ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 року м. Чернівці
Справа № 715/841/22
Провадження №22-ц/822/654/23
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Литвинюк І. М.,
суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.,
секретар - Петранюк Ю.Т.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , Тарашанська сільська рада Чернівецького району Чернівецької області,
треті особи - Головне Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, Служба автомобільних доріг у Чернівецькій області, ДП «Чернівецький облавтодор»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 червня 2023 року, головуючий у І-й інстанції - Маковійчук Ю.В.,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 у вересні 2022 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Тарашанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, треті особи: Головне Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, Служба автомобільних доріг у Чернівецькій області та ДП «Чернівецький облавтодор», про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки та скасування державної реєстрації речового права.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що рішенням 20 сесії 5 скликання Тарашанської сільської ради від 06 жовтня 2008 рок № 90/20/08 йому безоплатно передано у власність земельну ділянку площею 0,1609 га для ведення особистого селянського господарства, на яку він отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №364394, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право власності на землю за № 010881200228 від 24 листопада 2008 року.
Зазначав, що земельна ділянка загальною площею 0,1609 га складалася з 2 земельних ділянок розміром 0,0837 га кадастровий номер 7321086700:01:002:0529 та 0,0772 га кадастровий номер 7321086700:01:002:0528.
Рішенням XXXI сесії V скликання Тарашанської сільської ради від 25 лютого 2010 року № 12-ХХХІ/10 йому надано дозвіл на виготовлення чотирьох державних актів на кожну земельну ділянку:
- площею 0,0837 га кадастровий номер 7321086700:01:002:0529 на 0,0418 га та 0,0419 га;
- площею 0,0772 га кадастровий номер 7321086700:01:002:0528 на 0,0386 га та 0,0386 га.
Після цього ним було розроблено проект землеустрою та надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення 4 земельних ділянок у власність площею 0,0386 га, 0,0386 га, 0,0418 га та 0,0419 га для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації на території с. Тарашани Глибоцького району Чернівецької області та отримано Державні акти на право власності на земельні ділянки від 09 квітня 2010 року: ЯИ №895070, ЯИ №895071, ЯИ №895073, ЯИ №895072. (кадастрові номери: 7321086700:01:002:0573, 7321086700:01:002:0574, 7321086700:01:002:0575, 7321086700:01:002:0576 відповідно).
Вказані ділянки перебували в одному масиві та знаходилися згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №364394 між землями Служби автомобільних доріг в Чернівецькій області.
Вказував на те, що рішенням Тарашанської сільської ради від 04 грудня 2020 року № 18 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ділянки з кадастровим номером 7321086700:01:002:0005 площею 0,2323 га відповідачу ОСОБА_2 та зареєстровано за ним право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (витяг від 21.12.2020 №237987476). Виділена відповідачу земельна ділянка знаходиться на тому ж місці, що і належні йому вищевказані земельні ділянки, отже, його протиправно побавлено права приватної власності на землю.
Просив суд витребувати з чужого незаконного володіння на його користь земельну ділянку загальним розміром 0,1609 га, (що складається з 4 земельних ділянок площею 0,0386 га, 0,0386 га, 0,0418 га та 0,0419 га), яка на даний час є частиною земельної ділянки ОСОБА_2 , з кадастровим номером 7321086700:01:002:0005 площею 0,2323 га та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7321086700:01:002:0005 площею 0,2323 га з припиненням речових прав на неї, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , а також стягнути з відповідача на його користь понесені ним судові витрати.
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 07 червня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що повернення земельних ділянок у володіння власника (титульного володільця) шляхом задоволення позовної вимоги про витребування майна в повній мірі не відбудеться з огляду на те, що земельні ділянки, на які у позивача є Державні акти на право власності на земельні ділянки від 09.04.2010 р.: ЯИ №895070, ЯИ №895071, ЯИ №895073, ЯИ №895072, кадастрові номери: 7321086700:01:002:0573, 7321086700:01:002:0574, 7321086700:01:002:0575, 7321086700:01:002:0576 відповідно, втратили статус об'єкта цивільних прав, та накладаються не земельну ділянку відповідача частково, тому рішення суду про витребування майна не є підставою для здійснення реєстратором відповідних дій щодо проставлення відмітки про скасування державної реєстрації прав і відкриття закритого розділу державного реєстру прав та відповідної реєстраційної справи, оскільки за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано право не на витребувані спірні земельні ділянки, а на новоутворену земельну ділянку, що не відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника земельної ділянки.
На зазначене рішення суду представник позивача ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким повернути справу на розгляд до суду першої інстанції для продовження розгляду на підготовчу стадію судового засідання.
Посилається на те, що суд першої інстанції не врахував всі обставини справи, допустив порушення норм матеріального та неправильного тлумачення закону, порушення норм процесуального права, необґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання про відвід судді, та дійшов необґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Зазначає, що звернення до суду з віндикаційним позовом є правильним способом захисту прав позивача, оскільки цим позовом захищається право власності в цілому.
Законність набуття права власності на земельні ділянки позивачем підтверджується актами на право власності на земельні ділянки та не оспорюється сторонами.
В апеляційній скарзі міститься заперечення на ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 07 червня 2023 року про відвід судді, з підстав необґрунтованості та постановленої з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказує на те, що ухвалою Глибоцького районного суду від 06 квітня 2022 року забезпечено позов шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження земельної ділянки за кадастровим номером 7321086700:01:002:0005 площею 0,2323 га, що знаходиться у власності ОСОБА_2 .
Однак вказана земельна ділянка була відчужена шляхом її поділу на дві окремі земельні ділянки.
Такі дії відповідача ОСОБА_2 щодо невиконання ухвали суду про забезпечення позову призвели до порушення права позивача на захист. Невиконання ухвали Глибоцького районного суду від 06 квітня 2022 року про забезпечення позову сталося з порушенням головуючим суддею обов'язку щодо контролю свого рішення, легковажного ставлення до своїх суддівських обов'язків, абсолютної відсутності судового контролю за постановленою ухвалою про забезпечення позову, зокрема ненадсилання такої ухвали на виконання.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду просить залишити без змін.
Посилається на те, що Тарашанська сільська рада не приймала рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,16 га у власність ОСОБА_1 і не приймала рішення про передачу йому земельної ділянки.
В матеріалах справи немає і позивачем не було надано доказів взагалі існування земельної ділянки площею 0,16 га, яку просить витребувати.
У відзиві Тарашанська сільська рада просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду - залишити без змін.
Зазначає, що позивачем не оскаржувалось рішення Державного кадастрового реєстратора при скасування державної реєстрації вищевказаних земельних ділянок та перенесення вказаних ділянок до шару «Архівні ділянки».
Сільська рада не передала у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,16 га, а надала дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки.
Приймаючи рішення про затвердження проекту землеустрою, сільська рада виходила з наявних на момент прийняття рішення офіційних документів та в межах свої повноважень. Підстав для відмови ОСОБА_2 у затвердженні вказаної документації у сільської ради не було.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що рішенням Тарашанської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 19 жовтня 2007 року № 59-ХІІ/07 позивачу ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку в с. Тарашани Глибоцького району Чернівецької області площею 0,76 га, з них 0,51 га - для ведення особистого селянського господарства та 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд.
Рішенням Тарашанської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 06 жовтня 2008 року № 90-ХХ/08 попереднє рішення від 19 жовтня 2007 року № 59-ХІІ/07 визнано таким, що втратило чинність, і позивачу ОСОБА_1 передано у власність безоплатно земельну ділянку в с. Тарашани Глибоцького району Чернівецької області площею 0,7844 га, з них 0,5344 га - для ведення особистого селянського господарства, та 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. При цьому, в матеріалах справи наявні три рішення Тарашанської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 06 жовтня 2008 року № 90-ХХ/08, які відрізняються між собою за змістом (рішення надане позивачем ОСОБА_1 , рішення, що є в технічній документації з виготовлення державних актів на право власності, та в протоколі ХХ сесії V скликання від 06 жовтня 2008 року).
