КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ
Справа № 522/5067/21
Провадження № 2/947/182/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.11.2023 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
про поділ спільного майна подружжя,
ВСТАНОВИВ:
Позивач - ОСОБА_1 24.03.2021 року звернулась до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому просить суд в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнати за ОСОБА_1 право власності на частку земельної ділянки, площею 0,0588 га, кадастровий номер 5110136900:40:032:0067, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована аза адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову позивачка посилається на те, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем починаючи з 22.03.2017 року,в період чого ними було придбано нерухоме майно - земельна ділянка, площею 0,0588 га, кадастровий номер 5110136900:40:032:0067, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована аза адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , право власності на яку зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 . Приймаючи, що вказане нерухоме майно придбано в період шлюбу, а відтак є спільним сумісним майном подружжя, позивачка просить суд здійснити поділ вказаного майна, визнавши за нею право власності на частку в ньому.
Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Приморського районного суду міста Одеси від 29.03.2021 року ОСОБА_4 матеріали справи за вказаною позовною заявою передано до Київського районного суду міста Одеси за підсудністю.
22.04.2021 року матеріали цивільної справи №522/5067/21 надійшли до Київського районного суду міста Одеси.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали цивільної справи на підставі вказаного позову розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси Калініченко Л.В. від 30.04.2021 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
Разом з позовом, позивачкою подано до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку.
За наслідком розгляду вказаної заяви, ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 30.04.2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, залишено без задоволення.
11.08.2021 року судом було ухвалено залучити в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 .
01.06.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача по справі ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , в якому остання просить суд відмовити у задоволенні позову, з посиланням на те, що спірна земельна ділянка є особистою приватною власністю відповідача, придбана в період шлюбу з ОСОБА_1 , однак на особисті грошові кошти, які були отримані ним внаслідок продажу власного майна придбаного до шлюбу: машиномісця № НОМЕР_1 та квартири АДРЕСА_4 .
05.07.2021 року до суду надійшли письмові пояснення від позивачки по справі ОСОБА_1
11.10.2021 року до суду в електронній формі також надійшли письмові пояснення від представника відповідача, з аналогічними за змістом поясненнями викладеними у відзиві на позовну заяву.
11.10.2021 року судом було ухвалено прийняти до матеріалів справи вищевказані подані сторонами документи: відзив на позовну заяву та письмові пояснення, які враховувати під час розгляду справи.
Тієї ж дати, судом без видалення до нарадчої кімнати було ухвалено закрити стадію підготовчого провадження по справі та призначено розгляду справи по суті у відкритому судовому засіданні.
21.11.2022 року до суду надійшло клопотання від представника позивача про витребування доказів.
21.11.2022 року судом без видалення до нарадчої кімнати, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, надання сторонам у справі доступу до суду, було ухвалено здійснити повернення до стадії підготовчого провадження по справі та за наслідком клопотання позивача про витребування доказів постановлено ухвалу суду, якою клопотання задоволено та витребувано: у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Пашичевої Галини Леонідівни належним чином завірену копію заяви ОСОБА_1 від 06.03.2019 року, зареєстровану в реєстрі за №345, яка була надана під час посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.03.2019 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , зареєстрованого в реєстрі за №346; у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Іллічової Наталії Артемівни належним чином завірену копію заяви ОСОБА_1 від 29.05.2019 року, зареєстровану в реєстрі за №2172, яка була надана під час посвідчення іпотечного договору від 29.05.2019 року, укладеного між ОСОБА_3 , від імені якого діяв ОСОБА_7 , та ОСОБА_2 , зареєстрованого в реєстрі за №2172.
27.12.2022 року до суду на виконання вказаної ухвали суду надійшла відповідь від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Іллічової Наталії Артемівни, а 06.01.2023 року від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Пашичевої Галини Леонідівни витребувані судом докази.
06.04.2023 року судом було постановлено ухвалу суду про виправлення описки в ухвалі суду від 21.11.2022 року, за наслідком чого повторно скеровано копію ухвали суду про витребування доказів до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Іллічової Наталії Артемівни для виконання.
10.05.2023 року до суду на виконання вказаної ухвали суду надійшли витребувані судом докази від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Іллічової Наталії Артемівни.
