номер провадження справи 27/259/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.11.2023 Справа № 908/2518/23
м. Запоріжжя Запорізької області
Суддя Господарського суду Запорізької області Дроздова С.С., при секретарі судового засідання Вака В.С., розглянувши матеріали
за позовом: Дочірнього підприємства “АВТОМАЗ-УКРАЇНА” (вул. Колекторна, 42-А, м. Київ, 02121, ідентифікаційний номер юридичної особи 32376626)
до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” (Південне шосе, 72, м. Запоріжжя, 69008, ідентифікаційний номер юридичної особи 001911230)
про стягнення 937 627 грн 88 коп.
за участю
представника позивача: не з'явився
представник відповідача: Прокопенко М.О., дов. № 20-77 від 26.12.2022
СУТЬ СПОРУ:
Дочірнє підприємство “АВТОМАЗ-УКРАЇНА” звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” про стягнення 529 147 грн 64 коп. основного боргу, 242 393 грн 11 коп. пені, 142 340 грн 72 коп. втрат від інфляції та 23 746 грн 41 коп. 3 % річних.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2023 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2518/23 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2518/23. Присвоєно справі номер провадження 27/259/23. Підготовче судове засідання призначено на 20.09.2023.
15.09.2023 через підсистему “Електронний суд” від Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 20.09.2023 продовжено строк підготовчого провадження. Відкладено підготовче судове засідання на 02.11.2003.
26.09.2023 на адресу суду від Дочірнього підприємства “АВТОМАЗ-УКРАЇНА” надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 02.11.2023 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті 14.11.2023.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представнику відповідача, який прибули судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
14.11.2023 позивач у судове засідання не з'явився, 13.11.2023 на електронну адресу суду надіслав заявку про розгляд справи за відсутності позивача за наявними матеріалами справи.
Заява позивача прийнята судом.
У попередніх судових засіданнях, позивач просив суд стягнути з відповідача 529 147 грн 64 коп. основного боргу, 242 393 грн 11 коп. пені, 142 340 грн 72 коп. втрат від інфляції та 23 746 грн 41 коп. 3 % річних.
14.11.2023 представник відповідача підтримав свої заперечення на позовну заяву, викладені у відзиві, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог та підтримав клопотання про зменшення пені та 3 % річних на 90 %.
Позивач у відповіді на відзив заперечив проти даного клопотання.
Згідно до статті 210 ГПК України, суд дослідив оригінали документальних доказів, які надав представник позивача в попередньому судовому засіданні - 02.11.2023 в обґрунтування позовних вимог. Представник відповідача зазначив, що оригіналів про собі не має.
Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представника відповідача, суд
УСТАНОВИВ:
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, 11.05.2021 між Дочірнім підприємством “АВТОМАЗ-УКРАЇНА” (Постачальник) та Публічним акціонерним товариством “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” (Покупець) укладено договір № 52/07/05/21.
Відповідно до п. 1.1 договору Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупцю Товар, а Покупець зобов'язується прийняти цей Товар та своєчасно здійснити оплату його вартості на умовах даного договору.
Згідно п. 1.2 договору предметом постачання є, машина дорожня комбінована АVМ МКД-14-01.03.08.11 на базі МАЗ 5550СЗ-521-000 у кількості 1 (одна) одиниця, нові, рік випуску не раніше 2020 р., що надалі іменується - Товар.
Ціна за одиницю Товару складає 2 364 616,44 грн. в т.ч. ПДВ - 20%, що є еквівалентом 85 540, 00 доларів США згідно курсу НБУ на 16.03.2021 грн, 100 1180/2764,34 грн. на сайті (bank.gov.ua). У разі збільшення або зменшення курсу долара США на НБУ відносно гривні більш ніж на 1% на момент оплати, вартість договору буде переглянута в бік збільшення або зменшення остаточної вартості товару по договору (п. 3.1 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору поставка товару здійснюється на підставі видаткової накладної.
Згідно п. 4.2 договору поставка товару здійснюється на умовах DDP (відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів «ИНКОТЕРМС-2010»), місце поставки - склад Покупця (м. Запоріжжя, Південне шосе, 72), строк поставки - 60 календарних днів починаючи з моменту підписання договору двома сторонами, але не пізніше 20.07.2021.
