ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2023 рокусправа № 380/20353/23
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гулкевич І.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
встановив :
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови надати ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій;
зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України визнати ОСОБА_1 учасником бойових дій та видати посвідчення встановленого взірця.
Позовна заява обґрунтована тим, що позивач звернувся до Міністерства внутрішніх справ України із заявою про надання статусу учасника бойових дій, проте рішенням від 30.12.2022 №2/ІІ/ХІV/3 відмовлено у такому. Позивач вказує, що надав відповідачу усі належні документи, які були достатніми для прийняття позитивного рішення, а тому має законне право на отримання статусу учасника бойових дій. Просив позов задовольнити.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги заперечує повністю. Зазначає, що позивачем до матеріалів справи не надано належних доказів про безпосередньо участь його саме в бойових діях на території Азербайджанської РСР. Також зазначає, що територія Азербайджанської РСР не включена в перелік держав і періодів бойових дій на їх території, що затверджений Постановою №63, а тому правових підстав для надання позивачу статусу учасника бойових дій немає. Зобов'язальна частина позовних вимог не може бути задоволена, оскільки прийняття рішення про надання особі статусу учасниках бойових дій є дискреційними повноваженнями суб'єкта владних повноважень. Просив відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 звернувся із заявою до міністра МВС про надання статусу учасника бойових дій та отримання посвідчення учасника бойових дій.
До заяви долучено довідку від 31.01.2002 №10/15, в якій вказано про те, що ОСОБА_1 під час навчання у Львівській середній спеціальній школі міліції МВС СРСР дійсно перебував у складі спеціального батальйону по підтримці громадського порядку і безпеки у м. Баку Азербайджанської РСР з 21.11.1988 по 13.02.1989 (на виконання наказу МВС СРСР №0143 від 19.07.1988 наказ про відкомандирування №257 від 21.11.1988, наказ про заміну спеціального батальйону №27 від 22.02.1989).
Рішенням від 30.12.2022 №2/ІІ/ХІV/3 відмовлено в наданні статусу учасника бойових дій. Підстави відмови в наданні статусу учасника бойових дій в рішенні зазначено:
1) перелік держав і періодів бойових дій на їх території, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 63;
2) пункт 2 Розділу II Положення про комісію Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 26 серпня від 23.05.2019 року №395, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.06.2019 року №588/33559.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус учасника бойових дій визначено положеннями Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (далі Закон № 3551-ХІІ).
За правилами статті 1 Закону №3551-ХІІ, Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Закону №3551-ХІІ, законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.
За правилами статті 4 Закону №3551-ХІІ, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Відповідно до статті 5 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань із захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.
За правилами пунктів 1, 2, 5 частини першої статті 6 Закону №3551-ХІІ, учасниками бойових дій визнаються:
1) військовослужбовці, які проходили службу у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в період громадянської та Другої світової воєн, під час інших бойових операцій по захисту Батьківщини, партизани і підпільники громадянської та Другої світової воєн;
2) учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, поліцейські, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України;
колишні військовослужбовці, особи вільнонайманого складу, а також колишні бійці винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу та інших формувань, що брали безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації диверсійно-терористичних груп фашистської Німеччини та інших незаконних формувань і груп на території колишнього Союзу РСР.
Так, постановою Кабінету Міністрів України №63 від 08 лютого 1994 року “Про організаційні заходи щодо застосування Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та ocіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території.
Проте, у вказаному переліку Республіка Азербайджан відсутня.
Тобто, позивач перебував у відрядженні в межах своєї держави СРСР, до складу якого на той час, в тому числі, входила Азербайджанська РСР.
Крім того, п. 6 примітки до Переліку визначено, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
Тобто, положення примітки 6 до Переліку щодо можливості визнання осіб учасниками бойових дій, якщо такі мали місце в інших країнах після грудня 1979 року та не названі у Переліку, поширюються лише на військових фахівців, яких Генеральний штаб Збройних Сил колишнього Союзу РСР направляв у країни, на території яких велися бойові дії, і пільги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил колишнього Союзу РСР про їх особисту участь у бойових діях.
Проте, позивачем не надано довідки 10-го Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про його особисту участь у бойових діях на кордоні Азербайджанської РСР.
Також, у постанові від 24.06.2021 у справі №240/9932/20 Верховний Суд зазначив про те, що дія Постанови №63 поширюється тільки на: осіб миротворчого контингенту до 31 грудня 2005 року та військовослужбовців Служби безпеки і Служби зовнішньої розвідки, направлених у відрядження до Республіки Ірак з метою забезпечення в умовах посилення терористичних посягань безпеки дипломатичної установи України, її співробітників та членів їх сімей; осіб начальницького складу органів внутрішніх справ та військовослужбовців внутрішніх військ МВС, які перебували 17 березня 2008 року в складі миротворчого персоналу органів внутрішніх справ на території Автономного Краю Косово (Республіка Сербія, колишня Югославія).
Обов'язковою умовою надання статусу учасника бойових дій є встановлення факту участі особи у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ на території інших держав.
При цьому, положення п. 2 ст.6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не поширюються на осіб, які проходили військову службу та приймали участь в охороні громадського порядку на території республік Закавказзя.
Так, матеріали справи не містять доказів того, що позивач брав безпосередню участь у бойових операціях по захисту Батьківщини на території Азербайджанської PCP, а надані ним документи підтверджують виконання позивачем службово-бойових задач по охороні громадського порядку, охороні кордону та об'єктів життєдіяльності населення в колишніх республіках СРСР при надзвичайних обставинах, пов'язаних з масовими антигромадськими проявами на їх території, що не є підставою для визнання його учасником бойових дій.
З огляду на вищенаведене, у спірних правовідносинах відповідач здійснював свої повноваження в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Таким чином, суд вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.
Стосовно розподілу судових витрат.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат не здійснюється.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив :
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна