П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2023 р.м. ОдесаСправа № 472/390/23
Перша інстанція: суддя Тустановський А.О.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача-Шляхтицького О.І.,
суддів: Домусчі С.Д., Семенюка Г.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 24.08.2023 у справі № 472/390/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, про визнання протиправною та скасування постанови,-
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог.
У травні 2023 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії АА № 00003541 від 05.01.2023, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП за порушення п. 22.5 Правил дорожнього руху України з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 34 000 грн.;
- стягнути на користь позивача ОСОБА_1 з відповідача Державної служби України з безпеки на транспорті понесені судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 1073,60 грн., а також витрати на оплату правничої допомоги адвоката, а саме консультація клієнта з аналізом наданих документів, складання позовної заяви з направленням до суду в розмірі 3000 грн., участь в судовому розгляді справи за кожен окремий судодень 2000 грн. та 10 % від суми штрафу визначеного оскаржуваною постановою (гонорар успіху адвоката).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно з постановою серії АА № 00003541 від 05.01.2023, 18.11.2022 о 19 год. 02 хв., за адресою Н-01 Київ - Знам'янка, км 198+300, автоматичним пунктом фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті зафіксовано транспортний засіб SCANIA R114 L, державний номерний знак НОМЕР_1 , при русі якого відповідальна особа допустила рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України: перевищення загальної маси транспортного засобу на 20,5 % (8,236 тон), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон, навантаження на строєні осі транспортного засобу на 7,3 % (1,764 тон), при дозволеному максимальному навантаженню на строєні осі 24 тони та відстані між осями понад 1,3 м до 1,4 м., відповідальність за яке передбачена ч.2 ст. 132-1 КУпАП. Відповідно до зазначеної постанови ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності з посиланням на ч.2 ст. 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 34 000 грн. Але правопорушення, про яке йдеться в постанові і за яке на ОСОБА_1 накладено штраф, останній не вчиняв, оскільки транспортний засіб рухався з дозволеною вагою для спеціалізованого вантажного сідлового тягача з спеціалізованим напівпричепом контейнеровозом до 44 тон, тому щодо перевищення загальної маси транспортного засобу на 20,5 % не відповідає дійсності, оскільки таке перевищення фактично становить 9,63 %, тобто до 10 %.
З огляду на викладене, представник позивача вважає дії відповідача протиправними, а винесена ним постанова неправомірною, та такою, яка підлягає скасуванню, оскільки також постанова не містить відомості про транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак), а саме не зазначені всі параметри комбінованого вантажного транспортного засобу (транспортного составу), зокрема щодо контейнеровоза.
Представника відповідача надала до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому просила позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України, а у разі, якщо судом не буде залишено без розгляду у задоволенні позовних вимог відмовити через необґрунтованість та безпідставність. В обґрунтування відзиву зазначено, що під час руху транспортного засобу позивача технічним засобом в автоматичному режимі було зафіксовано перевищення нормативних параметрів, зазначених п. 22.5 ПДР України, про що уповноваженою особою Укртрансбезпеки складено постанову та притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ст. 132-1 ч. 2 КУпАП. Перевищення нормативних параметрів було встановлено із урахуванням допустимої похибки вагового комплексу, які перевищували нормативно-вагові та/або габаритні параметри транспортного засобу на ділянці автомобільної дороги. Для розрахунку % перевищення нормативних вагових параметрів транспортного засобу береться максимальне значення 42 тони у випадку, якщо автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра. Якщо перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів не здійснюється - беруться показники 40 тон, оскільки максимальне значення фактичної маси автомобіля 42 тони передбачене саме для перевезення контейнерів та змінних кузовів. В даному випадку позивачем здійснено порушення вагових нормативів на 20,5 %(Розрахунок *% перевищення = (( Х факт - Х норм ? похибка пристрою ) /Х норм)*100 %; *% перевищення =((53595 кг - 40000 кг) - 10 %*53595кг)/40.000 кг)*100%= 20,5 %). Фіксація порушення була здійснена за допомогою вимірювального приладу автоматичного пункту, який відповідає вимогам чинного законодавства, про що надано відповідні сертифікати. Механізм фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі визначено Порядком фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автомобільному режимі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 27.12.2019 року № 1174, який унеможливлює механічне втручання в роботу системи. Крім того, представник відповідача зазначила, що не має підстав стверджувати про необхідність застосування максимальної ваги 42 т для транспортного засобу вказаного позивачем напівпричепу, оскільки з матеріалів справи видно, що перевезення контейнеру або змінного кузову не було. Однак, якби позивачем було доведено, що відбувалося перевезення контейнеровозом контейнеру або змінного кузову - все одно перевезення відбувалося б з порушенням вагових норм.
Представник позивача надав до суду відповідь на відзив на позовну заяву в якому заперечував проти доводів представниці відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Веселинівський районний суд Миколаївської області рішенням від 24.08.2023 у справі № 472/390/23 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення серії АА №00003541 від 05.01.2023, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП за порушення п. 22.5 Правил дорожнього руху України з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 34 000 грн., відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі вказує, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- судом першої інстанції не враховано, що відсутність маркування, або пломбування не спростовує перевезення вантажу контейнером як одиницею транспортного обладнання багаторазового використання;
- суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що загальна маса транспортного засобу повинна була бути не більше 42 тон, відтак суд фактично визнав здійснення позивачем контейнерних перевезень в розумінні п. 22.5 ПДР
- суд першої інстанції залишив поза увагою, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено здійснення позивачем контейнерних перевезень.
Обставини справи.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником вантажного спеціалізованого сідлового тягача: марка SCANIA, модель - R114L, номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , а також є власником напівпричепу спеціалізованого н/пр-контейнеровозу: марка - SCHMITZ, модель -S 01, номерний знак НОМЕР_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 (а.с. 14-15).
Відповідно до оскаржуваної постанови загальна маса транспортного засобу в момент вчинення порушення склала 53 595 кг, що є перевищенням нормативних параметрів загальної маси транспортного засобу на 20,5 % (8,236 тон), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон, навантаження на строєні осі транспортного засобу на 7,3 % (1,764 тон), при дозволеному максимальному навантаженню на строєні осі 24 тони та відстані між осями понад 1,3 м до 1,4 м.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем до суду не було надано переконливих доказів того, що перевезення 05.01.2023 транспортним засобом позивача вантажу здійснювалося саме контейнером. З фотознімків доданих до справи, вбачається що напівпричеп спеціалізованого н/пр-контейнеровозу: марка - SCHMITZ, модель -S 01, хоча й має запис в свідоцтві про реєстрації, що контейнеровоз, але по своєї суті в той день таким не був, оскільки не відповідав ознакам, зазначених вище норм, в тому числі відсутня верхня частина дах, тобто по своїй суті це був не контейнер, а великий кузов, накритий тентом.
Враховуючи викладене, а також перевищення габаритно-вагових параметрів транспортним засобом позивача, суд першої інстанції виснував, що позиція позивача щодо відсутності в його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП не підтверджена належними доказами.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
За змістом положень ч. 2, ч. 4, ч. 5, ч. 7 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, адміністративних правопорушень, передбачених частиною другою статті 122-2, частинами другою, третьою статті 132-1, статтею 132-2 цього Кодексу, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).
У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису), крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті, що зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу.
Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
У разі виявлення адміністративного правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, правопорушення, передбаченого статтею 132-2 цього Кодексу, та/або порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису), протокол про адміністративне правопорушення не складається, а постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Копії постанови у справі про адміністративне правопорушення та матеріалів, зафіксованих за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, надсилаються особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, протягом п'ятнадцяти днів з дня винесення такої постанови, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 279-1 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 276 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою, третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, розглядаються за місцем оброблення таких правопорушень. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, розглядаються за місцем їх виявлення.
