ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 607/20786/23
20 листопада 2023 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючого судді Мандзія О.П.
за участю:
секретаря судового засідання Порплиці Т.В.
позивача ОСОБА_1
представника позивача Заплітна І.А.
представника відповідача Гаврилюк З.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про визнання протиправними та скасування рішень,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 , далі - позивач, ОСОБА_5 ) звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області (далі - відповідач, УДМС у Тернопільській області), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення УДМС в Тернопільській області від 25.11.2023 про заборону в'їзду ОСОБА_6 в Україну строком на 10 років;
визнати протиправним та скасувати рішення завідувача сектору організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Тернопільського відділу №1 УДМС в Тернопільській області Байдацького М. Б. від 11.10.2023 щодо громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про примусове повернення до країни походження або до третьої країни.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.10.2023 адміністративну справу № 607/20786/23 за позовом ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) до УДМС в Тернопільській області про визнання протиправними та скасування рішень передано за підсудністю до Тернопільського окружного адміністративного суду.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з рішення від 11.10.2023 про примусове повернення до країни походження або до третьої країни не вбачається, що позивач здійснював в'їзд в Україну в період дії п'ятирічної заборони такого в'їзду, з 21.12.2017 по 21.12.2022. На противагу, у вказаному рішенні від 11.10.2023 зазначено, що рішення суду від 21.12.2017 фактично виконано позивачем, 26.12.2017, тобто позивач виїхав з України наступна дата в'їзду позивача в Україну, яка зазначена в рішенні від 11.10.2023 це 07.05.2023, тобто вже після закінчення заборони в'їзду на 5 років.
В свою чергу, відповідачем було прийнято два рішення (від 21.12.2017 про заборону в'їзду на 5 років та спірне від 25.11.2021 про заборону в'їзду на 10 років) по одному і тому ж порушенню, а саме, що позивач був виявлений 13.09.2017 як такий, що не покинув територію України у передбачений законодавством термін, що є порушенням Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без з громадянства" від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон).
Водночас, приймаючи рішення від 25.11.2021, відповідач неправильно застосував норми Закону, а саме п.3 ч.1 ст.13, оскільки така не може бути підставою для прийняття рішення від 25.11.2021, що також вказує на протиправність та підставу для його скасування.
Повернення позивача в країну походження фактично стане наслідком розпаду сім'ї, оскільки дружина поїхати разом з ним не зможе, так як має дитину від першого шлюбу, яка є малолітньою, а біологічний батько має право брати участь у вихованні дитини рівноцінно з матір'ю, а також без його дозволу дитина межі України покинути не зможе. Окрім цього, країна походження позивача є несприятливою для проживання його дружини, що є громадянкою України, через різницю у віросповіданні та ментальності. Позивач не хотів би фактично розривати шлюб, оскільки це суперечить його почуттям та бажанні мати родину, а також порушує його право на сім'ю.
Ухвалою суду від 03.11.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням способу їх усунення, до 10 (десяти) днів з моменту вручення даної ухвали.
Ухвалою суду від 03.11.2023 відмовлено у задоволенні клопотання про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) до УДМС в Тернопільській області про визнання протиправними та скасування рішень.
Ухвалою суду від 09.11.2023 визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлено його щодо вимоги про визнання протиправним та скасувати рішення УДМС в Тернопільській області від 25.11.2021 про заборону в'їзду ОСОБА_6 в Україну строком на 10 років. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін з особливостями передбаченими ст.288 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
На виконання вимог вказаної ухвали, УДМС в Тернопільській області подано до суду відзив. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що в період дії заборони в'їзду в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановленої рішенням УДМС у Тернопільській області від 21.12.2017, останній в'їхав на територію України під іншими установчими даними, а саме, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дані обставини були встановлені вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 09.03.2021 у справі №720/426/21.
