ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 500/5691/23
23 листопада 2023 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Осташа А. В. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ) в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 20.02.2023 №51 в частині, що стосуються ОСОБА_1 ;
- визнати незаконним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 12.03.2023 №71 в частині, що стосуються ОСОБА_1 ;
- визнати незаконною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не включенні в наказ про виплату додаткової грошової винагороди, збільшеної до 100 тис. грн. за час перебування на стаціонарному лікуванні з приводу отриманого поранення ОСОБА_1 , за період з 01.02.2023 по 08.03.2023;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 включити в наказ про виплату додаткової грошової винагороди, збільшеної до 100 тис. грн. ОСОБА_1 за час перебування на стаціонарному лікуванні з приводу отриманого поранення за період з 01.02.2023 по 08.03.2023;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму не нарахованої та невиплаченої премії за лютий, березень 2023 року в розмірі 23346,30 грн;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 20585,10;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні як особі, яка була призвана на військову службу за призовом під час мобілізації у розмірі 9057,44 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №51 від 20.02.2023 року позивача виключено з усіх видів забезпечення та визнано таким, що самовільно залишив місце несення служби. В подальшому, відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 12.03.23 №71, ОСОБА_1 вважається таким, що прибув і приступив до виконання службових обов'язків після самовільного залишення військової частини. Позивач категорично не погоджується з вказаними наказами, оскільки місце служби він не залишав, а в період з 15.02.2023 по 08.03.2023 перебував на лікуванні в медичному закладі, у зв'язку із отриманим поранення.
Крім того, відповідач не надав жодних матеріалів службового розслідування з приводу самовільного залишення місце служби, що свідчить про безпідставні висновки про самовільне залишення позивачем місця служби, яке стало підставою для прийняття спірного наказу.
Ухвалою суду від 12.09.2023 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суд від 21.09.2023 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначено розгляд справи на 07.11.2023.
Відповідач відзиву у встановлений судом строк не подав.
26.09.2023 позивач надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Ухвалою суду від 07.11.2023 розгляд справи відкладено на 23.11.2023.
Враховуючи неявку всіх учасників та відсутність перешкод для розгляду справи та постановлення кінцевого рішення, суд прийшов до переконання про завершення розгляду справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши подані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 був призваний на військову службу по мобілізації 05.05.2022, та перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25 квітня 2023 року №104-РС (по особовому складу), ОСОБА_1 звільнено з військової служби. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.05.2023 №131, позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Однак, при звільненні з військової служби, ОСОБА_1 не було виплачені всі належні кошти за час проходження військової служби, та кошти, які повинні бути виплачені при звільненні з військової служби.
Відповідач, листом від 04.08.23 №931/фес, повідомив, що невиплата премії за лютий-березень 2023 року та невиплата додаткової грошової винагороди, збільшеної до 100 тис. грн. за цей же період, пов'язана з тим, що згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №51 від 20.02.2023, ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив військову частину. Відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 12.03.23 №71, ОСОБА_1 вважається таким, що прибув і приступив до виконання службових обов'язків після самовільного залишення військової частини.
Позивач, у зв'язку із отриманими травмами під час проходження військової служби, перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «ТОКЛ» з 15.02.2023 по 22.02.2023, після чого, згідно епікризу №02478, ОСОБА_1 було переведено у КНП «Микулинецьку ОФЛБ», де він знаходився по 08.03.2023.
Про факт перебування ОСОБА_1 медичний заклад повідомив шостий відділ Тернопільського РТЦК та СП, що підтверджується Приписом від 08.03.23 №163, яким Позивачу рекомендовано вибути до ВЧ НОМЕР_1 на підставі виписки №735.
Оскільки позивач зазначає, що вчинив усі залежні від нього дії щодо повідомлення військового командування про своє лікування, а отже ним не було вчинено самовільного залишення військової частини, вважає накази командира військової частини НОМЕР_1 від 20.02.2023 №51 та від 12.03.2023 №71 в частині, що стосуються ОСОБА_1 , незаконними та такими, що підлягають скасуванню.
Вважаючи видані вищезазначені накази протиправними, а дії відповідача щодо невиплати йому належного грошового забезпечення, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд вважає за необхідне зазначити, що спірні правовідносини регулюються значною кількістю нормативно-правових актів, в тому числі Основним Законом.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Частина 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, та загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ (далі - Закон №2232).
Частинами 1, 2 статті 1 Закону 2232 визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232 передбачено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до абзацу 1 та 2 пункту 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Абзацами 1 та 2 частини 2 статті 24 Закону України «Про військову службу та військовий обов'язок» встановлено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011).
Відповідно до статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За змістом ч. 3-5 ст. 11 ЗУ №2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Турбота про збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців - обов'язок командирів (начальників). Військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я.
За відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) і спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров'я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров'я за рахунок Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів. Отже, враховуючи викладене, військовослужбовець може бути направлений на стаціонарне лікування в комунальний заклад охорони здоров'я в невідкладних випадках, зокрема, шляхом виклику швидкої медичної допомоги.
Отже, враховуючи, що чинним законодавством не передбачено порядку отримання направлення для лікування в комунальні заклади охорони здоров'я, то за аналогією, таке направлення здійснюється в такому ж порядку, як і направлення у військово-медичні заклади. Відповідно до ст. 261 ЗУ «Про статут внутрішньої служби в ЗСУ» (далі-Статут), Про прибуття військовослужбовців, яких направлено до військового закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування, начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний у той самий день повідомити командира військової частини, з якої вони прибули, а про військовослужбовців, які прибули з інфекційними захворюваннями, - також найближчий санітарно-епідеміологічний заклад охорони здоров'я. Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються начальниками відповідних органів управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Порядок отримання направлення на стаціонарне лікування щодо військовослужбовця, який був направлений до закладу охорони здоров'я, регулюється порядком надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями, затвердженого Постановою КМУ від 18 жовтня 1999 р. № 192 (далі-Порядок №192).