Згідно зі ст. 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених частинами другою і третьою цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2019 року № 1174 затверджено Порядок фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі (далі Порядок № 1174).
Положеннями п. 1 Порядку № 1174 встановлено, що цей Порядок визначає механізм фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі.
Згідно з п.2 Порядку № 1174 система фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі (далі - система) - взаємопов'язана сукупність автоматичних пунктів та інформаційно-телекомунікаційної системи.
Відповідно до п. 8 Порядку № 1174 автоматичні пункти встановлюються в місцях (на ділянках) руху вантажних транспортних засобів на: автомобільних дорогах загального користування державного значення - за рішенням органу управління таких доріг; автомобільних дорогах загального користування місцевого значення - за рішенням облдержадміністрацій; вулицях і дорогах у містах та інших населених пунктах - за рішенням органу місцевого самоврядування.
Місця встановлення автоматичних пунктів погоджуються з Укртрансбезпекою.
Вимоги до технічних засобів автоматичних пунктів визначаються Технічним регламентом засобів вимірювальної техніки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2016 р. № 163.
Згідно з п. 12 Порядку № 1174 автоматичний пункт може забезпечувати: вимірювання навантажень, що припадають на кожну вісь транспортного засобу; вимірювання загальної маси транспортного засобу; визначення кількості осей транспортного засобу та віднесення транспортного засобу до однієї із відповідних категорій; вимірювання міжосьових відстаней транспортного засобу; визначення кількості коліс (скатності) на осях транспортного засобу; вимірювання габаритів транспортного засобу; фіксацію та розпізнавання державних номерних знаків транспортного засобу, причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знака транспортного засобу); фіксацію фронтального зображення транспортного засобу; фіксацію загального вигляду транспортного засобу (вигляд збоку) в момент проїзду через автоматичний пункт (оглядова фотографія транспортного засобу, на якій відображені його контури та кількість осей); первинне оброблення зібраних даних та передачу інформації до інформаційно-телекомунікаційної системи за допомогою засобів захищених каналів зв'язку із використанням наскрізного шифрування; автентифікацію автоматичного пункту, контроль цілісності, авторства, доступності, а також неспростовності дій щодо інформації, що передається від автоматичного пункту до інформаційно-телекомунікаційної системи.
Відповідно до п. 13 Порядку № 1174 під час вимірювання габаритно-вагових параметрів транспортних засобів застосовуються засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам законодавства про метрологію та метрологічну діяльність.
Відповідно до п. п. 16, 17 Порядку № 1174 посадові особи Укртрансбезпеки, уповноважені розглядати справи про правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі, під час їх розгляду використовують інформаційні файли. Рішення посадової особи Укртрансбезпеки, прийняті під час розгляду справ про правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі, підтверджуються шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису та створення кваліфікованої електронної печатки із використанням засобів кваліфікованого електронного підпису, що мають вбудовані апаратно-програмні засоби, що забезпечують захист записаних на них даних від несанкціонованого доступу, від безпосереднього ознайомлення із значенням параметрів особистих ключів та їх копіювання.
У постанові про накладення адміністративного стягнення за правопорушення, зафіксоване в автоматичному режимі, зазначаються виміряні з урахуванням похибки вагові та габаритні параметри транспортного засобу, які перевищили нормативні вагові та/або габаритні параметри транспортних засобів на ділянці автомобільної дороги, а також нормативні габаритно-вагові параметри транспортних засобів на даній ділянці автомобільної дороги. Інформаційні файли з винесеними постановами передаються до Реєстру адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року № 2344-III, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2344-III).
Також положеннями ч. 12 ст. 6 Закону № 2344-III визначено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
За приписами статті 33 Закону України "Про автомобільні дороги" від 08 вересня 2005 року № 2862-IV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 2862-IV) рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 (далі - Правила № 30), транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
Відповідно до ч. 2 ст. 132-1 КУпАП перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20%; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, але не більше 30%; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30%.
