ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.11.2023м. ХарківСправа № 922/3570/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНІНВЕСТ-КОМПАНІ", м. Харків
до Товариства з додатковою відповідальністю "Салтівський хлібзавод", м. Харків
про стягнення 1 477 781,11 грн
за участю представників:
не з'явилися
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРАНІНВЕСТ-КОМПАНІ" (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області 10 серпня 2023 року із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Салтівський хлібзавод" (надалі - Відповідач) заборгованість за Договором поставки №01/02Б від 01.02.2022 у розмірі 1 477 781,11 грн (де: 1 063 847,80 грн - заборгованість за отриманий Товар за Договором поставки від 01.02.2022; 413 933,31 грн - 3% річних та інфляційних втрат за порушення термінів проведення розрахунків), а також судові витрати.
Судом постановлено ухвалу від 15.08.2023, якою позов прийнято, відкрито провадження у справі №922/3570/23 та вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 07.09.2023 - 11:45. Підготовчі засідання відкладалися, про що було повідомлено учасників справи.
Ухвалою від 07.09.2023 учасників справи повідомили про наступне підготовче засідання, яке відбудеться 05.10.2023 - 11:45. Учасники справи повідомлені належним чином. Крім того, учасники наявні в електронному суді та долучені до справи.
Судом було задоволено клопотання (вх. №27029 від 05.10.2023) Відповідача про продовження строку проведення підготовчого провадження, у зв'язку з чим продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до "16" листопада 2023 р., відкладено підготовче засідання на 26.10.2023 о 12:30. Також, зазначеною ухвалою від 05.10.2023 зазначив, що клопотання викладене у відзиві (вх. № 27025 від 05.10.2023) про витребування доказів у Державної податкової служби України буде розглянуто судом у встановленому законом порядку.
Суд своєю ухвалою від 26.10.2023 відмовив у задоволенні клопотання Відповідача про витребування доказів та закрив підготовче провадження, призначивши справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 09 листопада 2023 року о 12:15.
Представник Позивача у призначене судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив.
Представник Відповідача у призначене судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив.
Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" унормовано, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Згідно з частиною 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Разом з тим, суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.
Аналогічний правовий висновок знайшов своє змістовне відображення у численних постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №908/3468/13, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 тощо.
Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Суд з дотриманням вимог статті 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.
Таким чином, суд зазначає, що учасники справи також не були позбавлені права ознайомитися із змістом ухвал господарського суду Харківської області та визначеними у них датами, часом та місцем розгляду даної справи з метою забезпечення представництва своїх інтересів в судових засіданнях.
З огляду на вище вказане, матеріали справи свідчать про те, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом з дотриманням вимог чинного законодавства було вжито всі можливі та залежні від суду процесуальні заходи з метою повідомлення учасників справи про розгляд даної справи та проведення судових засідань.
Крім того, судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечуються учасниками, 01.02.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРАНІНВЕСТ-КОМПАНІ» (Позивач/Постачальник) та Товариством з додатковою відповідальністю «САЛТІВСЬКИЙ ХЛІБЗАВОД» (Відповідач/Покупець) був укладений договір поставки №01/02Б (далі за текстом - Договір), де умовами цього Договору передбачено, що Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцеві (поставити) борошно (далі - Товар) згідно з узгодженими Постачальником заявками Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та сплатити його вартість на умовах, визначених у Специфікації до цього Договору (п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 1.6. Договору, найменування, ціна, кількість та асортимент Товару вказується у товарних (видаткових, товарно-транспортних) накладних, специфікацій, що є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до п. 3.2. Договору, строк оплати Товару становить 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту поставки Товару.
Відповідно до п. 4.2. Договору, право власності на партію Товару переходить Покупцю в момент отримання останнім Товару. Моментом отримання Товару вважається відмітка Покупця про отримання Товару на видатковій накладній Постачальника.
