Справа № 645/5614/23
Провадження № 3/645/2003/23
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2023 року м. Харків
Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді- Шевченко Г.С.,
за участю секретаря судових засідань - Базаки А.А.,
потерпілої ОСОБА_1 ,
представника потерпілої - адвоката Гребенюк О.О. (яка приймає участь у справі дистанційно, в режимі відеоконференції),
захисника притягуваного ОСОБА_2 - адвоката Савченка В.А.,
розглянувши адміністративний матеріал, що надійшов з Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який не працює, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП,
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ№745217 від 01.10.2023 року, 01.10.2023 р. близько 11:30 год. ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 вчинив стосовно своєї дружини ОСОБА_1 домашнє насильство, а саме умисні дії економічного характеру, не пустив до квартири, де вони спільно мешкають, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.
Захисник притягуваного - адвокат Савченко В.А. у судовому засіданні надав пояснення, в яких просив суд провадження по справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. В обґрунтування зазначив, що жодних відомостей про те, в чому саме виразилося економічне насильство та які наслідки воно спричинило у протоколі не наведено, а лише мається констатація абстрактного факту вчинення домашнього насильства. Втім, встановлення таких даних є прямим обов'язком органу, який склав протокол відповідні до вимог ч. 1 ст. 256 КУпАП, так як правова норма ст. 173-2 КУпАП є бланкетною. Такий формальний та спрощений підхід при складенні протоколу є абсолютно неприпустимим, і обвинувачення слід визнавати неконкретним, таким, що порушує право особи на захист. Проте, у даному випадку наявність наслідків дій ОСОБА_2 у виді спричинення шкоди економічному здоров'ю ОСОБА_1 , хоча й відображені у протоколі про адміністративне правопорушення, втім, їх зміст не розкрито, а тим більше не доведено за стандартом поза розумним сумнівом, а відтак, ті доводи ґрунтуються на припущеннях, що прямо суперечить ст. 62 Конституції України. Таким чином, з протоколу про адміністративне правопорушення не простежується факт того, що конфліктна ситуація викликала у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинила емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдала шкоди фізичному та психічному здоров'ю особи, а тому вважав, що підстави для притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 відсутні, справа підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Потерпіла ОСОБА_1 та її представник адвокат Гребенюк О.О. в судовому засіданні просили суд визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накласти на нього адміністративне стягнення.
Також, від представника потерпілої ОСОБА_1 адвоката Гребенюк О.О. до суду надійшли письмові пояснення, в яких представник зазначила, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх син ОСОБА_3 проживали за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою ОСОБА_1 зареєстрована з 05.03.2015 року, що підтверджується копією паспорту. 24.09.2023 р. її чоловік після погроз фізичною розправою, що в більшій мірі викликані зловживанням спиртними напоями, вигнав ОСОБА_1 з квартири, де вони мешкали, чим фактично позбавив потерпілу доступу до місця спільного проживання та повністю позбавив можливості у спілкуванні та вихованні сина. При цьому в квартирі залишились їх спільні речі та майно, до яких потерпіла також не має доступу. Крім того, 01.10.2023 р. потерпіла також намагалась потрапити до квартири, щоб взяти необхідні речі, проте ОСОБА_2 , умисно ігноруючи її прохання, посилаючись на безкарність та вседозволеність вкотре порушив права потерпілої, у зв'язку із чим, вона вимушена була звернутися до правоохоронних органів. Це непоодинокі випадки вчинення насильства щодо потерпілої. Так, в провадженні Фрунзенського районного суду м. Харкова перебувала справа № 645/3307/23 щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за фактом вчинення домашнього насильства 18.05.2023 р. та 04.06.2023 р., яке полягало у вчиненні відносно ОСОБА_1 насильницьких дій. В подальшому, через примирення та вмовляння ОСОБА_2 потерпілою 08.08.2023 р. подано до Фрунзенського районного суду м. Харкова заяву про закриття провадження, яку підготував його адвокат. Постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09.08.2023 р. у справі № 645/3307/23 закрито провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події та складу даного адміністративного правопорушення. Проте, поведінка ОСОБА_2 не змінилася, він продовжив вчиняти відносно потерпілої фізичне та психологічне насилля на очах у їх спільної дитини. Син став свідком непоодиноких випадків побиття потерпілої та вчинення фізичних знущань щодо ОСОБА_1 з боку ОСОБА_2 . Наразі, в провадженні Фрунзенського районного суду м. Харкова перебуває справа № 645/5238/23 щодо розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Через протиправні дії, пов'язані із умисним позбавленням потерпілої житла, доступу до речей, можливості бачити сина, ОСОБА_1 вимушена була звертатися із відповідними заявами до компетентних органів. Вказала, що зважаючи на триваючу протиправну поведінку ОСОБА_2 , просила визнати його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки останній вчинив відносно ОСОБА_1 домашнє насильство, а саме діяння економічного характеру, які виразились у позбавленні житла, чим завдав шкоди психічному здоров'ю потерпілої.
