Справа № 357/6349/23
Провадження № 2/357/1985/23
РІШЕННЯ
іменем України
24 листопада 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Фельтіної Н.А., Бараєвої А.В., Товстоног С. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, -
ВСТАНОВИВ:
В травні 2022 року ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, посилаючись на наступні обставини.
Позивач познайомився з ОСОБА_5 у 2002 році.
ОСОБА_5 була ріелтором. Зважаючи на те, що між позивачем та ОСОБА_5 утворилися довірчі відносини, а також те, що вони мали спільних знайомих, то позивач неодноразово надавав останній кошти у борг під проценти. ОСОБА_5 завжди добросовісно виконувала свої обов'язки по поверненню позики.
18.08.2017 в черговий раз ОСОБА_5 взяла в борг у позивача грошові кошти у розмірі 26 000 доларів США, які зобов'язалася повернути до 18.08.2020 з додатковою виплатою 1 % від суми за кожен місяць користування коштами.
На підтвердження укладення договору позики та його умов ОСОБА_5 власноручно підписала розписку про отримання нею коштів, датовану 18 серпня 2017 року.
Після настання строку на повернення коштів, позивач неодноразово телефонував на відомий йому номер телефону ОСОБА_5 , однак телефон був вимкнений. Думаючи, що ОСОБА_5 вирішила не повертати йому кошти, позивач почав періодично приїжджати до її місця проживання у м. Біла Церква. Від сусідів останній дізнався, що ОСОБА_5 з 2019 року в квартирі не проживає, але в неї є дочка.
На початку березня 2023 року позивачеві вдалося дізнатися анкетні дані дочки померлої ОСОБА_5 - ОСОБА_6 .
28 березня 2023 року позивач познайомився з ОСОБА_2 , від якої дізнався, що ОСОБА_5 померла.
Водночас, ОСОБА_2 надала йому копію свідоцтва про смерть та повідомила інформацію про нотаріуса, у якого знаходиться спадкова справа і що спадкоємцями є вона та чоловік ОСОБА_5 - ОСОБА_3 .
17.04.2023 засобами поштового зв'язку позивач направив приватному нотаріусу Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Деруну A.A. вимогу до спадкоємців про повернення боргу спадкодавця.
Зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , яке видане Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, вбачається, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після смерті ОСОБА_5 приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Деруном A.A. 13.05.2019 була відкрита спадкова справа № 10/2019.
З повідомлення приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Деруна A.A. вбачається, що спадкоємцями померлої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є її дочка ОСОБА_2 та її чоловік ОСОБА_3 .
Статтею 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від дня настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, шо допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Звертає увагу суду, що спадкоємці тривалий час не звертаються до нотаріуса за отримання свідоцтв про право на спадщину за законом.
Відповідачі є спадкоємцями першої черги, а тому мають успадкувати за законом по 1/2 частці від спадкового майна.
Виходячи з тексту розписки встановлено, що кошти у борг спадкодавець стримала строком на 36 місяців з обов'язком виплати процентів у розмірі 1 % відсотка від суми за кожен місяць користування коштами.
Таким чином заборгованість за розпискою є як по виплаті основної суми - 26 000 доларів США, так і за відсотками у розмірі 9 360 (26 000 * 1% (або 1/100) * 36 місяців).
За таких обставин є підстави для стягнення з кожного з відповідачів по 1/2 частині заборгованості спадкодавця, тобто по 13 000 доларів США основного боргу та по 4 680 доларів США заборгованості по сплаті процентів, а всього по 17 680 доларів США з кожного відповідача.
Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 як спадкоємця померлої ОСОБА_5 1/2 заборгованості за договором позики від 18.08.2017 у розмірі 17 680 (Сімнадцять тисяч шістсот вісімдесят) доларів США. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 як спадкоємця померлої ОСОБА_5 1/2 заборгованості за договором позики від 18.08.2017 у розмірі 17 680 (Сімнадцять тисяч шістсот вісімдесят) доларів США та стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати ( а. с. 1-9 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2023 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. (а. с. 38 ) та матеріали передані для розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
31 травня 2023 року судом було здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідачів (а. с. 43, 44).
