ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 607/9913/22Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.
Провадження № 22-ц/817/944/23 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Храпак Н.М.
суддів - Костів О. З., Хома М. В.,
за участю секретаря -Дідух М.Є.
учасників справи: представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Гураля Р.В., представника позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Ленько Р.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/9913/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 серпня 2023 року, постановленого суддею Ромазаном В.В., повний текст якого складено 28 серпня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
ВСТАНОВИВ:
у серпні 2022 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись в суд з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. З врахуванням заяви від 05.10.2022 року про збільшення позовних вимог просять стягнути з відповідача 2 500 000 грн. у користь кожного із позивачів завданої моральної шкоди, заподіяної смертю ОСОБА_4 унаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обґрунтування заявлених вимог вказали, що 08.10.2005 року близько 22 год.30 хв. водій ОСОБА_1 в порушення вимог п. 2.9 (а) ПДР України, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння та керуючи власним автомобілем марки «Опель Омега», д.н.з. НОМЕР_1 , в порушення вимог п. 12.4 ПДР України рухався зі швидкістю 110 км/год автодорогою в межах населеного пункту по вул. Шептицького, що в с. Петриків Тернопільського району Тернопільської області в м. Тернопіль. Порушуючи вимоги пунктів п.п. 1.5 ч. 1 та 2.3 «б», «д» ПДР України, під час руху не був достатньо уважним, не стежив належно за дорожньою обстановкою, не обрав такі прийоми керування транспортним засобом, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним і в такий спосіб, своїми діями не створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрозу життю і здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Зазначають, що через проявлену під час керування автомобілем неуважність та унаслідок грубого порушення вимог п. 1.10 (в частині значення термінів «дорожні умови», «дорожня обстановка»), а також п. 12.2 ПДР України невірно обрав швидкість свого руху, маючи можливість об'єктивно виявити пішоходів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які рухалися по краю проїзної частини дороги назустріч руху вказаного автомобіля. В порушення п.12.3 ПДР України негайно не вжив заходів аж до зупинки транспортного засобу та допустив наїзд на неповнолітніх пішоходів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які загинули на місці події, а водій ОСОБА_1 залишив місце події.
10.10.2005 року слідчим СВ Тернопільського РВ УМВС України в Тернопільській області за вказаним фактом порушено кримінальну справу. 14.10.2005 року слідчим було винесено постанову про притягнення у якості обвинуваченого ОСОБА_1 , 17.10.2005 року постановою Тернопільського міськрайонного суду надано дозвіл на затримання та доставку під вартою ОСОБА_1 06.10.2011 ухвалою Тернопільського міськрайонного суду відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту. 08.12.2012 за вказаним фактом внесено відомості до ЄРДР за №12012210180000089 за ч. 3 ст. 286 КК України. 29.06.2021 року відповідач з'явився до СВ ВП № 1 (м. Тернопіль) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області. У період з моменту вчинення ДТП до 29.06.2021 ОСОБА_1 перебував у міжнародному розшуку. 06.09.2021 щодо ОСОБА_1 складено обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні за ч. 3 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України та передано до суду.
Вказує на те, що ОСОБА_4 , яка загинула внаслідок ДТП є дочкою позивача ОСОБА_2 . Позивач ОСОБА_3 проживав тривалий час із ОСОБА_2 однією сім'єю з моменту народження ОСОБА_4 , без реєстрації шлюбу. Протягом усього часу спільного проживання ОСОБА_3 опікувався ОСОБА_6 як рідною дочкою. Моральна шкода завдана позивачам полягає у душевних та моральних стражданнях, негативних емоціях та переживаннях, яких вони зазнали внаслідок раптової та передчасної загибелі потерпілої ОСОБА_4 . Неймовірного душевного та психологічного болю та стресу завдали обставини загибелі ОСОБА_7 , понівечення її тіла та дії відповідача щодо тіла. Так, на місці зазначеної ДТП не було виявлено голову ОСОБА_4 , безперервні протягом трьох діб пошуки цієї частини тіла не давали результатів. Через чотири дні, 12.10.2005 було поховано тіло ОСОБА_8 без голови. Під час завершення поховання працівники правоохоронних органів виявили у смт. Березовиця Тернопільського району на узліссі біля дороги голову ОСОБА_8. Через душевний біль та гнітючі психологічні переживання погіршилось самопочуття та психічний стан позивачів, вони постійно перебували у стресовому стані, проявилась депресія та безсоння. ОСОБА_2 втратила зір на одне око, на інше зір суттєво погіршився, захворіла на цукровий діабет, отримавши інвалідність 3 групи. ОСОБА_3 переніс інсульт.