Враховуючи, що ОСОБА_6 (попередні установчі дані ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 умисно не виконав рішення уповноваженого державного органу про заборону в'їзду в Україну (рішення УДМС у Тернопільській області від 21.12.2017), керуючись ч.3 ст. 13, ст. 23 Закону, Інструкцією про порядок прийняття ДМС України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом МВС України від 17.12.2013 №1235, УДМС у Тернопільській області 25.11.2021 прийнято рішення про заборону йому в'їзду на територію Україну строком на 10 років.
Після в'їзду в Україну 07.05.2023 громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за даними установчими даними не звертався до територіальних підрозділів ДМС України з клопотанням щодо продовження строку тимчасового перебування на території України чи оформлення документів на право проживання, набуття/припинення громадянства України в Україні, що підтверджується доповідною запискою від 15.11.2023 №6132.2/9475-23 заступника начальника Тернопільського відділу №1 Бориса П.Ю., чим допустив пасивну бездіяльність щодо легалізації свого перебування на території України.
Позивач не виконав рішення УДМС у Тернопільській області про заборону в'їзду в Україну від 25.11.2021, прийнятого відповідно до ч.3 ст.13 Закону, Інструкції про порядок прийняття ДМС України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом МВС від 17.12.2013 №1235, яким йому було заборонено в'їзд на територію України строком на 10 років.
Зауважує, що 28.04.2018 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення прикордонної безпеки держави" №2293-VIII від 27.02.2018, яким ч.3 ст.13 Закону доповнено реченням такого змісту: "У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну".
На момент виявлення, а саме, 11.10.2023, посадовими особами Тернопільського відділу №1 УДМС у Тернопільській області громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній перебував в Україні без законних на те підстав, порушуючи законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (ч.1, 3 ст. 3, ч.3 ст.13 Закону), а тому рішення №56 від 11.10.2023 про примусове повернення до країни походження або третьої країни позивача є обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам чинного законодавства України.
Також відповідач зауважив, що станом на 14.11.2023 позивач перебуває одночасно у двох зареєстрованих шлюбах з громадянками України під різними установчими даними. Жодного втручання у право на сім'ю чи повагу до приватного та сімейного життя, тим більше у права дитини, батьком чи офіційним опікуном, якої позивач не являється, передбачені ст.8, 9 Конвенції, в контексті прийняття УДМС у Тернопільській області рішення від 11.10.2023 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не допущено. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У відповіді на відзив позивач наголосив, що приймаючи рішення від 25.11.2021 про заборону в'їзду позивачу на територію України строком на 10 років відповідач керувався ч.3 ст.13 Закону №3773-VI, яку наводив не повністю, а саме лише зсилався на останнє з двох речень цієї частини, а саме: "У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну". Однак, ця частина вказаного закону в редакції на день прийняття спірного рішення була викладена наступним чином: "Рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну". А сама ч.1 ст.13 Закону передбачає підстави, за яких в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, тобто стосується ще етапу пропуску іноземця через державний кордон.
Відповідно, виходячи з п.3 ч.1 ст.13 Закону, заборона в'їзду іноземця на територію України строком на 10 років може застосовуватися, на думку позивача, лише у випадку порушення підстав в'їзду іноземця на територію України, передбачених абзацом 1 ч.1 ст.13 та у випадку, якщо до іноземця вже застосовувалася заборона в'їзду на територію України строком на три роки.
В судовому засідання позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали з мотивів, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, просили позов задовольнити в повному обсязі. Представник позивача наполягала на спільному розгляді позовних вимог, без їх роз'єднання, оскільки це сприятиме вирішенню спору в одному провадженні.
В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнала з підстав, наведених у відзиві, просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Відзначила, що позивач добре знайомий з своїми правами в сфері отримання права на постійне проживанням в Україні і маніпулює відомостями щодо свого прізвища та повторного одруження без розлучення з першою дружиною.
Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 є громадянином Азербайджанської Республіки, який в'їжджав на територію України під різними установчими даними, зокрема:
ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 , зміну установчих даних підтверджено вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 09.03.2021 у справі №720/426/21), ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
ОСОБА_6 ( ОСОБА_11 зміну установчих даних підтверджено у відповіді Посольства Азербайджанської Республіки в Україні листом від 05.09.2023 №4/KYV/223/23), ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
ОСОБА_5 , ( ОСОБА_12 підтверджується копією паспорта НОМЕР_1 , копією листа УСБУ в Тернопільській області від 17.08.2023 №69/30-1622), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач перебуває одночасно у двох зареєстрованих шлюбах з громадянками України під різними установчими даними, а саме, як:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (шлюб зареєстровано 19.06.2018 Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області між ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №993). Підтверджується повним витягом з ДРАЦС №0042161675 від 06.11.2023 (копія додається);
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (шлюб зареєстровано 05.07.2023 Чернігівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис №112.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.12.2017 у справі №607/13963/17 задоволено позовні вимоги УДМС у Тернопільській області до громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ухвалено примусово видворити громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі території України.
21.12.2017 УДМС у Тернопільській області прийнято рішення про заборону в'їзду в Україну громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 21.12.2022.
Вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 09.03.2021 у справі №720/426/21 затверджено угоду про визнання винуватості від 24.02.2021 по кримінальному провадженню №22019210000000009 від 05.09.2019 укладену між прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та Державної прикордонної служби Чернівецької обласної Шелегоян Б.Я. та обвинуваченим ОСОБА_6 за власною ініціативою з іншого боку та з участю захисника-адвоката Олар Ельвірою Михайлівною та визнано винним ОСОБА_6 (попереднє ім'я ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 322-2 КК України та призначено йому за ч. 1 ст. 322-2 КК України узгоджене сторонами покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 10200 грн.
21.07.2021 УДМС у Тернопільській області прийнято рішення №76 про примусове примусове повернення до країни походження або до третьої країни громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким його зобов'язано покинути територію України до 18.08.2021.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.09.2021, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2021, у справі за №607/14597/21 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 до УДМС в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення від 21.07.2021 №76 примусове повернення до країни походження або третьої країни.
25.11.2021 УДМС у Тернопільській області прийнято рішення про заборону в'їзду на територію Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_6 (попереднє ім'я ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 10 років.
11.10.2023 УДМС у Тернопільській області прийнято рішення №56 про примусове примусове повернення до країни походження або до третьої країни громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_4 , яким зобов'язано його покинути територію України до 04.11.2021.
Не погоджуючись із рішенням від 25.11.2021 про заборону в'їзду ОСОБА_6 в Україну строком на 10 років та із рішенням від 11.10.2023 №56 про примусове повернення до країни походження або до третьої країни, позивач звернувся з даним позовом.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У ч.3 ст.3 цього Закону встановлено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до ч.1 ст.1 у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав (п.6);
іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні (п.7);
іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, або якщо строк їх тимчасового проживання на території України продовжено в установленому порядку, якщо інше не встановлено законом (п.10)
згідно з ч.4 ст.4 Закону іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону прибули в Україну для працевлаштування або укладення гіг-контракту або під час перебування на законних підставах на території України у випадку, передбаченому частиною тринадцятою цієї статті, отримали дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні та посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.
Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України (ч.3 ст.9 Закону).
Підпунктом 2 п.2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 15.02.2012 №150, зазначено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.
Так, між Україною та Азербайджанською Республікою діє безвізовий порядок в'їзду відповідно до Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Азербайджанської Республіки про безвізові поїздки громадян, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №1565 від 24.10.2002). Відповідно громадянин Азербайджанської Республіки, який на законній підставі прибув в Україну, може тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.
У відповідності до ч.1, 2 ст.16 Закону реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону.
Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України.
Згідно з ч.1 ст.26 Закону іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Отже, підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є: дії іноземців, що порушують законодавство з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що порушення законодавства з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства є самостійною підставою для примусового повернення іноземців та осіб без громадянства в країну походження або третю країну.
Відповідно до ч.1 ст.30 Закону (в редакції станом на 21.12.2017) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Позов про примусове видворення не подається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України.
Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення та додається до строку заборони в'їзду в Україну, який особа мала до цього.