12.06.2023 року судом без видалення до нарадчої кімнати було ухвалено закрити стадію підготовчого провадження по справі та призначено розгляду справи по суті у відкритому судовому засіданні.
До судового засідання призначеного на 13.11.2023 року сторони по справі не з'явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином, однак в день судового засідання до суду надійшли заяви: від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_8 про задоволення позовних вимог та розгляд справи за його відсутності; від представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про відмову у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та розгляд справи за її відсутності.
Третя особа до судового засідання не з'явилась, про дату, час і місце проведення якого повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомила.
Приймаючи подання сторонами заяв про розгляд справи за їх відсутності, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 13.11.2023 року за відсутності учасників справи, на підставі наявних в матеріалах справи документів.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши документи наявні в матеріалах справи, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебували в зареєстрованому шлюбі з 22 березня 2017 року, який було розірвано рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 25.02.2021 року, з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 30.04.2021 року по справі №523/13525/20, яке набрало законної сили 30.03.2021 року.
За час перебування у шлюбу, сторони мають двох спільних дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Також судом встановлено, що 05.03.2019 року ОСОБА_2 , в період шлюбу з ОСОБА_11 було вчинено рід правочинів з відчуження нерухомого майна, а саме:
- укладено з ОСОБА_12 , договір купівлі-продажу від 05.03.2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г.Л., зареєстрований в реєстрі за №342, за умовами якого ОСОБА_2 здійснив продаж машиномісця № НОМЕР_1 , в будинку АДРЕСА_5 , за ціною - 160 248,00 грн. Також з договору вбачається, що право власності ОСОБА_2 на вказане майно було зареєстровано 27.02.2019 року, а договір купівлі-продажу від 05.03.2019 року з відчуження цього майна було вчинено за згодою дружини - ОСОБА_1 , яка була нотаріальна посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г.Л., зареєстрована в реєстрі за №338;
- укладено з ОСОБА_12 , договір купівлі-продажу квартири від 05.03.2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г.Л., зареєстрований в реєстрі за №341, за умовами якого ОСОБА_2 здійснив продаж квартири АДРЕСА_4 , за ціною - 1 238 344,00 грн. Також з договору вбачається, що право власності ОСОБА_2 на вказане майно було зареєстровано 29.01.2019 року, а договір купівлі-продажу від 05.03.2019 року з відчуження цього майна було вчинено за згодою дружини - ОСОБА_1 , яка була нотаріальна посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г.Л., зареєстрована в реєстрі за №337.
Отже, 05.03.2019 року, тобто в період шлюбу з ОСОБА_1 , зі згоди останньою, ОСОБА_2 було здійснено продаж нерухомого майна та отримано грошові кошти в загальній сумі 1 398 592,00 грн.
Наступного дня, 06 березня 2019 року ОСОБА_2 було укладено з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г.Л., зареєстрований в реєстрі за №346, за умовами якого ОСОБА_2 придбав нерухоме майно - земельну ділянку, площею 0,0588 га, з кадастровим номером 5110136900:40:032:0067, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 . Вартість вказаної ділянки у договорі визначено сторонами в сумі 481 400,00 грн.
Судом встановлено, що придбання ОСОБА_2 вказаної ділянки було вчинено на підставі заяви ОСОБА_1 , як дружини, складеної 06.03.2019 року, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г.Л., зареєстрованої в реєстрі за №345. У відповідності до вказаної заяви, ОСОБА_1 надала згоду чоловікові на укладення договору купівлі-продажу, зазначивши , що з проектом договору ознайомлена, а договір укладається в інтересах сім'ї на умовах, які вони вважають вигідними, і укладення договору відповідає їх (подружжю) дійсному та вільному волевиявленню.
06.03.2019 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г.Л., як суб'єктом державної реєстрації прав, на підставі вказаного договору купівлі-продажу проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку, площею 0,0588 га, з кадастровим номером 5110136900:40:032:0067, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , номер запису про право власності 30586532, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1345408951101, що підтверджується відповідною інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за №249525954 від 23.03.2021 року.
