ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
_____________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"23" листопада 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3729/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу №916/3729/23
За позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595)
До відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
Про стягнення 4378,53 грн.
Встановив: Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за прострочення повернення об'єкту оренди у розмірі 4378,53 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.09.2023р. прийнято позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3729/23. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у порядку письмового провадження. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст.166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.
Позивач підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
Відповідачем відзиву на позовну заяву не надано, відповідач свого права на захист не використав, хоча відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце проведення засідання суду, шляхом скерування на його адресу ухвал суду.
Однак кореспонденція суду повернулась без вручення із зазначенням поштової організації, що адресат відсутній за вказаною адресою.
Відповідно до п.п.4, 5 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Господарський суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі №910/1487/20, згідно з якою направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, яким в даному випадку є суд (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку “відсутній за вказаною адресою” вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки. Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі №906/142/18, провадження №12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18.
Клопотання про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України, від сторін до суду також не надходило.
Згідно ст.248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, враховуючи, вжиття господарським судом всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи, та забезпечення реалізації відповідачем своїх прав на судовий захист, в тому числі шляхом надання відповідних заяв по суті справи, а також враховуючи строки розгляду даної справи, господарський суд визнав за можливе вирішити справу за наявними матеріалами справи відповідно до ч. 9 ст.165 ГПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
В обґрунтування поданого позову позивачем було зазначено суду, що Фізичній особі-підприємцю Літвіновій Інні Олександрівні згідно з договором оренди від 25.10.2013 №162/99, укладеним з Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, надано в строкове платне користування комунальне майно - нежитлове приміщення 1-го поверху, загальною площею 7,3 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, просп. Добровольського, 102, строком дії до 25.10.2015.
18.09.2015р. додатковим договором № 1 сторони за взаємною згодою продовжили строк дії договору оренди до 18.08.2018р. та розрахували нову базову ставку в розмірі 216,22 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції.
20.07.2018р. додатковим договором № 2 сторони за взаємною згодою продовжили строк дії договору оренди до 20.07.2019р. та розрахували нову базову ставку в розмірі 296,65 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції.
29.07.2019р. додатковим договором № 3 сторони за взаємною згодою продовжили строк дії договору оренди до 29.07.2020р. та розрахували нову базову ставку в розмірі 241,96 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції.
Позивачем було зазначено суду, заява № 01-14/2397 щодо продовження дії договору оренди подана орендарем 25.06.2020р.
Повідомленням від 13.08.2021 № 01-13/3325 Департамент проінформував орендаря, що строк дії договору оренди від 25.10.2013р. № 162/99 закінчився 29.07.2020р. та запропонував терміново здійснити передачу об'єкта оренди за актом приймання-передачі співробітникам Департаменту.
Пунктом 4.7. договору Оренди визначено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.
За поясненнями позивача, орендар, в порушення ст.ст. 526, 530, 629, 762 Цивільного кодексу України, ч.3 ст. 18 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» та умов договору оренди, відповідно до яких орендар зобов'язаний вносити орендну плату, не сплачував орендну плату за договором своєчасно та в повному обсязі. Внаслідок цього у Орендаря з'явилася заборгованість з орендної плати.
Пунктом 4.10. Договору оренди визначено, що у випадку припинення дії цього Договору, у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, Орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акта приймання-передачі приміщення.
Позивач зазначалось, нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 7,3 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, просп. Добровольського, 102 здано Орендарем Орендодавця за актом приймання-передачі 30.09.2021р.
За поясненнями позивача, строк дії договору та строк виконання зобов'язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов'язань за договором. Таким чином, з орендаря підлягає стягненню неустойка за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення, що за період з 30.07.2020р. по 30.09.2021р. складає 4378,53 грн.
Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).
Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.
Згідно до ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Відповідно до положень ст. 785 Цивільного Кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ст.764 Цивільного Кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Судом встановлено, з Фізичній особі-підприємцю Літвіновій Інні Олександрівні згідно з договором оренди від 25.10.2013 № 162/99, укладеним з Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, надано в строкове платне користування комунальне майно - нежитлове приміщення 1-го поверху, загальною площею 7,3 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, просп. Добровольського, 102, строком дії до 25.10.2015. 18.09.2015р. додатковим договором № 1 сторони за взаємною згодою продовжили строк дії договору оренди до 18.08.2018р. та розрахували нову базову ставку в розмірі 216,22 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. 20.07.2018р. додатковим договором № 2 сторони за взаємною згодою продовжили строк дії договору оренди до 20.07.2019р. та розрахували нову базову ставку в розмірі 296,65 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. 29.07.2019р. додатковим договором № 3 сторони за взаємною згодою продовжили строк дії договору оренди до 29.07.2020р. та розрахували нову базову ставку в розмірі 241,96 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції.
Повідомленням від 13.08.2021 № 01-13/3325 Департамент проінформував орендаря, що строк дії договору оренди від 25.10.2013р. № 162/99 закінчився 29.07.2020р. та запропонував терміново здійснити передачу об'єкта оренди за актом приймання-передачі співробітникам Департаменту.
Судом з'ясовано, що нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 7,3 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, просп. Добровольського, 102 здано Орендарем Орендодавцю за актом приймання-передачі 30.09.2021р.
Відповідно до ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
За приписами ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Приймаючи до уваги, що відповідачем було допущено прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкту оренди, позивачем було здійснено нарахування неустойки у розмірі з 30.07.2020р. по 30.09.2021р., яка складає 4378,53 грн.
Суд, перевіривши розрахунок неустойки, здійснений позивачем, зазначає наступне.
Пунктом 185.1. статті 185 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Відповідно до п.188.1. ст.188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.
Вирішуючи питання щодо правильності та правомірності розрахунку позивача, суд виходить з такого.
В силу статті 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, при розгляді у подібних правовідносинах справи №916/1319/19 Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у Постанові від 20.11.2020 було викладені висновки про таке.
Податковим Кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов'язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України.
Виходячи з аналізу частини другої статті 785 ЦК України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов'язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.
Неустойка, нарахована на підставі частини другої статті 785 ЦК України є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об'єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.
З огляду на таке, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача неустойки, встановив, що його здійснено з безпідставним врахуванням сум ПДВ.
Судом було здійснено перерахунок неустойки за неповернення відповідачем майна, після припинення дії договору, за визначеним позивачем періодом, який суд вважає вірним, із застосуванням подвійної орендної плати у розмірі, визначеному п. 1.3. Додаткового договору №3 від 29.07.2019р. про внесення змін до Договору оренди нежитлового приміщення від 25.10.2013р. №162/99, яку б міг сплачувати відповідач у випадку правомірного користування майном, відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, без врахування ПДВ, із застосування сукупного індексу інфляції за такий період та відповідно до такого розрахунку сума неустойки становить - 3648,78 грн.
Отже, з відповідача підлягає стягненню неустойка за період з 30.07.2020р. по 30.09.2021р. у розмірі 3648,78 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 3648,78 грн.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 2236,67 грн. (2684,00+2278,38) покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1.Позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - задовольнити частково.
2.Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595) неустойку у розмірі 3648 (три тисячі шістсот сорок вісім) грн. 78 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2236 (дві тисячі двісті тридцять шість) грн. 67 коп.
3.В іншій частині позову відмовити.
Повний текст рішення складено 23 листопада 2023 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Т.Г. Д'яченко