Справа № 504/2239/19
Провадження № 2/504/232/23
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31.07.2023смт.Доброслав
Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:
Головуючого судді - Барвенко В.К.,
секретаря - Завади Ю.А., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, в спрощеному порядку, матеріали цивільної справи за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570) до ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором від 23.03.2011 року, -
ВСТАНОВИВ:
Представник позивача звернувся до суду із вказаним позовом до відповідачів, яким просить стягнути заборгованість за кредитним договором № б/н від 23.03.2011 року у розмірі 7198,44 грн. та судовий збір у розмірі 1921.00 грн., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором.
Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 03 липня 2019 року відкрито спрощене провадження з повідомленням сторін по справі в судовому засіданні.
В судове засідання відповідачі не з'явились, повідомлений про дату, час та місце його проведення, проте поштовий конверт повернутий з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Представник позивача у судове засідання не з'явився, однак у клопотанні доданому до позову зазначив, що позовні вимоги підтримує, просить суд їх задовольнити, у разі неявки відповідача просить постановити заочне рішення по справі, та розглянути справу у відсутності позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 31.07.2023 року ухвалено розгляд справи у заочному порядку.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
При цьому, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення заборгованості підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав:
Судом встановлено, що 23.03.2011 року ОСОБА_3 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» із заявою про укладення договору, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.
У анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послугу ПриватБанку ОСОБА_3 підтвердив, що підписані ним заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послугу ПриватБанку, Тарифами складає між ним і банком договір про надання банківських послуг.
Із заяви, підписаної відповідачем, вбачається, що він ознайомився та згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку.
Процентна ставка в анкеті-заяві не зазначена, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Інших умов договору вказана заява не містить. В ній навіть не зазначено, яку карту має бажання оформити клієнт на своє ім'я та бажаний кредитний ліміт.
На підтвердження позовних вимог суду надано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна».
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором кредиту за станом на 12.07.2017 року встановлено, що заборгованість ОСОБА_3 становить 7198,44 грн, із яких: 1712,52 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5485,92 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту.
19.12.2017 року за заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» заведено спадкову справу до майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Тобто кредиторська претензія заявлена в межах строку, передбаченого законом.
Зі змісту спадкової справи судом встановлено, що інших спадкоємців, які подали заяви про прийняття спадщини, або заяви про відмову від прийняття спадщини не має.
Зі змісту довідки № 02-14/1711/1420 від 07.09.2021 року Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області встановлено, що на день смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним були зареєстровані та проживали ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , та інші.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного:
Щодо заборгованості по кредиту:
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 1 ст. 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
На підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано Заяву відповідача, яка підписана сторонами; розрахунок заборгованості за кредитним договором; витяг з умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»; копію паспорта відповідача; відомості з ЄДРПОУ; копії банківської ліцензії та витягу з Статуту.
З вказаної заяви відповідача ОСОБА_3 вбачається, що в заяві, підписаній сторонами, не визначено розмір процентної ставки за користування кредитними коштами.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних в позовній заяві обставин.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті (https://privatbank.ua), як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, зокрема: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді цієї справи.
Суд вважає, що в цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (23.03.2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (01.07.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Таким чином, суд вважає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме доданий до позовної заяви витяг з Умов, які надав банк, відповідач розумів та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) і підстав від її відступу суд не вбачає.
При ухваленні рішення, суд враховує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в заяві, яка безпосередньо підписана позичальником.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Суд зазначає про відсутність підстав вважати, що при укладенні договору «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Таким чином, суд приходить до висновку, що стороною позивача не доведено факту укладення кредитного договору, на умовах зазначених в позовній заяві.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Щодо вимог до спадкоємців:
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.
Згідно з приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частина третя статті 1268 ЦК України).
Законодавством визначено, що у подібних випадках відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.
Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
За змістом частини першої статті 1297 ЦК України (в редакції чинній на момент відкриття спадщини) спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.
Оскільки після смерті боржника зобов'язання з повернення позики входять до складу спадщини, то умови договору щодо строків повернення позики чи сплати її частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною першою статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:
- чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;
- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;
- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);
- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.
Суд встановив, що спадкодавець за життя порушив право позивача, та кредитні кошти не повернув.
В свою чергу позичальника (позивач) своєчасно звернувся до нотаріуса з вимогою до спадкоємців померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 та наявність спадкового майна (нерухомого) підтверджується довідкою -випискою з погосподарської книги № 20, особовий рахунок № НОМЕР_3 .