Отже є встановленим, що 06.03.2019 року, ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , зі згоди останньої як дружини, в інтересах сім'ї , було укладено договір купівлі-продажу та придбано нерухоме майно - земельну ділянку, площею 0,0588 га, з кадастровим номером 5110136900:40:032:0067, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Також судом встановлено, що 29.05.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А., зареєстрований в реєстрі за №2172, за умовами якого ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання власних зобов'язань перед іпотекодержателем за договором позики від 29.05.2019 року на суму 1 074 473,75 грн., що складало еквівалент 40 250 доларів США, зі строком його виконання терміном по 29.11.2019 року, передав в іпотеку нерухоме майно - земельну ділянку, площею 0,0588 га, з кадастровим номером 5110136900:40:032:0067, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що передання вказаного нерухомого майна ОСОБА_2 в іпотеку ОСОБА_3 було вчинено на підставі заяви ОСОБА_1 , як дружини, складеної 29.05.2019 року, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А., зареєстрованої в реєстрі за №2170.
Щодо вимог позивачки про поділ вказаної земельної ділянки, як спільного сумісного майна подружжя, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, сьомої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частину четверту статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За таких обставин, за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Частиною першою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до статті 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно з вимогами частин першої, другої, четвертої, п'ятої статті 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 23, 24, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (пункт 22). Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (пункт 23). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них (пункт 24). Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (пункт 30).
Відповідно до частин першої четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій
Стаття 76 ЦПК України визнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18).
Приймаючи вище встановлені обставини та норми чинного законодавства України, суд вважає встановленим, що придбана 06.03.2019 року ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , зі згоди останньої як дружини, в інтересах сім'ї, земельна ділянка, площею 0,0588 га, з кадастровим номером 5110136900:40:032:0067, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , право власності на яку було зареєстровано за відповідачем, в силу презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Щодо заперечень відповідача про те, що вказане нерухоме майно було придбано за особисті його кошти, з продажу власного нерухомого майна, суд вважає безпідставними, з огляду на наступне.
Як вже судом встановлено, дійсно - спірна земельна ділянка була придбана 06.03.2019 року за 481 400,00 грн., тобто на наступний день після продажу ОСОБА_2 нерухомого майна на загальну вартість 1 398 592,00 грн., що мало місце 05.03.2019 року.
Доводи відповідача про те, що придбане на наступний день нерухоме майно за грошові кошти від продажу 05.03.2019 року нерухомого майна не спростовані позивачем, а заперечення ОСОБА_1 в цій частині є безпідставними та необґрунтованими жодним доказом.
Поряд з цим, судом достеменно встановлено з договорів купівлі-продажу від 05.03.2019 року, вбачається, що відчужене ОСОБА_2 нерухоме майно (машиномісце № НОМЕР_1 та квартира АДРЕСА_4 ) було в свою чергу зареєстровано на праві власності за останнім 27.02.2019 року та 29.01.2019 року включно, тобто в період перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , а також відчужене 05.03.2019 року зі згоди ОСОБА_1 , як дружини що свідчить про вчинення цих правочинів в період перебування у зареєстрованому шлюбі, а також в інтересах сім'ї.
За наслідком чого суд вважає безпідставними доводи відповідача, що грошові кошти отримані ним від продажу 05.03.2019 року нерухомого майна є особистою його власністю, оскільки такі кошти отримані за наслідком вчинення правочинів зі згоди дружини та в інтересах сім'ї в період перебування у шлюбі, що свідчить про належність цих коштів до спільної сумісної власності подружжя.
Також, з поданих відповідачем доказів вбачається, що дійсно нерухоме майно: машиномісце № НОМЕР_1 та квартира АДРЕСА_4 , було предметом договорів іпотеки: від 28.03.2007 року укладеного з ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Плигіною Ж.О., зареєстрованого в реєстрі за №2135; від 02.04.2007 року, укладеного з ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Плигіною Ж.О., зареєстрованого в реєстрі за №2222.
Поряд з цим, з наданих особисто відповідачем доказів судом встановлено, що у відповідності до Протоколу №8 Загальних зборів Учасників ТОВ «АГЕНТ ЕКСПЕРТ» від 06.08.2018 року, з метою врегулювання спору по цивільній справі №522/19907/17-ц за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» про скасування права власності, укласти Мирову угоду за умовами якої:
- Визнати за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно:
- Квартиру АДРЕСА_6 ; право власності зареєстровані 19.09.2017 року за ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УКРФІНАНС ГРУП», номер запису про право власності: 22441600 на підставі договору іпотеки посвідченого 28.03.2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Плигіною Ж.О. за реєстровим № 2135 та договору відступлення права вимоги за договором іпотеки від 28.07.2017 року за реєстровим №2600.