13 липня 2023 року за вх. № 31207 та вх. № 31230 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідачів (а. с. 47, 48 ).
Згідно отриманих інформацій, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але знятий з реєстрації 21.12.2022 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 07.09.2010 року.
Відповідно до ч. 1 статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи) ( ч. 9 ст. 28 ЦПК України ).
Згідно ч. 15 ст. 28 ЦПК України позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.
Оскільки один з відповідачів, а саме ОСОБА_2 зареєстрована в м. Біла Церква, то позивачем пред'явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 15 ст. 28 ЦПК України, тому дана справа підсудна Білоцерківському міськрайонному суду Київської області.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу. Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи відповідача.
Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України ( ч. 10 ст. 187 ЦПК України ).
Ухвалою судді від 14 липня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін та призначено судове засідання у справі на 14.09.2023 року ( а. с. 49-50 ).
Розгляд справи неодноразово відклався з різних підстав (неявкою відповідачів та відсутністю відомостей про їх належне сповіщення, отримання матеріалів спадкової справи та перебування головуючого судді в нарадчій кімнаті по кримінальному провадженню ), останнього разу розгляд справи було відкладено на 24.11.2023 року ( а. с. 57-59, 68, 114 ).
Ухвалою суду від 05 жовтня 2023 року витребувано у приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Деруна Анатолія Андрійовича належним чином завірену копію спадкової справи № 10/2019, яка була відкрита після померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ( а. с. 69-70 ).
На виконання ухвали суду, 23.10.2023 року за вх. № 46530 судом отримано копію спадкової справи за № 10/2019, що була заведена після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 ( а. с. 78, 79-113 ).
В судове засідання 24.11.2023 року позивач та його представник не з'явилися, судом отримано від представника позивача ОСОБА_4 заяву 20.11.2023 року, зареєстрована за № 51417, в якій останній просив розгляд справи провести за відсутності позивача та його представника. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, 05.10.2023 року за вх. № 43489 судом отримано заяву, в якій ОСОБА_2 просила справу за позовом ОСОБА_1 до неї про стягнення заборгованості за договором позики розглядати у її відсутність. Позовні вимоги визнає в повному обсязі та не заперечує проти стягнення заборгованості ( а. с. 66 ).
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, однак, останній був повідомлений про дату час та місце слухання належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне оголошення, яке здійснено з урахуванням вимог ч. 10 ст. 187 ЦПК України.
Зазначене оголошення було розміщено 14.11.2023 року, в якому зазначалося, що відповідач ОСОБА_3 викликається в судове засідання в якості відповідача на 10 годину 30 хвилин 24.11.2023 року.
Згідно ч. 11 ст. 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Тому, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи.
Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності (ч. 3 ст. 211 ЦПК України).
Як зазначено вище, представник позивача та відповідач ОСОБА_2 скористувалися своїм правом, визначеним в ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники судового розгляду в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
В судовому засіданні встановлено, що 18.08.2017 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ( посвідка серії НОМЕР_2 ) взяла в борг у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 грошові кошти у розмірі 26 000 доларів США, про що в матеріалах справи свідчить відповідна розписка ( а. с. 14 ).
Одержання ОСОБА_5 зазначеної суми підтверджується її підписом у розписці.
В зазначеній розписці ОСОБА_5 зобов'язується повернути вказану суму до 18.08.2020 року з додатковою виплатою 1% від суми за кожен місяць користування коштами.
Місцем виконання договору між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 є с. Щасливе Бориспільського району.
Зазначена розписка була складена 18 серпня 2017 року.
Встановлено, що у визначений строк ОСОБА_5 кошти не повернула.
Встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що в матеріалах справи свідчить наявна копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 27.12.2018 року, виданого Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області ( а. с. 17 ).
