ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
05.10.2023Справа № 910/3394/23
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, місто Київ, проспект Павла Тичини, будинок 1В)
до Фізичної особи-підприємця Харатіна Ігоря Олександровича ( АДРЕСА_1 )
простягнення 1 068 640 грн 95 коп.
Представники сторін:
від позивачаЧередніченко М.М.
від відповідачане з'явились
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
06.03.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" з вимогами до Фізичної особи-підприємця Харатіна Ігора Олександровича про витребування майна та стягнення 158 296 грн 95 коп. заборгованості за договором фінансового лізингу від 21.04.2020 № 00020640, в тому числі: 144 196 грн 38 коп. основного боргу, 1 618 грн 23 коп. 3 % річних, 7 212 грн 20 коп. інфляційних втрат та 5 270 грн 14 коп. пені.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між позивачем та відповідачем договором фінансового лізингу від 21.04.2020 № 00020640 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати лізингових платежів, у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок щодо повернення предмету лізингу відповідача та сплати заборгованість у розмірі 144 196 грн 38 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань позивачем нараховано 1 618 грн 23 коп. 3 % річних, 7 212 грн 20 коп. інфляційних втрат та 5 270 грн 14 коп. пені.
Ухвалою Господарського суду від 10.03.2023 відкрито провадження у справі № 910/3394/23, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.04.2023.
10.04.2023 до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.
11.04.2023 до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції
11.04.2023 до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву
13.04.2023 до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява.
В підготовчому засіданні 13.04.2023 суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 15.05.2023.
25.04.2023 до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
15.05.2023 до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли заперечення.
В підготовчому засіданні 15.05.2023 суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 19.06.2023.
19.06.2023 до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про заміну предмета позову та збільшення розміру позовних вимог.
В підготовчому засіданні 19.06.2023 суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 31.07.2023.
Крім того, в підготовчому засіданні 19.06.2023 судом не прийнято до розгляду заяву про заміну предмета позову та збільшення розміру позовних вимог, оскільки позивачем не надано суду доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі.
22.06.2023 до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про заміну предмета позову та збільшення розміру позовних вимог.
У підготовчому засіданні 31.07.2023 суд, керуючись пунктом 3 частиною 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України, постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 11.09.2023.
11.09.2023 до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява про відкладення судового засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2023, в порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України, сторін повідомлено про оголошення перерви в судовому засіданні на 28.09.2023.
28.09.2023 до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про перенесення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2023, в порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України, сторін повідомлено про оголошення перерви в судовому засіданні на 05.10.2023.
05.10.2023 до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про перенесення розгляду справи.
Представник відповідача в судове засідання 05.10.2023 не з'явився.
В судове засідання 05.10.2023 з'явився представник позивача та надав пояснення по суті спору, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про заміну предмета позову та збільшення розміру позовних вимог та просить суд їх задовольнити.
У судовому засіданні 05.10.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
21.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі - позивач у справі, лізингодавець за договором) та Фізичною особою-підприємцем Харатіним Ігорем Олександровичем (далі - відповідач у справі, лізингоодержувач за договором) укладено договір фінансового лізингу № 00020640 (далі - договір), відповідно до умов якого лізингодавець придбаває об'єкт лізингу (отримує право власності на об'єкт лізингу) та передає лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосовного українського законодавства та цього контракту.
Згідно з пункту 6.1 загальних положень до договору фінансового лізингу для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь лізингодавця лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього контракту, та інших положень контракту.
Об'єктом лізингу за договором лізингу є транспортний засіб VW LNF T6 Kombi KR CITY 2.0 I TDI 140PS 6G, шасі № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 .
Відповідно до договору лізингу сторони погодили, що вартість об'єкту лізингу складає 1 151 307 грн 00 коп., обсяг фінансування - 978 610 грн 95 коп., авансовий платіж 172 696 грн 05 коп., строк лізингу складає 60 місяців, процентна ставка (річна) - 18,99 %.
Згідно з пунктом 6.3 загальних положень до договору фінансового лізингу розмір лізингових платежів та інших платежів, що підлягають сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця, визначається в українських гривнях на день укладення контракту та зазначається у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування). При цьому діють положення щодо порядку зміни розміру лізингових платежів відповідно до умов контракту.
Відповідно до пункту 6.4 загальних положень до договору фінансового лізингу у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) відображаються лізингові платежі з урахуванням процентів/процентної ставки за отримання та використання об'єкта лізингу, розмір яких(якої) узгоджений сторонами в контракті. Процентна ставка за контрактом може бути фіксованою чи змінюваною відповідно до умов контракту.
Лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений лізингодавця у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування). Лізингові платежі не підлягають поверненню лізингоодержувачу, за винятком випадків, визначених контрактом (пункт 6.5 загальних положень до договору фінансового лізингу).
