УХВАЛА
23 листопада 2023 року
м. Київ
справа №520/6374/22
адміністративне провадження № К/990/37046/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів: Мартинюк Н.М., Жука А.В.,
перевіривши касаційну скаргу Паркулаба Андрія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року у справі №520/6374/22 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 22 липня 2022 року №423 «Про застосування до працівника Управління патрульної поліції в Харківській області ДПП дисциплінарного стягнення»;
- визнати протиправним і скасувати наказ Департаменту патрульної поліції від 04 серпня 2022 року №993 о/с в частині звільнення позивача;
- поновити позивача на посаді інспектора взводу №2 роти ТОР Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
06 листопада 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Паркулаба Андрія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року у справі №520/6374/22.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дає підстави для висновку, що учасники справи у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Разом з цим за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді, що не відноситься до посад, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та спірні правовідносини у цій справі склались з приводу звільнення позивача з публічної служби, а отже, в розумінні частини шостої статті 12 КАС України ця справа є справою незначної складності.
Крім того, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2022 року вирішено здійснювати розгляд справи №520/6374/22 за правилами спрощеного позовного провадження.
Обставин, які є критерієм для віднесення вказаної справи до категорії таких, що підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у розумінні частин третьої, четвертої статті 12 та частини четвертої статті 257 КАС України, не встановлено.
Ураховуючи, що ця справа законом віднесена до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги про наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У тексті касаційної скарги заявник указує, що ця справа має виняткове значення для позивача, що за змістом відповідає підпункту «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд відхиляє посилання скаржника, що справа має виняткове значення для позивача, оскільки у скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у цій справі ознак її виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
При цьому Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником, має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Посилаючись на судові справи, в яких, на думку скаржника, Верховним Судом по іншому вирішено аналогічні спори, позивач не обґрунтовує, що в зазначених справах висновки зроблені за аналогічних фактичних обставин та не містять індивідуальних ознак, характерних виключно для них.
Також необхідно врахувати, що у цій категорії справ при вирішенні спору суди повинні виходити із сукупності конкретних обставин справи у взаємозв'язку із нормами права, які регулюють спірні правовідносини. При цьому, варто зауважити, що різниця у фактичних обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм. Тому сам факт наявності судових рішень, якими визнано неправомірність притягнення особи до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення не свідчить про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а їх висновки не суперечать висновкам Верховного Суду.
Зазначення заявником у касаційній скарзі про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України), порушення норм процесуального права (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку з пунктом 3 частини другої статті 353 цього Кодексу) не є достатнім для вирішення питання про відкриття касаційного провадження у цій категорії справ.
Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені у справі, яка процесуальним законом віднесена до категорії справ незначної складності, а з наведених у касаційній скарзі мотивів й доданих до неї матеріалів не вбачається наявності передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин, у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23.10.1996, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19.12.1997, заява 26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Разом з тим, Суд також ураховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) в ухвалі від 09 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Паркулаба Андрія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року у справі №520/6374/22.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддіЖ.М. Мельник-Томенко Н.М. Мартинюк А.В. Жук