- Машиномісце № 14, загальною площею 17,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , право власності зареєстровані 19.09.2017 року за ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УКРФІНАНС ГРУП», номер запису про право власності: 22442537 на підставі договору іпотеки посвідченого 02.04.2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Плигіною Ж.О. за реєстровим № 2222 та договору відступлення права вимоги за договором іпотеки від 28.07.2017 року за реєстровим №2600.
Також у протоколі вказано, що за Мировою угодою визначено ОСОБА_2 обов'язок сплатити ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УКРФІНАНС ГРУП» у день підписання цієї угоди, але до затвердження даної Мирової угоди судом, суму грошових коштів у розмірі еквівалентному 40 000 (сорок тисяч) доларів США, що за курсом продажу в ПАТ «СБЕРБАНК», з урахуванням 1% комісійної винагороди за оформлення документів від вказаної суми, складає 1 104 940 (Один мільйон сто чотири тисячі дев'ятсот сорок) гривень.
Суд зазначає, що відповідачем доказів на підтвердження укладення мирової угоди на умовах визначених протоколом №8 від 06.08.2018 року не надано, як і доказів його виконання.
Поряд з цим, з наданих відповідачем доказів та особисто ним визнаних у відзиві на позовну заяву обставин вбачається, що ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно (відчужене 05.03.2019 року) у січні та лютому 2019 року, за наслідком обставин з укладення мирової угоди з ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УКРФІНАНС ГРУП» на умовах визначених у протоколі №8 від 06.08.2018 року, що свідчить про виконання ОСОБА_2 положень мирової угоди, на умовах визначених протоколом №8 від 06.08.2018 року, а відтак і свідчить про сплату ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 40 000 доларів США, що слугувало підставою для визнання Фінансовою компанією права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно (машиномісце № НОМЕР_1 та квартиру АДРЕСА_4 ) та діям з подальшої реєстрації права власності на нього за відповідачем.
Як вбачається, Протокол №8 від 06.08.2018 року, яким визначено умови мирової угоди, у тому числі обов'язок ОСОБА_2 зі сплати грошових коштів в сумі 40 000,00 доларів США, як підстава для визнання Фінансовою компанією права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно (машиномісце № НОМЕР_1 та квартиру АДРЕСА_4 ), як і подальша реєстрація права власності на це майно за відповідачем, що мало місце у січні та лютому 2019 року, та підтверджує виконання ОСОБА_2 взятих зобов'язань зі сплати грошових коштів в сумі 40000,00 доларів США, мало місце під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 .
Доказів на підтвердження того, що виконання відповідачем - ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань за мировою угодою, на підставі якої ним набуто у власність та зареєстровано право власності на нерухоме майно: машиномісце № НОМЕР_1 та квартиру АДРЕСА_4 , в період перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , вчинялось власними силами та за особисті грошові кошти, до суду не надано.
Крім того, як вбачається, нерухоме майно: машиномісце № НОМЕР_1 та квартиру АДРЕСА_4 , відчужене ОСОБА_2 в період перебування у шлюбі з ОСОБА_1 та з її згоди, за загальною вартістю 1 398 592,00 грн., що у відповідності до курсу НБУ станом на день його відчуження - 05.03.2019 року, складало еквівалент 52133,67 доларів США.
За наслідком чого, суд зазначає, що через не доведеність відповідачем обставин, що грошові кошти в сумі 40 000,00 доларів США, які були обов'язковими для сплати ним, як підстава для набуття у власність нерухомого майна (машиномісця № НОМЕР_1 та квартири АДРЕСА_4 ), не були ним сплачені, а також не є спільним сумісним майном подружжя: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , не підтверджує доводи відповідача, що грошові кошти за наслідком продажу цього нерухомого майна: машиномісця № НОМЕР_1 та квартири АДРЕСА_4 , в загальній сумі 1 398 592,00 грн., не містять спільних сумісних грошових коштів подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в свою чергу достатніх для придбання спірної земельної ділянки, вартість якої на момент придбання була визначена в сумі 481400,00 грн.
