Справа №760/20561/17 2/760/3341/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 квітня 2023 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі
головуючої судді - Усатової І.А.,
за участю секретаря судового засідання - Омелько Г.Т.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , що діє як законний представник ОСОБА_7 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Позивачка у жовтні 2017 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просить сягнути з:
- ОСОБА_2 на її користь суму основного боргу у розмірі 111 172,00 грн., 25 666,21 грн. інфляційних втрат, 6 679,45 грн. - 3% річних, 1435,19 грн. судового збору.
Зазначає, що вона, відповідно до договору позики від 01 травня 2015 року на строк до 30 вересня 2015 року передала ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 111 172 (сто одинадцять тисяч сто сімдесят дві) гривні 00 копійок, що підтверджується розпискою позичальника від 01 травня 2015 року.
11 липня 2016 року нею була подана позовна заява до суду про стягнення коштів за договором позики з ОСОБА_8 на її користь.
На початку лютого 2017 року вона зустрілася з ОСОБА_8 з приводу того, що він хотів врегулювати спір в позасудовому порядку, і повернути борг до кінця року, в обмін на що попросив відмовитися від позову.
Так, 21 лютого 2017 року, нею, через канцелярію суду було подано заяву про залишення позовної заяви без розгляду.
Однак, 27 вересня 2017 року на її поштову адресу, надійшов лист із Солом'янського районного суду м. Києва, в якому була судова повістка про виклик до суду у справі про скасування заходів забезпечення позову по справі № 760/12407/16-ц.
28 вересня 2017 року представник по довіреності, ОСОБА_9 , ознайомилася з матеріалами справи № 760/12407/16-ц.
Як вбачається з матеріалів справи № 760/12407/16-ц ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 14 лютого 2017 року було зроблено відповідний актовий запис № 2877.
Також зазначила, що відповідно до довідки Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори №4751/0217 від 28.08.2017 спадкоємицею за законом після смерті ОСОБА_8 є його мати ОСОБА_2 , яка подала заяву до нотаріальної контори.
Вказала, що смерть фізичної особи - сторони зобов'язання - не припиняє зобов'язального правовідношення, оскільки майнові права та обов'язки померлого входять до складу спадщини та переходять до його спадкоємців.
Зазначила, що її ніхто не повідомляв про смерть ОСОБА_8 та про відкриття спадщини.
Про відкриття спадщини їй стало відомо 28 вересня 2017 року, після ознайомлення з матеріалами справи № 760/12407/16-ц, тому вважає, що шестимісячний строк потрібно обчислювати саме з цієї дати.
Відтак, на переконання позивача, у зв'язку з порушенням умов Договору, ОСОБА_2 зобов'язана повернути суму основного боргу (позику) у розмірі 111 172,00 грн. та додатково відшкодувати позивачу втрати від інфляції у розмірі 25 666,21 (двадцять п'ять тисяч шістсот шістдесят шість гривень двадцять одна копійка) та сплатити 3 % річних у розмірі 6 679,45 грн. (шість тисяч шістсот сімдесят дев'ять гривень сорок п'ять копійок).
З огляду на вищевикладене, просить задовольнити позовні вимоги.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2017 справу передано у провадження судді Усатовій І.А.
Ухвало Солом'янського районного суду м.Києва від 08.11.20107 у справі відкрито провадження та призначено до розгляду
04.10.2017 до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 09.11.2017 відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
13.06.2018 до суду надійшло клопотання представника позивача про витребування доказів.
Ухвалою суду від 13.06.2018 витребувано від Дев'ятої київської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи, яка була заведена після смерті ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На виконання ухвали суду про витребування доказів, 28.09.2018 до суду надійшла копія спадкової справи №587/2017 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8
08.10.2019 до суду надійшло клопотання представника позивача про залучення співвідповідачів та клопотання про долучення документів до матеріалів справи, в якому просить долучити до матеріалів справи копію свідоцтва про шлюб №1748 від 23.09.2019, орган, що видав, 8025, на підтвердження укладення шлюбу між ОСОБА_10 та ОСОБА_4 та зміною останньою прізвища з « ОСОБА_4 » на « ІНФОРМАЦІЯ_7 ».