26.08.2021 за видатковою накладною № ЦБ9-000129, товар було поставлено Постачальником Покупцю за ціною 2 364 616 грн 44 коп. та виставлено рахунок-фактуру № ЦБ9-000714 на суму 2 364 616 грн 44 коп.
Поставка товару підтверджується підписаною як Постачальником так і Покупцем видатковою накладною № ЦБ9-000129, довіреністю № 97221381 від 16.08.2021 на представника Покупця - Пожуєва О.В., приймально-здавальним актом від 26.08.2021.
Відповідно до п. 3.2 договору оплата товару Покупцем проводиться в національній валюті України шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника у наступному порядку: 100% вартості товару, а саме 2 364 616,44 грн. в т.ч. ПДВ - 20%, що є еквівалентом 85 540, 00 доларів США згідно курсу НБУ на 16.03.2021 грн, 100 ІІ8В/2764,34 грн на сайті (bank.gov.ua) на протязі 120 календарних днів ,з моменту передачі техніки Покупцю. У разі збільшення або зменшення курсу долара США на НБУ відносно гривні більш ніж на 1% на момент оплати, вартість договору буде переглянута в бік збільшення або зменшення остаточної вартості товару по договору.
Відповідач частково здійснив оплату товару 30.12.2021 на суму 1 964 616 грн 44 коп., що підтверджується банківською випискою, залишок боргу за відвантажений товар склав 400 000 грн 00 коп.
Оскільки станом на 21.06.2023 вся оплата за товар так і не надійшла, на адресу позивач надіслав на адресу відповідача вимогу № 52/07/05/21-1 про сплату залишку боргу в розмірі 400 000 грн 00 коп. без її перегляду відносно курсу долара США, як то передбачено п. 3.2 договору.
Вимога № 52/07/05/21-1 отримана відповідачем 26.06.2023, що підтверджується доказами про її надіслання та інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта», відповіді на вказану вимогу матеріали справи не містять.
У зв'язку з відсутністю повної оплати, позивач переглянув недоплачену вартість товару в бік побільшення, як то передбачено п. 3.2 договору, і сума грошового зобов'язання (боргу) Покупця перед Постачальником з врахуванням курсу на 31.07.2023 склала 529 147 грн 64 коп.
Оскільки відповідач свої зобов'язання з погашення заборгованості добровільно не виконав, позивач був вимушений звернутися до суду з цим позовом для захисту своїх майнових прав та інтересів.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, заслухавши представників сторін, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Зобов'язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 Цивільного Кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.
Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України за загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, разом з тим, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, шляхом обміну листами, факсограмами тощо, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.
За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Також, ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання умов договору не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склались господарські відносини, що породили взаємні права та обов'язки.
За своєю правовою природою договір № 52/07/05/21 від 11.05.2021 є договором поставки.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.
За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов усного договору а відтак договір є укладеним.
Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об'єктивних обставин.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Враховуючи, що сторонами в договорі визначено грошовий еквівалент ціни товару в іноземній валюті - доларі США, доказів належної оплати заборгованості відповідач не надав, доводів позивача не спростував, контррозрахунку суми боргу не надав, доказів погашення заборгованості матеріали справи не містять, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 529 147 грн 64 коп. основного боргу є обґрунтованою та судом задовольняється.
Посилання відповідача на постанови Правління Національного Банку України від 24.02.2022 № 18, від 08.03.2022 № 44, не знаходить правового підтвердження, виходячи з такого.
Згідно пункту 15 постанови Правління Національного Банку України від 24.02.2022 № 18, зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації/Республіки Білорусь.
Матеріалами даної справи не підтверджується, що кінцевими бенефіціарними власниками ДП “Автомаз-Україна” є резиденти Російської Федерації та/чи Республіки Білорусь. Згідно відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданої на запит суду, кінцевим бенефіціарним власником ДП “Автомаз-Україна” є Гегучадзе Н., Грузія.
За порушення відповідачем грошового зобов'язання зі сплати за поставлений товар позивач нарахував та заявив до стягнення 142 340 грн 72 коп. втрат від інфляції та 23 746 грн 41 коп. 3 % річних.
Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.
Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Оскільки заборгованість за договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат від знецінення грошових коштів є правомірним, в межах заявлених позовних вимог.
Наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат суд визнав вірним. Позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 242 393 грн 11 коп. пені.
