ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 260/5681/22 пров. № А/857/11853/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Заверухи О.Б., Гудима Л.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 травня 2023 року (головуючий суддя Іванчулинець Д.В., м. Ужгород) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про стягнення коштів,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки в якому просив cтягнути з відповідача на його користь 8560,12 грн. інфляційних збитків та 3% річних (372,07+8.119,76+40,44+27,85), що підлягають сплаті за прострочення виконання рішення суду.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 травня 2023 року позов задоволено повністю. Стягнуто із Закарпатського обласного територіального центру комплектації та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 27 510,68 грн. (двадцять сім тисяч п'ятсот десять гривень шістдесят вісім копійок) інфляційних збитків та 8119,76 грн 3% річних, що підлягають сплаті за прострочення виконання рішення суду.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Закарпатський обласний територіальний центр комплектації та соціальної підтримки оскаржив його в апеляційному порядку, просить рішення суду скасувати і провадження у справі закрити.
В апеляційній скарзі зазначає, що зі слів позивача фактичне виконання постанови Шостого апеляційного суду від 13.07.2021 у справі 826/5470/17 відбулось 21.02.2022. Отже, виходячи із зазначеного, громадянину ОСОБА_1 стало відомо про порушення його прав та інтересів 21.02.2022, коли відбулось фактичне виконання рішення суду. Крім цього, позивач самостійно зазначає, що досудовий порядок урегулювання подібних спорів не передбачений, отже, до даного спору повинен застосовуватись шестимісячний строк звернення до суду з моменту коли особа дізналась про порушення її прав. Тобто, останнім днем коли позивач міг звернутись до суду було 22.08.2022. Отже, позивач пропустив строк для звернення до суду встановлений законодавством. На підставі ч. 3 ст. 123 КАС України вважає, що дана позовна заява повинна бути залишена без розгляду.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Збройних Силах України з 12.08.2015 і до 01.12.2016 та вважаючи свою демобілізацію протиправною останній оскаржив таке рішення в судовому порядку.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року у справі №826/5470/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 лютого 2021 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано п.3 § 1 наказу командувача Сухопутних військ України від 20.10.2016 року № 590, виданого відповідно до підпункту «є» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», пункту 1 Указу Президента України від 26.09.2016 № 411/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15», яким майора ОСОБА_1 , начальника відділення офіцерів запасу і кадрів Хустського об'єднаного міського військового комісаріату Закарпатської області, серед інших нижчепойменованих осіб офіцерського складу військової частини НОМЕР_1 Сухопутних військ Збройних Сил України, звільнено з військової служби у запас. Визнано протиправним та скасовано п.2 наказу військового комісара Хустського об'єднаного міського військового комісаріату Закарпатської області (по стройовій частині) № 168 від 28.10.2016 року, яким майора ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Хустського об'єднаного міського військового комісаріату та всіх видів забезпечення. Поновлено майора ОСОБА_1 на посаді начальника відділення офіцерів запасу і кадрів Хустського об'єднаного міського військового комісаріату Закарпатської області з 02 грудня 2016 року. Стягнуто з Хустського об'єднаного міського військового комісаріату на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу на загальну суму 443 006,16 грн. (з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті). Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення з Хустського об'єднаного міського військового комісаріату на користь ОСОБА_1 суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Вище зазначене рішення суду набрало законної сили з моменту проголошення, а фактичне його виконання відбулося 21 лютого 2022 року, що підтверджується доказами наявним в матеріалах справи.
01 вересня 2022 року позивач звернувся з претензією до відповідача, відповідно до якої просив відповідача у добровільному порядку виплатити йому інфляційні втрати та 3% річних.
03 жовтня 2022 року відповідач у відповідь на лист позивача, надіслав листа, згідно якого останній зазначив що відсутні підстави для виплати ОСОБА_1 інфляційних втрат та 3 % річних.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.
Відтак у позивача виникло право на застосування наслідків порушення грошового зобов'язання відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, частина друга якої передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проте, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти (частина друга статті 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Стаття 625 Цивільного кодексу України на яку, як на правову підставу для задоволення позову покликався суд першої інстанції, знаходиться в книзі 5 ЦК України - зобов'язальне право.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Грошовим зобов'язанням, за змістом статей 524, 533-535 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
За частиною другою статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання регулюється статтею 625 Цивільного кодексу України, частині друга якої передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, положення зазначеної вище норми передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що між сторонами у справі відсутні цивільно-правові відносини, відсутнє цивільно-правове порушення з боку відповідача, яке мало б складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинило збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між ними.
Стягнення грошових коштів виникло на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року у справі №826/5470/17, згідно якої, зокрема, вирішено стягнути з Хустського об'єднаного міського військового комісаріату на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу на загальну суму 443 006,16 грн. (з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті). Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення з Хустського об'єднаного міського військового комісаріату на користь ОСОБА_1 суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць. Вказана справа розглядалась за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір носив публічно-правовий характер повґязаний з проходженням позивачем публічної служби.
У відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов'язання в порядку Цивільного кодексу України, як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не може нести відповідальність встановлену статтею 625 Цивільного кодексу України.
Враховуючи вище зазначене, колегія суддів вважає, що підстави для нарахування та сплати інфляційних втрат та 3% річних - відсутні, відтак у задоволенні позову слід відмовити.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, бо суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги невірно застосував норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, відтак рішення суду першої інстанції слід скасувати, а у задоволенні позовних вимог - відмовити.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки - задовольнити, скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 травня 2023 року у справі № 260/5681/22.
Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про стягнення коштів.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді О. Б. Заверуха
Л. Я. Гудим