Справа № 420/26308/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А.
розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м.Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, за участі третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс-1» про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (надалі відповідач) у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення №2643 від 10.09.2023 року про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 , мотивуючи це тим, що позивачем як водієм вантажного автомобіля під час перетину кордону між Україною та Республікою Молдовою були надані усі документи для виїзду за межі України, проте посадовою особою відповідача прийнято оскаржуване рішення з посиланням на Закон України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну», а не на частину 1 ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль», проте його роботодавцем було підтверджено мету поїздки за кордон, а підстав для тимчасового обмеження права громадянина України на виїзд з України за Законом не було, тому вважає оскаржуване рішення протиправним.
Ухвалою суду від 03.10.2023 року відкрито позовне провадження та вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Залучено до розгляду цієї справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс-1» (81118, Львівська область, Пустомитівський район, село Ставчани, код ЄДРПОУ 32602104).
Від представника відповідача 10.10.2023 року надійшов відзив на позов у якому він просить відмовити у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що на час прийняття оскаржуваного рішення в країні діє воєнний стан, та за змістом п.2 Правил перетинання державного кордону №57 від 27.01.1995 року для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи, та Рішення №2643 від 10.09.2023 року щодо ОСОБА_2 1996 р.н. прийнято правомірно відповідно до пункту 29 Постанови КМУ №57 , у зв'язку з не підтвердженням мети поїздки. Згідно з пояснень водія встановлено, що громадянин слідував та слідує за кордон на вантажному т/з без багажу, у зв'язку з проведенням конкурсу у якому приймає участь ТОВ «Транс-Сервіс-1» в якому начебто виграє та фірма, у якої більше перетинів державного кордону водіями вантажних т/з, та особа не має на меті перевозити будь-який вантаж. Тобто на момент оформлення для перетинання державного кордону на виїзд з України наданий пакет документів не надавав позивачу права на виїзд, а тому дії посадових осіб НОМЕР_1 прикордонного загону щодо відмови в перетині Державного кордону були правомірні та відповідали вимогам винного законодавства.
01.11.2023 року до суду від представника третьої особи надійшли письмові пояснення у яких він зазначив, що 10.09.2023 року водієм підприємства ОСОБА_1 на транспортному засобі підприємства МАН TGA 18.440 НОМЕР_2 з напівпричепом BODEX НОМЕР_3 відповідно до укладеного попереднього договору транспортного перевезення між ТОВ «Транс-Сервіс-1» та Фермерським господарством «Улар» та Замовлення Замовника ФГ «Улар» щодо перевезення вантажу з Республики Молдова, відповідно до транспортного завдання здійснював вказане перевезення, та здійснити дане перевезення не зміг оскільки позивачу було відмовлено в перетині державного кордону України з невідомих підстав. Та щодо пояснень водія під час спілкування з прикордонником може припустити, що відбулось якесь непорозуміння і мова йшла про якісь речі чи товари, які мав чи хотів перевезти чи не має на меті перевезти будь який вантаж безпосередньо водій ОСОБА_2 чи в напрямку РМ або з неї, однак дані обставини ніяк не стосуються виконання водієм своїх робочих функцій та ТзОВ «Трас-Сервіс-1» своїх зобов'язань згідно договору перевезення, та відповідачем. Та відповідачем не вказано в рішенні якого документа не було надано, пред'явлено і який мав обов'язково подаватись водієм, як про це зазначає відповідач у відзиві, тобто це його припущення.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Дослідивши зміст заяв по суті справи, надані до суду письмові докази у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Обставини справи:
ОСОБА_1 є громадянином України.
Згідно з наказом директора ТОВ «Транс-сервіс-1» №ТС000001004-к від 22листопада 2022 року про прийняття на роботу, ОСОБА_1 прийнятий на роботу до ТОВ «Транс-сервіс-1» водієм автотранспортних засобів з виконанням робіт за професією «експедитор транспортний».
