ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
27.11.2023Справа № 910/12980/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" (49044, м. Дніпро, вул. Шевченка, 2, ідентифікаційний код 03340920)
до 1) Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код (33743494)
2) Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код (00015622)
3) Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ідентифікаційний код (37567646)
про стягнення 75 998,38 грн,
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Явтух О.Г.
Від відповідача-1: Юлдашев Ю.М.
Від відповідача-2: Юлдашев Ю.М.
Від відповідача-3: не з'явився
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України про стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 75 998,38 грн.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 23.08.2023 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
08.09.2023 від позивача засобами поштового зв'язку через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/12980/23 здійснювати у порядку загального позовного провадження; призначити підготовче засідання на 04.10.2023.
29.09.2023 на електронну адресу суду від позивача надійшла заява про участь у судовому сіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з використанням порталу https://vkz.court.gov.ua.
02.10.2023 через систему Електронний суд від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, який залучено до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 заяву представника Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.
У засідання суду 04.10.2023 з'явився представник відповідачів-1 та 2.
Позивач та відповідач-3 участь своїх представників у засідання суду 04.10.2023 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.
Ухвалою господарського суду від 04.10.2023 відкладено підготовче засідання на 06.11.2023.
30.10.2023 від позивача через систему Електронний суд надійшла відповідь на відзив, яку залучено до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 06.11.2023 присутніми представниками позивача та відповідачів-1 та 2 надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Відповідач-3 участь свого представника у засідання суду 06.11.2023 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.11.2023.
Представник позивача у судовому засіданні 27.11.2023 підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача 1,2 у судовому засіданні 27.11.2023 проти заявлених позовних вимог заперечив.
27.11.2023 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
У провадженні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження №33923984 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2012 1№60/18677/22 про стягнення з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" 28 379 669,39 грн заборгованості, 8 152 511,43 грн інфляційних збитків, 1 872 680,19 грн 3% річних, 8 101,35 грн державного мита та 89,14 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.10.2012 у справі 29/5005/16170/2011 розстрочено виконання рішення на 10 років, шляхом сплати щомісячних платежів рівними частками у сумі 339 612,25 грн, починаючи з 10.10.2012 по 10.10.2022.
Листом від 08.11.2022 стягувач повідомив Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про те, що на даний час залишок заборгованості за рішенням складає 759 983,84 грн.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору від 08.11.202 у межах виконавчого провадження №33923984 постановлено стягнути з боржника - Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" виконавчий збір у розмірі 75 998,38 грн.
У зв'язку з закінченням виконавчого провадження № 33923984, постанова про стягнення виконавчого збору в указаному виконавчому провадженні була винесена в окреме провадження, і 10.11.2022 відкрите виконавче провадження № 70304514 з її примусового виконання.
11.11.2022 AT «Дніпропетровськгаз» було сплачено за реквізитами, наданими Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на казначейський рахунок Міністерства юстиції України виконавчий збір в сумі 75 998,38 грн, а також витрати виконавчого провадження в сумі 271,47 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2023 у справі № 160/18677/22 (яке набрало законної сили 23.02.2023) скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 08.11.2022 про стягнення виконавчого збору в сумі 75 998,38 грн, винесену у виконавчому провадженні № 33923984.
AT «Дніпропетровськгаз» звернулося до Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Україні Рекашовій А.М. із заявою від 07.06.2023 за вих. № 49001-Сл-12911-0623 про повернення коштів.
За результатом розгляду вищевказаної заяви 20 липня 2023 року позивачем було отримано відповідь від Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень, згідно із якою було відмовлено у поверненні безпідставно набутих коштів.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з Державного бюджету України грошових коштів, які були стягнуті з позивача на рахунок Міністерства юстиції України, зокрема, виконавчий збір у сумі 75 998,38 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися способом захисту свого права, який має відповідати встановленим законом і крім того, забезпечувати ефективний захист порушеного права.
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
За приписами ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Тобто, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження): як в момент його набуття (збереження), так і на час розгляду спору.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. При цьому, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 08.01.2019 у справі № 916/2927/17 та від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Як встановлено судом, 08.11.2023 постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження №33923984 постановлено стягнути з боржника - Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" виконавчий збір у розмірі 75 998,38 грн.
