-ПЛЮС" знаходиться за фактичною адресою: вул. Поліська, 14, м. Тернопіль, 46007.
Однак, зазначені твердження суд оцінює критично. Адже, у розділі 9 Договору сторони вказали власні реквізити, узгодивши між собою у пункті 8.3 угоди, що Сторона несе повну відповідальність за правильність вказаних нею у цьому договорі реквізитів та зобов'язується своєчасно у письмовій формі повідомляти іншу Сторону про їх зміну, а у разі неповідомлення несе ризик настання пов'язаних із цим несприятливих наслідків.
У договорі адресою ТОВ "СМБ-ПЛЮС" значиться м. Київ, вул. Берковецька, 6д. Доказів інформування відповідача про зміну цієї адреси матеріали справи не містять. З огляду на це, всі несприятливі наслідки неповідомлення Суборендарю іншої адреси для листування покладаються на позивача за первісним позовом.
Оскільки контрагентами договірних відносин було домовлено про те, що відлік місячного строку для одностороннього розірвання договору розпочинається з дня відправлення листа, а не його вручення Суборендодавцю, то суд констатує, що станом на 01.02.2023 року цей строк настав, а відтак договір суборенди слід вважати припиненим з 01.02.2023 року.
В свою чергу, правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України.
Суд звертає увагу позивача на те, що обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається лише до припинення договору оренди, оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Подібні правові висновки викладені у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 904/342/19, від 08.07.2021 у справі № 904/6063/19, від 23.06.2021 у справі № 908/3593/19, від 27.10.2021 у справі № 910/8531/20.
З наведеного слід прийти до висновку, що останнім місяцем правомірного користування орендованим майном та сплата за нього відповідачем орендного платежу був січень 2023 року, а тому зобов'язання ТОВ "Маунтекс" по сплаті орендної плати припинились з 30.01.2023. Як наслідок, із вказаної дати у ТОВ "СМБ-ПЛЮС" право на нарахування орендних платежів за спірним Договором є відсутнім.
Як наслідок, нарахування орендної плати позивачем після зазначеного вище строку суд вважає необґрунтованим, а позовні вимоги щодо стягнення таких орендних платежів безпідставними.
При цьому суд звертає увагу сторін на те, що поняття "строк дії договору" та "строк виконання зобов'язання" не є тотожними.
Так, згідно зі ст.ст. 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Закінчення дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України такою умовою є виконання, проведене належним чином. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов'язань, визначених ним.
Адже, навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов'язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов'язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов'язання.
Так, у спірних правовідносинах, контрагентами у пунктах 2.2.15, 5.6 Договору обумовлено, що у випадку припинення даного Договору, суборендар зобов'язаний протягом трьох днів повернути Об'єкт Суборендодавцю за актом приймання-передачі, що підписаний представниками Сторін. Наймач зобов'язаний повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу (частина перша статті 785 Цивільного кодексу України).
Таким чином, із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
При цьому суд вважає, що Суборендарем належним чином об'єкт оренди Суборендодавцю повернутий не був.
Зокрема:
- акт приймання - передачі не містить дати його складання та не підписаний представником ТОВ "СМБ-ПЛЮС";
- незважаючи на зазначене у ньому повідомлення про те, що "майно, що передається, знаходиться у стані, придатному для використання за призначенням" фактично, через проведений Суборендарем 31.01.2023 року демонтаж воріт, складське приміщення безумовно за призначенням використовуватись не могло. Адже в розумінні ДСТУ Б В.1.1-36:2016 складським є спеціально обладнане приміщення для зберігання речовин, матеріалів, виробів, обладнання тощо та надання складських послуг. Відсутність вхідних дверей, на переконання суду, унеможливлює таке використання. Натомість, факти: демонтажу відповідачем на початку виникнення орендних правовідносин дверей, що належали позивачу; встановлення власних дверей; демонтаж власних дверей; не приведення орендованого майна у попередній стан, окрім наявних у справі письмових доказів, доводів позивача, засвідчуються і самим відповідачем у його відповіді на відзив від 07.07.20023 року ( вх.№5937 від 14.07.2023 року). При цьому, його твердження про те, що такі дії учинялися за згодою ТОВ "СМБ-ПЛЮС матеріалами справи не підтверджуються, а тому судом оцінюються критично.