Приміткою до ст. 132-1 КУпАП визначено, що дія частини першої цієї статті не поширюється на правопорушення, пов'язані з перевищенням габаритних та/або вагових параметрів. Підставою для звільнення від відповідальності, передбаченої частинами першою і другою цієї статті, є наявність дозволу на проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.
З аналізу наведеного виходить, що участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові параметри яких перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у п. 22.5 ПДР України, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів, а при перевезенні вантажу без відповідного дозволу настає адміністративна відповідальність, яка залежить від відсоткового перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм.
Окрім того, пунктом 1.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що наземними транспортними засобами визнаються пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.
Частина перша статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлює, що транспортний засіб спеціалізованого призначення - це транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів (автобус для перевезення дітей, осіб з інвалідністю, пасажирів певних професій, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, спеціалізований санітарний автомобіль екстреної медичної допомоги, автомобіль інкасації, ритуальний автомобіль тощо) та має спеціальне обладнання (таксі, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями тощо).
Напівпричіпом визнається причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра маси транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.
У статті 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568 (далі Правила №363), визначено, що сідельний тягач - це автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.
Відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, причіп - це транспортний засіб, призначений для руху тільки в з'єднанні з іншим транспортним засобом. До цього виду транспортного засобу належать напівпричепи і причепи-розпуски.
Транспортним засобом визнається пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Вантажним автомобілем є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.
Автопоїзд (транспортний состав) - це механічний транспортний засіб, що з'єднаний з одним або кількома причепами за допомогою зчіпного пристрою, а експлуатацією транспортного состава є транспортування тягачем причепа згідно з інструкцією щодо його використання (відповідність причепа тягачу, наявність страхового з'єднання, єдиної системи сигналізації, освітлення тощо).
При цьому, сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд та являються транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, відтак, відносяться до категорії вантажних автомобілів.
Наведене кореспондується з пунктом 2.13 Правил дорожнього руху, відповідно до якого транспортний засіб для перевезення вантажів складається з тягача відповідної категорії та причепу.
Відповідно до п. п. «б» п.22.5 Правил дорожнього руху (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують фактичної маси для комбінованих транспортних засобів:
- двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом 40 т (для автомобільних доріг державного значення), 24 т (для автомобільних доріг місцевого значення);
- трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом 40 т (для автомобільних доріг державного значення), 24 т (для автомобільних доріг місцевого значення);
- двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра 42 т (для автомобільних доріг державного значення), 24 т (для автомобільних доріг місцевого значення);
- трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра 44 т (для автомобільних доріг державного значення), 24 т (для автомобільних доріг місцевого значення).
Відтак, згідно п. 22.5 Правил дорожнього руху, гранично допустима фактична маса комбінованого транспортного засобу, за якої допускається рух автомобільними дорогами державного значення, більше 40 тон (42 та 44 тони) встановлена виключно у разі здійснення перевезення транспортними засобами вантажу в одному або більше контейнерах, або в змінних кузовах.
В інших випадках, встановлених п. 22.5 ПДР, така гранично допустима фактична маса комбінованого транспортного засобу не може перевищувати 40 тонн.
Окрім того, згідно з п. п. «в» п. 22.5 ПДР рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують навантаження на строєні осі, в тому числі транспортних засобів спеціалізованого призначення (контейнеровозів), що здійснюють перевезення одного або більше контейнерів, якщо відстань між осями: понад 1,3 до 1,4 метра - 24 тони.
Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 є власником вантажного спеціалізованого сідлового тягача: марка SCANIA, модель - R114L, номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , а також є власником напівпричепу спеціалізованого н/пр-контейнеровозу: марка - SCHMITZ, модель -S 01, номерний знак НОМЕР_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 (а.с. 14-15).