На підставі вказаного рішення розроблено технічну документацію по виготовленню державних актів на право власності на земельні ділянки.
Згідно з пояснювальною запискою, розробником вказано, що в результаті виконаних землевпорядних робіт позивачу виготовлено державні акти на право власності на землю: кадастровий номер 7321086700:01:002:0469 площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; 7321086700:01:002:0470 площею 0,0636 га для ведення особистого селянського господарства; 7321086700:01:002:0471 площею 0,3099 га для ведення особистого селянського господарства; 7321086700:01:003:0528 площею 0,0772 га для ведення особистого селянського господарства; 7321086700:01:003:0529 площею 0,0837 га для ведення особистого селянського господарства.
Рішенням Тарашанської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 25 лютого 2010 року № 12-ХХХІ/10 ОСОБА_1 дозволено поділ земельної ділянок кадастровий номер 7321086700:01:003:0528 площею 0,0772 га для ведення особистого селянського господарства на земельні ділянки площею 0,0386 га та 0,0386 га, земельну ділянку кадастровий номер 7321086700:01:003:0529 площею 0,0837 га для ведення особистого селянського господарства на земельні ділянки площею 0,0418 га та 0,0419 га.
Також встановлено, що позивач ОСОБА_1 09 квітня 2010 року отримав чотири Державні акти ЯИ №895070, ЯИ №895071, ЯИ №895073, ЯИ №895072, кадастрові номери земельних ділянок 7321086700:01:002:0573, 7321086700:01:002:0574, 7321086700:01:002:0575, 7321086700:01:002:0576 відповідно.
Каталоги координат земельних ділянок за кадастровими номерами 7321086700:01:003:0528 та 7321086700:01:003:0529 співпадають з поворотними точками земельних ділянок з координатами земельних ділянок за кадастровими номерами 7321086700:01:002:0573, 7321086700:01:002:0574, 7321086700:01:002:0575, 7321086700:01:002:0576.
04 грудня 2021 року рішенням Тарашанської сільської ради № 18 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7321086700:01:002:0005 площею 0,2323 га відповідачу ОСОБА_2 . Право власності на земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 06 квітня 2022 року задоволено заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову. Заборонено вчиняти будь-яких дій щодо відчуження земельної ділянки за кадастровим номером 7321086700:01:002:0005 площею 0,2323 га, що знаходиться у власності ОСОБА_2 .
З Державного кадастрового реєстру вбачається, що 20 грудня 2022 року відповідачем ОСОБА_2 проведено поділ земельної ділянки кадастровий номер 7321086700:01:002:0005 на дві окремі ділянки кадастровий номер 7321086700:01:002:0071 площею 0,083 га та кадастровий номер кадастровий номер 7321086700:01:002:0070 площею 0,2240 га, в межах раніше сформованої земельної ділянки площею 0,2323 га.
Відповідно до частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Статтею 126 ЗК України передбачено, що державний акт є документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, надану у власність відповідним рішенням.
Частиною першою статті 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (стаття 202 ЗК України).
Частиною першої статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», яка кореспондується з положеннями статті 193 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено поняття Державного земельного кадастру, відповідно до якого - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Статтею 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону тощо.
Згідно зі статтею 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 ЗК України; на підставі проектів землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь - у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.
Згідно з частиною третьою статті 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Частинами другою, десятою статті 55 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом); матеріали польових топографо-геодезичних робіт; план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша - друга статті 321 ЦК України).
У Земельному кодексі України закріплено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України (ч. 1 ст. 153 ЗК України).
