Справа № 420/24517/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо незабезпечення виконання пункту 2 Контракту військової служби у Збройних Силах України між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 , укладеного 15.10.2020 року, а саме призначення ОСОБА_1 на військові посади відповідно до отриманої освіти та військово-облікової спеціальності, присвоєння військових звань, просування по службі з урахуванням моральних та ділових якостей; визнання протиправною відмови військової частини НОМЕР_1 у припиненні контракту військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та старшинського між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 , укладений 15.10.2020 року; припинення дії Контракту військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та старшинського між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 , укладений 15.10.2020 року.
Ухвалою суду від 18.09.2023 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначив, що 15.10.2020 ОСОБА_1 уклав військовий контракт із Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , відповідно до умов якого зобов'язався проходити військову службу на умовах, обумовлених долученим до позову контрактом. Так, як вказав позивач, у відповідності до умов вказаного контракту про службу у ЗСУ, зокрема п.2 Розділу контракту від 15.10.2020 військове командування взяло на себе обов'язок призначити позивача, ОСОБА_1 на військові посади відповідно до отриманої освіти та військово -облікової спеціальності, присвоєння військових звань, просування по службі з урахуванням моральних та ділових якостей. Позивач вказав, що він за освітою є інженером -механіком, а військово -облікова спеціальність позивача у відповідності до долучених документів -«командир загону освітлювальних агрегатів (станцій)». Однак, як вказав позивач, в порушення умов укладеного контракту було переміщено із цієї посади на переведено на «бойову посаду піхоти», із вказівкою виконувати завдання, які в цілому не співпадають з вимогами п.2 Розділу контракту. Позивач, посилаючись на положення КЗпП України та те, що відповідач в односторонньому порядку змінено істотні умови контракту, просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо незабезпечення виконання пункту 2 Контракту військової служби у Збройних Силах України між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 , укладеного 15.10.2020 року, а саме призначення ОСОБА_1 на військові посади відповідно до отриманої освіти та військово-облікової спеціальності, присвоєння військових звань, просування по службі з урахуванням моральних та ділових якостей; визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у припиненні контракту військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та старшинського між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 , укладений 15.10.2020 року та припинити дії Контракту військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та старшинського між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 , укладений 15.10.2020 року.
27.09.2023 до суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заву у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову. Зокрема, відповідач, посилаючись на положення діючого законодавства України, вказав, що існує відповідний порядок подання рапорту про звільнення, що недотриманий. Водночас ОСОБА_1 станом на теперішній час, перебуває у самовільному залишенні частини з 27.12.2022 та, що у своїй відповіді Військова частина НОМЕР_1 повідомила ОСОБА_1 , що в п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» відсутня така підстава для розірвання контракту, як зміна військовою частиною істотних умов укладеного контракту в односторонньому порядку.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
15.10.2020 між Міністерством оборони України в особі командування Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, відповідно до умов якого Міністерство оборони України зобов'язалось відповідно до законодавства забезпечити належні умови для проходження військової служби громадянином України ОСОБА_1 , зокрема, призначення його на військові посади відповідно до отриманої освіти та військово - облікової спеціальності, присвоєння військових звань, просування по службі з врахуванням ділових і моральних якостей (а.с.4-6).
30.05.2023 ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про розірвання контракту від 15.10.2020, з підстав, що всупереч умов контракту, військовослужбовця було зміщено з займаної посади та переведено на «бойову посаду піхоти» із вказівкою виконувати завдання, які не співпадають із вимогами п.2 розділу Розділу 2 контракту(а.с.9).
Листом Військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2023 №0666/35/5218, на рапорт ОСОБА_1 щодо розірвання контракту, повідомлено, що у п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» відсутня така підстава для розірвання контракту, як зміна військовою частиною істотних умов укладеного контракту в односторонньому порядку.
Разом з тим, судом встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №260 від 09.09.2023, молодшому сержанту ОСОБА_1 , що самовільно залишив військову частину 27 грудня 2022, призупинено військову службу у ЗСУ, дію контракту про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ якого призупинено, виключено зі всіх видів забезпечення з 27.12.2022, з котлового забезпечення з 28.12.2022.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби встановлені Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» 25 березня 1992 року № 2232-XII.
Частинами 1, 2 ст.1 Закону № 2232-XII встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Пунктом 1 ч.2 ст.2 Закону № 2232-XII визначено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Частиною 4 ст.19 Закону № 2232-XII встановлено, що форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, якщо інше не передбачено законом.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 з 5:30 24 лютого 2022 року введений воєнний стан у зв'язку з військовою агресією російської федерації, який триває.
Частиною 5 ст.26 Закону № 2232-XII визначені підстави, за яких контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби.
Зокрема, п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII визначені підстави для припинення (розривання) контракту, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, а саме:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;
ґ) за власним бажанням (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України).
За таких обставин, суд приходить до висновку, що положеннями Закону № 2232-XII не передбачено такої підстави для припинення (розривання) контракту про проходження військової служби (під час дії воєнного стану), як порушення істотних умов контракту.
Щодо посилання позивача на положення п.6 ст. 36 КЗпП України, якою передбачено, що відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці є підставою припинення трудового договору, суд зауважує, що питання розірвання контракту під час дії воєнного стану врегульовані положеннями спеціального законодавства, а саме ст.26 Закону №2232-XII та відповідно не підлягає застосуванню положення КЗпП України.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо незабезпечення виконання пункту 2 Контракту військової служби у Збройних Силах України між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 , укладеного 15.10.2020 року, а саме призначення ОСОБА_1 на військові посади відповідно до отриманої освіти та військово-облікової спеціальності, присвоєння військових звань, просування по службі з урахуванням моральних та ділових якостей; визнання протиправною відмови військової частини НОМЕР_1 у припиненні контракту військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та старшинського між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 , укладений 15.10.2020 року; припинення дії Контракту військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та старшинського між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 , є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов позивача не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра
.