Так, Позивач вказує, що зі свого боку виконав умови Договору належним чином та у повному обсязі свої обов'язки як Постачальник, проте з боку Відповідача (Покупець) здійснило оплату частини поставок в порушення строків, визначених Договором, а в іншій частини поставок не виконало зобов'язання по оплаті отриманого за Договором Товару.
ТОВ «ГРАНІНВЕСТ-КОМПАНІ» були здійснені наступні поставки товару ТДВ «САЛТІВСЬКИЙ ХЛІБЗАВОД» за Договором, які були 16.08.2022 оплачені Покупцем за товар в порушення строків, визначених договором: згідно видаткової накладної № 77 від 08.02.2022 поставлено товар - борошно пшеничне вищого ґатунку в кількості 15,74 т. на суму 191 241,00 грн; згідно видаткової накладної № 78 від 08.02.2022 поставлено товар - борошно пшеничне вищого ґатунку в кількості 14,48 т. на суму 175 932,00 грн.
Щодо поставок, які були здійснені: згідно видаткової накладної № 84 від 21.02.2022 поставлено товар - борошно пшеничне вищого ґатунку в кількості 20,72 т. на суму 248 640,00 грн; згідно видаткової накладної № 85 від 21.02.2022 поставлено товар - борошно пшеничне 1-го ґатунку в кількості 23,88 т. на суму 281 783,90 грн; згідно видаткової накладної № 87 від 22.02.2022 поставлено товар - борошно пшеничне 1-го ґатунку в кількості 23,28 т. на суму 274 703,90 грн; згідно видаткової накладної № 88 від 22.02.2022 поставлено товар - борошно пшеничне вищого ґатунку в кількості 21,56 т. на суму 258 720,00 грн, Відповідачем сплачено за Товар не було.
Таким чином, Позивач зазначає, що загальна сума заборгованості за Договором (станом на 31.07.2023) складає 1 477 781,11 грн., з яких: 1 063 847,80 грн. - заборгованість за отриманий Товар за Договором поставки від 01.02.2022 №01/02Б та 413 933,31 грн. - 3% річних та інфляційні витрати за порушення термінів проведення розрахунків за Договором поставки від 01.02.2022 №01/02Б.
Позивач 06.10.2022 здійснив направлення на адресу Відповідача вимогу про сплату заборгованості за Договором, однак відповідь на час пред'явлення позову отримана не була, що призвело Позивача звернутись до суду за захистом порушеного права.
Відповідачем було подано відзив на позовну заяву, де останній не визнає позовні вимоги та у прохальній частині просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. У наданому відзиві Відповідач викладає свою позицію у наступному.
Не визнання позову Відповідачем полягає у тому, що Позивачем відсутні оригінали первинних документів, копії яких надані останнім, не надають можливість ідентифікувати особу, яка підписала товарні накладні від імені Покупця (Відповідача), а отже на думку останнього це надає підстави та необхідність з'ясувати повно та всебічно, щодо отримання Покупцем податкових накладних при здійсненні операцій щодо спірних поставок товару в лютому 2022 року на підставі наявних у матеріалах справи оспорюваних видаткових накладних, посилаючись на правові позиції, що викладені у постанові ВС від 29.01.2020 у справі №916/922/19 та подібної правової позиція викладена КГС у постанові від 4.11.2019 у справі №905/49/15, тобто чи відображались у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця такі податкові накладні; чи включено позивачем як постачальником податкові зобов'язання за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних.
Суд зазначає, що посилаючись на встановлення таких факті, Відповідач у своєму відзиві звернувся з клопотанням про витребування доказів у Державній податковій службі України. Дане клопотання було розглянуто судом та відмовлено у його задоволенні, з підстав неналежного виконання вимог передбачених статтею 81 ГПК України. Щодо даного питання судом було постановлено ухвалу від 26.10.2023.
Суд звертає увагу, що Відповідач не надав до суду жодного доказу неможливості самостійно витребувати чи отримати відповідні докази.