Згідно повідомлення приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун А.А. від 18 березня 2023 року за вих. № 458/02-14 вбачається, що в його провадженні знаходиться спадкова справа до майна, що залишилось після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_9 та спадкоємцями за законом є дочка померлої - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а. с. 19 ).
Так, 17.04.2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун А.А. з вимогою ( претензією ) про обов'язок спадкодавця ( а. с. 20-21 ).
З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що на праві особистої власності померлій ОСОБА_5 належить квартира АДРЕСА_3 ( а. с. 24. 25 ).
Як зазначено вище, на виконання ухвали суду від 05 жовтня 2023 року, 23.10.2023 року за вх. № 46530 судом отримано копію спадкової справи за № 10/2019, що була заведена після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 ( а. с. 78, 79-113 ).
З вказаної спадкової справи вбачається, що до приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун А.А. звернулися ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Звертаючись до суду, позивач наголошує на тому, що відповідачі, як спадкоємці померлої ОСОБА_5 повинні виконати зобов'язання за договором позики.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У свою чергу національне законодавство України встановлює наступне.
Поняття позикових відносин і договору позики визначаються положеннями гл.71 ЦК України.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми ( договори ).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладання, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Така позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у його Постанові від 13.12.2017 р. у справі № 309/3458/14-ц, а також у справі No 6-2789цс16 від 18.01.2017 р.
У постанові від 08.07.2019 у справі №524/4946/16-ц Верховний Суд також зазначив, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, повинна містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням його повернення і дати отримання коштів.
Постановою від 22.08.2019 р. у справі № 369/3340/16-ц ВС вказав, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником Позикодавцеві за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору і зміст умов договору, так і факт отримання боржником від Позикодавця певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів в борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми коштів від Позикодавця до позичальника.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п.2 ч.1 ст.1046 ЦК).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій ст. 640 ЦК, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (ч.1 ст.207 ЦК).
Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі, що була передана йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ч. 2 статті 1049 ЦК України, позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.
Отже, відповідно до вимог ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, де сторони є вільними в укладені договору.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначеним змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.
Отже, тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
Також, ВС у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 194/1126/18, підкреслив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки. Суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши те, що відповідач не виконав умов укладеного із особою_3 договору позики, оформленого розпискою, факт власноручного підписання якої та отримання спірної суми коштів підтвердив у поданій 18 жовтня 2016 року до Франківського районного суду м. Львова позовній заяві про визнання, у тому числі й спірного правочину удаваним, оскільки у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернув, зробив правильний висновок, що боржник зобов'язаний сплатити позивачу суму основного боргу з урахуванням сум, визначених частиною другою статті 625 ЦК України. Крім того, судами попередніх інстанцій правильно вказано, що особою_4 не надано підтверджень, що між ним та позивачем виникли правовідносини із договору про спільну діяльність, а не із договору позики грошових коштів, бо вказана розписка містить відомості, що відповідач отримав кошти із зобов'язанням повернення, а не отримав їх на іншій підставі, зокрема для здійснення спільної діяльності у визначеній сумі».
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Таким чином, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц, провадження № 61-7418св18.
В зазначеній постанові ВС дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції у визначеному чинним цивільним процесуальним законодавством порядку оцінив розписку від 9 липня 2011 року і дійшов висновку, що вона не містить відомостей щодо отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів у позику, тобто не підтверджує факт передачі коштів 9 липня 2011 року або у будь-який інший день.
Встановивши, що згідно з розпискою від 9 липня 2011 року ОСОБА_2 лише зобов'язався віддати позивачу грошові кошти у сумі 18 000 гривень після продажу земельної ділянки, а не повернути отриману у борг суму коштів, суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин статті 1046, 1047 ЦК України і дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність існування між сторонами правовідносин за договором позики, чим мотивовано позов.
Такої ж позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 194/1126/18, провадження № 61-6634св20.