Пунктом 8.2.1 загальних положень до договору фінансового лізингу сторони визначили, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовується пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.
У відповідності до пункту 8.3.2 загальних положень до договору фінансового лізингу якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (відповідно до Закону України "Про фінансовий лізинг"), Порше Лізинг Україна має право припинити контракт/відмовитися від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.
Згідно з пунктом 10.1 загальних положень до договору фінансового лізингу визначено, що територією цього контракту вважається територія України.
Факт передачі майна позивачем відповідачеві підтверджується актом прийому-передачі від 27.04.2020 за договором фінансового лізингу № 00020640 від 21.04.2020.
Як додаток до договору фінансового лізингу № 00020640 від 21.04.2020 сторонами підписано Графік покриття та виплати лізингових платежів (План відшкодування).
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.
Відповідно до норм статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Згідно з статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Нормами частини 2 статті 21 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний: прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; своєчасно сплачувати лізингові платежі; надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання; письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі; письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
Відповідно до статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
У відповідності до частини 4 статті 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" після отримання лізингоодержувачем об'єкта фінансового лізингу лізингодавець має право відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингоодержувача, та/або вимагати повернення об'єкта фінансового лізингу, у тому числі у безспірному порядку, на підставі виконавчого напису нотаріуса: 1) у разі якщо лізингоодержувач не сплатив за договором фінансового лізингу лізинговий платіж частково або в повному обсязі та прострочення становить більше 60 календарних днів; 2) за наявності інших підстав, встановлених договором фінансового лізингу або законом.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу № 00020640 від 21.04.2020 щодо оплати лізингових платежів за період з липня по листопад 2022 року, позивачем 24.10.2022 на адресу відповідача було направлено вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору.
У зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку щодо сплати лізингових платежів за період з липня по листопад 2022 року та повернення об'єкту лізингу за договором фінансового лізингу № 00020640 від 21.04.2020, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 144 196 грн 38 коп. заборгованості за лізинговими платежами за період з липня по листопад 2022 року, 1 618 грн 23 коп. 3 % річних, 7 212 грн 20 коп. інфляційних втрат та 5 270 грн 14 коп. пені, нарахованих за загальний період прострочення з 16.07.2022 по 01.02.2023, а також 910 344 грн 00 коп. вартості транспортного засобу, що є об'єктом лізингу за договором.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач посилається на настання форс-мажорних обставин, у зв'язку з чим відповідач позбавлений можливості виконання зобов'язань за договором фінансового лізингу № 00020640 від 21.04.2020, а саме відповідач зазначає, що 13.03.2022 в смт Залічний Порт Скадовського району Херсонської області, яке з 24.02.2022 є окупованим російською федерацією, на вул. Шкільна, 64/45 сталося викрадення транспортного засобу Volkswagen Transporter, шасі № НОМЕР_1 , військовими російської федерації, про що внесено запис до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з повної та своєчасної оплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу № 00020640 від 21.04.2020 та факту наявності заборгованості у розмірі 144 196 грн 38 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 1 618 грн 23 коп. 3 % річних, 7 212 грн 20 коп. інфляційних втрат та 5 270 грн 14 коп. пені, нарахованих за загальний період прострочення з 16.07.2022 по 01.02.2023, а також 910 344 грн 00 коп. вартості транспортного засобу, що є об'єктом лізингу за договором, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що у разі прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, підлягають стягненню річні відсотки відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Пунктом 8.2.1 загальних положень до договору фінансового лізингу сторони визначили, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовується пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.
У відповідності до пункту 8.3.2 загальних умов до договору фінансового лізингу якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (відповідно до Закону України "Про фінансовий лізинг"), Порше Лізинг Україна має право припинити контракт/відмовитися від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.
Відповідно до пункту 4.8 загальних положень до договору фінансового лізингу лізингоодержувач несе відповідальність за всі ризики, пов'язані з пошкодженням, втратою або виведенням із ладу Об'єкта лізингу, включно з випадками, коли такі ризики не покриваються страхуванням Об'єкта лізингу, або страхове відшкодування не підлягає виплаті. У разі відсутності страхового покриття лізингоодержувач відшкодовує Порше Лізинг Україна всі збитки, що можуть бути завдані об'єкту лізингу, незалежно від того, чи були вони завдані з вини лізингоодержувача, протягом 10 (десяти) робочих днів із моменту направлення Порше Лізинг Україна лізингоодержувачу відповідного повідомлення.
15.05.2023 позивач звернувся до відповідача з повідомленням про зобов'язання відшкодування збитків № 3145, відповідно до умов якого позивач посилаючись на лист № ДККА81949 від 06.03.2023 ПАТ "СК "УСГ" про відмову у виплаті страхового відшкодування, просить відповідача відшкодувати позивачу збитки у розмірі 910 344 грн 00 коп., понесених останнім у зв'язку із втратою автомобіля.