Одним із основних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, закріплений у статтях 12, 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи предмет спору у зазначеній справі, до обов'язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов'язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов'язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна.
Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц, від 19 лютого 2020року у справі № 607/98/17, від 04 березня 2020 року у справі №2609/30529/12.
У постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, на яку посилався заявник на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, Верховний Суд зазначив, що враховуючи принцип змагальності цивільного процесу, який передбачав, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Тому висновки судів про відмову в позові з тих підстав, що позивачем не надано доказів, які підтверджують, яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна, суперечать вимогам процесуального закону, оскільки суди безпідставно поклали обов'язок доказування наведених обставин на сторону позивача.
У подібних правовідносинах викладені правові висновки у постановах Верхового Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 755/7730/16-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 336/7643/18, від 22 січня 2020 року у справі № 306/2000/16-ц.
У постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 755/7730/16-ц Верховний Суд вказав, що "встановивши, що за спадкодавцем зареєстроване нерухоме та рухоме майно, суди дійшли помилкового висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спадкодавцю за життя належало рухоме чи нерухоме майно. Суди під час вирішення спору не встановили обставин, що мають значення для справи на підставі належних та допустимих доказів, не надали належної правової оцінки усім доказам у сукупності та залишили поза увагою, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях".
У постанові від 18 вересня 2019 року справі № 336/7643/18 Верховний Суд дійшов висновку, що вирішуючи спір, суди не дослідили наявність обставин, якими банк обґрунтовував свої вимоги, зокрема, фактичне прийняття відповідачем спадщини у порядку, передбаченому частиною третьою статті 1268 ЦК України, та правовий статус житла, у якому відповідач проживав разом із боржником на час відкриття спадщини.
З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції визнав передчасними висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем обставин, на які він посилався на обґрунтування своїх вимог та вказав, що суди фактично не розглянули позов про стягнення заборгованості кредитором спадкодавця, залишили спір невирішеним.
У справі № 306/2000/16-ц Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора необхідно з'ясувати коло спадкоємців, встановити належність спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартість отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника. Вирішуючи спір по суті, суди не з'ясували правовий статус будинку, хто є його власником та чи увійшов цей будинок до спадкового майна, таким чином не встановили усіх обставин справи, які необхідні для правильного її вирішення, не перевірили належно доводи банку, формально відмовили у задоволенні його позову, констатувавши факт недоведеності одержання відповідачем в порядку спадкування після смерті боржника спадкового майна через відсутність даних про наявність спадкового майна та спадкоємців, які його прийняли.
В даному випадку вартість нерухомого майна, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , вочевидь, є більшою за розмір кредитної заборгованості спадкодавця ОСОБА_3 .
Протилежного відповідачі суду не довели.
Таким чином, на підставі викладеного суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржників суми заборгованості, яка за станом на 12.07.2017 року становить 7198,44 грн, із яких: 1712,52 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5485,92 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, в межах вартості спадкового майна, отриманого у спадщину кожним зі спадкоємців ОСОБА_3 .
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, так як частково обґрунтовані та доведені.
Одночасно, суд зазначає, що позивач з позовними вимогами про стягнення з відповідачів суми заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит відповідно до ст. 625 ЦК України, до суду не звертався.
Розподіл судових витрат:
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: уразі задоволення позову - на відповідача; у разі відмовив позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При поданні позову позивач сплатив 1921,00 грн. судового збору (платіжне доручення від 01.04.2019 року).
Таким чином з відповідачів на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 1921,00 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 76-83, 141, 158, 263-265, 273, 280-289, 354-355 ЦПК України ст.ст. 16, 526, 530, 536, 611, 612, 634, 1048, 1050, 1054 ЦК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , РН НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 23.03.2011 року, яка за станом на 12.07.2017 року (день смерті ОСОБА_3 ) становить 7198,44 грн, із яких: 1712,52 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5485,92 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, в межах вартості спадкового майна, отриманого у спадщину кожним зі спадкоємців ОСОБА_3 .
Стягнути з ОСОБА_1 , РН НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_2 в рівних частках на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1921,00 грн.
Учасники справи можуть ознайомитись з судовим рішенням на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Веб-адреса сторінки: http://reyestr.court.gov.ua.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з моменту його отримання в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду.
Суддя В. К. Барвенко