Через 15 років після загибелі потерпілої, відповідач прийшов до органів поліції із зізнанням у скоєнні ДТП, розуміючи що він не понесе кримінальної відповідальності за вчинене ним у зв'язку із закінченням строків давності. У зв'язку із відновленням досудового розслідування у даній кримінальній справі, позивачам знову прийшлось пережити усі події загибелі ОСОБА_8 , та відповідно психологічні, моральні переживання та страждання у зв'язку із цим.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 серпня 2023 року позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 у користь ОСОБА_2 1 000 000 гривень заподіяної моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Стягнуто із ОСОБА_1 у користь ОСОБА_3 400 000 гривень заподіяної моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
У решті вимог, відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_1 у користь держави 12 405 грн. судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.
Не погоджуючись частково із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині стягнення з нього 400 000 грн моральної шкоди в користь ОСОБА_3 , завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та стягнення в користь держави 12405 грн. судового збору.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що фактичні шлюбні відносини не є підставою для виникнення прав подружжя, окрім права спільної сумісної власності на майно.
Зазначає, що ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_4 в шлюбі не перебував, кровне споріднення або усиновлення між ним та ОСОБА_4 відсутні, як і відсутнє рішення суду про встановлення факту проживання однією сім'єю .
Посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім'єю, підтверджується тим, що після вчинення ДТП, ОСОБА_3 брав участь у слідчих діях, а саме у огляді місця події, що відображено у протоколі огляду місця події, яку долучено позивачами до матеріалів справи у якості письмового доказу, відповідно до якого зазначено, що останній в трупі впізнав свою дочку ОСОБА_4 .
Вважає недостовірними відомостями вищевказаного протоколу, оскільки всі сторони визнали той факт, що ОСОБА_4 не була дочкою ОСОБА_3 , що стверджується свідоцтвом про народження.
Суд не вправі був надавати оцінку відомостями, зазначеним в протоколі огляду місця події, оскільки він не є тим судом, який має право ухвалити вирок. Окрім того, така оцінка проведена без сукупності всіх зібраних доказів.
Щодо стягнутого з нього судового збору зазначає, що оскільки загальний розмір позовних вимог обох позивачів становив 5000000 грн, судом задоволено всього 1400 000 грн, що становить 28% від суми позову, то розмір судового збору має становити 3473,40 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_3 , інтереси якого представляє Ленько Р.І. , просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду без змін. Вказує на те, що доводи апеляційної скарги про встановлення обставин справи у даній справі на підставі ухвали суду від 28.07.2023 року, яка не набрала законної сили є безпідставними, оскільки на момент ухвалення рішення суду першої інстанції, вищевказана ухвала набрала законної сили, що підтверджено відміткою суду на копії цієї ухвали.
Посилається на те, що доводи в апеляційній скарзі, що фактичні шлюбні відносини ОСОБА_3 не є підставою для виникнення прав подружжя є необґрунтованими, оскільки обставина проживання однією сім'єю підтверджується поясненнями ОСОБА_2 , викладеними у позовній заяві. Окрім того, ОСОБА_3 , як вітчим ОСОБА_4 визнаний потерпілою особою у кримінальному провадженні № 12012210180000089 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України, що підтверджується ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 28 липня 2023 року у справі № 607/15916/21.