Згідно з частиною1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Як вбачається з матеріалів справи пунктом 17.1 загальних положень до договору фінансового лізингу передбачено, що якщо внаслідок форс-мажорних обставин будь-яка сторона не може виконувати або затримує виконання будь-яких своїх зобов'язань за цим контрактом та негайно інформує про це іншу сторону, зазначаючи обставини, що становлять форс-мажор, разом із тими доказами, які можливо надати, а також приблизний строк, протягом якого виконання своїх зобов'язань за цим контрактом такою стороною буде унеможливлене або відстрочене, сторона, яка зазнала впливу таких форс-мажорних обставин, звільняється від відповідальності перед іншою стороною за невиконання або відстрочення виконання своїх зобов'язань за цим контрактом. Сторона, що не зазнала впливу форс-мажорних обставин, може припинити цей контракт не раніше, ніж через 30 (тридцять) днів після надання іншій стороні відповідного повідомлення, проте таке повідомлення про припинення контракту вважається недійсним, якщо сторона, що зазнала впливу форс-мажорних обставин, у повному обсязі поновлює виконання своїх зобов'язань до завершення вищезгаданого строку припинення шляхом надання повідомлення.
Для цілей цього пункту "форс-мажорна обставина" означає будь-які непередбачувані на момент укладення цього контракту обставини, що знаходяться поза сферою контролю сторін, включаючи, без жодних обмежень вищезазначених загальних положень, страйки, заворушення, війни, пожежі, вибухи, повені, землетруси, а також інші природні стихійні лиха. Сторона, що зазнала дії форс-мажорної обставини зобов'язується надати іншій стороні підтвердження компетентного органу про факт настання та період дії відповідної форс-мажорної обставини (пункт 17.2 загальних положень до договору фінансового лізингу).
Згідно з частиною 1 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні").
Згідно з частиною 3 статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України, зокрема, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який виданий всім кого це стосується, засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про ведення воєнного стану в Україні".
Враховуючи це Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язкам, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Форс-мажорними обставинами визнається обставина (дія чи подія), що спричинили неможливість виконання договірних зобов'язань у обумовлений сторонами строк. Ці обставини є юридичними фактами, що спричинили неможливість виконання договірних зобов'язань, і для настання яких необхідна наявність певних умов: виникнення після укладення договору; неможливість виконання зобов'язання у період їх існування; закріплення, як правило, таких обставин у договорі як таких, що звільняють від виконання зобов'язання.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Суд звертається до сталої практики Верховного Суду щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні".
Так, у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 (яка ухвалена після подання касаційної скарги у даній справі) викладено наступні висновки:
- Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);
- вказаний лист Торгово-промислової палати України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні;
- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 було затверджено перелік територій, на яких ведуться
У зв'язку з повномасштабною війною, розв'язаною Російською Федерацією проти України та українського народу, відповідно до розділу II Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, вся територія Скадовського району Запорізькій області є такою, що знаходиться на окупованій території з 24.02.2022.
Відповідно до частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Суд зазначає, що як станом на момент виникнення прострочення зобов'язання так і на момент розгляду даної справи в суді територія смт Залізничний Порт Скадовського району Херсонської області тимчасово окупована російською федерацією та вказана інформація є загальновідомою, а тому не потребує доказуванню.
Таким чином, судом встановлено, що військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану (тимчасова окупація території), а також окупація смт Залізничний Порт є форс-мажорними обставинами щодо можливості виконання відповідачем умов договору фінансового лізингу № 00020640 від 21.04.2020, а тому останній на підставі пункту 17.1 Загальних Умов звільняється від відповідальності перед іншою стороною за невиконання або відстрочення виконання своїх зобов'язань за цим контрактом.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зауважує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
На підставі викладеного, оцінюючи вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи стандарт вірогідності доказів та наявні в матеріалах справи докази, суд вважає надані відповідачем докази на підтвердження неможливості виконання зобов'язань за договором більш вірогідними, ніж докази, надані позивачем на спростування таких обставин.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 1 618 грн 23 коп. 3 % річних, 7 212 грн 20 коп. інфляційних втрат та 5 270 грн 14 коп. пені, нарахованих за загальний період прострочення з 16.07.2022 по 01.02.2023, а також 910 344 грн 00 коп. вартості транспортного засобу, що є об'єктом лізингу за договором.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтями 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Харатіна Ігоря Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, місто Київ, проспект Павла Тичини, будинок 1В, ідентифікаційний код 35571472) заборгованість в розмірі 144 196 (сто сорок чотири тисячі сто дев'яносто шість) грн 38 коп. та судовий збір у розмірі 2 162 (дві тисячі сто шістдесят дві) грн 95 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено: 23.11.2023
Суддя Н.Плотницька