Отже, на думку Відповідача поставка Позивачем Товару згідно з видатковим накладними від 08.02.2022 №77, від 08.02.2022 № 78, від 21.02.2022 №84, від 21.02.2022 №85, від 22.02.2022 № 87, від 22.02.2022 № 8 на загальну суму 1431020,80грн, в т.ч. ПДВ - 238503,47 грн., не підтверджується первинними документами внаслідок наявності у них дефектів, які не можуть вважаться неістотними, оскільки перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції зі сторони покупця, тобто надані Позивачем за цей період видаткові накладні, підписані особою, яку неможливо ідентифікувати.
Також, Відповідач посилається на банківську виписку, надану Позивачем, що містить достовірну інформацію про здійснення Відповідачем в період після 08.02.2022 року не одного платежу, як зазначає позивач на суму 367173,00 гривень 16.08.2022, а двох платежів, в тому числі Відповідачем на користь Позивача здійснено також оплату в розмірі 266 292,00грн 15.02.2023, тобто розрахунок позивача про суму основного боргу є очевидно завищеним на двісті шістдесят шість тисяч двісті дев'яносто дві гривні.
Відповідач просить суд звернути увагу, що у разі встановлення судом факту постачання товару повністю або частково в межах предмету позову, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника, оскільки з боку Відповідача частково виконано грошові зобов'язання на загальну суму 633465,00 грн. в період з 15.02.2022 по 16.08.2022 року, посилаючись на підтверджений банківською випискою Позивача.
Крім того, Відповідач, посилається на такі обставини, що незважаючи на воєнний стан, продовжував працювати в складних умовах, виплачувати заробітну плату, сплачувати податки та підтримувати економіку країни, забезпечуючи місто Харків і Харківську область пшенично-житнім хлібом і батоном, який є соціально значущим видом продуктів; був віднесений до критичної інфраструктури, здійснював виробництво продукції для потреб Держави в умовах воєнного стану в Україні. У свою чергу, стягнення завеликих сум інфляційних втрат і відсотків річних можуть привести виключно до повної неможливості продовжувати підприємницьку діяльність Відповідача та в результаті до неможливості виконувати грошові зобов'язання.
Здійснюючи оцінку поданими Відповідачем запереченнями у своєму відзиві щодо позовних вимог, дослідивши всі наявні та подані докази, суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Щодо видаткових накладних від 08.02.2022 №77, від 08.02.2022 № 78, від 21.02.2022 №84, від 21.02.2022 №85, від 22.02.2022 № 87, від 22.02.2022 № 8 на загальну суму 1431020,80грн, в т.ч. ПДВ - 238503,47 грн., що на думку Відповідача не підтверджується первинними документами внаслідок наявності у них дефектів, які не можуть вважаться неістотними, оскільки перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка підписала їх з боку Покупця, суд критично ставиться до такого твердження та вважає доводи Відповідача з посиланням на правову позицію викладену у постанові ВС від 29.01.2020 у справі №916/922/19 та у постанові КГС від 4.11.2019 у справі №905/49/15 не схожими за критеріями доказування, як належність доказів, на підставі яких суд встановлює обставини, які входять в предмет доказування у вигляді обставин, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення.
Так, суд досліджуючи видаткові накладні, які оспорюються Відповідачем, вважає за доцільне зазначити на ті обставини, що на копіях наданих Позивачем не вбачається за можливе встановити (ідентифікувати особу), які їх підписала. Проте, окрім наявних підписів на видаткових накладних є печатки Відповідача, що не заперечується останнім, а також у сукупності з наданими товарно-транспортними накладними та передбаченими умовами Договору у розділі 4, дають змогу встановити, що Відповідач намагається уникнути від свого зобов'язання.