Окрім того, в судовому засіданні 16.11.2023 року потерпіла ОСОБА_1 була допитана як свідок. Надала покази суду, що приблизно з травня 2015 року зареєстрована та до 24.09.2023 року проживала разом з чоловіком та сином за адресою: АДРЕСА_1 . У цій квартирі знаходяться її особисті речі. Чоловік ОСОБА_2 тривалий час вчиняє щодо неї психологічний тиск, «підіймає руку», вона його боїться, тому з 24.09.2023 року не проживає у вищевказаній квартирі. 01.01.2023 року ОСОБА_1 зателефонувала чоловіку, а він попросив віддати ключі від квартири. Вона викликала поліцію, бо сама боїться заходити до квартири, бо чоловік постійно погрожує та вже «підіймав на неї руку». І навіть після приїзду працівників поліції, чоловік її не пустив до квартири. Також пояснила, що після вказаних подій вона зверталася до психолога.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 129 Конституції України розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинені, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).
Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Частиною 1 ст. 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.
Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена у ст. 173-2 КУпАП, виражається у таких формах:
- вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого;
- невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений;
- неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі по тексту - Закон) домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Пунктом 14 статті 1 вказаного Закону передбачено, що психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (п. 4 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
Окрім того, обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього правопорушення є наявність наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч.1 ст.173-2 КУпАП необхідно з'ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч.1 ст.173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Судом були досліджені письмові пояснення усіх учасників конфлікту, який стався між членами сім'ї ОСОБА_5 01.10.2023 року.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ№745217 від 01.10.2023 року, 01.10.2023 р. близько 11:30 год. ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 вчинив стосовно своєї дружини ОСОБА_1 домашнє насильство, а саме умисні дії економічного характеру, не пустив до квартири, де вони спільно мешкають, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Судом встановлено, що в протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАВ№745217 від 01.10.2023 року не зазначено наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, тобто не вказано обов'язкову об'єктивну ознаку сторони адміністративного правопорушення.
Обставини домашнього насильства, описані у протоколі серії ВАВ№745217 від 01.10.2023 року, не дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки в ньому не зазначено про можливість завдання чи завдання внаслідок цього шкоди її фізичному або психічному здоров'ю.
При цьому, конфлікт, який склався між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , за відсутності доказів на підтвердження завдання шкоди психічному здоров'ю потерпілої не охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.173-2 КУпАП, оскільки завдання шкоди в даному випадку є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони даного проступку.
Таким чином, під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи про те, що 01.10.2023 р. ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство відносно своєї дружини ОСОБА_1 , оскільки не всякий сімейний конфлікт тягне за собою вчинення домашнього насильства.
Такі конфлікти утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, лише в тому випадку, коли спрямовані на застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо, та викликали у потерпілої особи побоювання за свою особисту безпеку чи безпеку третіх осіб, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Долучені до протоколу про адміністративне правопорушення матеріали справи доводів суду не спростовують.
При цьому, згідно ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувається в межах протоколу про адміністративне правопорушення відносно конкретної особи, суд не має права у будь-який спосіб конкретизувати пред'явлене посадовою особою адміністративне обвинувачення та його змінювати, оскільки це суперечить загальним засадам судочинства, які передбачені ст. 129 Конституції України, та буде порушено право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на захист.
За таких обставин, протокол про адміністративне правопорушення, який є процесуальним документом, внаслідок якого проводиться подальше провадження у справі, не містить посилання на наявність обов'язкових наслідків, зазначених у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, що виключає відповідальність особи за даною статтею.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» («Malafeyevaу Russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява №36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelinу.Russia» заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року) у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Згідно ст. 7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку встановленому законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на підставі суворого додержання законності.
Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Юридична природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У пункті 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Окрім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правовій презумпції, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
У рекомендації № R (91)1 Комітету Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
З урахуванням цього, при вирішенні даної справи суд виходить з принципу презумпції невинуватості особи, яка притягається до відповідальності.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зобов'язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.
Європейський Суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Враховуючи, що відповідно до положень ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, суд вважає, що особи, які склали протокол про адміністративне правопорушення, не надали суду достатньої кількості допустимих доказів того, що ОСОБА_2 при обставинах, зазначених у протоколі, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Керуючись ст. ст. 23, 173-2 ч. 1, 247, 251, 273, 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд
ПОСТАНОВИВ:
Закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події та складу даного адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови до Харківського апеляційного суду через Фрунзенський районний суд м. Харкова.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст постанови складений 24.11.2023 року.
Суддя Г. С. Шевченко