ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" листопада 2023 р. м. Київ Справа №925/197/23
Господарський суд Київської області у складі головуючої судді Третьякової О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу №925/197/23
За позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асанара» (09701, Київська обл., м. Богуслав, вул. Острів, 1)
про стягнення 70307,73 грн
без повідомлення (виклику) сторін
обставини справи:
До Господарського суду Київської області від Господарського суду Черкаської області в порядку ст.31 Господарського процесуального кодексу України надійшла позовна заява Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асанара» (далі - відповідач) про стягнення 70307,73 грн, з яких 59122,41 грн пені та 11185,32 грн штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором від 12.08.2022 №007554-а щодо поставки товару у строк, визначений договором.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.03.2023 відкрито провадження у справі №925/197/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у зв'язку з малозначністю справи в порядку п.1 ч.5 ст.12, ч.1 ст.247, ч.1 ст.250 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу - строк для подання відповіді на відзив та ін.
До Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 29.03.2023 №2, в якому відповідач позовні вимоги визнав частково, мотивуючи тим, що він не зміг належним чином виконати свої зобов'язання за договором від 12.08.2022 №007554-а через сукупність обставин, що не залежали від нього та які призвели до об'єктивного, на переконання відповідача, унеможливлення виконати свої зобов'язання у строк, встановлений зазначеним договором. Так відповідач зазначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 введено на території України воєнний стан, що є форс-мажорною обставиною та введено в дію Постанову Кабінету Міністрів України від 09.06.2021 №590, якою затверджено Порядок виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану. Так відповідач вказує, що дана постанова суттєво вплинула на фінансову спроможність відповідача, як постачальника, оскільки затверджений нею порядок встановлює черговість оплат під час дії воєнного стану за надані послуги та/або поставлений товар.
Так відповідач вказує, що у відповідності до оприлюдненого листа (сертифіката) Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію Російської Федерації проти України. Зазначений лист підтверджує, що зазначені обставини діють з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності.
Відповідач стверджує, що на виконання п.8.3 договору від 12.08.2022 №007554-а ним надсилалось повідомлення про настання вказаних обставин, зокрема, позивачу на офіційну електронну адресу.
Крім того, відповідач зазначає, що у відповідності до п.7.3 договору від 12.08.2022 №007554-а у випадку порушень строків поставки товару виконавець сплачує пеню у розмірі 1,0% вартості непоставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Погоджений сторонами у договорі розмір пені за вказане порушення, на переконання відповідача, хоча і є добровільним волевиявленням сторін, проте порушує принцип справедливості та добросовісності, призводить до дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін договору та завдає невиправданої шкоди, в даному випадку відповідачу.
З огляду на вказане, відповідачем у відзиві заявлено клопотання про зменшення розміру нарахованої позивачем пені.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у встановлений законом строк не скористався, відповідь на відзив до Господарського суду Київської області не надав.
Розглянувши подані документи і матеріали, проаналізувавши позовні вимоги, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши наявні докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд
встановив:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Асанара» (далі - виконавець) та Управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - замовник) укладено договір від 12.08.2022 №007554-а (далі - договір), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується поставити замовнику: комплект клавіатура та миша COBRA (SK-101), монітор Philips (243V7QDAB) (Код ДК 021:2015 (CPV) 30230000-0 - Комп'ютерне обладнання), в подальшому іменовані - товар, а замовник зобов'язується прийняти товар від виконавця та оплатити його вартість на умовах даного договору (п.1.1 договору).
Відповідно до п.1.2 договору найменування, кількість товару та ціни за одиницю поставленого товару зазначені у додатку 1 «Специфікація Товару» до цього договору.
Згідно з п.2.1 договору виконавець повинен поставити замовнику товар, якісні, технічні характеристики та комплектність яких відповідають вимогам, зазначеним у додатку 1 «Специфікація Товару», стандартам якості, що застосовуються до товару, технічним умовам, технічній документації на даний вид товару, у тому числі у частині комплектності, узгоджуються з усіма електричними вимогами, що встановлені в Україні, звичайними вимогами до такого товару.
Ціна цього договору визначається, виходячи з кількості і вартості товару згідно із специфікацією, та складає 159790,30 грн (сто п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот дев'яносто гривень 30 копійок) з ПДВ (п.3.1 договору).
Відповідно до п.3.2 договору ціна договору включає вартість товару, його доставки до місця поставки та вартість тари, упакування і маркування, вантажно-розвантажувальні роботи, податки, збори та всі інші витрати, що мають бути здійснені у зв'язку з виконанням цього договору.
Згідно з п.4.1 договору для оплати поставленого товару виконавець надає замовнику рахунок-фактуру, що містить номенклатуру (асортимент) поставленого товару, ціни на товар, загальну суму для оплати, сертифікат якості на поставлений товар та видаткову накладну.