Відповідно до оскаржуваної постанови серії АА №00003541 від 05.01.2023 загальна маса транспортного засобу в момент вчинення порушення склала 53 595 кг, що є перевищенням нормативних параметрів загальної маси транспортного засобу на 20,5 % (8,236 тон), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон, навантаження на строєні осі транспортного засобу на 7,3 % (1,764 тон), при дозволеному максимальному навантаженню на строєні осі 24 тони та відстані між осями понад 1,3 м до 1,4 м.
Відповідно до зазначеної постанови, кількість вісей транспортного засобу SCANIA, R114L, д.н.з. НОМЕР_1 - 5 шт.; спарені колеса - 2 вісь; відстань між вісями 1-2: 3730 мм, 2-3:5730 мм, 34: 1310 мм, 4-5: 1310 мм; навантаження на вісь 1 - 8703 кг, 2- 14221 кг, 3 - 10337 кг, 4 - 10 201 кг, 5 - 10 133 кг; загальна маса - 53 595 кг. Загальна маса з урахуванням похибки - 48 235,5 кг. Навантаження на строєні вісі - 25 763,64 кг. Зазначене також підтверджується інформаційною карткою габаритно-вагового контролю до постанови серії АА №00003541 від 05.01.2023. (а.с. 107).
З фотознімків доданих до оскаржуваної постанови, встановлено, що вказаний у постанові сідельний тягач рухався з напівпричепом. Даний транспортний засіб є двовісним сідельним тягачем з трьохвісним напівпричепом. Загальна кількість вісей - 5 (а.с. 98-99).
В позовній заяві та відповіді на відзив позивач зазначає, що вищенаведені транспортні засоби здійснювали контейнерні перевезення відповідним транспортним засобом - контейнеровозом.
Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.01.1997 за №363 (далі - Наказ №363), дано визначення н/причеп-контейнеровоз - транспортний засіб спеціалізованого призначення, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів певних категорій - контейнерів.
Також Наказом № 363 наведено визначення: вантажний контейнер - одиниця транспортного обладнання багаторазового використання, призначена для перевезення та короткочасного зберігання вантажів без проміжних перевантажень, зручна для механізованого навантаження та розвантаження, завантаження та вивантаження (внутрішній об'єм дорівнює 1 куб. м і більше).
Відповідно до п. п. 17.1 - 17.5 Наказу № 363 універсальні автомобільні контейнери призначені для перевезення дрібних партій вантажів без тари, у первинній або у полегшеній тарі. В цих контейнерах перевозяться продовольчі і промислові товари широкого споживання, продукція виробничо-технічного призначення, сільськогосподарські продукти і домашні речі громадян.
Забороняється перевозити в універсальних контейнерах вантажі, які швидко псуються, сипучі вантажі без тари, вибухові, займисті, їдкі та отруйні речовини, смердючі вантажі та ті, які забруднюють стіни і підлогу контейнера, а також вантажі, які не можуть бути завантажені в контейнер або вивантажені з нього без застосування вантажно-розвантажувальних механізмів.
Окремі вантажні місця, які подаються для перевезення в контейнері, мають бути масою не більше 80 кг.
Спеціальні контейнери належать вантажовідправникам і вантажоодержувачам та призначаються для перевезення автомобільним транспортом певних видів вантажів, які потребують додержання особливих умов під час транспортування.
Універсальні автомобільні контейнери, що належать Перевізникам, повинні мати єдину нумерацію, а також нанесене фарбою, що контрастно виділяється від кольору контейнера, таке маркування: розпізнавальний знак; номер контейнера; найменування власника контейнера; вантажність і маса тари контейнера, кг; внутрішній об'єм контейнера, куб. м; місце, місяць і рік виготовлення контейнера; час останнього капітального ремонту і наступного ремонту контейнера.
Номер контейнера наноситься на всіх бокових стінках, даху і всередині контейнера.
Універсальні автомобільні та спеціальні контейнери, які належать власникам вантажу, повинні мати маркування, яке запроваджене власником майна. При цьому обов'язково наноситься вантажність і маса тари контейнера, а також внутрішній об'єм контейнера (куб. м).
