ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
27.11.2023Справа № 910/14155/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження господарську справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквафор-Вест»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса»
про стягнення 1 030 677, 71 грн.
Без повідомлення учасників справи.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із вказаною позовною заявою до відповідача про стягнення 1 030 677, 71 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
03.10.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» надійшов відзив на позовну заяву.
09.10.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквафор-Вест» надійшла відповідь на відзив.
10.10.2023 та 11.10.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» надійшли клопотання про зупинення провадження у справі.
Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.
Клопотання про зупинення провадження у справі мотивоване тим, що 27.09.2023 у справі № 910/18087/23 Господарським судом міста Києва було винесено ухвалу про прийняття заяви про затвердження плану санації Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса", при цьому, оскільки позивача включено до плану санації відповідача, ТОВ «Дієса» вважає за необхідне зупинити провадження у справі.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 229 ГПК України визначено, що провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 5 ч. 1 ст. 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення судом обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у цьому процесі, проте мають значення для розгляду справи, провадження у якій зупиняється.
За змістом п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов'язаний з'ясовувати: 1) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 917/349/20).
Подаючи клопотання про зупинення провадження у справі № 910/14155/23 до прийняття господарським судом ухвали про затвердження плану санації, відповідач зазначив про наявність об'єктивної неможливості розгляду даної справи до прийняття господарським судом ухвали про затвердження плану санації у справі № 910/15087/23.
Разом з тим, всупереч наведеним вимогам законодавства, заявник не навів достатніх обґрунтувань, на підставі яких він дійшов висновку про об'єктивну неможливість розгляду цієї справи, неможливість встановити та оцінити певні конкретні обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Крім того, посилання відповідача на введення мораторію на задоволення вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса», які включені до плану санації не є об'єктивною неможливістю розгляду цієї справи.
Так, відповідачем не зазначено, як саме судове рішення у справі № 910/15087/23, предметом розгляду якої є затвердження плану санації Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса», може вплинути на вирішення спору у даній справі, який стосується стягнення заборгованості з відповідача, що свідчить про відсутність правових підстав для зупинення провадження у справі № 910/14155/23.
У частині 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд -
ВСТАНОВИВ:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аквафор-Вест» (далі - Постачальник / Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дієса» (далі - Покупець / Відповідач) був укладений Договір №16/02/21 від 16.02.2021. (далі - Договір), згідно умов якого Постачальник зобов'язувався поставити і передати у власність Покупця Товар, а саме побутові прилади для очищення води, а Покупець зобов'язувався прийняти цей Товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором.(п. 1.1 Договору)
Пунктом 2.1 Договору визначено, що Товар поставляється партіями. Номенклатура партії Товару, його кількість і ціна встановлюються за погодженням Сторін на підставі заявки Покупця на поставку відповідної партії Товару, далі - «Заявка», і вказуються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/або у вивантажувальних документах (видаткових накладних) на Товар, які є специфікацією в розумінні статті 266 Господарського кодексу України.
Згідно пункту 2.2 Договору, Покупець направляє Постачальнику заявку із зазначенням номенклатури, кількості та очікуваного терміну поставки. Заявка на поставку відповідної партії Товару може направлятися всіма доступними засобами зв'язку (телефоном (усна телефонограма), факсом, електронною поштою, поштовим зв'язком та ін.)
Як зазначає позивач у позовній заяві, погодження заявки Покупця здійснювалось Постачальником в електронному вигляді шляхом надсилання на електронну адресу рахунку-фактури на кожну партію товару.
Відповідно до пункту 2.4 Договору, виставлення Постачальником покупцеві рахунку - фактури, прийняття Покупцем відповідної партії Товару (підписання Сторонами вивантажувальних документів (видаткових накладних) і подальша його оплата вважається досягненням Сторонами згоди в частині номенклатури (предмета і асортименту), кількості, ціни товару.
Пунктом 2.6 Договору визначено, що доставка до місця постачання і приймання Товару (партії Товару) оплачується Постачальником.
На виконання Договору, Позивач поставив Відповідачу Товар (водоочисники, змінні фільтруючі модулі) на загальну суму 4 326 029,03грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких додані до позовної заяви.