Згідно Транспортного завдання для ТОВ «Транс-Сервіс-1» останній як транспортний перевізник мав би виконати міжнародний рейс автопоїздом НОМЕР_2 / НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_1 з пункту навантаження на території Молдови Soroca Stefan cel Mare str.131 до АДРЕСА_1 через погранперехід КПП Староказаче замовником був Фермерське господарство «Улар», товар добрива в біг-бегах (копія знаходиться в матеріалах справи).
Дані про ОСОБА_1 , як водія вантажівки який здійснює міжнародні перевезення, були внесені у систему «Шлях», що відповідачем не заперечується.
10.09.2023 начальником групи відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » л-том М.Машир прийнято Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України №2643 (тип А) громадянину України: ОСОБА_3 1996р.н. (далі - «Рішення») в пункті пропуску «Староказаче».
Підставою для прийняття даного Рішення зазначено Закон України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» №3857, Правила перетинання державного кордону громадянами України затверджених ПКМУ №57 від 27.01.1995 року.
Позивач, уважаючи таке рішення відповідача протиправним, звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» №1710-VI від 05.11.2009 (далі - Закон №1710-VI).
Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Згідно ч. 3 ст. 6 Закону №1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.
Частинами 1, 3 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України «Про звернення громадян» або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.
Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Статтею 64 Конституції України визначено, що Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Право особи на пересування та право вільно залишати територію України, передбачене ст. 33 Конституції України може бути обмежено в умовах воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й досі.
Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII).
Статтею 1 Закону №389-VIII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону №389-VIII).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону №389-VIII, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Статтею 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII визначено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
На виконання статті 3 Закону № 3857-XII Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 року № 724) затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (чинні та в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Правила), які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Пунктом 1 Правил визначено, що перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: ) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами.
У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів.
У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до п. 2-9 Правил, у разі введення в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом (далі - ліцензіати), здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
Інформація про водіїв, зазначених в абзаці першому цього пункту, вноситься до відповідної інформаційної системи, адміністратором якої є Укртрансбезпека, на підставі заявки ліцензіата.
Перетин державного кордону здійснюється особою, зазначеною в абзаці першому цього пункту, лише на транспортному засобі, який є засобом провадження господарської діяльності ліцензіата, повна маса якого становить 3500 кілограмів та більше.
Укртрансбезпека проводить перевірку інформації про транспортний засіб на основі даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, та вносить відповідні дані до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки.
На одному транспортному засобі державний кордон можуть одночасно перетинати: один водій на вантажному транспортному засобі ліцензіата; два водії на пасажирському транспортному засобі (автобусі) ліцензіата.
Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 60 календарних днів з дня перетину державного кордону.
Згідно статті 2 Закону України «Про прикордонний контроль» прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Із змісту пунктів 10, 12 Правил вбачається, що пропуск громадян через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону.
Для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень.
У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Указані положення Порядку кореспондують приписам ч. ч. 1-3 ст. 7 Закону України «Про прикордонний контроль», за якими паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
У разі не підтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль».
На виконання вищевказаних норм посадовою особою Державної прикордонної служби України було проведено перевірку паспортних ті інших документів, проведено опитування позивача з метою встановлення мети поїздки за кордон.
Наказом Міністерства внутрішніх справ №457 від 05.06.2023 року затверджена форма Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України.
У вказаній формі Рішення передбачений рядок для заповнення: «причини відмови іноземцю, особі без громадянства або громадянину України в перетині державного кордону України із зазначенням підстав та строків тимчасового обмеження громадянина України у праві на виїзд з України або рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю, особі без громадянства в разі наявності в базах даних Державної прикордонної служби України відомостей про таке обмеження або рішення.
Як вбачається з відзиву за результатами проведених заходів у зв'язку із не підтвердженням мети поїздки позивачу було відмовлено в пропуску через державний кордон.
Проте в оскаржуваному рішення відсутні посилання на причини відмови, а міститься посилання тільки на загальну назву нормативних актів, як підставу для відмови в перетині державного кордону.