Отже, аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що стосовно іноземців щодо яких постановлено судове рішення про примусове видворення приймається рішення про подальшу заборону в'їзду в Україну строком на п'ять років.
Також, підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені у ст.13 Закону, відповідно до ч.1 якої в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю;
якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;
якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду.
Згідно з ч.3 ст.13 Закону (в редакції станом на 25.11.2021) рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну.
Як видно з матеріалів справи, позивач в'їжджав на територію України під різними установчими даними, зокрема: ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 , зміну установчих даних підтверджено вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 09.03.2021 у справі №720/426/21), ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_6 ( ОСОБА_11 зміну установчих даних підтверджено у відповіді Посольства Азербайджанської Республіки в Україні листом від 05.09.2023 №4/KYV/223/23), ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ( ОСОБА_12 підтверджується копією паспорта НОМЕР_1 , копією листа УСБУ в Тернопільській області від 17.08.2023 №69/30-1622), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.12.2017 у справі №607/13963/17 задоволено позовні вимоги УДМС у Тернопільській області до громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ухвалено примусово видворити громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі території України.
Вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 09.03.2021 у справі №720/426/21 затверджено угоду про визнання винуватості від 24.02.2021 по кримінальному провадженню №22019210000000009 від 05.09.2019 укладену між прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та Державної прикордонної служби Чернівецької обласної Шелегоян Б.Я. та обвинуваченим ОСОБА_6 за власною ініціативою з іншого боку та з участю захисника-адвоката Олар Ельвірою Михайлівною та визнано винним ОСОБА_6 (попереднє ім'я ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 322-2 КК України та призначено йому за ч. 1 ст. 322-2 КК України узгоджене сторонами покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 10200 грн.
В силу приписів, ч.4, 6 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Суд враховує, що , 21.12.2017 УДМС у Тернопільській області прийнято рішення про заборону в'їзду в Україну громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 21.12.2022. Однак, Новоселецьким районним судом Чернівецької області дії ОСОБА_6 (попередні установчі дані ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , кваліфіковані органом досудового розслідування за ч.1 ст.322-2 КК України, а саме незаконно перетнув державний кордон України за документами, що містять недостовірні відомості.
Таким чином, на момент прийняття рішення УДМС в Тернопільській області від 25.11.2021 були наявні підстави для застосування до позивача заборони в'їзду в Україну терміном на 10 років, оскільки позивач не виконав рішення УДМС у Тернопільській області від 21.12.2017 про заборону в'їзду в Україну строком до 21.12.2022.
При цьому, у спірному рішенні від 25.11.2021 міститься належне обґрунтування підстав для заборони в'їзду позивачу на територію України строком на 10 років, у відповідності до положень ч.3 ст.13 Закону.
Суд критично оцінює припущення позивача, що ч.1 ст.13 Закону передбачає підстави за яких в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, тобто стосується ще етапу пропуску іноземця через державний кордон.
Не заслуговують на увагу і доводи про прийняття УДМС у Тернопільській області двох рішень про заборону в'їзду позивача на територію України по одному і тому ж порушенню - позивач був виявлений 13.09.2017, як такий, що не покинув територію України у передбачений законодавством термін, що є порушенням Закону, а саме рішення від 21.12.2017 та рішення від 25.11.2021, оскільки зазначене вище твердження вказувалось у судових рішеннях як обставина двох різних справ, які розглядались у різні роки (адміністративної та кримінальної, про які зазначено вище). Позивач під установчими даними ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вперше в'їхав на територію України саме 13.09.2017. Повернувшись до країни громадянської належності, змінив ім'я з ОСОБА_9 на ОСОБА_6 та повторно в'їхав на територію України. Рішення УДМС у Тернопільській області про заборону в'їзду позивача на територію України від 21.12.2017 та від 25.11.2021 приймались відносно різних установчих даних позивача ( ОСОБА_9 та ОСОБА_6 ,) та на підставі різних положень законодавства. УДМС у Тернопільській області були прийняті рішення про заборону в'їзду позивача на територію України від 21.12.2017 строком на 5 років (абзац 3 ч.1 ст.30 Закону), оскільки стосовно нього судом було прийнято рішення про примусове видворення за межі території України, та рішення про заборону в'їзду позивача на територію України від 25.11.2021 строком на 10 років (ч.3 ст.13, Закону,), оскільки 28.04.2018 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення прикордонної безпеки держави" №2293-VIII від 27.02.2018, яким ч.3.ст. 13 Закону доповнено реченням такого змісту: "У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну".