Під час розгляду справи в апеляційному суді представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Гураль Р.В. підтримав вимоги апеляційної скарги, зіславшись на викладені у ній доводи.
Представник позивачів адвокат Ленько Р.І. заперечив щодо задоволення апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим з мотивів, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині стягнення 400000 грн в користь ОСОБА_3 заподіяної моральної шкоди та стягнення в користь держави 12405 грн. судового збору, а тому в іншій частині не переглядається апеляційним судом.
Судом встановлено, що 08 жовтня 2005 року близько 22 год. 30 хв., водій ОСОБА_10 , керуючи власним автомобілем марки «Опель Омега», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою в межах населеного пункту по вул. Шептицького, що в с. Петриків Тернопільського району Тернопільської області в напрямку м. Тернополя, через проявлену під час керування автомобілем неуважність, невірно обрав швидкість руху транспортного засобу, маючи можливість об'єктивно виявити пішоходів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які рухалися по краю проїзної частини дороги назустріч руху вказаного автомобіля, негайно не вжив заходів аж до зупинки транспортного засобу та допустив наїзд на вказаних пішоходів, які загинули на місці події.
За вказаним фактом 10.10.2005 слідчим СВ Тернопільського РВ УМВС України було порушено кримінальну справу.
Відомості про дану дорожньо-транспортну пригоду 08.12.2012 року були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12012210180000089 за ч.3 ст.286 КК України.
З моменту вчинення даної пригоди до 29.06.2021 ОСОБА_1 перебував у міжнародному розшуку.
06.09.2021 року стосовно ОСОБА_1 складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12012210180000089, внесеному до ЄРДР 08.12.2012 про обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 1 ст. 135 КК України.
Як вбачається із обвинувального акту у зазначеному кримінальному провадженні, який долучено позивачами у якості письмового доказу, досудовим розслідуванням встановлено, що «…08.10.2005 року близько 22 год.30 хв. водій ОСОБА_1 в порушення вимог п.2.9 (а) ПДР України, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння та керуючи власним автомобілем марки «Опель Омега», д.н.з. НОМЕР_1 в порушення п. 12.4 ПДР України рухався зі швидкістю 110 км/год, автодорогою в межах населеного пункту по вул. Шептицького, що в с. Петриків Тернопільського району Тернопільської області в напрямку м. Тернопіль. Порушуючи вимоги пунктів п.п. 1.5 ч.1 та 2.3 «б», «д» ПДР України, водій ОСОБА_1 під час руху не був достатньо уважним, не стежив належно за дорожньою обстановкою, не обрав такі прийоми керування транспортним засобом, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним і в такий спосіб, своїми діями не створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрозу життю і здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Через проявлену під час керування автомобілем неуважність та унаслідок грубого порушення вимог п.1.10 (в частині значення термінів «дорожні умови», «дорожня обстановка»), а також п.12.2 ПДР України невірно обрав швидкість свого руху, маючи можливість об'єктивно виявити пішоходів ОСОБА_5 , 1989 року народження та ОСОБА_4 , 1988 року народження, які рухалися по краю проїзної частини дороги назустріч руху вказаного автомобіля. В порушення п.12.3 ПДР України негайно не вжив заходів аж до зупинки транспортного засобу та допустив наїзд на неповнолітніх пішоходів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , після чого водій ОСОБА_1 залишив місце події. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 , отримала наступні травматичні зміни:травматичне відчленування голови на рівні основи черепа - задньої черепної ямки;-відкриту травму шиї у вигляді розривів зчленування між 3-м і 4-м шийними хребцями, речовини спинного мозку на цьому рівні, між щитоподібним та персневидним хрящами гортані, розчавлення правої частки щитовидної залози, переломів щитоподібного хряща гортані і під'язикової кістки; закриту травму грудей у вигляді крововиливів у тканину легень та клітковину заднього середостіння;закриту травму живота з тріщинами та надривами селезінки; закритий вивих в правому плечовому суглобі; розрив верхньої частини правого крижово-клубового зчленування; відрив хрящової частини суглобової поверхні правих гомілкових кісток; повний косо-поздовжній перелом правої великогомілкової кістки; рани правого плеча, 2-го пальця лівої кисті та правого стегна (2); чисельні садна шиї, тулуба і кінцівок; синці правої передньо-бокової поверхні шиї, правих стегна, гомілки і ступні;- чисельні тріщини шкіри на правій передньо-боковій поверхні шиї та лівій молочній залозі. Види ушкоджень (перелом кісток, розриви зчленувань, тріщини та надриви шкіри і внутрішніх органів, крововиливи, синці, садна), а також властивості рани правого плеча (щілиноподібна форма, один із кінців закруглений, навколо нього осаднення шкіри) свідчать про спричинення їх внаслідок значної за силою дією тупих предметів. Решта ран, з огляду на їх особливості (лінійна та щілиноподібна форма, поверхневий характер, рівні незсаднені краї та гострі кінці, наявність в краях однієї з них надрізу шкіри, виявлення в просвіті іншої рани уламків скла), дають підставу вважати, що вони виникли від дії останнього. Всі вищевказані тілесні ушкодження виникли прижиттєво, незадовго до настання смерті, практично одночасно або ж у дуже короткий проміжок часу, що підтверджується відсутністю ознак загоєння в місцях ушкоджень, вираженістю і забарвленням крововиливів та синців, станом крові в черевній та плевральних порожнинах (рідка) та поверхонь саден (запалі рожево-коричневі дещо підсохлі), а також мікроскопічним дослідженням вилучених тканин. Виявлений на тілі ОСОБА_4 комплекс пошкоджень, за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, стосовно живих осіб, кваліфікується як тяжкі тілесні ушкодження. Смерть ОСОБА_4 настала внаслідок травматичного відчленування голови і руйнування шийного відділу хребта. Таким чином, між спричиненими потерпілій внаслідок дорожньо-транспортної пригоди тілесними ушкодженнями і настанням її смерті існує прямий причинно-наслідковий зв'язок…».
Згідно із висновком експерта № 127 від 11.11.2005 року, які долучено позивачами у якості письмового доказу, на одязі та взутті від трупа ОСОБА_4 виявлено характерні для автотранспортної пригоди травми і пошкодження і сліди, зокрема: а) на обох светрах, бюстгальтері і штанах - пошкодження від тупих і гострих предметів та різкого (сильного натягу, ділянки потертості від контакту з синім, чорно-сіруватим та ґрунтово-трав'янистим покриттям, локалізація і механізм утворення яких свідчить про їх виникнення у 1, 2, 3 фазах наїзду транспортним засобом (удар, закидання та транспорт і відкидання на дорожнє покриття); б) на підошвах туфель - сліди ковзання, характер яких свідчить про вертикальне чи близьке до нього положення тіла потерпілої, їх утворення під час наїзду транспортним засобом, ковзання правої туфлі у 2-х напрямках (каблуком - поперечне та косопоперечне з основним напрямом справа наліво, носковою частиною - поперечне зліва направо) і лівої туфлі (носкова частина) у 3-х почергових напрямках (початкове короткочасне дугоподібне навколо осі ноги, наступне косопоперечне по синій слідоутворюючій поверхні в напрямі справа наліво спереду назад і подальше косоповздовжнє по ґрунтово-трав'янистому покритті в напрямі ззаді наперед справа наліво). Крім цього, на правій туфлі (задні 2/3 внутрішньої поверхні верху) виявлено розрив горизонтального шва берца і ділянку потертості матеріалу на заднику, які утворилися від короткочасної динамічної дії тупої слідоутворюючої поверхні в напрямі зверху вниз ззаду наперед. Характерних і специфічних ознак переїзду тіла колесом (колесами) транспортного засобу, а також слідів волочіння тіла по дорожньому покритті в ході експертизи наданих речових доказів не виявлено. Локалізація, площа та ступінь