ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 120/9554/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Наталія Володимирівна
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
23 листопада 2023 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сапальової Т.В. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
у листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що проходив військову службу на посаді начальника зміни відділення документованого засекреченого зв'язку відділу засекреченого документованого зв'язку інформаційно-телекомунікаційного вузла військової частини НОМЕР_1 та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.05.2020 №89 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини. Однак позивач вказує, що повного розрахунку не отримав. Вважаючи наведене порушенням своїх прав, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців в сумі 85 346,05 грн. (вісімдесят п'ять тисяч триста сорок шість тисяч гривень 05 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Вказує, що оскільки військовослужбовці, які проходять військову службу перебувають на публічній службі та не перебувають у будь-яких трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин ст. 117 КЗпП України. Крім того, відповідач зазначає, що позивач з моменту видання наказу про звільнення мав можливість ознайомитись з проведенням (повнотою проведення) з ним розрахунків по всім видам забезпечення, включаючи грошове, і в разі будь-яких розбіжностей звернутись з рапортом про неповноту розрахунку та продовжити надалі проходити військову службу у Збройних Силах України та отримувати всі види грошового забезпечення протягом відповідно часу (до повного розрахунку). Водночас, Позивач не скористався своїм правом, передбаченим абзацом третім пункту 242 Положення №1153/2008.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.05.2020 №89 прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 07.05.2020..
Однак на час прийняття наказу про виключення позивача із списків особового складу частини, відповідачем протиправно не проведено із позивачем усіх необхідних розрахунків, які передбачені при звільненні з військової служби, що стало підставою для звернення до суду.
За результатами розгляду справи №120/245/21-а позов ОСОБА_1 задоволено частково. Рішенням суду від 22.03.2021, крім іншого, зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 01.03.2018.
Також за результатами розгляду справи №120/8703/21-а рішенням суду 26.11.2021 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року включно, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, врахувавши при цьому раніше виплачені суми.
Таким чином в межах спірних відносин позивач вказує, що остаточний розрахунок із ним відповідач провів лише 09.11.2022, що підтверджується випискою про цільові надходження, а саме: 09.11.2022 - 75387,17 грн.
Враховуючи не виплату відповідачем середнього заробітку за період з 07.05.2020 по 09.11.2022 як компенсацію за затримку розрахунку при звільнені згідно статті 117 КЗпП України, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог та наявності підстав для їх часткового задоволення.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості висновку суду першої інстанції з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).
Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
У відповідності до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Законом від 20.12.1991 № 2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 та багато інших.
Статтею 116 КЗпП України (в редакції станом на дату звільнення позивача з військової служби) на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
26.02.2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.
Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові зазначила, шо статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Отже, викладені у відзиві відповідача доводи про те, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати є безпідставними.
В той же час, в межах розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України та має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Визначаючись із періодом такої компенсації та її розміром колегія суддів враховує таке.
Позивача було виключено зі списків особового складу військової частини 07.05.2020 року. Однак, остаточний розрахунок на виконання судового рішення у справі №120/8703/21-а проведено лише 09.11.2022 (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).
Водночас, з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Отже, враховуючи дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (09.11.2022 року), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 08.05.2020 (наступний день після звільнення), проте не більш як за шість місяців, що становить 185 календарних дні (з 08.05.2020 по 08.11.2020).
Так, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 13.09.2023 №350/163/1/978/ПО середньоденний заробіток ОСОБА_1 , виходячи з розрахунку за два місяці перед звільненням становив 461,33 грн.
Таким чином середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст. 117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 85 346,05 грн. (461,33 х 185 кал. днів), який підлягає стягненню на користь позивача.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправними дій та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з 08.05.2020 по 09.11.2022, тобто лише за шестимісячний період.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сапальова Т.В. Ватаманюк Р.В.