Однак, суд наголошує, що законодавець у подібних випадках, в залежності від правової кваліфікації, підтверджуючих документів та відповідних доказів, передбачив можливість відшкодування винною особою шкоди, сплату нею неустойки за час прострочення, відшкодування доходів від безпідставно набутого майна, тощо, але в жодному разі не наділив ТОВ "СМБ-ПЛЮС" правом нараховувати орендні платежі після припинення договірних зобов'язань та звертатися до суду за їх стягненням. В свою чергу, обрання неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
Окрім цього, у п.3.2 спірного правочину сторони погодили, що Суборендар відшкодовує Суборендодавцю платежі, зокрема комунальні платежі, протягом 3-х календарних днів з моменту виставлення рахунку. Як вбачається з матеріалів справи, рахунок на оплату комунальних платежів за січень 2023 року був виставлений та направлений відповідачу рекомендованим листом 03.02.2023 (копії фіскального чеку, рекомендованого повідомлення та опису вкладення в матеріалах справи). Отже, відповідно до досягнутих обома контрагентами домовленостей він мав оплатити цей рахунок до 06.02.2023 включно. Посилання ТОВ "Маунтекс" на те, що його обов'язок бо оплаті комунальних платежів виникає з моменту отримання ним відповідного рахунку, умовам п.3.2 Договору не відповідає, а тому оцінюється судом критично.
Враховуючи вище наведене та виходячи з матеріалів справи в сукупності, на час звернення із позовом до суду основний борг Товариства складав 4 807,48 грн (комунальні платежі за січень 2023 року) та підлягає стягненню в судовому порядку. В решті позову в цій частині слід відмовити за його безпідставністю, оскільки сума заборгованості, нарахована за період з 01.02.2023 до 31.05.2023 не є орендою платою.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із наданого Товариством розрахунку, за неналежне виконання умов Договору, відповідачу за період з 01.02.2023 до 31.03.2023 здійснені інфляційні нарахування в розмірі 2 156,15 грн та за період з 01.02.2023 до 09.05.2023 нараховано 3% річних в сумі 785,68 грн.
Оцінивши подані позивачем розрахунки індексу інфляції, враховуючи суму боргу, період його прострочення, судом встановлено, що правомірною є заявлена позивачем сума інфляційних нарахувань, яка складає 106,27 грн та 36,35 грн три відсотка річних, тобто суми, котрі нараховані на борг з комунальних платежів за січень 2023 року. В решті позову в цій частині слід відмовити.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.
Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із п.4.4. правочину у випадку прострочення сплати орендних, комунальних та інших платежів, передбачених цим договором, Суборендар сплачує Суборендодавцю штраф в розмірі 1 000 грн за кожен окремий випадок порушення, протягом 3-х календарних днів з моменту отримання відповідної вимоги від Суборендодавця.
Позивачем нараховано штраф в розмірі 5 000 грн за прострочення сплати орендних платежів за чотири місяці оренди (за лютий - травень 2023 року) та комунальних платежів за січень 2023 року.
Однак, відповідач прострочив сплату лише комунальних платежів за січень 2023 року, а тому до стягнення підлягає штраф в розмірі 1 000 грн. В решті позову в цій частині слід відмовити за безпідставністю.
З приводу зустрічної позовної вимоги суд вважає за необхідне зазначити про таке.
У статті 4 ГПК передбачено право юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 ГПК України).
За змістом статей 15, 16 ЦК кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої зазначеної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК, може застосовуватися лише в разі недоступності для позивача можливості захисту його права (такий висновок наведено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.21 у справі № 522/1528/15-ц).
Розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (такий висновок наведено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
При цьому суд зважає за необхідне зауважити, що особливість спорів про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов'язань полягає в тому, що позивач просить суд підтвердити (визнати) існуючий стан прав і обов'язків у договірних відносинах з іншою стороною для правової визначеності сторін договору в цих відносинах, однакового розуміння ними своїх прав та обов'язків за цим договором.
Саме цим спори про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов'язань відрізняються від спорів про зміну, припинення правовідносин (наприклад, зміну, розірвання договору), коли договірні відносини між сторонами змінюються або припиняються внаслідок судового рішення.
Одним зі способів захисту, який передбачений частиною другою статті 16 ЦК України, є визнання права. Норми частини другої статті 20 ГК України визначають такі способи захисту, як визнання наявності або відсутності прав.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Отже, зобов'язання містить дві нерозривно поєднані складові - обов'язок боржника вчинити дію або утриматись від її вчинення та право кредитора вимагати виконання цього від боржника.
Виходячи з наведеного способами захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов'язань можуть бути: 1) визнання права позивача; 2) визнання відсутнім (припиненим) обов'язку позивача; 3) визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відповідача. Схожі висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2012 року у справі № 6-134цс12 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі №914/675/22, на яку посилається позивач за зустрічним позовом, зазначено, що звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати. Водночас відповідно до абзацу 2 частини другої статті 20 Господарського кодексу України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача
В подальшому, у постанові від 22 вересня 2022 року по справі № 462/5368/16-ц, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що передбачений у пункті 1 частини другої статті 16 ЦК України спосіб захисту цивільних прав та інтересів може стосуватися визнання як наявності права, так і його відсутності. Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у юридичній визначеності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.14) та від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункти 54-56)).
Для ефективного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, яка вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку, зокрема, у випадку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 57), коли особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).
Таким чином, з урахуванням перелічених правових позицій Великої Палати Верховного Суду слід прийти до висновку, що наведений вище та обраний ТОВ "Маунтекс" спосіб захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов'язань буде належним лише в тому разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (аналогічне викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц та від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20). Виключно за наявності таких умов боржник може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором (визнання його права припиненим), і такий спосіб захисту буде належним та ефективним.
Натомість, із відповідною позовною вимогою ТОВ "Маунтекс" звернулося до суду вже після відкриття останнім провадження за первісним позовом, тобто під час судового розгляду існуючої суперечки між цим Товариством та ТОВ "СМБ-ПЛЮС" щодо належного виконання договірних відносин учасниками цього спору.
З даного приводу суд зауважує, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц).
З наведеного в сукупності, суд відмовляє у задоволенні зустрічної позовної заяви Товариству з обмеженою відповідальністю "Маунтекс" через обрання останнім неефективного способу захисту.
Інші, долучені до матеріалів справи докази, доводи та заперечення учасників цього спору були ретельно досліджені судом, однак наведених вище висновків вони не спростовують. В свою чергу, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України". Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд первісного позову покладаються на відповідача пропорційно до задоволених вимог.
Понесені та документально підтверджені судові витрати за зустрічним позовом відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача за зустрічним позовом.
Керуючись статтями 20, 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
ВИРІШИВ:
1. Первісний позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маунтекс" (вул. Алчевських, 39, м. Харків, 61002, ідент. код 39250906) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СМБ-ПЛЮС" (юридична адреса: вул. Берковецька, буд.6Д, м. Київ, 04128 (адреса для листування: а/с 281, м. Тернопіль, 46007), ідент. код 44172668) - 4807 (чотири тисячі вісімсот сім) грн 48 коп. заборгованості за комунальні платежі, 1000 (одну тисячу) грн штрафу, 36 (тридцять шість) грн 35 коп. - 3% річних, 106 (сто шість) грн 27 коп. інфляційних втрат, та витрати зі сплати судового збору в сумі 158 (сто п'ятдесят вісім) грн 93 коп. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3.В решті позову відмовити.
4. У задоволенні зустрічного позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складено 27.11.2023.
Суддя О.В. Руденко