ВС у вищевказаній постанові зазначив, що у справі, що переглядається, суди встановили, що зміст розписки 24 квітня 2018 року не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів та позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів та підтвердження факту передачі коштів відповідачу. За таких обставин, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог.
Зазначеної правової позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 06.04.2020 року у справі № 464/5314/17.
Отже, як зазначено вище, позивачем до позовної заяви на підтвердження своїх вимог надано розписку від 18.08.2017 року, з якої дійсно вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 т( посвідка серії НОМЕР_2 ) взяла у борг у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 грошові кошти у розмірі 26 000 доларів США та зобов'язається повернути до 18.08.2020 року з додатковою виплатою 1% від суми за кожен місяць користування коштами.
Тому, вказана розписка містить відомості про отримання в борг суми та зобов'язання їх повернення в певний строк.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти ) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.06.2022 року №6-р(ІІ)/2022, приписи статті 1048 Цивільного кодексу України визначають загальні умови нарахування, сплати процентів за користування коштів як істотні умови договору позики, кредитного договору.
З цього, можна дійти висновку, що відсотки за користування коштами є однією з істотних умов договору позики.
З розписки вбачається, що ОСОБА_5 взявши в борг у позивача кошти в розмірі 26 000 доларів США зобов'язувалася додатково виплатити 1% від суми за кожен місяць користування.
А тому, з цього вбачається, що сторони досягли згоди, щодо всіх істотних умов договору позики.
Так, суд приходить до переконання, що за наданими доказами з боку позивача, дійсно вимоги позивача про стягнення грошових коштів за договором позики від 18.08.2017 року та процентів є обґрунтованими.
Суд погоджується з розрахунком процентів, наданий з боку позивача, оскільки виходячи з тексту розписки встановлено, що кошти у борг спадкодавець стримала строком на 36 місяців з обов'язком виплати процентів у розмірі 1 % відсотка від суми за кожен місяць користування коштами.
Таким чином, відсотки становлять у розмірі 9 360 доларів США (26 000 доларів США - сума позики * 1% - від суми за кожен місять користування (або 1/100) * 36 місяців - три роки з 18.08.2017 року по 18.08.2020 року).
Згідно частини другої статті 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
У частині другій статті 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказувала, що у пунктах 47, 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 14-134цс18 зроблено висновок, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, але не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні, тобто Великою Палатою Верховного Суду допускається стягнення боргу в іноземній валюті, при цьому не здійснено відступу від постанови Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.
Аналогічний правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року справа № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс1
Отже, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.
Така ж, правова позиція міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 373/2054/16-ц від 16.01.2019 року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зроблено висновок, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
При цьому, у розписці, яка надана позивачем до суду та міститься в матеріалах даної цивільної справи сторони не погоджували визначення гривневого еквіваленту виконання зобов'язання.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені ст.193, ч. 4 ст. 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Статтею 611 ЦК України передбачено, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і сплата неустойки. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання - ч.1 ст.625 ЦК України.
У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, судом достеменно встановлено, що ОСОБА_5 отримала в борг у позивача ОСОБА_1 грошові кошти в розмір 26 000 доларів США, що не спростовано на час розгляду даної справи.
Тому, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача ОСОБА_1 щодо стягнення боргу та відсотків в іноземній валюті ( доларах США ) узгоджуються з правовою позицією, які викладені у постановах Верховного Суду.
Але, як зазначено вище, ОСОБА_5 , яка укладала з позивачем ОСОБА_1 договір позики та яка отримала грошові кошти, які зобов'язувалася повернути разом із відсотками, померла ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Як встановлено судом та не спростовано, спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 є її донька ОСОБА_2 та чоловік ОСОБА_3 , про що зазначено приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун А.А. в повідомленні від 18.03.2023 року ( а. с. 19 ).
Крім того, зазначене підтверджується і матеріалами спадкової справи, копія якої завірена належним чином була отримана судом від приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун А.А. на виконання ухвали суду від 05.10.2023 року.