Згідно розрахунку, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню:
облікова ставка НБУ з 01.02.2022 по 02.06.2022 - 86 робочих днів - 10%
529 147,64 грн. х 2 х 10%/365 днів х 86 робочих днів = 24 935,18 грн.
облікова ставка НБУ з 03.06.2022р. по 31.07.2023р. - 300 робочих днів - 25%;
529 147,64 грн. х 2 х 25%/365 днів х 300 робочих днів = 217 457,93 грн.
Всього заявлено до стягнення 242 393 грн 11 коп. пені за період з 01.02.2022 по
31.07.2023.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Відповідно до п. 7.1 договору за невиконання чи несвоєчасне виконання своїх зобов'язань винна Сторона несе відповідальність згідно діючого законодавства України та умов цього Договору.
Згідно п. 7.2 договору у випадку порушення строків оплати або поставки Товару більш ніж на 25 робочих днів, встановлених умовами цього Договору, винна сторона зобов'язана сплатити іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми договору за кожний робочий день такого порушення.
Сплата штрафних санкцій не звільняє Постачальника від виконання своїх зобов'язань по цьому Договору (п. 7.3 договору).
Наданий розрахунок судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» та встановлено, що розрахунок пені виконаний не вірно.
Позивачем заявлено період загальний з 01.02.2022 по 31.07.2023.
Так, право на рахування пені виникло у позивача відповідно до п. 7.2 договору з 03.02.2022, а не з 01.02.2022, оскільки в грудні 2021 року прострочення склало 4 дні, у січні 2022 року - 19 дні, у лютому 2022 року - 2 дні. Всього 25 днів.
Крім того, відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
В постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 20.08.2021 р. у справі № 910/13575/20 вказано, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.
Умову договору, якою передбачено нарахування штрафних санкцій за весь час прострочення виконання зобов'язань, не можна визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.
Проаналізувавши умови укладеного сторонами договору щодо нарахування штрафної санкції у вигляді пені, суд встановив, що п. 7.2 договору не встановлює іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.
Таким чином, належна до стягнення пеня повинна бути нарахована за шість місяців з простроченого платежу за відповідний період, виходячи з дня початку прострочення.
Суд, враховуючи вищезазначені норми законодавства, перевіривши на відповідність їм нараховану позивачем на прострочену суму боргу пеню, із врахуванням зазначеного позивачем у позовній заяві періоду нарахування, виходячи з приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, дійшов висновку, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, становить 79 009 грн 72 коп. за період з 03.02.2022 по 02.08.2022.
Відтак, вимога про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 79 009 грн 72 коп.
В частині стягнення пені в розмірі 163 383 грн 39 коп. слід відмовити, у зв'язку з необґрунтованістю позову в цій частині.
Відповідач просив зменшити заявлені позивачем пеню та 3% річних на 90%. Обґрунтовуючи клопотання зазначив, що розмір заявлених до стягнення пені та 3% річних не є співмірним зі збитками, наявність яких позивачем навіть не доведена. Таким чином, у сукупності поведінка відповідача свідчить про добросовісне відношення до спірної ситуації, тому стягнення з відповідача такої значної суми пені та 3% річних матиме негативні наслідки для діяльності відповідача. Наявні в матеріалах справи документи свідчать про добросовісність поведінки відповідача при виконанні умов договору та свідчать про здійснення з його боку всіх можливих заходів для виконання зобов'язання за договором, проте, у зв'язку з обставинами, які від нього не залежать, відповідач не має можливості розрахуватись за поставлений товар.
Позивач проти зменшення пені та 3% річних заперечив.
Відповідно ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту ст. 233 ГК України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду, котрий при цьому користується доволі широкою дискрецією. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Зменшення неустойки є правом, а не обов'язком суду. Суд враховує, що відповідачем повинно було бути виконано зобов'язання до 24.12.2021 (включно), тобто, більше як два роки тому. Відповідачем не здійснено навіть часткового погашення суми заборгованості. Будь-яких доказів щодо тяжкого майнового стану відповідачу останнім суду не надано.
Таким чином, судом відхиляється клопотання відповідача про зменшення пені та 3% річних, як необґрунтоване.
Крім того, суд не приймає до уваги посилання відповідача на постанови Правління Національного Банку України від 24.02.2022 № 18, від 08.03.2022 № 44, виходячи з такого.