Протокольною ухвалою суду від 10.10.2019 клопотання представника позивача про залучення співвідповідачів задоволено, залучено до участі у справі у якості співвідповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , ОСОБА_7 ; задоволено клопотання представника позивача про долучення доказів до матеріалів справи.
17.03.2020 до суду надійшла заява позивача про зміну предмету позову. Позивач зазначає, що 09 серпня 2017 року державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори за заявою матері та дітей померлого була відкрита спадкова справа №587/2017. Згідно зі Свідоцтв про право на спадщину за законом (надалі - Свідоцтва) відомо, що спадкоємцями за законом є мати ОСОБА_8 - ОСОБА_2 , на 1/3 частку спадщини, його дочки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 1/3 частку спадщини, та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на 1/3 частку спадщини.
Спадщина, на яку в указаних частках видано Свідоцтво, складається з квартири, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що належала померлому на підставі Свідоцтва про право власності серія НОМЕР_1 , видане Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради 27 лютого 2008 року. Квартира складається з 2 кімнат, загальною площею 62, 20 кв.м., житловою площею 29, 40 кв. м.
Квартира належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 з розміром частки - 1/3 згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №111414692 від 23.01.2018); відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №111427854 від 23.01.2018 квартира належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 з розміром частки - 1/3 та згідно відомостей з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №111415510 від 23.01.2018 квартира належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_7 з розміром частки - 1/3.
За таких обставин, зазначає, що борг кожного з відповідачів складає 37 057, 33 грн (111 172 грн /3).
Окрім того, розмір 3% річних кожного з відповідачів за період з 01.1 0.2015 по 01.10.2017 складає 2 226, 48 грн (6 679, 45 грн / 3).
Розмір втрат від інфляції, у зв'язку з порушенням умов Договору позики від 01 травня 2015 року, становить 8 555, 40 грн (25 666,21 грн. / 3).
Таким чином сума, на яку потрібно звернути стягнення в межах частки майна кожного спадкоємця становить 47 839, 21 грн (37 057, 33 + 2 226, 48 + 8 555, 40).
З огляду на вищевикладене, з урахуванням зміни предмету позову, просить стягнути з:
- ОСОБА_2 на її користь суму у розмірі 47 839,21 грн. шляхом звернення стягнення на частку майна, яка була отримана у спадок після смерті ОСОБА_8 ;
- ОСОБА_5 на її користь суму у розмірі 47 839,21 грн. шляхом звернення стягнення на частку майна, яка була отримана у спадок після смерті ОСОБА_8 ;
- ОСОБА_7 на її користь суму у розмірі 47 839,21 грн. шляхом звернення стягнення на частку майна, яка була отримана у спадок після смерті ОСОБА_8
- стягнути солідарно з відповідачів 1435 грн. судового збору, сплаченого при зверненні до суду.
Протокольною ухвалою суду від 28.09.2020 залучено до участі у справі ОСОБА_6 , як законного представника ОСОБА_7 , прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову.
Ухвалою суду від 05.04.2023 у справі закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити з урахуванням зміни предмету позову, посилався на обставини, викладені у позові та заяві про зміну предмету позову.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні проти позову заперечували.
Представник ОСОБА_2 зазначила, що відповідачі, приймаючи спадщину не повідомляли ОСОБА_4 про відкриття спадщини, оскільки їм не було відомо про існування боргу. Водночас наголошувала на тому, що ОСОБА_13 та позивач були знайомі, остання знала про його смерть та пропустила строк на пред'явлення вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину.
Виходячи з цього, просять у позові відмовити.
Відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , що діє як законний представник ОСОБА_7 та ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилися, будучи належни чином повідомленими про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд до відома не поставили.
Відповідно до ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Судом встановлено, що 01 травня 2015 року між позивачем та ОСОБА_8 був укладений договір позики, згідно з яким позивач передав у борг ОСОБА_8 111172 грн, які останній зобов'язався повернути до 30 вересня 2015 року.
З точки зору закону в разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
При спадкуванні борги спадкодавця - це майнові зобов?язання, які прийняв на себе спадкодавець перед фізичними або юридичними особами-кредиторами, але смерть позбавила його можливості виконати це зобов?язання. Обов?язок доказувати борги померлого накладається на самого кредитора.
