П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/16457/23
Перша інстанція: суддя Стефанов С.О.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
ВСТАНОВИВ:
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України (далі ВЧ), в якому позивач просив визнати протиправною бездіяльність ВЧ щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 по виплаті індексації грошового забезпечення; стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 18.12.2019 року по 15.06.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ВЧ належні позивачу при звільненні суми грошового забезпечення сплачені не в день його звільнення з військової служби - 18.12.2019 року, а лише на виконання рішення суду - 15.06.2023 року.
Отже, з огляду на те, що станом на дату виключення позивача із списків особового складу - 18.12.2019 року ВЧ не провела з ним повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена 15.06.2023 року, тобто поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України, позивач вважає, що період з 18.12.2019 року по 15.06.2023 року є періодом затримки розрахунку з ним при звільненні із військової служби.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року позов задоволено. Суд визнав протиправною бездіяльність ВЧ щодо не здійснення остаточного розрахунку грошового забезпечення в день звільнення з військової служби з ОСОБА_1 та стягнув з відповідача на користь позивача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 18 грудня 2019 року по 15 червня 2023 року у розмірі 52419 грн. 74 коп..
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та відмовити в позові.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення в частині з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 в період з 19.05.2000 року по 17.12.2019 року проходив військову службу у Збройних силах України, з яких з 02.04.2002 року по 17.12.2019 року у ВЧ, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 та Послужним списком.
Наказом від 17.12.2019 року №553-ОС начальника ВЧ позивача, прапорщика, остання штатна посада - інспектор прикордонного контролю 2 категорії 2 групи прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » 1 категорії (тип Б), звільнено в запас Збройних сил України за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, який (яка) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (без матері) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військової обов'язок і військову службу».
Станом на день звільнення відповідно до наказу від 17.12.2019 року №553-ОС, вислуга років становить: календарна військова 19 років 01 місяців 22 дня, пільгова військова - 08 років 10 місяців 07 днів; всього військова - 27 років 11 місяць 29 днів.
Під час проходження військової служби та при звільненні відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась позивачу індексація грошового забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 року у справі №420/1290/23, зокрема, зобов'язано ВЧ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року до 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення («базового місяця») - січень 2008 року, з урахуванням здійснених виплат та здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за повних 19 років календарної військової служби з включенням до складу грошового забезпечення, з якого обчислено розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, індексації грошового забезпечення з врахуванням раніше виплаченої суми.
15.06.2023 року відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 року у справі №420/1290/23 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року до 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення («базового місяця») - січень 2008 року, з урахуванням здійснених виплат та одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за повних 19 років календарної військової служби з включенням до складу грошового забезпечення, з якого обчислено розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, індексації грошового забезпечення з врахуванням раніше виплаченої суми, у загальному розмірі 52436,72 грн.
15 червня 2023 року позивач звернувся до відповідача щодо виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 18.12.2019 року по день виплати 15.06.2023 року з визначенням розміру такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою КМУ від 08.02.1995 року за №100.
Станом на день подачі позову відповідь позивачем не отримано.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов в частині, суд першої інстанції виходив з того, що Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
При цьому, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Судом зазначено, що, як вбачається з матеріалів справи, відповідач 15.06.2023 року повністю виконав рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 року у справі №420/1290/23 в частині виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року та одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25 %.
Таким чином, відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі вказаної норми КЗпП України.
При цьому, враховуючи справедливий і розумний баланс між інтересами позивача і відповідача, а також враховуючи те, що стягнення компенсації у розмірі 390609,12 грн. за несвоєчасну виплату заборгованості у загальному розмірі 52436,72 грн., на переконання суду, є явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 52419,74 грн., як належна сатисфакція майнових прав позивача за встановлених обставин.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції частково вірними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України в частині, з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи, зокрема, прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише відповідачем та в частині задоволених позовних вимог, а тому з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно до ст.117 КЗпП України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012 суд роз'яснив, що «в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами за результатами судових розглядів, позивач мав право на нарахування та виплату у відповідний період індексації грошового забезпечення, водночас лише на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 року у справі №420/1290/23 відповідачем 15.06.2023 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року до 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення («базового місяця») - січень 2008 року.
Колегія суддів звертає увагу на те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею.
Отже, встановивши при розгляді справи щодо виплати середньої заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України повинен покласти обов'язок щодо нарахування та виплати на користь працівника середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини, що, в свою чергу, свідчить про обґрунтованість по суті вказаних позовних вимог та правомірність визначення судом першої інстанції обов'язку відповідача щодо виплати середнього заробітку позивачу за час затримки повного розрахунку при звільненні.
Поряд з цим, задовольняючи позов, суд вважав за необхідне застосувати принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми індексації, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставин, за яких було встановлено наявність заборгованості, а також дій відповідача щодо її виплати.
Було зазначено, що істотність частки компенсації за виплачену індексацію в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 52436,72 грн./390609,12 грн. (сума індексації грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,1342.
Колегія суддів не погоджується з вказаними посиланнями та зазначає, що з 19.07.2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022 року, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Отже, з 19.07.2022 року законодавцем встановлене обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном.
Суд зазначив, що в даному випадку правовідносини щодо розрахунку при звільненні закінчились виплатою відповідачем позивачу 15 червня 2023 року індексації. Тобто такий розрахунок відбувся в період дії поточної редакції ст.117 КЗпП України, що свідчить про належність застосування до спірних правовідносин поточної редакції зазначеної норми, а відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців.
Так, справа містить довідку ВЧ щодо нарахованого грошового забезпечення за останні 2 місяці роботи ОСОБА_1 за останні два місяці роботи: за жовтень - листопад 2019 року позивачу нараховано грошове забезпечення у загальному розмірі 18673,20 грн., тобто 9336,6 грн. в розрахунку за місяць та 56019,6 грн. в розрахунку за 6 місяців.
Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції стягнув з ВЧ на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 52419 грн. 74 коп., тобто менше ніж у вищевказаному розрахунку за 6 місяців.
Водночас, як було зазначено, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише відповідачем, а тому, з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в частині обгрунтувань вказаного учасника спору та не вважає за доцільне погіршувати його стан шляхом збільшення суми належної до стягнення на користь позивача.
З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції частково неправильно надана оцінка фактичним обставинам справи та допущено порушення норм матеріального та процесуального права в частині, тому оскаржуване рішення підлягає зміні в мотивувальній частині.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року - змінити в мотивувальній частині у викладеній редакції.
В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді А.В. Бойко О.А. Шевчук