ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 500/197/23 пров. № А/857/15233/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 липня 2023 року (головуючої судді Маєцької Н.Д., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Ужгород) у справі №500/197/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 18.01.2023 звернувся в суд з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті з безпеки на транспорті в якому просить скасувати постанову про накладення адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн. по справі про застосування адміністративно-господарського штрафу АО № 340410 від 20.10.2022.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 липня 2023 року задоволено позов повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Державна служба України з безпеки на транспорті подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що згідно бази даних Національної поліції України вказаний транспортний засіб належить ОСОБА_1 . За результатами розгляду акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 344256 від 21.09.2022 Відділом державного нагляду (контролю) в Закарпатській області винесено постанову про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000,00 грн. за порушення вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачено абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: відсутність товарно-транспортної накладної на вантаж, свідоцтва реєстрації транспортного засобу та посвідчення водія відповідної категорії. Також, фотографія транспортного засобу є тільки додатковим доказом, а наявність фото вантажу не створює підстав для притягнення до відповідальності, позивач не надав інформації для суду щодо особи, яка використовувала належний йому транспортний засіб, і не надав пояснення щодо законності використання транспортного засобу іншою особою, не надано до позовної заяви ані нотаріального завіреного договору оренди, довіреності, або інформації щодо оформлення належного користувача.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2023 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 21.09.2022 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області проведено рейдову перевірку транспортного засобу марки Mercedes Benz, НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , на предмет дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
За результатами перевірки Відділом державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області складено акт від 21 вересня 2022 року № 344256, в якому зафіксовано порушення вимог ЗУ «Про автомобільний транспорт», а саме, водій здійснював вантажні перевезення, під час перевірки водій не надав товарно-транспортну накладну, посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, відтак встановлено порушення ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» - перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: товаро-транспортна накладна, посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Водій від підписання акту відмовився. Особу не встановлено.
У зв'язку з виявленими порушеннями начальником Відділу державного нагляду (контролю) в Закарпатській області винесено постанову від 20.10.2022 № 340410 про застосування адміністративного господарського штрафу, за відсутність на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме відсутність товаро-транспортної накладної, посвідчення водія, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у розмірі по 17000,00 грн.
Не погоджуючись з вищевказаною постановою позивач звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту в Україні визначено Законом України «Про автомобільний транспорт» №2344-III від 05.04.2001 (далі - Закон №2344-III).
Згідно статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; автомобільний самозайнятий перевізник - це фізична особа - суб'єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка; рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Статтею 6 Закону № 2344-III передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, в т.ч. державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Згідно з пунктом 8 вказаного Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Частинами 14, 17 статті 6 Закону № 2344-III передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 12, 14 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 (далі - Порядок № 1567) рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка.
Рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Згідно з пунктом 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі); виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Відповідно до частин 1, 2 статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Позивач, обґрунтовуючи протиправність оскарженої постанови вказує на те, що ним як власником транспортного засобу не було вчинено жодних порушень Закону №2344-ІІІ, оскільки він не є фізичною особою-підприємцем чи суб'єктом господарювання, який надає послуги з перевезення.
Згідно із абзацом третім частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За змістом частини 1 статті 238, частини 1 статті 239 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади адміністративно-господарські санкції, до яких відноситься адміністративно-господарський штраф.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Отже, за своєю правовою природою штраф, який застосовується до автомобільних перевізників відповідно до статті 60 Закону №2344-ІІІ, є адміністративно-господарським штрафом, а тому він може бути застосований виключно до суб'єкта господарювання та у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності у сфері автомобільного транспорту.
Згідно із пунктом 2 частини 2 статті 55 ГК України суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Відповідно до частини 1 статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Таким чином, суб'єктом правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону №2344-ІІІ, може бути лише суб'єкт господарювання, зокрема, фізична особа-підприємець.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах (стаття 33 Закону №2344-ІІІ).
При цьому, положеннями статті 34 Закону №2344-ІІІ визначено, що автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Як встановлено судом першої інстанції згідно витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про ОСОБА_1 в реєстрі не знайдено.
Відтак, колегія суддів вважає, що відповідач не надав суду доказів, що позивач відповідно до законодавства надає послуги з перевезення вантажу транспортним засобом, які не долучені і до апеляційної скарги.
Відповідач для підтвердження вчинення позивачем правопорушення додав до справи фотокопію транспортного засобу Mercedes Benz НОМЕР_1 (вигляд зовні), в той же час фотографій всередині салону автомобіля відповідачем не надано, відповідно колегія судів вважає, що із даного доказу не можливо встановити вчинення порушення статті 48 Закону №2344-ІІІ про які вказує апелянт.
Крім того, контролюючий орган не надав належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки на зазначеному транспортному засобі позивач надавав послуги з перевезення автомобілем вантажу та що він є автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-ІІІ.
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач не є автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-III щодо перевезення в даному випадку, а тому і підстав для застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу за його вчинення, оскаржена постанова про застосування штрафу до позивача за порушення статті 48 Закону № 2344-III прийнята відповідачем без з'ясування всіх обставин, необхідних для прийняття відповідного рішення, зокрема, факту наявності у позивача ознак автомобільного перевізника у спірних відносинах.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а відповідач, як під час оформлення матеріалів справи про порушення, так і під час розгляду справи про порушення, не забезпечив належного з'ясування дійсної особи перевізника, відповідно наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Щодо доводів апелянта, що позивач не надав інформації для суду щодо особи, яка використовувала належний йому транспортний засіб, і не надав пояснення щодо законності використання транспортного засобу іншою особою, не надано до позовної заяви ані нотаріального завіреного договору оренди, довіреності, або інформації щодо оформлення належного користувача, то колегія суддів враховує, що відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат підставі статті 139 КАС України немає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 липня 2023 року у справі №500/197/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено 21.11.2023