Посилаючись на розділ 4 Договору та товарно-транспортних накладних, судом встановлено, що доставка товару здійснюється за рахунок і транспортом Покупця (Відповідача) на умовах EXW (склад Постачальника за адресою: ДП "Полтавській комбінат Хлібопродуктів" м. Полтава, вул. Небесної сотні, 69 Інкотермс 2010; ДП "Новопокровський КХП" Харківська область, Чугуївський район, смт. Новопокровка, вул. ім.В.Вєсіча, 1 Інкотермс 2010, при цьому Постачальник власними силами і за власний рахунок здійснює завантаження Товару в транспорт Покупця. (п.4.1. Договору). У разі залучення Покупцем для здійснення поставки товару перевізника, Товар вважається отриманим в момент отримання перевізником Товару на складі Постачальника (п. 4.3. Договору).
Крім того фактом належного отримання товару Відповідачем в підтвердження наданими Позивачем видатковими накладними та умовами договору, свідчать товарно-транспортні накладні, згідно яких вбачається, що поставка товару здійснювалась ТДВ "Салтівський хлібзавод", згідно графи "автомобільний перевізник", а також зазначенням у товарно-транспортних накладних іншої інформації, у тому числі замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, пункти навантаження та розвантаження, найменування вантажу, одиниці вимру та кількість місць, а також данні водіїв (а.с. 45 - 56).
Статтею 78 ГПК України «Достовірність доказів» визначено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Зі статті 79 цього Кодексу вбачається, що поняття достатності доказів замінено на стандарт доказування «вірогідність доказів»: - наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази надані на її спростування; - питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд звертає увагу на висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (Провадження № 12-8гс23) у наступних пунктах: "66. Згідно із частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
67. Згідно з преамбулою Закону № 996-XIV (у редакції на час виникнення спірних відносин) цей Закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
68. Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
69. З наведеного вище вбачається, що норми Закону № 996-XIV регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Вказані норми передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити. Разом із тим указані норми не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими Законом № 996-XIV. Отже, такі обставини можуть підтверджуватись також іншими доказами.
70. Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною, наприклад, у постанові Касаційного господарського суду від 29 січня 2020 року у справі № 916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
71. Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
72. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
73. Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
74. За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
75. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).".
В даній справі господарський суд дійшов до висновку, що Відповідач отримав товар, здійснив перевезення власними силами, про що свідчать товарно-транспортні накладні, а згодом, в порушення встановленого умовами договору термін здійснив часткове погашення, чим саме підтверджує Позивач та не заперечує факт оплати сам Відповідач (згідно відзиву).
Стосовно суми часткової погашення, на які посилається Відповідач вказуючи, що Позивачем зазначено у виписки по особовому рахунку ТОВ "ГРАНІНВЕСТ-КОМПАНІ", а саме оплату в розмірі 266 292,00 грн 15.02.2023, судом встановлено, що така оплата була здійснена за "Борошно пшеничне 1 готунку, за 22760 кг*11,70 грн у січні 22 року, згідно рахунку №393 від 14.12.2021. (а.с. 41). Тобто дане посилання Відповідача не стосується розгляду даної справи, а отже не може бути прийнято судом, як належне обґрунтування та посилання на даний доказ.
Стосовно посилання Відповідача на здійснену оплату 16.08.2022 в розмірі 367 173,00 грн, суд зазначає, що Позивачем зазначено про це у позові та підтверджено останнім, що ТДВ «САЛТІВСЬКИЙ ХЛІБЗАВОД» сплатило заборгованість згідно видаткової накладної № 77 від 08.02.2022 поставлено товар - борошно пшеничне вищого ґатунку в кількості 15,74 т. на суму 191 241,00 грн та згідно видаткової накладної № 78 від 08.02.2022 поставлено товар - борошно пшеничне вищого ґатунку в кількості 14,48 т. на суму 175 932,00 грн, а отже не були нараховані в загальну заборгованість, проте Позивачем було здійснено нарахування інфляційних витрат та штрафних санкції за прострочку виконання за Договором.
Надаючи оцінку доказам, суд вважає за доцільне зазначити, що заперечення проти позовних вимог у вигляді поданого Відповідачем відзиву (вх. №27025) не знайшло свого правового та матеріального підтвердження наданим Позивачам доказам.