Таким чином, свої зобов'язання з поставки Товару Відповідачу Позивач виконав повністю.
Додатковою угодою від 16 лютого 2021р. до Договору №16/02/21 від 16.02.2021р. змінено пункт 3.5 Договору щодо оплати товару і викладено пункт 3.5 Договору в наступній редакції: Покупець оплачує кожну партію фактично прийнятого Товару протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з дати реалізації відповідної партії Товару роздрібному споживачу, але в кожному разі, не раніше дати отримання повного комплекту документів на Товар (партію Товару), зазначеного в пункті 2.9 цього Договору. Форма оплати - безготівковий розрахунок.
За весь період дії Договору станом на дату підписання цієї позовної заяви Відповідач сплатив Позивачу коштів за отриманий товар загалом на суму 3 267 349, 21грн., що підтверджується банківськими виписками, копії яких долучені до позовної заяви.
Також, Додатковою угодою від 16 лютого 2021р. до Договору №16/02/21 від 16.02.2021р. визначено, що Покупець не рідше двох разів на місяць (станом на середину місяця та станом на кінець місяця) інформує Постачальника про хід реалізації Товару роздрібному споживачу шляхом направлення відповідної інформації по факсу чи електронній пошті.
Відповідач надіслав Позивачу на електронну пошту інформацію про залишок нереалізованого Товару станом на 28.08.2023р. в сумі 28 002,11 грн., в зв'язку з чим позивач не заявляє до стягнення вказану суму.
Позивач зазначає, що Відповідач тривалий час не виконує умови Договору в частині оплати фактично прийнятого Товару, який в подальшому був реалізований кінцевим споживачам, тобто Товар Відповідач продав але кошти за нього Позивачу не перераховує.
Відповідно до статті 222 Господарського кодексу України, 16.03.2023р. за №36 Позивач надіслав Відповідачу претензію з копіями підписаних обома сторонами Актом звірки взаємних розрахунків за період 2022р. станом на 31.12.2022р. та Актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.01.2023р., які підтверджують наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем по Договору №16/02/21 від 16.02.2021р. в сумі 987 255,60 грн.
Вказана претензія була отримана Відповідачем 23.03.2023р., однак заборгованості за цією претензією Відповідач не сплатив, а сплатив лише частково кошти в сумі 145 000.00 грн. і не надав відповіді на претензію.
Після поданої Позивачем претензії від 16.03.2023р. за №36 позивачем ще поставлено для Відповідача Товару на суму 142 011,30 грн. за видатковою накладною № АВ 000001375 від 19.04.2023р.
26.07.2023р. за №97 Позивач надіслав Відповідачу вимогу про сплату заборгованих коштів по Договору №16/02/21 від 16.02.2021р. в сумі 1 026 839,29 грн., яку Відповідач отримав 31,07.2023р., однак борг не сплатив.
Станом на дату подання цієї позовної заяви заборгованість Відповідача перед Позивачем по Договору №16/02/21 від 16.02.2021р. становить 1 030 677,71 гри.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За умовами ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст. 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Абзацом 3 ч. 1 ст. 664 ЦК України встановлено, що товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
За умовами ст.ст. 525, 526 ЦК України, ч.ч. 1, 7 ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Викладені у відзиві на позов аргументи не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки не спростовують доводів позивача та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Оскільки відповідач доказів, які б підтверджували сплату за поставлений товар не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку про те, що вимога про стягнення грошових коштів є обґрунтованою та підлягає задоволенню у вказаній сумі.
За таких обставин, суд оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 73 - 79, 129, 236 - 238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІЄСА» (Україна, 03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВЕЛИКА ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 45, ідентифікаційний код 36483471) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АКВАФОР-ВЕСТ» (Україна, 04201, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПОЛЯРНА, будинок 12-А, ідентифікаційний код 39543999) основний борг в розмірі - 1 030 677 (один мільйон тридцять тисяч шістсот сімдесят сім) грн. 71 коп. та судовий збір у розмірі 15 460 (п'ятнадцять тисяч чотириста шістдесят) грн. 17 коп.
3.Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Алєєва