Тобто, кредитор, що звернувся до спадкоємців, зобов?язаний представити документи, що підтверджують його вимоги.
На підтвердження укладення договору ОСОБА_8 позивачу була надана власноручна розписка, копія якої міститься в матеріалах справи.
Оригінал розписки було оглянуто судом у судовому засіданні, будь-яких сумнівів щодо його достовірності судом не вбачається.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про виникнення між позивачем та ОСОБА_8 договірних зобов'язань за договором позики.
Судом встановлено, що боргові зобов'язання перед позивачем у встановлений умовами договору строк ОСОБА_8 не виконав.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер.
09 серпня 2017 року державним нотаріусом 9-ї Київської державної нотаріальної контори за заявою матері ОСОБА_2 та дітей померлого: доньок ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , була відкрита спадкова справа №587/2017.
Дружина померлого - ОСОБА_6 та інша донька - ОСОБА_5 відмовилися від спадщини.
Згідно з Інформаційною довідкою КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» КВ-2017 №33185 від 25 вересня 2017 року та Свідоцтва про право власності від 27 лютого 2008 року, ОСОБА_8 на момент смерті на праві власності належала квартира АДРЕСА_2 .
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відтак, до спадкоємців переходять не тільки права, що належали спадкодавцю, але і його обов'язки. Винятком з цього правила є лише зобов'язання боржника, які припиняються зі смертю фізичної особи. Відповідно до частини першої ст. 608 ЦК зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим, не може бути виконане іншою особою. В усіх інших випадках до спадкоємців переходять відповідні боргові зобов'язання спадкодавця.
Так, у спадщину переходять: обов'язки, що випливають з цивільно-правових договорів (крім тих, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця); обов'язки з відшкодування матеріальної шкоди (збитків); обов'язки по відшкодуванню моральної шкоди (присудженої судом за життя спадкодавця); обов'язки по виплаті неустойки у вигляді штрафу або пені (присудженої судом за життя спадкодавця); витрати на утримання, догляд, лікування, поховання спадкодавця (але не більш, ніж за 3 роки); обов'язки за договором оренди житла з викупом.
Згідно зі статтями 1220, 1221 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Відповідно до положень статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.
Частиною другою статті 1281 ЦК України передбачено, що кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Частиною третю статті 1281 ЦК України передбачено, що якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
Оскільки зі смертю боржника зобов'язання по поверненню боргу за договором позики включаються до складу спадщини, то умови договору позики щодо строків повернення боргу не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми.
Саме на підставі норм статей 1281, 1282 ЦК України кредитор заявив вимоги до спадкоємців.
Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.
Положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред'явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.
У відповідності до п. 1 ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини.
З матеріалів спадкової справи вбачається, що 23 січня 2018 року відповідачам видано Свідоцтво про право на спадщину, згідно з яким кожна з них отримала в спадок 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 .
Також з матеріалів спадкової справи вбачається, що жодних повідомлень від спадкоємців щодо відкриття спадщини або прийняття спадщини після померлого ОСОБА_14 спадкоємці не надсилали.
З матеріалів спадкової справи вбачається, що свідоцтва про право на спадщину нотаріусом було видано лише на те спадкове майно, яке згадано в заявах спадкоємців.
Як зазначає позивач, про відкриття спадщини їй стало відомо 28.09.2017, після ознайомлення з матеріалами справи №760/12407/16-ц.
Отже відповідно до ч. 2 ст. 1281 ЦК України строк пред'явлення ОСОБА_15 вимоги до спадкоємців померлого позивач не пропустила.
Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше.
Це правило визначає загальний характер відповідальності спадкоємців за боргами спадкодавця, незалежно від виду спадкування та суб'єктів спадкового процесу й випливає із суті універсального характеру спадкового правонаступництва.
Борги спадкодавця - це майнові зобов'язання, які прийняв на себе спадкодавець перед фізичними або юридичними особами-кредиторами, але смерть позбавила його можливості виконати їх. Обов'язок доказувати борги померлого покладається на самого кредитора. Кредитор, який звернувся до спадкоємців, зобов'язаний надати документи, що підтверджують його вимоги.