Водночас судом не виявлено обставин, які б забороняли б примусове повернення з України в країну походження чи третю країну відповідно до рішення УДМС у Тернопільській області від 11.10.2023 №56.
Так, громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув на територію України 07.05.2023 через ПП "Старокозаче" за паспортним документом серії НОМЕР_1 , виданим 21.04.2023 терміном дії до 20.04.2033, з приватною метою. Інформація щодо в'їзду громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 07.05.2023 на територію України з використання паспортного документу серії НОМЕР_1 також підтверджується листом УСБУ в Тернопільській області від 17.08.2023 №69/30-1622 додається та даними інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформації з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "АРКАН".
Слід відмітити, що УСБУ в Тернопільській області в межах виконання визначених чинним законодавством завдань із забезпечення державної безпеки 17.08.2023 за №69/30-1622 звернулось з листом до УДМС у Тернопільській області для вжиття заходів реагування згідно з чинним законодавством України, в якому повідомлялось, що за наявними даними громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_5 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , в'їхав в Україну 07.05.2023 через ПП "Старокозаче" з використанням паспортного документу серії НОМЕР_1 . На даний час він перебуває на території нашої держави понад 90 днів протягом 180 днів, порушуючи строки визначені пп.2 п.2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 15.02.2012 року №150. Документи, які б давали законні підстави для продовження терміну перебування чи тимчасового проживання не оформляв.
Суд враховує, що після в'їзду в Україну 07.05.2023 позивач за даними установчими даними не звертався до територіальних підрозділів ДМС України з клопотанням щодо продовження строку тимчасового перебування на території України чи оформлення документів на право проживання, набуття/припинення громадянства України в Україні, що підтверджується доповідною запискою від 15.11.2023 №6132.2/9475-23 заступника начальника Тернопільського відділу №1 Бориса П.Ю. чим допустив пасивну бездіяльність щодо легалізації свого перебування на території України.
Окрім того, позивач притягувався як до адміністративної відповідальності за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні (ч.1 ст.203 КУпАП), так і кримінальної відповідальності за незаконний перетин державного кордону особою, якій заборонено в'їзд на територію України, у пункті пропуску через державний кордон України за документами, що містять недостовірні відомості (ч.1 ст.332-2 КК України). Про наведене свідчить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.12.2017 року у справі за №607/13963/17 за позовом УДМС в Тернопільській області до громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_15 про примусове видворення останнього за межі території України, який було задоволено повністю; вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 09.03.2021 у справі №720/426/21, яким було затверджено мирову угоду про визнання винуватості від 24.02.2021 по кримінальному провадженню №2201921000000009 від 05.09.2019 укладену між прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та Державної прикордонної служби Чернівецької обласної прокуратури Шелегон Б.Я. та обвинуваченим ОСОБА_6 за власною ініціативою з іншого боку та з участю захисника- адвоката Олар Ельвірою Михайлівною та визнано винним ОСОБА_6 (попереднє ім'я ОСОБА_9 ) у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.322-2 КК України та призначено йому за ч.1 ст.322-2 КК України узгоджене сторонами покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 10200 грн., який було сплачено в повному обсязі.
Уповноваженими особами Тернопільського відділу №1 УДМС у Тернопільській області 11.10.2023 відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МТР 001352 за ст. 203-1 КУпАП (невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну) та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення від 11.10.2023 серії ПН МТР 001351, якою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 203-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн., який сплачено в повному обсязі.
Таким чином, на момент виявлення, а саме, 11.10.2023, посадовими особами Тернопільського відділу №1 УДМС у Тернопільській області громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній перебував в Україні без законних на те підстав, порушуючи законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (ч.1, 3 ст. 3, ч.3 ст.13 Закону).
