Справа № 569/20883/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2023 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Кучиної Н.Г.,
секретар судового засідання Добровчан К.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 (надалі - відповідач), в якому просить розірвати шлюб, укладений між сторонами та визначити місце проживання дітей разом з нею.
Позовну заяву мотивує тим, що між нею та відповідачем відбуваються постійні конфлікти та непорозуміння на побутовому грунті. Зазначає, що син проживає з нею, а дочка є студенткою 1 курсу та проживає окремо, просить визначити їх місце проживання разом з нею.
23 листопада 2023 року позивач подала заяву, в якій просила справу розглянути без її участі.
23 листопада 2023 року відповідач також подав заяву, в якій просив справу слухати у його відсутність, проти позову не заперечує.
Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції 12 серпня 2005 року, серії НОМЕР_1 , сторони зареєстрували шлюб 12 серпня 2005 року, актовий запис №1122.
Згідно з частиною третьою статті 105 Сімейного кодексу України (надалі - СК України) шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 СК України.
Стаття 112 СК України передбачає, що суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя та постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що сторони не підтримують подружніх стосунків і бажають розлучитися.
Відповідно до частини першої статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Суд вважає, що на даний час спільне проживання сторін стало не можливим і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, тобто фактично шлюб не існує, а тому його слід розірвати, що не позбавляє сторін права повторно зареєструвати шлюб після усунення обставин, що були підставою для його розірвання.
Відповідно до частини другої статті 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Суд вважає за необхідне роз'яснити, що згідно абзацу 2 частини третьої статті 115 СК України документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Під час перебування у шлюбі у сторін народилися діти:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції 26 липня 2013 року;
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції 24 жовтня 2006 року.
Згідно вимог ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
В силу ст. 161 СК України, якщо батько та мати, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватись органом опіки та піклування або судом.
Судом встановлено, що малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає з позивачкою, тому суд дійшов висновку, що після розірвання шлюбу, малолітню дитину слід і надалі залишити проживати з позивачкою, відповідно позов в цій частині також підлягає задоволенню.
Щодо визначення місця проживання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд зазначає таке.
Нормами чинного цивільного законодавства, зокрема главою 4 підрозділу 1 розділу 2 Цивільного Кодексу України, визначено, що фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років є малолітньою особою (ст.31 ЦК України), а фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років є неповнолітньою особою (ст.32 ЦК України).
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає (ч.4 ст. 29 ЦК України).
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом (ч.3 ст. 29 ЦК України).
Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ч.2 ст. 29 ЦК України).
Вказані норми кореспондуються із нормами Сімейного Кодексу України.
Так, статтею 161 СК України визначено порядок вирішення спору між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини.
При цьому, в ч.3 ст.160 СК України закріплено, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до роз'яснень, наданих Верховним Судом України в п.18 Постанови Пленуму № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , досягла чотирнадцяти років, а відтак з цього часу втратила статус малолітньої дитини.
Враховуючи, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , досягла 14 років, а тому пред'явлення до суду вимоги одним із батьків щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини не передбачено нормами чинного законодавства, відтак в задоволенні позову в частині визначення місця проживання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з позивачем, слід відмовити за безпідставністю.
Керуючись ст.ст. 24, 105, 112, 114, 115, 157, 160, 161 СК України, ст.ст. 3, 12, 13, 81, 141, 200, 206, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбузадовольнити частково.
Розірвати шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції 12 серпня 2005 року, актовий запис №1122 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю - ОСОБА_1 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса: АДРЕСА_2 .
Повне судове рішення складено 23 листопада 2023 року.
Суддя Н.Г. Кучина