11.11.2022 AT «Дніпропетровськгаз» було сплачено за реквізитами, наданими Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на казначейський рахунок Міністерства юстиції України виконавчий збір в сумі 75 998,38 грн, а також витрати виконавчого провадження в сумі 271,47 грн, що підтверджується копією платіжного доручення №8511 від 11.11.2022.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2023 у справі № 160/18677/22 (яке набрало законної сили 23.02.2023) скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 08.11.2022 про стягнення виконавчого збору в сумі 75 998,38 грн, винесену у виконавчому провадженні № 33923984.
В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження того, що кошти виконавчою службою не отримано чи вони утримуються за наявності правових підстав або ж були повернуті позивачу.
Положеннями Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Частина 3 статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Згідно ч. 1 зазначеної статті кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; та стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Оскільки відповідно до наведених вище норм набувачем сплачених боржником у виконавчому провадженні виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми підлягають стягненню саме з Державного бюджету України.
Відповідно до ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.
Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №787 від 03.09.2013 (Порядок), визначено процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі).
Положеннями п. 5 розділу І Порядку визначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби) орган, що контролює справляння надходжень бюджету, засобами системи Казначейства формує подання в електронній формі згідно з додатком 1 до цього Порядку та подає його до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджетів платежів здійснюється з відповідних рахунків за надходженнями, відкритих в Казначействі на ім'я головних управлінь Казначейства та Казначейства відповідно до законодавства, у межах поточних надходжень за день.
Таким чином, головне управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету є органом, який здійснює повернення коштів, які було помилково або надмірно зараховано до бюджету, за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, яким у цьому випадку виступає Міністерство юстиції України (відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 №106 "Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету").
Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою, тому у разі, коли орган, що контролює справляння надходжень бюджету, в установлений законом строк не надає відповідний висновок (подання) органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.
З огляду на викладе, суд відхиляє доводи відповідача-2 щодо неналежного способу захисту та недотримання досудового порядку врегулювання спору.
Враховуючи вище викладене, а також, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, суд дійшов до висновку про задоволення позову та стягнення з Державного бюджету України грошових коштів у сумі 75 998,38 грн на підставі ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як було зазначено вище, позивач звернувся до Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Україні з заявою від 07.06.2023 за вих. № 49001-Сл-12911-0623 про повернення коштів - виконавчого збору у розмірі 75 998,38 грн.
За результатом розгляду вищевказаної заяви 20 липня 2023 року позивачем було отримано відповідь від Департаменту Державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень, згідно із якою було відмовлено у поверненні безпідставно набутих коштів.
В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження того, що кошти виконавчою службою не отримано чи вони утримуються за наявності правових підстав або ж були повернуті позивачу.
Водночас, приписами частин 1 та 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Частина 3 статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Згідно ч. 1 зазначеної статті кошти виконавчого провадження складаються з:
1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;
2) авансового внеску стягувача;
3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Оскільки відповідно до наведених вище норм набувачем сплачених боржником у виконавчому провадженні виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми підлягають стягненню саме з Державного бюджету України.
Відповідно до ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.
Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/14182 (далі - Порядок, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі).
Положеннями п. 5 розділу І Порядку визначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Заява про повернення коштів з бюджету складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причина повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджетів платежів здійснюється з відповідних рахунків за надходженнями, відкритих в Казначействі на ім'я головних управлінь Казначейства та Казначейства відповідно до законодавства, у межах поточних надходжень за день.
Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою, тому у разі, коли орган, що контролює справляння надходжень бюджету, в установлений законом строк не надає відповідний висновок (подання) органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.
Таким чином, враховуючи вище викладене, а також, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, дійшов до висновку про задоволення позову та стягнення з Державного бюджету України грошових коштів у сумі 75 998,38 грн на підставі ст. 1212 ЦК України.
Викладені у відзиві на позов аргументи не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки не спростовують доводів позивача та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення позову в повному обсязі.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладаються на відповідачів. Оскільки дане рішення підлягає виконанню шляхом стягнення спірної суми з Державного бюджету України, судові витрати в справі також підлягають стягненню з Державного бюджету України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" (49044, м. Дніпро, вул. Шевченка, 2, ідентифікаційний код 03340920) безпідставно стягнуті кошти у розмірі 75 998 (сімдесят п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім) грн 38 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 27.11.2023
Суддя І.О. Андреїшина