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що 11.10.2023 УДМС у Тернопільській області прийнято обґрунтоване рішення №56 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким останнього зобов'язано покинути територію України до 04.11.2023.
Суд критично відноситися до тверджень позивача про те, що повернення позивача в країну походження фактично стане наслідком розпаду сім'ї, чого останній не хотів би, оскільки це суперечить його почуттям та бажанні мати родину, а також порушує його право на сім'ю.
Згідно встановлених судами обставин, позивач навіть не намагався спробувати реалізувати своє право, передбачене законодавством України на продовження строку тимчасового перебування на території України, документування посвідкою на тимчасове проживання в Україні, оформлення документів для надання дозволу на імміграцію, надання дозволу на імміграцію в Україну, документування посвідкою на постійне проживання в Україні, порушуючи законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Це дає підстави для висновку про те, що примусове видворення відповідача, незважаючи на серйозність такого заходу, з огляду на фактичні обставини є цілком виправданим.
Сам по собі факт наявності у іноземця на території України дружини (чоловіка) та дітей, не спростовує встановлені відповідачем порушення з боку позивачки та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення нею порушення міграційного законодавства України.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 18.03.2021 у справі № 522/1441/18, від 27.04.2023 у справі № 522/11882/22, від 29.05.2023 у справі 522/5683/22.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 25 Сімейного кодексу України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.
Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.
При цьому, позивач перебуває одночасно у двох зареєстрованих шлюбах з громадянками України під різними установчими даними, а саме, як:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (шлюб зареєстровано 19.06.2018 Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області між ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №993). Підтверджується повним витягом з ДРАЦС №0042161675 від 06.11.2023 (копія додається);
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (шлюб зареєстровано 05.07.2023 Чернігівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис №112.
Фактично позивач без реєстрації розірвання першого шлюбу повторно зареєстрував шлюб з новою дружиною самостійно спричинивши порушення норм ст. 25 Сімейного кодексу України.
З огляду на зазначене, жодного втручання у право на сім'ю чи повагу до приватного та сімейного життя, передбачені ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в контексті прийняття УДМС у Тернопільській області рішення від 11.10.2023 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не допущено.
Безпідставними є посилання позивача і на п. 30 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 №1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних з перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", практику Європейського суду з прав людини (ст.8 Конвенції), позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.01.2021 у справі №480/4556/18 оскільки, не стосуються предмету даного спору.
Отже, встановлені судом обставини справи та системний аналіз наведених законодавчих норм свідчать про відсутність підстав для визнання протиправними та скасування рішення УДМС в Тернопільській області від 25.11.2021 про заборону в'їзду ОСОБА_6 в Україну строком на 10 років та рішення УДМС в Тернопільській області від 11.10.2023 №56 про примусове повернення до країни походження або до третьої країни, що відповідають вимогам ч.2 ст.19 Конституції України, ч.2 ст.2 КАС України, а доводи позивача та представлені ним докази наразі не спростовують вказаних висновків суду.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатні беззаперечні докази на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність оскаржуваного рішення, про що описано вище.
Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає залишенню без задоволення за встановленої судом безпідставності його вимог.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.139, 241-246, 250, 288 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Відмовити в позові ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області від 25.11.2021 про заборону в'їзду ОСОБА_6 в Україну строком на 10 років та визнання протиправним та скасувати рішення завідувача сектору організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Тернопільського відділу №1 Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області Байдацького М. Б. від 11.10.2023 щодо громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про примусове повернення до країни походження або до третьої країни.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно частини третьої статті 288 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, визначених цією статтею, можуть бути подані в десятиденний строк з дня їх проголошення.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 23 листопада 2023 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ/РНОКПП );
відповідач:
- Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Текстильна, 1Б,м. Тернопіль,Тернопільська обл., Тернопільський р-н,46007, код ЄДРПОУ/РНОКПП 37839038);
Головуючий суддя Мандзій О.П.