Крім цього, відповідно до вимог п. 17.15 Наказу № 363 після завантаження вантажу вантажовідправник повинен зачинити контейнер, закріпити ручку замка контейнера дротом діаметром не менше 2 мм, опломбувати контейнер у порядку, передбаченому розділом 9 цих Правил навісити бірку довжиною 120-150 мм і шириною 80-100 мм, на якій зазначаються пункти відправлення та призначення вантажу і найменування вантажоодержувача.
Відповідно до вимог законодавства забороняється перевезення вантажів у контейнерах, які завантажені з порушенням Міжнародної конвенції щодо безпечних контейнерів.
Апеляційним судом з фотознімків доданих до оскаржуваної постанови серії АА №00003541 від 05.01.2023 встановлено, що транспортний засіб позивача перевозив предмети з ознаками контейнеру, до конструкції яких внесено зміни - додано тентований верх.
Однак вказані предмети не містили ані маркування, ані пломбування (а.с. 98-99).
При цьому, позивачем до матеріалів справи не долучено належних доказів, що під час проведення габаритно-вагового контролю транспортних засобів, які належить позивачу, здійснювалися безпечні вантажні перевезення в контейнері згідно з їх призначенням, а також не надано доказів на підтвердження того, який вантаж перевозився та у який спосіб.
Також, Наказом Міністерства інфраструктури України від 17.08.2012 № 521 затверджено Порядок затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання (далі Порядок № 521).
Відповідно до п. п. 1.1 - 1.5 Порядку № 521 цей порядок визначає механізм затвердження конструкції колісних транспортних засобів (далі - КТЗ) категорій M, N, O, L, нових частин та обладнання, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах (далі - обладнання) відповідно до вимог Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, 1958 року з поправками 1995 року (далі - Угода).
На кожен КТЗ або партію обладнання, тип яких відповідає вимогам єдиних технічних приписів, що підтверджується сертифікатом типу транспортного засобу або обладнання, виробник або його уповноважений представник - резидент України видає сертифікат відповідності.
На кожен новий КТЗ або партію обладнання, які відповідають вимогам єдиних технічних приписів, але відповідність типу яких не підтверджена сертифікатом типу транспортного засобу або обладнання, а також на КТЗ, що були у користуванні, сертифікат відповідності видають уповноважені органи або органи із сертифікації, акредитовані відповідно до законодавства, призначені Міністерством інфраструктури України.
Індивідуальному затвердженню підлягає кожен КТЗ:
а) новий, який відповідає вимогам єдиних технічних приписів, але відповідність типу якого не підтверджена сертифікатом типу КТЗ, підлягає першій державній реєстрації в Україні;
б) що був у користуванні і підлягає першій державній реєстрації в Україні;
в) конструкцію якого змінено під час переобладнання.
Індивідуальному затвердженню підлягає кожна партія обладнання, яка відповідає вимогам єдиних технічних приписів, але відповідність типу якої не підтверджена сертифікатом типу.
Аналіз наведених положення свідчать про те, що контейнери, які в розумінні Порядку № 521 є обладнанням до колісного транспортного засобу, підлягають сертифікації.
Відтак належним та достатнім доказом перевезення транспортними засобами позивача контейнерів є відповідне документальне підтвердження здійснення безпечних контейнерних перевезень (сертифікати контейнерів, товаро-супровідні документи тощо).
При цьому, позивачем на підтвердження доводів позовної заяви до матеріалів справи також не долучено документів щодо контейнерів, якими згідно тверджень позивача перевозився вантаж.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, обов'язок відповідача щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення не звільняє позивача від доказування підстав позову, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Положеннями ч. ч. 1-2 ст. 76 КАС України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Колегія суддів зазначає, що в ході розгляду справи позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження позиції про те, що ним здійснювались контейнерні перевезення.
Відтак, матеріалами справи не підтверджується здійснення транспортним засобом позивача на момент габаритно-вагового контролю, який став підставою для прийняття оскаржуваної постанови, контейнерних перевезень в розумінні положень чинного законодавства.