Згідно пункту 15 постанови Правління Національного Банку України від 24.02.2022 № 18, зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації/Республіки Білорусь.
Матеріалами даної справи не підтверджується, що кінцевими бенефіціарними власниками ДП “Автомаз-Україна” є резиденти Російської Федерації та/чи Республіки Білорусь. Згідно відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданої на запит суду, кінцевим бенефіціарним власником ДП “Автомаз-Україна” є Гегучадзе Н., Грузія.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач не надав належних та допустимих доказів оплати поставленого товару на користь позивача.
Будучи ознайомленим з умовами договору № 52/07/05/21 від 11.05.2021, відповідач мав усвідомлювати, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладена відповідальність.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що "у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)".
В силу ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ця стаття встановлює особливості відшкодування збитків та штрафних санкцій у разі порушення грошових зобов'язань.
Визначення грошових зобов'язань надано в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 р. N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань". Згідно п. 1.1 постанови грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 ЦКУ, є виражене в грошових одиницях (національній валюті чи в грошовому еквіваленті в іноземній вал оті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання свого обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана сплатній поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (п. 1 постанови).
Головна особливість грошових зобов'язань полягає в тому, що вони мають специфічний предмет - гроші, які завжди є в обігу. Цим пояснюється особливість відповідальності за порушення грошових зобов'язань, яка полягає в тому, що учасник господарських відносин у разі такого порушення не звільняється від відповідальності через неможливість його виконання. Це правило не містить ніяких виключень, тому що відповідальність за неповернення грошових коштів розглядається як абсолютна, безмежна. Це означає, що боржнику не надано можливості уникнути її ні за яких умов, навіть при посиланні на відсутність своєї вини, дію обставин непереборної вили тощо.
Тому підставою відповідальності за грошовим зобов'язанням є сам факт порушення зобов'язання, який полягає в неповерненні відповідних грошових коштів у строк, і цей факт є вирішальним для застосування такої відповідальності.
При цьому, частина перша статті 229 ГК України встановлює виняток із загального правила статей 218 ГК України та 614 ЦК України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції” зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов'язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).
Позивач надав докази в підтвердження наявності заборгованості.
Відповідач не спростував доводи позивача, не надав доказів оплати заборгованості у спірному періоді. Заперечення відповідача спростовуються вищевикладеним.
Інші доводи та докази учасників справи, детальну оцінку яких не наведено у рішенні, позаяк вони не покладені судом в його основу, не спростовують вищевикладених висновків суду.
З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при поданні позову сплачено суму судового збору на загальну суму 15 534 грн 65 коп., згідно № 220458944 від 31.07.2023.
Тоді як сума судового збору при поданні позову повинна складати 14 064 грн 42 коп. судового збору.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, сума судового збору підлягає поверненню за клопотанням особи, яка його сплатила в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
Враховуючи викладене, суд вважає наявними підстави для повернення з Державного бюджету України, згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, судового збору в сумі 1 470 грн 00 коп., сплаченого на підставі № 220458944 від 31.07.2023.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Дочірнього підприємства “АВТОМАЗ-УКРАЇНА” до Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” (Південне шосе, 72, м. Запоріжжя, 69008, ідентифікаційний номер юридичної особи 001911230) на користь Дочірнього підприємства “АВТОМАЗ-УКРАЇНА” (вул. Колекторна, 42-А, м. Київ, 02121, ідентифікаційний номер юридичної особи 32376626) 529 147 (п'ятсот двадцять дев'ять тисяч) грн 64 коп. основного боргу, 79 009 (сімдесят дев'ять тисяч дев'ять) грн 72 коп. пені, 142 340 (сто сорок дві тисячі триста сорок) грн 72 коп. втрат від інфляції, 23 746 (двадцять три тисячі сімсот сорок шість) грн 41 коп. 3 % річних, 11 613 (одинадцять тисяч шістсот тринадцять) грн 66 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Повернути з Державного бюджету України Дочірнього підприємства “АВТОМАЗ-УКРАЇНА” (вул. Колекторна, 42-А, м. Київ, 02121, ідентифікаційний номер юридичної особи 32376626) 1 470 (одна тисяча чотириста сімдесят) грн 00 коп. надмірно сплаченого судового збору, на підставі квитанції № 220458944 від 31.07.2023.
Рішення оформлено та підписано 23.11.2023.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.