З матеріалів спадкової справи вбачається, що померлій ОСОБА_5 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_3 ( а. с. 24. 25 ).
Статтею 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від дня настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб'єктивне право.
Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов'язанням, а також припинення такого зобов'язання.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2018 року у справі № 14-53цс18.
Відповідно до пункту 189 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованої Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882, нотаріус за місцем відкриття спадщини в строк, установлений статтею 1281 ЦК України, приймає претензії від кредиторів спадкодавця. Претензії мають бути заявлені у письмовій формі і прийняті незалежно від строку настання права вимоги. Про претензію, що надійшла, нотаріус доводить до відома спадкоємців, які прийняли спадщину, або виконавця заповіту.
Таким чином, стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред'явлення вимог кредиторів. Не визначено такого порядку і іншим законодавством. Отже, пред'являння вимог може відбуватися як безпосередньо до спадкоємця, так і через нотаріуса.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 495/1933/15-ц.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.
Відповідно до статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, шо допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, провадження № 61-25487св18, від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц, провадження № 61-44960св18, від 19 лютого 2020 року у справі № 607/98/17, провадження № 61-27515св18, від 15 липня 2020 року у справі № 645/1566/16-ц, провадження № 61-37696св18.
Як встановлено судом, спадкоємці звернулися до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини, але не отримали свідоцтв про право на спадщину за законом.
Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора. Якщо спадкоємець прийняв спадщину у складі якої є нерухоме майно, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 сотого 2020 року у справі № 607/98/17, провадження № 61-27515св18, від 15 липня .2020 року у справі № 645/1566/16-ц, провадження № 61-37696св18.
Відповідно до ст. 1261 ЦК України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Отже, відповідачі є спадкоємцями першої черги, а тому мають успадкувати за законом по 1/2 частці від спадкового майна після померлої ОСОБА_5 .
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
В свою чергу, позивач зазначав про те, що лише на початку березня 2023 року він дізнався від відповідача ОСОБА_2 , що ОСОБА_5 померла, зазначене не було спростовано учасниками судового розгляду.
Так, пред'являння вимог може відбуватися як безпосередньо до спадкоємця, так і через нотаріуса ( ст. 1281 ЦК України ).
З матеріалів справи вбачається, що позивач 17.04.2023 року направив нотаріусу вимогу до спадкоємців.
Враховуючи, що позивач не знав про смерть боржника ( спадкодавця ) та прийняття відповідачами ( спадкоємцями ) спадщини, дізнавшись про це, позивачем ( кридитором ) пред'явлено вимогу до спадкоємців боржника у строки, визначені у статті 1282 ЦК України шляхом направлення її нотаріусу, що відповідає вимогам статті 1281 ЦК України.
Тому, вимоги позивача щодо стягнення з кожного з відповідачів по 1/2 частині заборгованості спадкодавця, тобто по 13 000 доларів США основного боргу та по 4 680 доларів США заборгованості по сплаті процентів, а всього по 17 680 доларів США є цілком обґрунтованими.
В свою чергу, до обов'язків позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин про розмір боргових зобов'язань боржника на день відкриття спадщини, а до обов'язків спадкоємців у разі заперечення ними заявлених вимог - розмір своєї відповідальності перед кредитором, а саме розмір майна, успадкованого кожним із спадкоємців.
Тобто, покладення на позивача доказів підтвердження, яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна, суперечать вимогам процесуального закону.
Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 615/473/20 (провадження № 61-9358св21).
Одним із основних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, закріплений у статтях 12, 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ураховуючи предмет спору у зазначеній справі, до обов'язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов'язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов'язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 607/98/17, від 04 березня 2020 року у справі №2609/30529/12.
У постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, на яку посилався заявник на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, Верховний Суд зазначив, що враховуючи принцип змагальності цивільного процесу, який передбачав, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Тому висновки судів про відмову в позові з тих підстав, що позивачем не надано доказів, які підтверджують, яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна, суперечать вимогам процесуального закону, оскільки суди безпідставно поклали обов'язок доказування наведених обставин на сторону позивача.
