Справа № 147/1238/21
Провадження № 2/147/21/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(заочне)
17 листопада 2023 року смт Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Мудрак А.М.,
з участю секретаря Чудак Г.І.,
представника позивача адвоката Софини І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (в редакції позовних вимог від 06.12.2022) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що на початку листопада 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в офісному приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , було укладено договір позики, на підтвердження якого відповідач представив розписку. Відповідно до вказаного договору позики позивач передав відповідачу грошові кошти в розмірі 5000,00 доларів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на дату укладення договору позики складало 140000,00 грн. Відповідно до умов договору, відповідач зобов'язався повернути суму позики в розмірі 168000,00 грн ОСОБА_1 до 03.12.2018 до кінця робочого дня, до 17.00 год. Даний факт можуть підтвердити свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які були присутні при передачі грошей. 23.11.2018 відповідач ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 частину суми боргу в розмірі 4000,00 грн., що підтверджено власноручним записом на звороті розписки. Зазначив, що на дату подання даної позовної заяви відповідачем не було виконано зобов'язань, передбачених перед ОСОБА_1 , чим порушено умови договору позики. Позивач неодноразово в телефонному режимі звертався до відповідача з вимогою повернення суми позики, однак останній всілякими способами відмовлявся повертати кошти, обгрунтовуючи це браком коштів.
Також, відповідно до умов договору позики, у випадку якщо ОСОБА_2 не повертає суму позики у визначені строки, він зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 1% від суми боргу за кожний день прострочення, яка згідно з розрахунком позивача за період з 29.11.2020 по 29.11.2021 становить 600240,00 грн. Окрім пені, відповідно до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України, позивач має право вимагати від боржника суму інфляційного збільшення за період з 04.12.2018 по 28.11.2021 в розмірі 31936,02 грн. та три відсотка річних за прострочене виконання грошового зобов'язання за період з 04.12.2020 по 28.11.2021 в розмірі 14692,60 грн. Загальна сума складає 46628,62 грн.
Враховуючи вищевикладене, просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики (розпискою) в загальному розмірі 810868,62 грн. Також просить стягнути понесені ним судові витрати.
Ухвалою судді від 20 січня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.
Ухвалою суду від 23 травня 2022 року клопотання представника відповідача - адвоката Волошина І.А. про призначення судової почеркознавчої експертизи задоволено. Призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання: 1/ Чи виконаний текст розписки, яка є предметом позову, від імені ОСОБА_2 , ОСОБА_2 чи іншою особою? 2/ Чи виконаний підпис на розписці ОСОБА_2 чи іншою особою? 3/ Чи виконана розписка і підпис на ній навмисно зміненим почерком ОСОБА_2 .? 4/ Чи виконано текст на звороті розписки «23.11.2018р. Повернув я, ОСОБА_2 ОСОБА_1 суму в розмірі 4000 грн.» однією і тією ж особою що й розписка, ОСОБА_2 , чи іншою особою? Провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.
22.08.2023 на адресу суду від Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експерта від 17.08.2023 №764/765/23-21 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі №147/1238/21.
Ухвалою судді від 08.09.2023 поновлено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Справу призначено до підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 11 жовтня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав заявлений позов, просив ухвалити справедливе рішення.
Представник позивача - адвокат Софина І.В. в судовому засіданні позов підтримав, з підстав та доводів, наведених у ньому, просить задовольнити в повному обсязі. Додатково зазначив, що відповідач ОСОБА_2 зайняв пасивну позицію і після отримання висновку експерта взагалі перестав приймати участь у справі. Сторона відповідача не подала жодного доказу чи заперечення щодо заявлених позовних вимог, не висловлювали своєї позиції щодо позову. Також зазначив, що протягом 5 днів ними буде подані відповідні докази про понесення витрат на правничу допомогу відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Заперечень щодо заочного розгляду справи сторона позивача не висловила.
Відповідач ОСОБА_2 у підготовчому засіданні 23.05.2022 заперечив щодо позовних вимог, зазначив, що вказаної особи позивача він не знає. Інших пояснень не надавав.