Отже виходячи з наявних доказів та відсутності поданих інших заяв, відзиву, суд вважає за доцільне зазначити, що дії Відповідача визначаються судом, як невиконання своїх договірних обов'язків.
Виходячи з аналізу статей 73, 77, 79 ГПК України вбачається, що допустимість та вірогідність поданих доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин з урахуванням їх наявності (відсутності), як доведеність (підтвердження) відповідних фактів (обставин).
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.
Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як зазначено в статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно з статтею 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
В порушення вказаних вище вимог законодавства та договору, Відповідач взяті зобов'язання щодо здійснення своєчасної оплати за поставлений Позивачем Товар не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість Відповідача перед позивачем в розмірі 1 063 847,80 грн (на момент звернення позову).
За приписами статті 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Матеріалами справи свідчать, що Позивачем належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за Договором поставки № 01/02Б від 01.02.2022 та передано Відповідачу Товар вартістю 1 063 847,80 грн., де у підтвердження надано проведення господарських операцій за спірним договором та оформлення на їх підтвердження відповідних документів.
Положеннями частини 1, 2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Приписами статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Зазначені положення законодавства вказують, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов'язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов'язання вважається не виконаним. Тобто однією із основних умов виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц слушно зазначив, що принцип належного виконання зобов'язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, то згідно погодженого між сторонами договору у розділі 7 встановлено відповідальність сторін. Так, сторона, що порушила або неналежним чином виконала обов'язки, не се відповідальність встановлену Договором і діючим законодавством України.
Враховуючи вищевказані обставини, відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення остаточного та повного розрахунку за товар, саме до звернення останнього до Господарського суду Харківської області, а отже суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з Відповідача основної заборгованості є обґрунтованою, правомірною, жодним чином не спростованою Відповідачем, а тому підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 49 919,45 грн. та інфляційних втрат у розмірі 364 003,86 грн., суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст.ст. 524, 533-535 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Таким чином, будь-яке зобов'язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим (зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 № 6-113цс14).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд, ознайомившись із розрахунком Позивача, щодо нарахування заявлених з Відповідача суми 3% річних та інфляційних втрат приходить до висновку, що дане нарахування несуперечить вимогам вищезазначених вимог законодавства.
Проте, суд звертає увагу, що Позивач вірно вирахував стосовно кожного періоду суми інфляційного збільшення та 3% річних, але помилкового зазначив суму до стягнення у розмірі 413 933,31 грн., така сума не відповідає дійсності та є помилковою у загальному підрахунку, а отже перевіривши всі нарахування суду зазначає, що сума 3% річних та інфляційних втрат становить 413 923,31 грн (49 919,45 + 364 003,86). Таким чином, суд в цій частині позовних вимог задовольняє їх частково.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зазначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд керується при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають розподілу пропорційно задоволеним вимогам.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 233 ГПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «САЛТІВСЬКИЙ ХЛІБЗАВОД» (код ЄДРПОУ 41659659; місцезнаходження: Україна, 61153, Харківська обл., місто Харків, ВУЛИЦЯ ГВАРДІЙЦІВ-ШИРОНІНЦІВ, будинок 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНІНВЕСТ-КОМПАНІ» (код ЄДРПОУ 44336052; місцезнаходження: Україна, 61058, Харківська обл., місто Харків, вул. Роллана Ромен, будинок 12, кімната 10) заборгованість за Договором поставки №01/02Б від 01.02.2022 у розмірі 1 477 771,11 грн (де: 1 063 847,80 грн - заборгованість за отриманий Товар за Договором поставки від 01.02.2022; 413 923,31грн - втрати за порушення термінів проведення розрахунків (3 % річних у розмірі 49 919,45 грн. та інфляційних втрат у розмірі 364 003,86 грн), а також суму судового збору у розмірі 22 166,57 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог у вигляді втрат за порушення термінів проведення розрахунків у розмірі 10,00 грн - відмовити.
Повне рішення складено "21" листопада 2022 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Суддя І.П. Жигалкін