ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
УХВАЛА
про закриття провадження у справі
21.11.2023м. ДніпроСправа № 904/2787/21 (904/313/23)
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Примака С.А.,
за участю секретаря судового засідання Скорик Н.О.
та представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Франчук Я.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу
за позовом Дочірнього підприємства "Автоскладальний завод №2" Публічного акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Богдан Моторс" (м. Дніпро)
до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (м. Київ)
про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від №2033100070201 від 14.02.2022 та податкового повідомлення рішення №2043100070201 від 14.02.2022
в межах справи №904/2787/21
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Фінворк"
до боржника Дочірнього підприємства "Автоскладський завод № 2" Публічного акціонерного товариства "Автомобільна Компанія "Богдан Моторс"
про визнання банкрутом
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Дочірнє підприємство "Автоскладальний завод №2 "Публічного акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Богдан Моторс" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ткаченко Д.В. звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача - Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків з позовною заявою, в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.02.2022 № 2033100070201 форма "Р" за яким збільшено суму грошового зобов'язання за податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 26 709 376 гривень: за податковим зобов'язанням збільшено на 21 367 501 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 5 341 875,00 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.02.2022 № 2043100070201 форма "ПС" за яким нараховано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 1020 грн.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2023 провадження у справі №904/2787/21 закрито, оскільки права не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а справу направлено для розгляду до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2023 року прийнято справу до розгляду та відкрито провадження у справі.
Від позивача надійшло клопотання про закриття провадження у справі, яке обгрунтовано тим, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2023 року у справі №640/26320/20 визначено підсудність майнових спорів до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство за господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Просив передати матеріали справи до Господарського суду Дніпропетровської області, в провадженні якого перебуває справа №904/2787/21 про банкротство.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від закрити провадження в адміністративній справі за позовом Дочірнього підприємства "Автоскладальний завод №2 "Публічного акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Богдан Моторс" до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень. Постановлено справу №904/2787/21 (904/313/23) направлено до Господарського суду Дніпропетровської області.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2023 прийнято справу до розгляду та відкрити провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначен підготовче засідання на 21.11.2023.
До господарського суду 20.11.2023 від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про закриття провадження у справі (вх. суду №59325/23 від 20.11.2023).
До господарського суду 21.11.2023 від позивача надійшло клопотання (вх. суду №59690/23 від 21.11.2023) про розгляд справи без його участі (вх. суду №5960/23 від 21.11.2023)
У судове засідання 21.11.2023 з'явився повноважний представник відповідача. Представник позивача у вказане судове засідання не з'явився; про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином. При цьому, судом враховано клопотання позивача про розгляд справи без його участі.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується справа, -
ВСТАНОВИВ:
В провадженні по справі №904/2787/21 (904/313/23) перебуває клопотання відповідача (вх. суду №5960/23 від 21.11.2023) про закриття провадження у справі.
Господарський суд зазначає, що станом на час розгляду даної справи, 13.04.2023 року Верховним Судом винесено постанову по справі №320/12137/20, згідно якої судом касаційної інстанції викладено правову позицію щодо необхідності розгляду спорів даної категорії в порядку адміністративного судочинства, яка постановою Великої Палати Верховного Суду від 01.11.2023 у справі №908/129/22 (908/1333/22) залишена в силі.
Так, за змістом позовних вимог у справі №320/12137/20 позивач просить суд стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь ТОВ "РГК" пеню в розмірі 4939747,76 грн., нараховану на суму бюджетної заборгованості за період з 21.04.2014 по 04.04.2018; пеню в розмірі 903111,78 грн., нараховану на суму бюджетної заборгованості за період з 05.04.2019 по 25.12.2019; збитки у розмірі 7151915,51 грн.; інфляційні втрати у розмірі 14317514,54 грн. за період з 01.05.2014 по 25.12.2019; 3 проценти річних у розмірі 1858076,87 грн. за період з 01.05.2014 по 25.12.2019; моральну шкоду у розмірі 10 000 000,00 грн., а всього 39 170 366,46 грн., у зв'язку з протиправною бездіяльністю Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області щодо неподання до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області висновку із зазначенням суми податку на додану вартість в розмірі 10952811,00 грн., заявленої згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх.№9015879312 від 19.03.2014), як такої, що є неузгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ "РГК".