В судові засідання призначені на 31 жовтня 2023 року, 17 листопада 2023 року відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Волошин І.А. повторно не з'явились, хоча належним чином повідомлялись про дату та час розгляду справи, клопотань про відкладення не надходило. Відзиву на позов не подано.
Крім того, відповідно до ч.11 ст. 128 ЦПК України відповідач ОСОБА_2 був повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання, призначеного на 17.11.2023 через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про що в матеріалах справи наявне підтвердження. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що з ОСОБА_1 є колегами по роботі, ОСОБА_2 бачив один раз, неприязних стосунків немає. Десь орієнтовно в жовтні-листопаді 2018 року в офісі на АДРЕСА_1 відбулась зустріч ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Він перебував на відстані 2-3 метри від них та бачив, як останні розмовляли, щось писали та підписували. Зміст того, що писали він не бачив. На той час він не знав прізвища ОСОБА_6 , лише знав, що його звати ОСОБА_7 . Також були ще хлопці ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , прізвища не пам'ятає. Коли вели розмову, то говорили про гроші, напевно передавав ОСОБА_10 гроші ОСОБА_7 , але самого факту передачі грошей він не бачив, лише бачив як останній ( ОСОБА_7 ) писав на листку паперу розписку. ОСОБА_11 підійшов до нього. Весь процес тривав 5-7 хвилин.
Свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що з ОСОБА_1 в дружніх стосунках, з ОСОБА_12 на момент укладення договору позики був в гарних стосунках. Зазначив, що восени 2018 року був свідком коли ОСОБА_2 брав в борг у ОСОБА_1 кошти в сумі 5000,00 доларів США. Це відбувалось в приміщенні офісу на вул. Пушкіна, м. Вінниця після робочого дня. Ще були присутні колега ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 . Він бачив момент передачі коштів від ОСОБА_17 до ОСОБА_18 , і ОСОБА_15 писав розписку про те, що через місяць поверне кошти. Зміст розписки він також читав. ОСОБА_19 зобов'язувався віддати кошти через місяць.
Згідно з ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи викладене, суд вважає, що оскільки відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання, не з'явився у судове засідання та про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не подав, слід провести заочний розгляд справи з ухваленням заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Згідно з ч.8 ст. 178 ЦПК України у разі не подання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, вислухавши позицію представника позивача, свідків, експерта, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
У статті 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства окремо виділено свободу договору, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з ч.1 ст. 627 ЦК України у поєднанні зі статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що є принципом договірного права.
Відповідно до частин першої-третьої статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, що не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства або врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства свої правовідносини, які не врегульовані цими актами, або у договорі відступити від актів цивільного законодавства і врегулювати їх на власний розсуд, за виключенням, якщо у цих актах прямо зазначена заборона відходу від їх положень або якщо їх обов'язковість для сторін випливає з їх змісту або з суті правовідносин, що виникли між сторонами.
Положеннями ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актам цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1, ч.2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною першою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Разом із тим, відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Судом встановлено, що у 2018 році між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики.
Формою договору сторонами обрано у виді розписки, зі змісту якої вбачається, що « ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 5000,00 доларів США, які зобов'язався віддати 03.12.2018 до кінця робочого дня тобто до 17:00годин суму в розмірі сто шістдесят вісім тисяч гривень. Якщо розраховуюсь невчасно сума буде рости на 1% в день». На звороті розписки наявний напис «23.11.2018р. Повернув я, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 суму в розмірі 4000гривень».
Відповідно до ч.1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Аналіз зазначених правових норм у поєднанні із положенням ст. 6 ЦК України дає підстави для висновку, що Цивільний кодекс як кодифікований акт у галузі цивільного права не містить вичерпного переліку всіх видів договорів і не передбачає повної правової регламентації, а тому особа вправі врегулювати свої правовідносини шляхом укладання правочину,який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідаєзагальним засадам цивільного законодавства.
До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 29.07.2020 у справі № 316/1988/16-ц.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України.)
Як встановлено в судовому засіданні, відповідач ОСОБА_2 свої зобов'язання належним чином не виконав, позику не повернув.