Суд звертає увагу, що враховуючи вимоги законодавства, рішення про те, чи підтвердила особа мету поїздки оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби.
З цих же підстав суд зауважує, що включення позивача до системи «Шлях», не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів.
З приводу аргументів позивача про те, що в оскаржуваному рішенні відсутні посилання на документи необхідні для подання водієм/позивачем для перетину кордону, то суд зазначає, що Правила перетинання державного кордону громадянами України передбачають виключний перелік підстав для перетину державного кордону військовозобов'язаними у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану, та документи, які подаються для їх підтвердження.
Тобто особа, яка з'явилася до відповідного пункту пропуску повинна надати документи, які підтверджують відповідну підставу, яка надає їй право в умовах воєнного стану здійснити перетин державного кордону України.
З цього можна зробити висновок про те, що відповідач не має можливості визначити перелік документів, з якої особа має право здійснити перетин державного кордону України, адже право подання необхідних документів для підтвердження тієї чи іншої підстави належить особі, яка перетинає державний кордон.
Відтак аргументи позивача про протиправну відсутність в оскаржуваному рішенні посилання на документи, необхідні для подання позивачем для перетину державного кордону України, суд відхиляє.
Поряд з цим, Держприкордонслужба та її службові особи здійснюють свою діяльність як суб'єкти владних повноважень, а отже їх діяльність має характеризуватись певною послідовністю та передбачуваністю, що зокрема слідує з принципу належного урядування.
При цьому суд нагадує, що зміст принципу належного урядування передбачає, що державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права; потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються (Рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України", заява № 29979/04, від 20.10.2011.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, від 25 листопада 2008 року, "Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").
Також, слід відзначити, що головною рисою індивідуальних актів є їхня конкретність (чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами владних повноважень, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних справ або питань, настанов для їх розв'язання що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Отже, невиконання встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості актів індивідуальної дії призводить до їх протиправності.
Таким чином, при виконанні своїх функціональних обов'язків службова особа відповідача, приймаючи рішення про відмову в перетинанні державного кордону від 10.09.2023, не могла обмежитися лише посилання на нормативні акти взагалі, а зобов'язана була зазначити причини з яких позивачу відмовлено в перетині державного кордону, та послатися на статті/пункти нормативного акту яким керувався при прийнятті Рішення чим допустив порушення принципу належного урядування.
З огляду на встановлені в ході судового розгляду обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи спірне рішення від 10.09.2023, діяв без дотримання критерію правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, тому є протиправним, та підлягає скасуванню.
Щодо посилання відповідача, що оскаржуване рішення має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, то суд з цим не погоджується виходячи з наступного.
Спірне рішення про відмову позивачу у перетинанні державного кордону на виїзд з України є актом індивідуальної дії, безпосередньо стосується суб'єктивного права позивача, яке може бути об'єктом судового захисту, а тому породжує для позивача право на захист, тобто право на звернення до суду із цим адміністративним позовом.
Право на судовий захист та можливість оскарження до суду рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень передбачено статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України.
До аналогічного висновку дійшов Верховний суд у постанові по справі № 380/9100/22 від 26 жовтня 2023 року.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
З огляду на вищенаведене, суд вважає що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем до позову додано квитанцію №0.0.3211896183.1 від 21.09.2023 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у загальному розмірі 1073,60 грн.
Таким чином з урахування задоволення позовних вимог позивача, суд доходить висновку про необхідність стягнення судового збору сплаченого ним з відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 6-8, 77, 90, 242-246 КАС України, суд -
В И Р ІШ И В :
Позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення №2643 від 10.09.2023 року про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 .
Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 1073,60грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими ст..ст.293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) рнокпп НОМЕР_4 .
Відповідач: НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (вул. Військової слави, 14 м. Білгород-Дністровський, 67707) код ЄДРПОУ 14321831.
Суддя Іванов Е.А.