Згідно рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2019 по справі №320/12137/20 адміністративний позов Товариство з обмеженою відповідальністю «РГК» до Головного управління ДПС у Київській області про стягнення грошових коштів та моральної шкоди задоволено частково.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Київській області про закриття провадження у справі з огляду на підвідомчість справи №320/12137/20 господарській юрисдикції, відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 у справі №320/12137/20 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду по справі №320/12137/20 від 13.04.2023 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 по справі №320/12137/20 скасовано, справу №320/12137/20 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За змістом вищевказаної постанови, судом касаційної інстанції зазначено наступне.
Згідно із частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.
Метою запровадження цього засадничого принципу є більш глибокий і фаховий розгляд найбільш складних справ суддями, що мають відповідний досвід.
Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх "змішування" в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.
При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Приписами статей 2,4 та 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Водночас Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У пункті 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Згідно з преамбулою Кодексу України з процедур банкрутства цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Відповідно до статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства банкрутством є визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника; боржником для цілей цього Кодексу є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов'язання, строк виконання яких настав.
Отже, банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені Кодексом України з процедур банкрутства, введеним у дію з 21 жовтня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення в ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній Кодексом України з процедур банкрутства.
За змістом частини першої статті 2 Кодексу України з процедур Банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно із частиною другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб'єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.
Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства).
Аналіз змісту наведених приписів, Кодексу України з процедур банкрутства взаємозв'язку з нормами статті 20 Господарського процесуального кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов'язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема стосуватися визнання недійсними правочинів, учинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо.
До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб'єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов'язки.
Водночас регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об'єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що має об'єктивні ризики при правозастосуванні.
Правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є Кодекс України з процедур банкрутства.
Водночас у пункті 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, йдеться про звернення до суду з "майновими вимогами до боржника", а у статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства - про "всі майнові спори, стороною в яких є боржник".
При цьому спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв'язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 липня 2001 року у справі "Феррадзіні проти Італії» (Ferrazzini v. Italy), заява № 44759/98, указав, що податкові питання і досі становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер. Суд вважає, що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов'язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов'язково створюють для платника податків (пункт 29).
Отже, за змістом постанови від 13.04.2023 року по справі №320/12137/20 Верховний Суд дійшов висновку, згідно якого податкове правопорушення у зв'язку з простроченням податковим органом відшкодування платнику податку бюджетної заборгованості з ПДВ напряму не пов'язане зі справою про банкрутство. Фактично спірні правовідносини у справі, що розглядається, виникли у межах публічно-правового спору у сфері бюджетного відшкодування ПДВ, тобто заборгованості держави щодо відшкодування платнику переплати з ПДВ, переведеного в площину процедурного врегулювання, встановлену законодавством. Тому автоматичне віднесення до господарської юрисдикції таких спорів не узгоджується з принципом правової визначеності.
Разом з тим, господарський суд вважає за необхідне зазначити про необхідність застосування вищевказаної правової позиції суду касаційної інстанції під час розгляду справи №904/2787/21 (904/313/23), з огляду на її релевантність до правовідносин у справі №904/ 2787/21 (904/313/23),
Так, згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Враховуючи викладене, господарський суд, з огляду на тотожність істотних правових ознак у даній справі №904/2787/21 (904/313/23) та справі №320/12137/20, а саме - суб'єктного складу сторін спірних правовідносин, правового регулювання цих правовідносин, предмета та підстав позовних вимог, фактично-доказової бази у справах, дійшов висновку щодо подібності вказаних правовідносин та, відповідно, обґрунтованості застосування до спірних відносин у справі №904/2787/21 (904/313/23), правової позиції Верховного Суду у справі №320/12137/20 щодо необхідності розгляду справи №904/2787/21 (904/313/23) в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
З огляду на предмет спору та зміст спірних правовідносин, господарський суд дійшов висновку, що даний спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку провадження у справі №904/2787/21 (904/313/23) підлягає закриттю згідно пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (частина 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору за ухвалою повертається у випадку закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом).
Однак, повернення судового збору здійснюється за клопотанням особи, яка його сплатила.
Враховуючи те, що на даний час таке клопотання у справі - відсутнє, це питання буде розглянуте судом після надходження відповідного клопотання.
Керуючись статтями 234-235, 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
УХВАЛИВ:
Заяву Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про закриття провадження у справі - задовольнити.
Закрити провадження у справі №904/2787/21 (904/313/23) за позовом Дочірнього підприємства "Автоскладальний завод №2" Публічного акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Богдан Моторс" до відповідача Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №2033100070201 від 14.02.2022 та податкового повідомлення рішення №2043100070201 від 14.02.2022.
Ухвала набирає законної сили - 21.11.2023, та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.А. Примак