За змістом п. 4-1, 5 Порядку №192, направлення на стаціонарне лікування під час дії особливого періоду, відбувається за територіальним принципом. У разі надання екстреної медичної допомоги при захворюваннях і станах, зазначених у додатку, а також загостренні хронічних захворювань направлення за повідомленням відповідного військово-медичного закладу подається до нього протягом трьох діб з дня госпіталізації чи амбулаторного надання екстреної медичної допомоги.
Як встановлено із матеріалів справи, ОСОБА_1 отримав 05.01.2023 поранення під час виконання бойового завдання в Донецькій області, захищаючи Батьківщину. Дана обставина підтверджується довідкою №1275 від 12.03.2023.
Згідно висновку ВЛК з 18.01.23 №86, з 18.01.2023 по 18.02.23 потребував відпустки у зв'язку із травмою важкого ступеню. 18.02.23 ОСОБА_1 повинен був з'явитися у ВЧ НОМЕР_1 . Однак, 15.02.2023 відчувши погіршення стану здоров'я, позивача каретою швидкої допомоги доставлено до Тернопільської обласної лікарні з діагнозом: Стан після МВТ. Акубаротравма, Гострий двобічний посттравматичний перфоративний отит. 20.02.23 оперативне втручання у вигляді Тимпанопластики І типу.
На стаціонарному лікуванні у КНП «ТОКЛ» ОСОБА_1 перебував з 15.02.23 по 22.02.23, після чого, згідно перевідного епікризу №02478, ОСОБА_1 переведено у КНП «Микулинецьку ОФЛБ», де знаходився на лікуванні з 22.02.23 по 08.03.23.
Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 не повернувся з відпустки для лікування 18.02.23 до військової частини з поважних причин, які не залежали від нього, що підтверджується перевідним епікризом №02478 та випискою №735, оскільки перебував на стаціонарному лікуванні з приводу отриманого поранення, та потребував екстреної медичної допомоги, що, зокрема, підтверджується проведеним оперативним втручанням (20.02.2023).
За змістом п. 4-1, 5 Порядку №192, направлення на стаціонарне лікування військовослужбовця під час відпустки у невідкладних випадках здійснюється шляхом повідомлення медичним закладом про надходження на лікування військовослужбовця (екстрене надання медичної допомоги) військову частину (ТЦК та СП/ВСП).
Оскільки ОСОБА_1 виконав всі необхідні дії, передбачені законодавством, при наданні екстреної допомоги військовослужбовцю, а сама видача направлення залежить тільки від ТЦК та СП/ВСП, суд висновує про те, що оскаржувані накази є протиправними та підлягають скасуванню.
Щодо позовних вимог зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу недоотримане грошове забезпечення, суд зазначає наступне.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260).
Відповідно до абз.9, 10 п.15 Розділу 1 Порядку №260 військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Абзацом 2 п.5 розділу XVI Порядку №260 визначено що військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються у випадках невиходу на службу без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення.
Відповідно до п.14 Розділу XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану» до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували),- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Крім того, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, Міністром оборони України видано окреме доручення №912/з/29 від 23.06.2022.
Відповідно до ч.2 п.5 окремого доручення виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень або 30000 гривень здійснювати на підставі наказів командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) - особовому складу військової частини.
Змістом п.9 окремого доручення визначено, що до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень або 30000 гривень не включати військовослужбовців, які: 9.4. Самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - за місяць, у якому здійснено порушення, та весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства) включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Скасування акту індивідуальної дії тягне за собою необхідність у поновленні всіх прав та гарантій позивача.
Суд зазначає, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 20.02.2023 №51 порушує майнові права позивача, що полягають у не нарахуванні та невиплаті йому грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 14 Розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, до наказів про виплату додаткової винагороди, не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували), - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Відповідно до пункту 15 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, грошове забезпечення не виплачується:
- за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати;
- якщо виплачуються академічні стипендії;
- за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше;
- за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки;
- за час тимчасового виконання обов'язків понад два місяці за новими посадами у зв'язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату);
- за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом;
- за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Суд зазначає, що до спірних правовідносин не можуть застосовуватись положення пунктів 14-15 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, оскільки факт самовільного залишення позивачем військової частини не знайшов належного підтвердження.
Крім того, абзацом 2 пункту 144-6 Указу №1153/2008 передбачено, що за весь час необґрунтованого призупинення військової служби, таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.
З урахуванням викладеного та беручи до уваги необґрунтованість призупинення військової служби ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про необхідність зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення, в тому числі додаткову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 22.02.2022 року, продовольче, речове і інші види забезпечення, починаючи з 18.02.2023 по 11.05.2023.
Саме такий спосіб захисту порушеного права позивача буду достатнім та повним для його відновлення. Натомість, такий спосіб, який обраний позивачем в прохальній частині позовної заяви, а саме: щодо стягнення конкретних сум грошового забезпечення, є передчасним та спрямованим на майбутнє, що є неприпустимим.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються їх заперечення, і не довели правомірності оскаржуваних дій.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.
Судових витрат по справі немає.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 20.02.2023 №51 в частині, встановлення факту самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_1 .
3. Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 12.03.2023 №71 в частині, що стосуються ОСОБА_1 .
4. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, в тому числі додаткову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 22.02.2022 року, продовольче, речове і інші види забезпечення, починаючи з 18.02.2023 по 11.05.2023.
5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 24 листопада 2023 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 );
Головуючий суддя Осташ А.В.