Ухвалою суду від 23.05.2022 за клопотанням представника відповідача було призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання: 1/ Чи виконаний текст розписки, яка є предметом позову, від імені ОСОБА_2 , ОСОБА_2 чи іншою особою? 2/ Чи виконаний підпис на розписці ОСОБА_2 чи іншою особою? 3/ Чи виконана розписка і підпис на ній навмисно зміненим почерком ОСОБА_2 .? 4/ Чи виконано текст на звороті розписки «23.11.2018р. Повернув я, ОСОБА_2 ОСОБА_1 суму в розмірі 4000 грн.» однією і тією ж особою що й розписка, ОСОБА_2 , чи іншою особою?
Згідно з висновком експерта Лілії Семчук від 17.08.2023 №764/765/23-21 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі №147/1238/21 вбачаються наступні висновки:
1.Текст розписки, яка є предметом позову, від імені ОСОБА_2 , - виконаний ОСОБА_2 .
2.Підпис на розписці - ймовірно виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.
3.Розписка та підпис на ній - виконаний без навмисної зміни почерку ОСОБА_2 .
4.Текст на звороті розписки - виконаний однією і тією ж особою, що розписка, ОСОБА_2 .
В судовому засіданні 17.11.2023 експерт ОСОБА_20 пояснила, що вона проводила експертизу та надала висновок. Зазначила, що після того, як надійшли на експертизу матеріали, вона заявила клопотання про надання вільних зразків почерку та підпису відповідача. Що стосуються питання експертизи №2 «Підпис на розписці - ймовірно виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою» пояснила, що при дослідженні підпису особи досліджувались збіжні ознаки. Оскільки підпис, який досліджувався простий, та немає такої кількості збіжних і розбіжних ознак для надання категоричного висновку. Розбіжних ознак більше ніж збіжних тому висновок у ймовірній формі що виконаний не ОСОБА_2 .
Таким чином, встановлено, що судова почеркознавча експертиза не містить категоричного висновку про те, що розписка не була написана ОСОБА_2 , а відповідно відсутні підстави вважати, що цим висновком спростовується укладення відповідачем вказаного договору (розписки).
У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 у справі №674/461/16-ц зроблено висновок, що «підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».
Згідно з ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Так, оцінюючи наданий висновок експерта, попри те, що не підтверджено в категоричній формі належність підпису ОСОБА_2 , однак підтверджено факт написання самого тексту даної розписки ОСОБА_2 , суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено своїх посилань на те, що даний договір він не укладав, справжність підпису ОСОБА_2 не спростовано.
Окрім того, суд зазначає, що згідно з ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
У даному випадку про необхідність надання довільних зразків підпису ОСОБА_2 був обізнаний, про це неодноразово наголошувалось судом у судових засіданнях та було безпосередньо зазначено у клопотанні експерта. Разом з тим, звернувшись до суду із клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи, відповідач не вчинив достатньо активних дій для забезпечення суду та відповідно експерта, достатньою кількістю зразків для проведення експертного дослідження.
Варто зазначити, що наявність оригіналу боргової розписки у кредитора, тобто ОСОБА_1 , свідчить про те, що боргове зобов'язання перед ним не виконане.
Дослідивши боргову розписку, оцінивши її зміст, установивши, що оригінал розписки знаходиться в позивача, доказів неправомірного володіння даною розпискою відповідач суду не надав й не спростував, що сума заборгованості є іншою, ніж зазначена у розписці, суд дійшов висновку, що між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний суд України 08.06.2016 ухвалив постанову у справі №6-1103цс16, предметом якої був спір стягнення боргу за договорами позики і зробив правовий висновок про те, що відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Верховний суд України 13.12.2017 ухвалив постанову у справі №6-996цс17, предметом якої був спір стягнення боргу за договорами позики і зробив правовий висновок про те, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Факт передачі коштів в даному конкретному випадку підтверджується розпискою (борговою розпискою), яку було написано у 2018 року та показами свідків, які були допитані в судовому засіданні.
