Справа № 191/3640/23
Провадження № 2/191/936/23
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2023 року м. Синельникове
Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Окладнікової О.І.,
за участі секретаря судового засідання Заламай О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
16.08.2023 року до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернувся позивач із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №22676-01/2022 у сумі 19075,00 грн.
Позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» обґрунтовані наступним.
24.01.2022 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №22676-01/2022.
13.01.2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №13012023, у відповідності до умов якого, ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» передає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників.
Згідно п. 1.2 Договору факторингу, сторони погодили, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників, згідно Додатку №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу №13012023 від 13.01.2023, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 19075,00 грн., з яких:
- 7000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу;
- 12075,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.
З моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 13.01.2023 позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ "ФК"ЄАПБ" за кредитним договором №22676-01/2022 в розмірі 19075,00 грн., а тому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 19075,00 грн., а також стягнути понесені судові витрати.
Ухвалою суду від 25.08.2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду.
В сьогоднішнє судове засідання позивач не з'явився, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, проти заочного розгляду не заперечують.
Відповідач до судового засідання повторно не з'явився, причину неявки та своїх зауважень суду не повідомив, про день та час слухання справи був повідомлений своєчасно та належним чином, про що в матеріалах справи є підтвердження.
На підставі наявних у справі доказів, суд ухвалює рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Суд, дослідивши наявні у справі докази, надавши їм оцінку, вважає, що висунуті позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У статті 15 Цивільного кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Крім того, згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За змістом частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що 24.01.2022 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №22676-01/2022, відповідно до якого товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 7000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. За користування кредитом клієнт сплачує товариству 912,5 % річних від суми кредиту в розрахунку 2,50 % на добу (а.с. 6-9).
Згідно 1.2. вказаного договору, кредит було надано строком на 30 днів, тобто до 22.02.2022 року.
Відповідно до Додатку №1 до Договору про надання фінансового кредиту №22676-01/2022, згідно графіку платежів сума кредиту за договором ОСОБА_1 становить 7000,00 грн., проценти за користування кредитом - 5250,00 грн. (а.с.8). Вказана сума була обрахована, виходячи з суми кредиту в розмірі 7000,00 грн., строку дії договору в 30 днів та розміру відсотків в день 2,5% (2.5 % від 7000,00 грн. - це 175,00 грн. за день, а за 30 днів - це 5250,00 грн.).
13.01.2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №13012023, у відповідності до умов якого, ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» передає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників.
Згідно п. 1.2 Договору факторингу, сторони погодили, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників, згідно Додатку №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору (а.с.11-14).
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу №13012023 від 13.01.2023 , ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 19075,00 грн., з яких:
- 7000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу;
- 12075,00 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с.15).
Як зазначає позивач, позичальник свої зобов'язання за кредитним договором №22676-01/2022 від 24.01.2022 року щодо сплати процентів за користування кредитом та повернення кредиту належним чином не виконав, загальна заборгованість позичальника, яку просить стягнути ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» становить 19075,00 грн., згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором (а.с.16). Але в даному документі взагалі відсутній розрахунок відсотків. а міститься лише одна й та ж сума заборгованості за відсотками за різні періоди - 12075,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно із ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Таким чином, сума наданої позики, розмір процентів, порядок їх нарахування, розмір і порядок нарахування штрафу та пені повинні бути передбачені у письмовому договорі.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обрати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю настання відповідних правових наслідків.
За нормами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, вказані положення закону передбачають альтернативні дії, які свідчать про підписання електронного договору, серед яких його підписання одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій особі цього договору.
Оскільки договір про надання фінансового кредиту №22676-01/2022 підписаний ОСОБА_1 шляхом застосування електронного підпису одноразового ідентифікатора, тому укладений з додержанням письмової форми, визначеної законом та з додержанням процедури, визначеної Законом України «Про електронну комерцію». Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримав у ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» кредит, суму якого вчасно не повернув, а тому з нього на користь правонаступника кредитора ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» належить стягнути заборгованість в розмірі 12250,00 грн., яка складається з: 7000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 5250,00 грн. - сума заборгованості за відсотками (2,5 % в день) за період з 24.01.2022 року по 22.02.2022 року (в межах строку дії договору).
Щодо стягнення заборгованості по сплаті відсотків нарахованих понад строку кредитування - після 22.02.2022 року суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку дії договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Стаття 625 ЦК України передбачає відповідальність за порушення грошового зобов'язання. У частині 2 цієї статті зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду вже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, право позикодавця нараховувати передбачені договором відсотки припиняється після спливу визначеного договором строку дії договору чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах прав та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 1.2 Договору про надання фінансового кредиту №22676-01/2022 від 24.01.2022 року позика ОСОБА_1 надавалась строком на 30 днів, тобто до 22.01.2022 року.
Таким чином, у кредитора є право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, у зв'язку із чим позовні вимоги про стягнення процентів, нарахованих після закінчення строку дії позики та дії кредитного договору, є необґрунтованими, правові підстави для стягнення відсотків, нарахованих після 22.02.2022 року відсутні.
З матеріалів справи вбачається, що позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 2481,00 грн.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення на його користь витрат по сплаті судового збору суд зазначає, що у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, на підставі ст.141 ЦПК України, задоволенню підлягає вимога про стягнення судових витрат по сплаті судового збору з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1723,66 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 10, 11, 12, 13, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 273, 280-283 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, р/р НОМЕР_2 в АТ «Таскомбанк») суму заборгованості за кредитним договором №22676-01/2022 в розмірі 12250,00 грн., а також в рахунок відшкодування сплаченого судового збору 1723,66 грн., а всього 13973 (тринадцять тисяч дев'ятсот сімдесят три) грн. 66 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення складений 21.11.2023 року.
Суддя О.І. Окладнікова