ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/13813/23
Головуючий у 1-й інстанції: Романченко Євген Юрійович
Суддя-доповідач: Боровицький О. А.
22 листопада 2023 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Шидловського В.Б. Курка О. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не проведення нарахування та виплати їй з 13.02.2023 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести нарахування та виплату з 13.02.2023 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, визначеного статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (Закон №796-XII), що становить три мінімальні заробітні плати.
Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач має право на щомісячне отримання доплати як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як встановлено ст.39 Закону №796-ХІІ.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Встановлено, що позивач проживає в населеному пункті, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що позивач отримує пенсію за віком та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області.
З 1 січня 2015 року виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі Закон №796-XII) було припинено, у зв'язку із внесенням змін до Закону №796-ХІІ Законом України Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України від 28 грудня 2014 року №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), яким зокрема статтю 39 Закону №796-ХІІ було виключено.
17 липня 2018 року Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просить повідомити, чи відновив пенсійний орган виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, відповідно до ст.39 Закону №796-ХІІ.
Листом відповідач повідомив позивача, що підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру не нараховується і не виплачується. Частина 2 ст. 39 Закону №796-ХІІ не передбачає та не дає право на нарахування та виплату підвищення до пенсії.
Вважаючи таку бездіяльність ГУПФУ в Житомирській області протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні з огляду на наступне.
За приписами статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачалось, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ є неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Відновлена редакція статті 39 Закону №796-ХІІ регулює питання доплат громадянам, які працюються на територіях радіоактивного забруднення.
При цьому, абзац 2 статті 39 Закону №796-ХІІ передбачає, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Колегія суддів зазначає, що вказана стаття належить до розділу VII Закону №796-ХІІ, який визначає особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення.
Аналізуючи вказане, колегія суддів зазначає, що вказаний розділ Закону №796-ХІІ, не встановлює наявність в осіб, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, обов'язкового статусу громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки визначальним в даному випадку є місце проживання особи, яка звертається за призначенням підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру.
Закон №796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
При цьому, Законом №796-ХІІ передбачено ряд пільг та компенсацій для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (ліквідатори та потерпілі певних категорій), однак статтею 1 вказаного Закону визначено, що він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки позивач є непрацюючим пенсіонером, що не спростовано відповідачем, та проживає на території, яка належить до зони гарантованого добровільного відселення, що підтверджується матеріалами справи, позивач має право на отримання підвищення до пенсії згідно ст. 39 Закону №796-ХІІ.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції, яку висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18.
01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (Закон № 1774-VIII).
За змістом пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1774-VІІІ (у редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Таким чином, за загальним правилом дії норм права у часі, у зв'язку з набранням чинності Законом № 1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 39 Закону № 796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки, за результатом судового розгляду даної справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову, позивачу підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень судовий збір в сумі 2684 грн.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року скасувати.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 13.02.2023 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, встановленого статтею 39 Закону №796-XII;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 з 13.02.2023 підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює трьом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений при поданні позовної заяви та апеляційної скарги, у розмірі 2684 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Шидловський В.Б. Курко О. П.