РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2023 року справа № 580/8882/23
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
25.09.2023 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач), в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 20.07.2023 про відмову позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку;
зобов'язати відповідача здійснити призначення та виплату позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку та з урахуванням періодів проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю відповідно до акту від 27.06.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має право на зниження загального пенсійного віку (60 років) на 5 років відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Оскільки станом на час звернення за призначенням пенсії позивач досяг 55 років, він має право на призначення пенсії за віком, однак спірним рішенням протиправно відмовлено у такому призначенні.
Ухвалою суду від 25.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд у задоволенні позову відмовити. Стверджує, що при визначенні періоду проживання Позивачем в зоні посиленого радіологічного контролю не прийнято до уваги акт від 27.06.2023 про період фактичного проживання, виданий депутатом Ватутінської міської ради, на підставі опитування свідків, оскільки відповідно до Порядку 22-1 такий акт не є документом, який підтверджує право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілими від Чорнобильської катастрофи.
На підставі наданих до заяви про призначення пенсії документів період постійного проживання (роботи) в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 1 рік 4 місяці 20 днів (з 23.07.1986 по 11.01.1989, з 19.02.1990 по 02.03.1993), що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону №796.
Отже, Позивачем не підтверджено факт постійного проживання (роботи) в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4 років. Відтак, рішення Головного управління від 20.07.2023 № 231050004241 є правомірним та законним, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства України, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення вимоги про визнання його протиправним та скасування.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
Згідно з посвідченням від 03.03.1993 серії НОМЕР_1 позивач є громадянином, який постійно проживав на території посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).
12.07.2023 позивач звернувся до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення йому пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”
За наслідками розгляду вказаних документів, ГУ ПФУ в Миколаївській області рішенням від 20.07.2023 №231050004241 відмовило позивачу у призначенні пенсії у зв'язку з зі зниженням пенсійного віку.
Підставою прийняття цього рішення зазначено, що документами не підтверджено період постійного проживання (роботи) у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років станом на 01.01.1993.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право призначення пенсії особам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи регулюються Законом України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796).
Статтею 14 Закону №796 передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Згідно зі статтею 49 Закону №796 пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно з ч.1 ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058 (далі - Закон № 1058) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Разом з тим, відповідно до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - 2 роки*
та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок № 22-1) передбачено, що при призначенні (перерахунку) пенсії за віком надаються, зокрема, документи, які засвідчують особливий статус особи, та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
Підпунктом 7 п.2.1 Розділу 2 Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку - потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Аналіз зазначених норм свідчить, що для виникнення права на призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону № 796 із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на 6 років, необхідно надати пенсійному органу документи, які підтверджують статус постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 18 вересня 2018 року у справі №520/9284/17 єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII, у тому числі призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 у справі №398/494/17, від 17.05.2021 у справі №336/6218/16-а.
В силу приписів ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд звертає увагу, що згідно з посвідченням потерпілого від чорнобильської катастрофи від 03.03.1993 серії НОМЕР_1 позивач є громадянином, який постійно проживав на території посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).
При цьому, встановлення цього статусу передбачає, що особа станом на 1 січня 1993 року прожила у зоні посиленого радіоекологічного контролю - не менше 4 років.
Факт проживання чи роботи на території радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року перевірявся при встановленні вказаного статусу та видачі відповідного посвідчення.
Відтак, надаючи особі посвідчення громадянина, який постійно проживав на території посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), держава визнає за особою право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Таким чином, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання позивача в зоні радіоактивного забруднення не менше 4 років станом на 01.01.1993.
Отже, висновки спірного рішення про відсутність доказів проживання позивача станом на 01.01.1993 не менше 4 років в зоні посиленого радіоекологічного контролю та відсутність права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є безпідставними, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 20.07.2023 №231050004241 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” є протиправним та підлягає скасуванню.
Суд звертає увагу, що за наслідками розгляду документів позивача, його страховий стаж становить 37 років 11 місяців та 21 день. Вік позивача становить 55 років
Вказані обставини не є спірними.
Відповідно до акта депутата Ватутінської міської ради від 27.06.2023 позивач проживав у с. Юрківка Звенигородського району Черкаської області, що віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона) до 03.11.1986 та з 11.01.1989 по даний час.
Отже, у позивача присутні усі необхідні умови для призначення пенсії за віком відповідно до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796 зі зниженням пенсійного віку на 5 років (від загального пенсійного віку 60 років):
- вік - 55 років (при необхідних 55 років),
- загальний страховий стаж - 37 років 11 місяців та 21 день (при необхідному 30 років).
Відповідно до п.4 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
В пункті 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003, вказано: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".
У пункті 2.3 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2018 року у справі № 7-р/2018 цим судом зроблено висновок, що «...В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Конституційний Суд України вважає, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України «цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів» (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).
У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.
Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.
Отже, наведені юридичні позиції Конституційного Суду України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи».
У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі № 461/2579/17 викладено правові позиції про те, що «Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Таким чином, дискреційні повноваження, в тому числі органів місцевого самоврядування, завжди мають межі, встановлені законом».
Нормативно-правовим актом, яким регулюються умови призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, особам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, є Закон України Законом України від 28.02.1991 № 796-XII “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, зокрема ст.55.
Враховуючі визначені п.2 ч.1 ст.55 Закону №796 підстави та умови призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, а також наявність у позивача усіх необхідних умов для призначення такої пенсії - вік та стаж, вирішення питання призначення пенсії у даному випадку не є дискреційним повноваженням Пенсійного органу.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.145 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частиною 3 ст.245 КАС України визначено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Отже, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача прийняти рішення про призначення позивачу пенсії за віком відповідно до п.2 ч.1 ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” зі зниженням загального пенсійного віку на 5 років.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
До позовної заяви позивач додав клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 11000,00 грн.
Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Договором про надання правничої допомоги від 07.09.2023 №07092308 підтверджується залучення позивачем для вирішення спору судом професійної правничої допомоги ТОВ «Центр правової допомоги юрист 24».
Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.132 КАС України такі витрати належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з вимогами ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.ч.6-7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з абз.1 ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Квитанціями від 07.09.2023 підтверджується сплата позивачем ТОВ «Центр правової допомоги юрист 24» коштів в сумі 11000,00грн.
Вищевказаний договір про надання правничої допомоги стосується надання позивачу юридичних послуг у т.ч. у суді.
Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 07.09.2023 №07092308 позивачу надані юридичні послуги на суму 11000,00 грн.
Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”, в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними, а їх розмір обґрунтованим.
Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд враховує, що справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Процесуальні документи у справі є однотипними, а правова позиція у подібній категорії справ висловлена Верховним Судом у вищевказаних постановах.
Тому суд вважає належним чином обґрунтованою суму 1000,00 грн. компенсації витрат на правничу допомогу у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому суд дійшов висновку стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000,00 грн. та судовий збір в сумі 1073,60 грн.
Керуючись ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 20.07.2023 №231050004241, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до п.2 ч.1 ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, буд.1, код ЄДРПОУ 13844159) прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) пенсії за віком зі зниженням загального пенсійного віку на 5 років відповідно до п.2 ч.1 ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, буд.1, код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок) та витрати на правничу допомогу в сумі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 копійок).
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