За чинним законодавством спадкоємці, які прийняли спадщину, повинні виконати боргові зобов'язання спадкодавця в межах дійсної вартості майна, одержаного ними у спадщину. Вартість спадщини визначається на час відкриття спадщини. Отже, умовою відповідальності спадкоємця за боргами спадкодавця є факт прийняття спадщини.
Для всіх спадкоємців, як за законом, так і за заповітом, існує однакова межа відповідальності за боргами спадкодавця. За наявності декількох спадкоємців настає частковий обов'язок виконання зобов'язань: кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Таким чином, кредитори спадкодавця можуть пред'явити вимоги до будь-якого спадкоємця, але обсяг виконання боргового зобов'язання спадкоємцем не може перевищувати дійсної вартості отриманої ним спадщини і розміру боргів, що пропорційно припадають на його частку.
Відповідно до ч.1 ст. 1282 ЦК відповідальність спадкоємців за боргами спадкодавця обмежується вартістю майна, одержаного ними у спадщину.
У найбільш загальному вигляді вартість майна, одержаного у спадщину, слід розцінювати як грошову оцінку такого майна відповідно до його ринкової вартості. Зазначене є справедливим як для спадкоємця (задовольняючи вимоги кредиторів, він може бути змушений продати частину спадкового майна чи все це майно, і було б несправедливим примушувати спадкоємця відповідати в розмірі, більшому, ніж він може виручити за продаж активу спадщини в конкретний момент часу) так і для кредиторів (все одно, більше ринкової вартості майна, що належало спадкодавцю, вони отримати не змогли б у всякому випадку).
У постанові від 25.04.2018 у справі № 645/3265/13-Ц, Верховний суд дійшов висновку про те, що у ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців. Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи. Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов?язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов?язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов?язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора. Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості.
Однак, в матеріалах справи відсутні звіти про оцінку спадкового майна, в ході розгляду справи позивач не зверталась з клопотанням про витребування доказів, що свідчать про вартість спадкового майна, а також з клопотанням про призначення товарознавчої експертизи для визначення вартості квартири.
У зв'язку з викладеним, суд позбавлений можливості встановити вартість спадкового майна та зробити висновок щодо обсягу відповідальності спадкоємців.
Відповідно статті 229 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. ч.1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч.1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову.
Враховуючи недоведеність позивачем вартості спадкового майна після смерті ОСОБА_8 , суд вважає необґрунтованими заявлені позивачем вимоги.
Окрім того, суд звертає увагу на наступне.
Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (частина друга статті 6 Сімейного кодексу України).
Співвідповідачами у справі є неповнолітня ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до ст.177 СК України батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.
Батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування:
1) відмовитися від прав на майно малолітньої дитини, у тому числі речових прав на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації;
2) видавати письмові зобов'язання від імені малолітньої дитини;
3) вчиняти правочини щодо:
об'єкта житлової нерухомості та/або земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, власником або користувачем яких є малолітня дитина;
відчуження (у тому числі шляхом міни або внесення (передачі) до статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи чи як вступного, членського та/або цільового внеску члена кооперативу), поділу, виділу нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості, іншого цінного майна, зокрема транспортних засобів, власником якого є малолітня дитина.
Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.
Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.
Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання (частина третя статті 17 Закону України «Про охорону дитинства»).
Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла (частини перша та третя статті 18 Закону України «Про охорону дитинства»).
Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям (стаття 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»).
Проте, всупереч вищенаведених положень, позивачем, при звернення до суду з даним позовом, враховуючи, що співвідповідачем, на частку отриманого в спадщину майна якого позивач просить звернути стягнення, є неповнолітня особа, не надано згоди органу опіки та піклування. Клопотань з приводу залучення органу опіки та піклування до участі у справі у якості співвідповідача чи третьої особи, позивачем не заявлялось.
Враховуючи вищенаведене, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, а відтак, позов задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.3, 6, 15, 16, 1046, 1047,1216, 1218, 1281, 1282, 1296, 1297 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Усатова І.А.