Враховуючи викладене, а також те, що транспортний засіб позивача, вказаний у спірній постанові, є двовісними сідельним тягачем з трьохвісним напівпричепом, колегія суддів зазначає, що максимально допустима фактична маса для транспортного засобу позивача відповідно до п. п. «б» п. 22.5 ПДР становить 40 тонн.
Отже, твердження позивача про те, що належний йому транспортний засіб транспортні засоби позивача, зазначені в спірних постановах, є контейнеровозами, а його максимально допустима фактична вага, відповідно до п. 22.5 ПДР становить 44 тони, є помилковими.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що позивачем не спростовано перевищення навантаження на строєні вісі, що також стало підставою для прийняття спірної постанови.
Відтак, приймаючи оскаржувану постанову серії АА №00003541 від 05.01.2023 відповідач правильно дійшов висновку про перевищення транспортними засобами позивача нормативних параметрів, зазначених у п. 22.5 ПДР, а саме перевищенням нормативних параметрів загальної маси транспортного засобу на 20,5 % (8,236 тон), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон, навантаження на строєні осі транспортного засобу на 7,3 % (1,764 тон), при дозволеному максимальному навантаженню на строєні осі 24 тони та відстані між осями понад 1,3 м до 1,4 м.
Водночас, спірна постанова містять дані про фактично зафіксовані результати зважування транспортних засобів. Відповідачем в ході судового розгляду справи долучені належні та допустимі докази на підтвердження результатів зважування, які позивачем не спростовані.
При цьому, доводи позивача про не зазначення відповідачем у спірній постанові даних про напівпричіп не спростовує суті вчиненого правопорушення - рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 640/11468/20, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови безумовного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 5 липня 2022 року у справі № 522/3740/20, від 27 вересня 2022 року у справі № 320/1510/20, від 3 жовтня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 1 листопада 2022 року у справі № 640/6452/19 та від 18 січня 2023 року у справі № 500/26/22.
Крім того Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 по справі № 400/4409/21 зазначив, що визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, яке спрямоване на захист суспільних інтересів, внаслідок застосування судами надмірного формалізму може призвести до таких наслідків, як, зокрема нанесення суттєвої шкоди суспільним інтересам або уникнення правопорушником обов'язку виконувати або дотримуватися законодавства.
При цьому, на відміну від надмірного формалізму, застосування судами підходу до вирішення спору, що ґрунтується на засадах, визначених статтею 2 КАС України, передбачає: 1) винесення судового рішення у межах суддівського розсуду (дискреції суду), керуючись верховенством права (справедливістю); забезпечення мотивованості судового рішення шляхом оцінки: причин, які призвели до процедурних порушень; наслідків, до яких призвели ці процедурні порушення; можливості безпосередньо у судовому процесі усунути (нейтралізувати) ці процедурні порушення; добросовісності/недобросовісності суб'єкта, який допустив процедурні порушення; 3) застосування трискладового тесту вирішення публічно правового спору (передбачає, що суд, приймаючи рішення у межах суддівського розсуду (дискреції суду), перевіряє його на відповідність (несуперечність) принципам національної безпеки, суспільного інтересу, ефективності захисту порушеного права особи).
У вказаній постанові Верховний Суд при визначення підходів до відмежування формалізму від надмірного формалізму, зокрема, наголосив на тому, що якщо є доступ до суду, «правопорушник» доводить, у першу чергу, сам факт відсутності правопорушення, що дозволяє суду оцінити суть відповідного правопорушення.
Водночас, наявні в матеріалах справи докази не спростовують вчинення позивачем інкримінованого правопорушення.
Окрім того, згідно з п. 3 Вимог до облаштування автоматичних пунктів фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті, які є Додатком до Порядку № 1174, у місці установки вимірювального обладнання автоматичного пункту повинні бути здійснені заходи, які відповідають вимогам, наведеним в описі типу засобу вимірювання.