В свою чергу, з боку відповідачів ( спадкоємців ) не надходило до суду заперечень стосовно розміру своєї відповідальності перед кредитором, а саме розмір майна, успадкованого кожним із спадкоємців.
Навпаки, відповідач ОСОБА_2 , звертаючись до суду з заявою 05.10.2023 року про розгляд справи у її відсутність, визнала позовні вимоги до неї в повному обсязі та не заперечувала проти стягнення заборгованості.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
З боку іншого відповідача, спадкоємця ОСОБА_3 на адресу суду не надходило жодних заяв, клопотань, заперечень, а також відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на викладене, встановивши відповідно до положень ст. 1282 ЦК України наявність непогашеної спадкодавцем заборгованості, факт прийняття спадщини відповідачами після смерті позичальника ОСОБА_5 , наявність спадкового майна у вигляді квартири, а також не надання відповідачем доказів на спростування того, що вартість спадкового майна не перевищує розмір боргу, суд дійшов висновку, що з відповідачів підлягає стягненню боргу на користь позивача, яка існувала на час відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду наведеного, даючи оцінку зібраним доказам по справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Так, при зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 12 930,66 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією від 12.05.2023 року ( а. с. 10 ).
Враховуючи, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, то з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 12 930,66 грн., тобто по 6 465,33 гривень з кожного з відповідачів.
Так, згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» та ч.1 ст. 142 ЦПК України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
Звертаючись до суду із заявою 05.10.2023 року, відповідач ОСОБА_2 просила суд здійснити розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги визнає в повному обсязі та не заперечує проти стягнення заборгованості ( а. с. 66 ), до початку розгляду справи по суті.
Оскільки з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню понесених позивачем при звернені до суду судові витрати в розмірі 6 465,33 гривень (12 930,66 гривень - сплата судового збору при зверненні до суду : 2 ( два відповідача ) в рівних частках з кожного ), то враховуючи вимоги ч.1 ст. 142 ЦПК України, суд вважає за необхідним стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 відсотків судових витрат від суми, яка підлягає стягненню з вказаного відповідача, а саме 3 232,66 гривень ( 6 465,33 грн. : 50% ), а Білоцерківському управлінню Державної казначейської служби України Київської області повернути ОСОБА_1 3 232,66 грн., сплачених згідно Дубліката квитанції № Р24А1320731021D3674 від 12.06.2023 року.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 202, 207, 256, 257, 261, 267, 524, 525, 526, 533, 610, 638, 1046, 1047,1048, 1049 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 10,12, 13, 19, 82, 89, 76,77,81,120, 126, 127, 133, 141, 178, 263-265, 273, 274, 353-355 ЦПК України, п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», суд, -
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 18.08.2017 року в розмірі 17 680 ( сімнадцять тисяч шістсот вісімдесят ) доларів США та судовий збір в розмірі 3 232,66 гривень ( три тисячі двісті тридцять дві гривні шістдесят шість копійок ).
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 18.08.2017 року в розмірі 17 680 ( сімнадцять тисяч шістсот вісімдесят ) доларів США та судовий збір в розмірі 6 465,33 гривень ( шість тисяч чотириста шістдесят п'ять гривень тридцять три копійки ).
Зобов'язати Білоцерківське управління Державної казначейської служби України Київської області, яке розташоване за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого буд. 36, код ЄДРПОУ - 38009832, повернути ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3 232,66 гривень ( три тисячі двісті тридцять дві гривні шістдесят шість копійок ), сплачених згідно Дубліката квитанції № Р24А1320731021D3674 від 12.06.2023 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 );
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_5 , адреса для листування: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 );
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_7 ).
Повний текст судового рішення виготовлено 24 листопада 2023 року.
Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя О. І. Орєхов