вираженості первинних слідів ковзання на підошвах туфель, в сукупності, дозволяють висловитися про сильнішу фіксацію правої та слабшу фіксацію лівої нижньої кінцівок на дорожньому покритті, що зазвичай спостерігається під час перебування пішохода в русі. Вищезгадані пошкодження і сліди на одязі та взутті від трупа ОСОБА_4 , з врахуванням характеру тілесних ушкоджень та даних протоколів ОМП і транспорту, могли утворитися під час наїзду вказаним у постанові легковим автомобілем на потерпілу, яка в момент первинного контакту з транспортом перебувала у вертикальному положенні і була обернена до нього правою половиною тіла (більше передом), що супроводжувалося закиданням тіла на капот, контактуванням з вітровим склом і подальшим відкиданням на ґрунтово-трав'янисте покриття з короткочасним ковзанням по ньому.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 28.07.2023 у справі №607/15916/21, ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за обвинуваченням у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України, а кримінальне провадження за №12012210180000089, внесене до ЄРДР 08.12.2012 року за даними фактами закрито у зв'язку із закінченням строків давності. Зазначені обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди за участю відповідача знайшли своє підтвердження у вказаній ухвалі суду.
Згідно із копією свідоцтва про народження, виданого повторно 18.12.2022 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільській області серії НОМЕР_2 , матір'ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_11 ..
Як вбачається із копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого 29.11.2000 року шлюб між ОСОБА_12 та ОСОБА_11 розірвано 29.11.2000 року, і прізвище після розірваного шлюбу ОСОБА_11 присвоєно прізвище « ОСОБА_11 ».
Як вбачається із лікарського свідоцтва про смерть № 784/2005 від 11.10.2005, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , смерть настала на проїзній частині дороги. Зазначені обставини підтверджено копією свідоцтва про смерть ОСОБА_4 серії НОМЕР_4 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільській області.
Відповідно до довідки, виданої Петриківським старостинський округом с.Петриків від 07.07.2022 року № 652, згідно по господарської книги за 2001-2005 роки станом на 20.10.2005 року за адресою: АДРЕСА_1 , були зареєстровані: ОСОБА_14 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .
Як вбачається із виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 1150, ОСОБА_2 з 12.08 по 18.08.2020 року проходила стаціонарне лікування в КНП «Міська комунальна лікарня № 3 Тернопільської міської ради», з діагнозом гіпертонічна хвороба І ст., хронічний персистуючий гепатит. Також, відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда № 591 від 04.04.2022, ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІІ групи, що також підтверджено довідкою до акту МСЕК від 09.03.2021 року. Крім цього, як вбачається із виписки із медичної карти стаціонарного хворого №291/110, складеної Тернопільською центральною районною лікарнею, ОСОБА_2 знаходилась на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні з 09.03.2022 по 21.03.2022 із діагнозом: хронічний гепатит з трансформацією у цироз печінки, ерозивна гастропатія, хронічний панкреатит, цукровий діабет 2 тип середньої важкості, діабетична нефропатія ІІІ ст., дифузний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба ІІ ст.
Відповідно до копії витягу із медичної карти стаціонарного хворого №09162, ОСОБА_3 перебував на лікуванні в ІІІ неврологічному відділенні ТОККПНЛ з 24.11 по 17.12.2013 року з діагнозом: транзиторна ішемічна атака, дисциркулярна енцефалопатія І ст., гіпертонічна хвороба ІІ ст. Також, як свідчать виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 418, 1607, ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Міська комунальна лікарні №3» з 12.02.2020 по 28.02.2020 та з 13.10.2020 по 26.10.2020 року з діагнозом: цукровий діабет ІІ ст., гіпертонічна хвороба та ін.
Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в користь ОСОБА_3 в сумі 400000 грн, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості і доведеності позивачем заявлених вимог та посилався на те, що позивач та ОСОБА_2 проживали як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, ОСОБА_4 , яка загинула внаслідок ДТП, була дочкою ОСОБА_2 та проживала з ОСОБА_3 однією сім'єю, тому він має право на відшкодування моральної шкоди. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, врахував характер заподіяної шкоди та наслідки, істотність вимушених змін у способі життя позивача та непоправної втрати.
Колегія суддів повністю не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції, оскільки порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на таке.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звертатися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина друга статті 15 ЦК України).
В силу вимог ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частина 5 статті 1187 ЦК України встановлює, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Виходячи із системного аналізу зазначених статей, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
З огляду на презумпцію вини особи, яка завдала шкоду, відповідно до частини другої статті 1167 ЦК України, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати моральну шкоду, якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВС від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15, від 18 жовтня 2019 року у справі №352/342/17від 20 листопада 2019 року у справі 3296/2509/16.
В силу вимог ч. 2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Отже, право на відшкодування моральної шкоди, завданою смертю фізичної особи, мають в тому числі і особи, які проживали з нею однією сім'єю.
Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_3 не є батьком чи усиновлювачем потерпілої ОСОБА_4 і не заявляв вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення проживання з потерпілою ОСОБА_4 однією сім'єю.
Крім цього, відповідно до ч. 3 ст. 12 та ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Частинами 2 та 4 статті 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки; сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Виходячи з аналізу вказаної норми СК України, сім'єю є соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.
Згідно із ст. 21 СК України проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Стягуючи в користь ОСОБА_3 моральну шкоду та вважаючи доведеним факт проживання однією сім'єю із потерпілою ОСОБА_6 , суд першої інстанції керувався тим, що даний факт доводиться довідкою про склад сім'ї, виданою Петриківським старостинським округом від 07.07.2022 року за № 652.
Проте, факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка чи доньки жінки за однією адресою не є ні головною, ні обов'язковою ознакою наявності факту проживання однією сім'єю.
Належними та допустимими доказами проживання однією сім'єю з загиблою є, зокрема докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, інші доказів, які вказують наявність проживання однією сім'єю.
Вирішуючи спір, суд залишив поза увагою відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів про те, що ОСОБА_3 пов'язаний з загиблою сімейними відносинами.
Крім того, посилання позивача в обґрунтування вимог про стягнення моральної шкоди про те, що він проживав зі ОСОБА_2 однією сім'єю та опікувався ОСОБА_6 є безпідставними, оскільки факт спільного проживання позивача та матері померлої, не може впливати на виникнення та припинення окремих цивільних прав та обов'язків, та не створює підстав для набуття позивачем статусу члена сім'ї для отримання моральної шкоди відповідно до частини 2 статті 1168 ЦК України.
Тому доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та спростовують помилкові висновки суду першої інстанції щодо задоволення вимог позивача ОСОБА_3 .
Відповідно до п. 1, 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи.
Враховуючи наведене, фактичні обставини справи та наявні в матеріалах справи доказах, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині стягнення моральної шкоди в користь ОСОБА_3 . Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 серпня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 400000 грн заподіяної моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та розподіл судових витрат за суд першої інстанції скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Принцип розподілу судового збору закріплений у ч. 1 ст. 141 ЦПК України, а саме: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що ОСОБА_2 пред'явила позов на суму 2500000 грн, а задоволено на 1000000 грн., що становить 40%, тому слід стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 4962 грн (12 405 х 40 %).
Що ж стосується судового збору за подачу відповідачем апеляційної скарги, сплаченого в розмірі 6000 грн, тому відповідно до п. 6 ст. 141 ЦПК України його слід компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 серпня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 400000 грн заподіяної моральної шкоди та розподіл судових витрат скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) в користь держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 4962 грн.
Судовий збір сплачений ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) в сумі 6000 грн за подачу апеляційної скарги компенсувати за рахунок Держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 24 листопада 2023 року.
Головуючий Храпак Н.М.
Судді: Костів О.З.
Хома М.В.