Зокрема розписка містить суму отриманих коштів та дату їх повернення. Щодо дати укладення договору, то позивач зазначив, що передача коштів відбулась восени 2018 року, що і підтвердили свідки у судовому засіданні. Відсутність дати написання розписки не спростовує факт укладення договору позики та виникнення правовідносин між сторонами.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Матеріали справи не містять доказів щодо повернення грошових коштів позичальником позикодавцю особисто, або повернення даних коштів іншими особами.
Відсутність доказів повернення коштів свідчить про те, що ОСОБА_2 ні в строк передбачений договором, ні на час розгляду справи грошові кошти позивачу не повернув.
Суд бере до уваги також ту обставину, що ОСОБА_2 не скористався правом оспорити спірний договір позики на підставі ст. 1051 ЦК України, до моменту звернення ОСОБА_1 з вимогами про стягнення заборгованості та не подав відповідний позов під час розгляду справи.
Враховуючи, що кошти відповідачем у визначені розпискою строки не повернуті, дана сума у розмірі 164000,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Позивачем в позовній заяві завлено вимогу про стягнення з відповідача як основної суми позики, так і відсотків та штрафних санкцій.
Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
У постанові Верховного Суду України у справі № 6-2311цс16 від 22.03.2017 зроблений висновок про те, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.
У постанові № 127/15672/16-ц від 08 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі №918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Позивачем зроблений розрахунок заборгованості відповідача станом на 29.11.2021 за допомогою калькулятора програми «Ліга: Закон».
Відповідно до наданого розрахунку сума інфляційного збільшення за період з 04.12.2018 по 28.11.2021 в розмірі 31936,02 грн. та три відсотка річних за прострочене виконання грошового зобов'язання за період з 04.12.2020 по 28.11.2021 в розмірі 14692,60 грн. Загальна сума складає 46628,62 грн.
З даною сумою суд погоджується, оскільки вона розрахована згідно формули, з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України із зазначенням періоду розрахунку за певний період.
Крім того, позивачем ставиться вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 %.
Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (пеня, штрафи), порукою, гарантією, заставою, тощо, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.2 ст. 551 ЦПК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Відповідно до долученої до позовної заяви розписки, підписаної відповідачем ОСОБА_2 , (даний факт не спростовано) останній одержав в борг від ОСОБА_1 грошові кошти та зобов'язувався їх повернути у відповідні строки. Крім того, за розпискою він зобов'язався сплатити пеню у розмірі 1% в день.
У позовній заяві представником позивача було здійснено розрахунок пені від суми 164000,00 грн. станом на 29.11.2021 за допомогою калькулятора програми «Ліга:Закон».
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Згідно з ч.1-ч.3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем в якості доказів надано суду належний обрахунок заборгованості за договором позики.
Натомість відповідачем не надано суду жодного доказу чи спростування обрахунків позивача щодо нарахувань заборгованості за договором позики.
Суд вважає, що обставини викладені позивачем в обгрунтування позовних вимог щодо стягнення заборгованості за договором позики є підтвердженими.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та аналізуючи зібрані у справі докази, керуючись правовими нормами, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при поданні позову до суду було сплачено судовий збір у сумі 8108,69 грн., що підтверджено квитанцією №0.0.02359601532.1 від 29.11.2021. Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачений останнім судовий збір.
Керуючись ст. ст. 259, 263-265, 268, 280 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 2018 року у розмірі 810868,62 грн. (вісімсот десять тисяч вісімсот шістдесят вісім гривень 62 коп.), з яких: 164000 грн. (сто шістдесят чотири тисячі гривень 00 коп.) сума боргу, 600240,00 грн. (шістсот тисяч двісті сорок гривень 00коп.) - пеня, 31936,02 грн. ( тридцять одна тисяча дев'ятсот тридцять шість гривень 02 коп.) - інфляційне збільшення, 14692,60 грн. (чотирнадцять тисяч шістсот дев'яносто дві гривні 60 коп.) - 3% річних.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8108,00 грн. (вісім тисяч сто вісім гривень 00 коп).
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Роз'яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч.1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб'єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається до відповідного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне ім'я сторін.
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст рішення складено 24 листопада 2023 року.
Суддя А.М.Мудрак