Також, судом з поданого відповідачем іпотечного договору від 29.05.2019 року вбачається, що передання спірної земельної ділянки в іпотеку ОСОБА_3 мало місце з метою забезпечення виконання умов договору позики від 29.05.2019 року на суму 40250,00 доларів США, тобто після реєстрації права власності за відповідачем на нерухоме майно: машиномісце № НОМЕР_1 та квартиру АДРЕСА_4 , яка мала місце у січні та лютому 2019 року, та після його продажу 05 березня 2019 року, що не підтверджує використання цих коштів, отриманих у позику, в якості виконання зобов'язань за мировою угодою, на умовах визначених у протоколі №8 від 06.08.2018 року.
Будь-яких інших доказів матеріали справи не містять.
За наслідком чого, враховуючи, що у відповідності до положень ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо придбання спірної земельної ділянки в період перебування у шлюбі з ОСОБА_1 за власні особисті грошові кошти.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідачем заперечуючи належність спірної земельної ділянки до спільної сумісної власності його - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що презумюється, не здійснив належних процесуальних дій з подання зустрічного позову чи окремої позовної заяви для визнання цього майна власною особистою приватною власністю.
Отже, відповідачем не було надано належних та достатніх доказів для спростування презумпції спільності спірної земельної ділянка набутого під час шлюбу.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
За наслідком чого, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає доведеними і обґрунтованими належними доказами доводи позивачки та не спростованим відповідачем, що спірна земельна ділянка, площею 0,0588 га, з кадастровим номером 5110136900:40:032:0067, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Як вже судом зазначалось, згідно зі статтею 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до статті 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно з вимогами частин першої, другої, четвертої, п'ятої статті 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Під час розгляду даної справи, жодною зі сторін по справі не наведено доводів та наявних підстав для відступу від рівності часток під час поділу спірної земельної ділянки, яка є спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Враховуючи вищевикладене, приймаючи висновок, що спірна земельна ділянка набула статусу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , враховуючи відсутність підстав для відступу від рівності часток кожного зі сторін, як колишнього подружжя, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 , за наслідком наявні підстави для визнання за останньою, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, права власності на частку земельної ділянки, площею 0,0588 га, з кадастровим номером 5110136900:40:032:0067, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , припинивши на вказане нерухоме майно право спільної сумісної власності.
Здійснюючи поділ майна, як об'єкту спільної сумісної власності між сторонами, як колишнім подружжям, судом враховується, що відповідний поділ не порушує прав та інтересів ОСОБА_3 , як іпотеко держателя цього майна, оскільки перебування майна в іпотеці не перешкоджає його поділу між подружжям у судовому порядку та визнанню права власності на нього, враховуючи що при поділі такого майна дія договору іпотеки не припиняється і такий поділ не є розпорядженням предметом іпотеки.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 18.01.2023 року по справі № 359/441/20 та узгоджується з подібними висновками, що містяться у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №201/6412/17 (провадження № 61-27532св18), від 04 листопада 2020 року у справі № 304/260/19 (провадження № 61-7979св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 2-4481/08 (провадження № 61-843св19), від 19 травня 2021 року у справі № 753/4368/13-ц (провадження № 61-13169св20), від 21 грудня 2021 року у справі № 640/12604/16-ц (провадження № 61-803св21).
Одночасно, задовольняючи позовні вимоги у заявлений ОСОБА_1 спосіб, суд зазначає, що здійснює розгляд справи в межах заявлених позивачем позовних вимог, що узгоджується з положеннями ч.1 ст. 13 ЦПК України.
Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом також враховується, що відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Також суд враховує Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому зазначений Висновок акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а, крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Крім того, суд бере до уваги позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
На підставі вищевикладеного, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, надаючи оцінку кожному доказу окремо та в цілому, суд вважає позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про поділ спільного майна подружжя обґрунтованим та підлягаючим до задоволенню.
З урахуванням задоволення позовних вимог, у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають понесенню останньою судові витрати зі сплати судового збору в сумі 4814,00 грн.
З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1, 2, 3, 13, 76-83, 89, 141, 261, 263, 264, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_7 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_8 ), третя особа - ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_9 ), про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на частку земельної ділянки, площею 0,0588 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), з кадастровим номером 5110136900:40:032:0067, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати зі сплати судового збору в сумі 4814 (чотири тисячі вісімсот чотирнадцять) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 23.11.2023 року.
Головуючий Калініченко Л.В.