Відповідно до п.4.2 договору замовник зобов'язаний перерахувати кошти за поставлений товар протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання та підписання видаткової накладної.
У разі затримки фінансування замовника, з урахуванням підпункту 2 пункту 14 Прикінцевих положень Бюджетного кодексу України, розрахунки за надані послуги здійснюються протягом 3 (трьох) робочих днів з дати отримання замовником коштів для закупівлі на свій рахунок. Будь-які штрафні санкції в такому випадку не застосовуються (п.4.3 договору).
Відповідно до п.4.4 договору розрахунки за поставлений товар здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування замовником відповідної суми коштів на поточний рахунок виконавця за фактично отриманий товару строки та на умовах договору.
Згідно з п.4.5 договору оплата вважається здійсненою з дати зарахування відповідної суми грошових коштів у національній валюті України на поточний рахунок виконавця.
Відповідно до п.5.1 договору строк (термін) поставки (передачі) товару - до 23.08.2022р.
Замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар. Приймати поставлений товар згідно з видатковою накладною (п.6.1.1 - 6.1.2 договору).
Відповідно до п.6.3.1 договору виконавець зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.
Відповідно до п.7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та цим договором.
Сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань за цим договором (п.7.6 договору).
Відповідно до п.8.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).
Згідно з п.8.2 договору сторона, яка не може виконувати зобов'язання за цим договором у наслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Відповідно до п.8.3 договору доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-Промисловою палатою України або іншою компетентною організацією, що може підтвердити дію форс-мажорних обставин.
Цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє по 31.12.2022, а щодо гарантійних зобов'язань на товар, до повного виконання (п.12.1 договору).
На виконання умов даного договору відповідач 29.09.2022 поставив позивачу товар на загальну суму 159790,30 грн, що визнається сторонами у справі.
Відповідно до ч.1 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Отже, обставина щодо поставки відповідачем позивачу товару на суму 159790,30 грн 29.09.2022 судом вважається встановленою та такою, що не потребує доведення.
Позивач оплатив вартість поставленого товару, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням від 29.09.2022 №3278 на загальну суму 159790,30 грн.
У зв'язку з простроченням строку поставки товару, позивач звернувся до відповідача з претензією від 22.11.2022 №2300-0903-8/61483, якою вимагав у строк до 21.12.2022 сплатити нараховані штрафні санкції у розмірі 70307,73 грн за порушення умов договору від 12.08.2022 №007554-а, а саме за порушення строку поставки товару, визначеного договором.
Відповідач на вказану претензію надав відповідь на претензію від 15.12.2023 №23, в якій таку претензію відхилив з мотивів, тотожних тим, що зазначені у відзиві на позовну заяву.
З огляду на те, що відповідач поставив позивачу товар з простроченням строку його поставки, визначеного у п.5.1 договору, та відмову відповідача у задоволенні пред'явленої претензії, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідач штрафних санкцій.
Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Нормами ст.173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Приписами ч.1 ст.175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, в силу ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні-покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Правило, визначене відповідною нормою, також викладене у ст.712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У зв'язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару у строк, визначений договором, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 59122,41 грн пені за період прострочення поставки товару з 23.08.2022 по 28.09.2022 та 11185,32 грн штрафу за порушення строку поставки товару понад 30 днів.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.2 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Відповідно до п.7.3 договору у випадку порушень строків поставки товару, виконавець сплачує пеню у розмірі 1,0% вартості непоставленого товару з кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені разом з договором від 12.08.2022 №007554-а, судом встановлено, що відповідач повинен був поставити позивачу товар у строк до 23.08.2022 включно (п.5.1 договору). У вказаний строк відповідачем товар поставлено не було, а відтак він є таким, що прострочив виконання свого зобов'язання, з 24.08.2022.
Отже, згідно з правильним арифметичним розрахунком, який зроблений судом з врахуванням встановленої дати початку прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, періоду нарахування пені, заявленого позивачем, пеня за період 24.08.2022 по 28.09.2022 складає 57524,51 грн. У зв'язку з цим вимоги позивача в частині стягнення пені в розмірі 1597,90 грн задоволенню не підлягають.
Здійснений позивачем розрахунок штрафу відповідає вказаним нормам законодавства, положенням укладеного між сторонами договору та обставинам справи, а тому вимога в цій частині позову є доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Посилання відповідача на неможливість належним чином виконати свої зобов'язання за договором від 12.08.2022 №007554-а у зв'язку із введенням відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 на території України воєнного стану та наявності форс-мажорних обставин, що підтверджується листом (сертифікатом) Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, судом не беруться до уваги з огляду на таке.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 введено на території України з24.02.2022 воєнний стан.
Листом (сертифікатом) Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію РФ проти України. Зазначений лист підтверджує, що зазначені обставини діють з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності.
Укладаючи та добровільно підписуючи спірний договір у серпні 2022 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Асанара» погоджено строки виконання такого договору та специфікації до нього. Договір відповідачем (виконавцем) підписаний без зауважень та заперечень.
При цьому, на момент підписання спірного Договору повномасштабна агресія РФ проти Україні вже тривала близько шести місяців, дані обставини для сторін договору були загальновідомим фактом. А тому при здійсненні господарської діяльності сторони не були позбавленні можливості враховувати і ці обставини та прораховувати можливі ризики для себе.
Відтак, підписуючи Договір з визначеними строками, ціною та Специфікацією (кількістю, якістю товару), відповідач повинен був врахувати та усвідомлювати його умови та об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання, ризики та можливі негативні наслідки для себе.
Крім того, посилання відповідача на те, що збройна агресія РФ та введення воєнного стану є загальновідомою обставиною, що підтверджується листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, не мотивує та не обґрунтовує як саме вказані обставини вплинули на виконання обов'язку з поставки товару саме за спірним договором.
Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. При цьому позивач не був позбавлений можливості звертатися до Торгово-промислової палати України та уповноважених нею регіональних Торгово-промислових палат України за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом Торгово-промислової палати України від 18.12.2014, саме за спірним зобов'язанням.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/8580/22.
Суд наголошує, що наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Водночас сторона, яка посилається на форс-мажор, з урахуванням умов договору у даній справі, має довести причинно-наслідковий зв'язок між форс-можором та неможливістю виконати конкретне зобов'язання.
Суд підкреслює, що сторони є суб'єктами господарювання, а відтак у разі здійснення підприємницької діяльності мають усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється ними на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (схожа правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17).
Стосовно поданого відповідачем клопотання про зменшення заявленого позивачем розміру пені суд зазначає наступне.
На момент розгляду справи судом відповідач свої договірні зобов'язання щодо поставки позивачу товару виконав в повному обсязі.
При цьому, відповідно до ч.3 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.
За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до ч.2 ст.216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 Цивільного кодексу України.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17, від 22.01.2020 у справі №912/684/19 та від 12.02.2020 у справі №924/414/19.
Також, у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18 за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницягаз Збут» про стягнення коштів Верховний Суд висловив правову позицію, відповідно до якої виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.
Так, відповідач повинен був поставити позивачу товар у строк до 23.08.2022, проте у вказаний строк відповідачем його не було поставлено. Поставка визначеного договором товару відповідачем позивачу на загальну суму 159790,30 грн відбулась 29.09.2022, тобто з простроченням на 36 днів.
Судом встановлено, що з у зв'язку з прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, положень чинного законодавства та п.7.3 договору розмір користь пені становить 57524,51 грн.
Отже, належна до стягнення сума пені у розмірі 57524,51 грн складає третину від суми несвоєчасно виконаного відповідачем зобов'язання з поставки позивачу товару, що, на переконання суду, є надмірною, непропорційною, завеликою порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити, та в даному випадку не носить компенсаційний характер.
Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, встановлених у ст.3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги факт військової агресії РФ проти України і введення воєнного стану на всій території України 24.02.2022 та те, що відповідач 29.09.2022 у повному обсязі виконав свої зобов'язання щодо поставки позивачу товару на загальну суму 159790,30 грн, суд вважає за можливе застосувати ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України і ст.233 Господарського кодексу України та зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 90% і стягнути таким чином з відповідача пеню в загальній сумі 5752,50 грн.
За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення 59122,41 грн пені та 11185,32 грн штрафу, а саме: про стягнення з відповідача пені в сумі 5752,50 грн та штрафу в сумі 11185,32 грн, а в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 53369,91 грн пені (1597,90(59122,41 - 57524,51) + 51772,01(57524,51 - 5752,50)) суд відмовляє.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст.74 Господарського процесуального кодексу України).
Належними у розумінні ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача у сумі 2623,00 грн, при цьому, для цілей розподілення судового збору між сторонами за основу розрахунку суд приймає розмір пені в сумі 57524,51 грн, щодо якого судом здійснено розрахунок, однак яка зменшена судом на 90% та становить 5752,50 грн на підставі ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України.
Керуючись ст. 2, 7, 8, 11, 14, 18, 20, 73-80, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асанара» задовольнити в частині стягнення 5752,50 грн пені та 11185,32 грн штрафу.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Асанара» (09701, Київська обл., м. Богуслав, вул. Острів, 1, ідентифікаційний код 44319152) на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, ідентифікаційний код 21366538) 5752 (п'ять тисяч сімсот п'ятдесят дві) грн 50 коп. пені, 11185 (одинадцять тисяч сто вісімдесят п'ять) грн 32 коп. штрафу та 2623 (дві тисячі шістсот двадцять три) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В задоволенні позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асанара» про стягнення 53369,91 грн пені відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 24.11.2023.
Суддя О.О. Третьякова