Отже, не можуть передаватися у власність земельні ділянки, які уже перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб. Такі земельні ділянки можуть бути передані у власність лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законодавством
Згідно з висновком експерта, за результатами проведення земельно - технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 26 липня 2021 року № 258/259/21-29 встановлено, що земельні ділянки за кадастровими номерами 7321086700:01:003:0528 та 7321086700:01:003:0529, які в подальшому були поділені на нові чотири земельні ділянки за кадастровими номерами 7321086700:01:002:0573, 7321086700:01:002:0574, 7321086700:01:002:0575, 7321086700:01:002:0576 відповідно, до фактичних меж зміщені та розвернуті.
Для приведення у відповідність фактичних меж земельних ділянок позивача ОСОБА_1 необхідно розробити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості загальною площею 0,1609 га та внести зміни до відомостей про координати поворотних точок земельних ділянок, на підставі заяви власника та документації із землеустрою, оскільки фактичні межі земельних ділянок за кадастровими номерами 7321086700:01:002:0573, 7321086700:01:002:0574, 7321086700:01:002:0575, 7321086700:01:002:0576 на місцевості не відповідають координатам меж внесених до Державного земельного кадастру.
При цьому експертами встановлено, що фактичний порядок користування земельними ділянками за кадастровими номерами 7321086700:01:002:0573, 7321086700:01:002:0574, 7321086700:01:002:0575, 7321086700:01:002:0576 за їх межами не відповідає порядку користування, визначеному правовстановлюючими документами. Фактичне розташування вказаних ділянок по відношенню до меж згідно з правовстановлюючими документами розвернуто та зміщено на землі служби автомобільних доріг в Чернівецькій області за кадастровим номером 7321086700:01:002:0648, а також на земельну ділянку за кадастровим номером 7321086700:01:002:0751, що належить на праві власності ОСОБА_4 .
Як вказаним висновком експерта, так і висновком експерта за результатами проведення земельно - технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 17 листопада 2021 року № 78/79/21-29, встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_2 за кадастровим номером 7321086700:01:002:0005 площею 0,2323 га, відповідно до правовстановлюючих документів, накладається на земельні ділянки за кадастровим номером 7321086700:01:002:0573, 7321086700:01:002:0574, що знаходяться у власності ОСОБА_1 , при цьому площа перетину складає 0,0041 га.
Якщо ж координати земельних ділянок ОСОБА_1 привести до фактичного місця розташування, то згідно з новими координатами площа накладання становитиме 0,1355 га.
Відповідно до частини другої статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно з частиною першою статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих цим збитків.
У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно із частиною першої статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Оскільки відповідачу ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку, частину якої раніше передано у власність позивача ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що права позивача є порушеними. Приймаючи таке рішення, Тарашанська сільська рада діяла не в межах своїх повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, чим порушила права та законні інтереси позивача.
За вимогами частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно з частиною першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20).
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження 14-364цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном.
В свою чергу віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 обрав спосіб захисту порушеного права, звернувшись до суду з віндикаційним позовом, в якому просить витребувати з чужого незаконного володіння на його користь земельну ділянку загальним розміром 0,1609 га, що складається з чотирьох земельних ділянок, яка на даний час є частиною земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,2323 га.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, позивач просить витребувати від ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1609 га, однак проведеною у справі експертизою встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_2 площею 0,2323 га накладається на земельні ділянки, що знаходяться у власності ОСОБА_1 і площа перетину складає 0,0041 га. Якщо ж координати земельних ділянок ОСОБА_1 привести до фактичного місця розташування, то згідно з новими координатами площа накладання становитиме 0,1355 га.
При застосовуванні положень статті 387 ЦК України необхідно враховувати, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним, тому витребувати можна лише індивідуально визначене майно, а не його частину ( постанови Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 556/1231/18, від 18 жовтня 2020 року у справі 310/2647/17-ц та від 30 вересня 2020 року у справі №447/880/15-ц.
Вищенаведене не суперечить позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22), в якій Велика Палата відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах
від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі
№ 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня
2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі.
У даній справі Тарашанська сільська рада передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, частина якої не була вільною, однак за ОСОБА_2 зареєстровано право не на витребувані спірні земельні ділянки, а на іншу земельну ділянку, яка частково накладається на земельну ділянку позивача, тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що повернення земельних ділянок у володіння власника шляхом задоволення позовної вимоги про витребування майна не відбудеться.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки.
Доводи апелянта про те, що постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 березня 2022 року встановлено, що належним способом захисту у вказаних правовідносинах є звернення до суду з віндикаційним позовом, а саме, витребування майна з чужого незаконного володіння, спростовуються змістом вказаної постанови апеляційного суду.
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Велика Палата Верховного Суду (від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16) звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.
Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).
Отже, вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7321086700:01:002:0005 площею 0,2323 га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно також задоволенню не підлягає.
Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 міститься заперечення на ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 07 червня 2023 року про відмову в задоволенні заяви про відвід суддів, з підстав необґрунтованості та постановленої з порушенням норм матеріального та процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Глибоцького районного суду від 06 квітня 2022 року забезпечено позов шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження земельної ділянки за кадастровим номером 7321086700:01:002:0005 площею 0,2323 га, що знаходиться у власності ОСОБА_2 .
З державного кадастрового реєстру вбачається, що 20 грудня 2022 року відповідачем ОСОБА_2 проведено поділ земельної ділянки кадастровий номер 7321086700:01:002:0005 на дві окремі ділянки кадастровий номер 7321086700:01:002:0071 площею 0,083 га та кадастровий номер кадастровий номер 7321086700:01:002:0070 площею 0,2240 га, в межах раніше сформованої земельної ділянки площею 0,2323 га.
Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Примірник ухвали про забезпечення позову залежно від виду вжитих заходів одночасно з направленням заявнику надсилається судом для негайного виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів (частина 1 та 2 статті 157 ЦПК України).
Інструкцію з діловодства в місцевих та апеляційних судах України затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 серпня 2019 року № 814 (далі-Інструкція) визначає загальні правила ведення діловодства в місцевих та апеляційних судах України, регламентує порядок роботи з документами з моменту їх надходження чи створення до знищення в установленому порядку або передачі до державної архівної установи.
Відповідно до розділу XIX звернення судових рішень до примусового виконання Інструкції виконавчі документи (виконавчий лист, наказ, судовий наказ, постанова, ухвала), які виготовляються судом, мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Звернення до виконання судового рішення та контроль за його виконанням покладається на суд, що розглянув справу як суд першої інстанції. Листування щодо виконання судового рішення підшивається до матеріалів відповідної судової справи. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Визначена керівником апарату суду відповідальна особа контролює своєчасність та повноту повідомлень про виконання судового рішення. У разі неодержання повідомлення про виконання судового рішення він доповідає про це головуючому судді, який вживає необхідних заходів. Судове рішення вважається виконаним лише після отримання повідомлення про його виконання в повному обсязі. Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що наведені ОСОБА_1 доводи заяви про відвід судді Маковійчук Ю.В. не є обґрунтованими, оскільки своєчасність та повноту повідомлень про виконання судового рішення контролює визначена керівником апарату суду відповідальна особа, отже зазначене в апеляційній скарзі не свідчить про обставини, що можуть викликати об'єктивні сумніви в неупередженості та об'єктивності судді при розгляді справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
Колегія суддів вважає, що належних та допустимих доказів для спростування висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення відповідно до статті 376 ЦПК України, апеляційна скарга не містить.
На підставі викладеного, відповідно до вимог статті 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 27 листопада 2023 року.
Головуючий І.М. Литвинюк
Судді: Н.К. Височанська
І.Н. Лисак