Згідно з п. п. 7, 9 Технічного регламенту засобів вимірювальної техніки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2016 року № 163 засіб вимірювальної техніки повинен відповідати суттєвим вимогам, установленим у додатку 1, та вимогам, установленим у відповідних додатках 3-12, що стосуються даної категорії засобу вимірювальної техніки.
Засоби вимірювальної техніки можуть бути надані на ринку та/або введені в експлуатацію в разі, коли вони відповідають вимогам цього Технічного регламенту.
Колегією суддів з оскаржуваних постанов встановлено, що габаритно-ваговий контроль проводився у пункті автоматичного комплексу габаритно-вагового контролю, який розміщений на автомобільній дорозі за адресою Н-01 Київ - Знам'янка, км 198+300.
При цьому, посадовими особами Укртрансбезпеки використовувалось вимірювальне обладнання автоматичного пункту - прилад автоматичний для зважування дорожніх транспортних засобів в русі WIM9,9.
Представником відповідача разом з відзивом надано матеріали стосовно габаритно-вагового обладнання, у тому числі: сертифікат відповідності серія та номер UA.TR.00135209-21 виданий ТОВ «СЕА ЕЛЕКТРОНІКС УКРАЇНА» та сертифікати відповідності до вказаного обладнання (а.с. 117-124).
Таким чином, оскаржувана постанова містить посилання на технічний засіб, номер свідоцтва про його повірку та строк його дії, що призводить до можливості його точної ідентифікації та технічні засоби фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі відповідають вимогам Технічного регламенту засобів вимірювальної техніки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2016 № 163, на підтвердження чого представником відповідача долучено вищевказані докази.
Враховуючи викладене, апеляційний суд зазначає, що оскаржувана постанова відповідає вимогам чинного законодавства та містить всі необхідні данні, які є обов'язковими для постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі.
Відтак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про законність та правомірність оскаржуваної постанови та відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено здійснення позивачем контейнерних перевезень.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, обов'язок відповідача щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення не звільняє позивача від доказування підстав позову, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19.
При цьому, позивачем, на підтвердження доводів про протиправність оскаржуваної постанови та відповідних підстав позову, не долучено до матеріалів справи належних, допустимих та достатніх доказів.
Наведене, на думку колегії свідчить про необґрунтованість вищевказаних доводів апелянта.
Окрім того, в апеляційній скарзі апелянт вказує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що загальна маса транспортного засобу повинна була бути не більше 42 тон, відтак суд фактично визнав здійснення позивачем контейнерних перевезень в розумінні п. 22.5 ПДР.
Однак, зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що суд, виходячи з аналогічних мотивів та обставин, що й апеляційний суд, помилково зазначив, що максимальна вага транспортного засобу відповідно до пп. «б» п. 22.5 ПДР становить 42 тони, а не 40 тон.
Втім, на думку колегії суддів, вказана помилка є технічною та не може бути підставою для скасування судового рішення, оскільки мотиви рішення суду першої інстанції однозначно свідчать на користь висновків суду про максимально допустиму вагу транспортного засобу позивача - 40 тон, а також правомірність оскаржуваної постанови.
Відтак, вищезазначені доводи апелянта є безпідставними.
Окрім того апеляційний суд зауважує, що фактично, за замістом апеляційної скарги, апелянт заперечує застосування уповноваженими суб'єктами Укртрансбезпеки максимально допустимої ваги в 40 тон, замість 44 тон. Проте, колегія суддів наголошує, що загальна вага транспортного засобу позивача на момент габаритно-вагового контролю склала 53, 595 тони, що за будь-яких умов значно перевищує максимально допустиму вагу транспортного засобу, встановлену п. 22.5 ПДР.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано, що відсутність маркування, або пломбування не спростовує перевезення вантажу контейнером як одиницею транспортного обладнання багаторазового використання, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 24.08.2023 у справі № 472/390/23 - залишити без задоволення.
Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 24.08.2023 у справі № 472/390/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк