Справа № 459/855/23 Головуючий у 1 інстанції: Новосад М.Д.
Провадження № 22-ц/811/2343/23 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,
судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,
за участю: секретаря Цьони С.Ю.;
адвоката Пущик Н.А. - представника позивача Фір Я.М.;
Тодорович О.В. - представника Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , та апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 07 липня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просив стягнути з відповідача на його користь 100 000 грн. відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків внаслідок професійного захворювання.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивач більше 19 років пропрацював на шахтах ДП «Львіввугілля» і 25.06.2001 року йому було встановлено професійне захворювання, а саме: хронічна поперекова крижова радикулопатія та двохстронній артроз ліктьових суглобів. По наслідкам встановленого діагнозу дирекцією ДВА «Шахти «Відродження» було створено комісію по розслідуванню підстав отримання професійного захворювання. 26.06.2001 року комісією складено Акт за формою П-4, згідно якого розслідуванням було встановлено, що професійне захворювання виникло в результаті значних фізичних навантажень, вимушеного положення тіла - на колінах з опорю на руки або лікті, постійного перебування на перетягах. 29.08.2001 року Обласний центр медико-соціальних експертиз № 3 вперше встановив позивачу 40 % втрати професійної працездатності по наслідкам отриманого професійного захворювання та 10 % по наслідкам виробничої травми, отриманої позивачем 09.05.1993 року, та встановив йому 3-ю групу інвалідності. При наступних переоглядах 16.10.2004, 09.11.2004, 21.11.2006 йому було підтверджено 40 % втрати професійної працездатності по наслідкам отриманого професійного захворювання і 10 % по наслідкам виробничої травми від 09.05.1993 та підтверджено 3-ю групу інвалідності. Зазначалося, що наслідок отриманого професійного захворювання та виробничої травми йому було завдано моральної шкоди у вигляді фізичних та душевних страждань, оскільки він не в змозі вести активний спосіб життя, займатись улюбленою справою, змушений звертатись за медичною допомогою та витрачати значні кошти для купівлі ліків. Погіршення стану здоров'я, яке виникло внаслідок професійного захворювання, призводить до депресивного стану, він постійно знаходиться в пригніченому стані. Враховуючи вищенаведене, просив позов задовольнити та стягнути на його користь завдану йому моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. (а.с. 1-7).
Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_2 10 000 грн. моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків внаслідок професійного захворювання.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в дохід держави 107 грн. 36 коп. судового збору (а.с. 80-85).
Вищезгадане рішення суду оскаржили, як представник позивача, так і відповідач.
Позивач просить оскаржуване рішення змінити та задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.
Звертає увагу на те, що позивачу встановлено 50 % втрати професійної працездатності безстроково та 3 групу інвалідності і за наведених обставин стягнення моральної шкоди у розмірі лише 10 000 грн. вважає таким, що не відповідає критеріям справедливої сатисфакції (а.с. 101-107).
Відповідач просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не є належним відповідачем у даній справі, оскільки відповідно до частини 8 статті 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України, а тому вважає, що відшкодування позивачу моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я, незалежно від часу настання страхового випадку, з 01.01.2023 року не є обов'язком для Пенсійного фонду України, оскільки здійснюється відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України (а.с. 90-95).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників апелянтів на підтримання доводів поданих ними апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга відповідача не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77);
- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);
- при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263).
Судом встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається всіма її учасниками (а, відтак, доказуванню не підлягає) те, що позивач, працюючи більше 19 років на шахтах ДП «Львіввугілля», в результаті отриманих професійних захворювань та виробничих травм втратив 50 % професійної працездатності і отримав статус особи з інвалідністю ІІІ (третьої) групи безстроково.
Відповідно до частини 4 статті 43 та частини 1 статті 46 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.
Відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом і III групи інвалідності, у разі настання вказаного випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Частиною 2 статті 13 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» встановлено, що страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст. 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Таким чином, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» пов'язував з настанням страхового випадку.
20 березня 2007 року набрав чинності Закон України № 717-V, яким був виключений підпункт «е» пункту 1 частини 1 статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.
Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення №20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року звернув увагу на те, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України).
З огляду на вказане Закон № 717-V не міг ретроспективно встановити обов'язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Відтак, суд першої інстанції вірно застосував до спірних правовідносин Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв'язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, що узгоджується з постановою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 459/3304/16-ц (провадження № 61-27804св18).
Отже, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (Закону № 1105-ХІУ), тобто з 01 квітня 2001 року до 01 січня 2006 року. В даному випадку спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105-ХІУ повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування моральної шкоди настає з дня первинного встановлення МСЕК стійкої втрати працездатності.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу вперше визначено ступінь втрати професійної працездатності 29.08.2001 року, відтак обов'язок відшкодування моральної шкоди на підставі підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції, що діяла на той час) покладався саме на Фонд соціального страхування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 року №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області з 01.01.2023 року припинено та реорганізовано шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.
З 01.01.2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №2620-IX від 21.09.2022 року (далі-Закон №2620-IX).
Частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2620-IX визначено припинити Фонд соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1323 «Деякі питання забезпечення здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням» встановлено, що залишки коштів, які утворилися на рахунках виконавчої дирекції Фонду соціального страхування та її робочих органів станом на кінець останнього банківського дня у системі електронних платежів Національного банку у 2022 році, перераховуються власниками рахунків в перший банківський день 2023 року на дохідний рахунок Пенсійного фонду України, відкритий в Державній казначейській службі для обліку коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, з подальшим їх спрямуванням цього ж дня на видатковий рахунок Пенсійного фонду України для здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Пунктом 3 вищезазначеної постанови доручено Пенсійному фонду України з 02 січня 2023 року забезпечити здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на підставі переданих виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування та її робочими органами справ, баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення, а також підготовлених нею виплатних документів на січень 2023 року.
З січня 2023 року здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" фактично покладено на Пенсійний фонд України та його органи.
Таким чином Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України.
Доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про те, що на час звернення позивача із цим позовом набула чинності редакція Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», якою не передбачено здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки спір щодо відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинен вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на її відшкодування, що виникло у позивача з дня встановлення йому втрати професійної працездатності, тобто, моральна шкода підлягає відшкодуванню Пенсійним фондом України, як правонаступником Фонду соціального страхування України.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до задоволення не підлягає.
Відповідно до частин 2, 3 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або і інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з частиною 1 статті 1168 ЦК моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Як зазначено у пункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування), ухваленого 27.01.2004 року у справі № 1-9/2004, відповідно до статей 23, 1167 Цивільного Кодексу України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач у зв'язку з ушкодженням здоров'я при виконанні ним трудових обов'язків, зазнав фізичної болі, фізичних та душевних страждань, переживань, чим йому завдано моральної шкоди, а отже він має право на її відшкодування.
Розмір відшкодування позивачу моральної шкоди суд першої інстанції визначив у розмірі 10 000 грн.
В той же час, колегія суддів вважає, що присуджений до стягнення на користь позивача розмір моральної шкоди не в повній мірі враховує характер та обсяг фізичних, душевних і психічних страждань та переживань, яких зазнав позивач у зв'язку з втратою ним 50 % професійної працездатності та пов'язаних з цим необхідністю постійного відновлення стану здоров'я, лікування, вимушених змін у його життєвих стосунках, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, а тому приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення у частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь позивача, слід змінити, визначивши розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 50 000 гривень, що (на переконання колегії суддів) буде відповідати засадам справедливості, добросовісності та розумності (стаття 3 ЦК України).
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.п. 3 і 4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , частково задовольнити.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 07 липня 2023 року у частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_2 , змінити, визначивши розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень.
В іншій частині рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 07 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 24 листопада 2023 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.