Ухвала
17 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 753/9565/21
провадження № 61-15816 ск 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Грігою Катериною Сергіївною, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року у справі за позовом керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання правочину недійсним, витребування майна,
ВСТАНОВИВ:
1. У травні 2021 року керівник Дарницької окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив: скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В. за № 42198905 від 24 липня 2018 року та проведену на його підставі державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлові приміщення 1-го поверху № 3-13, 17-24, загальною площею 408 кв. м та 1/2 місць загального користування 1-го поверху № 1-2, 14-15, на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1605409880000, із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно; скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В. за № 42201163 від 24 липня 2018 року та проведену на його підставі державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлові приміщення 2-го поверху № 25-34, загальною площею 429,6 кв. м та 1/2 загального користування 1-го поверху № 1-2, 14-15, на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1605505880000, із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно; скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В. № 42201818 від 24 липня 2018 року про поділ об'єкта нерухомості з реєстраційним номером 1240417080000; скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Качур А. В. за № 38728180 від 14 грудня 2017 року та проведену на його підставі державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину нежитлової будівлі загальною площею 837,6 кв. м на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1240417080000; скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Олександренко Г. В. за № 37425872 від 05 жовтня 2017 року та проведену на його підставі державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину нежитлової будівлі загальною площею 837,6 кв. м на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1240417080000; скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Олександренко Г. В. за № 37427480 від 05 жовтня 2017 року та проведену на його підставі державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 1/2 частину нежитлової будівлі загальною площею 837,6 кв. м на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1240417080000; скасувати рішення державного реєстратора Філії комунального підприємства Київської обласної ради «Готово» міста Києва Бондаренко А. В. № 35059134 від 05 травня 2017 року та проведену на його підставі державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на нежитлову будівлю загальною площею 837,6 кв. м на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1240417080000 із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно; витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради будівлю лазні площею 900 кв. м на АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 як на нежитлові приміщення 1-го поверху № 3-13, 17-24, загальною площею 408 кв. м та 1/2 місць загального користування 1-го поверху № 1-2, 14-15 на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1605409880000 та нежитлові приміщення 2-го поверху № 25-34, загальною площею 429,6 кв. м та 1/2 загального користування 1-го поверху № 1-2, 14-15, на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1605505880000; визнати недійсним договір іпотеки, укладений 30 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Качур А. В. та зареєстрований в реєстрі за № 8154.
2. Позов мотивовано тим, що під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42020101020000152 від 14 вересня 2020 року за частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України) встановлено факт незаконного вибуття та реєстрації за третіми особами права власності на будівлю лазні на АДРЕСА_2 , яка є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, а також наявність підстав для вжиття заходів прокурорського реагування в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Вказана будівля лазні є комунальною власністю, не приватизовувалася та з власності територіальної громади міста Києва у встановленому законом порядку не вибувала. Разом з тим, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 листопада 2020 року № 231469630 за ОСОБА_4 05 травня 2017 року було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю загальною площею 837,6 кв. м на АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого 30 грудня 2004 року Виконавчим комітетом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), нерухомому майну присвоєно реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1240417080000. В подальшому ОСОБА_4 05 жовтня 2017 року уклав з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 два договори купівлі-продажу 1/2 частини нежитлової будівлі, розташованої на АДРЕСА_1 загальною площею 837,6 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1240417080000). 14 грудня 2017 року ОСОБА_3 відчужив належну йому 1/2 частину вказаного нерухомого майна ОСОБА_1 за договором дарування. Надалі ОСОБА_1 30 травня 2018 року уклав з ОСОБА_2 договір іпотеки вказаного нерухомого майна.
3. Також позивач вказав, що 24 липня 2018 року приватний нотаріус Хоменко В. В. вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про поділ об'єкта нерухомості з реєстраційним номером 1240417080000 на підставі висновку Товариства з обмеженою відповідальністю Міське «Бюро технічної інвентаризації» щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна від 09 липня 2018 року № 090718 на два нежитлові приміщення: нежитлові приміщення 1-го поверху № 3-13, 17-24 загальною площею 408 кв. м та 1/2 місць загального користування 1-го поверху № 1-2, 14-15 на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер вказаного об'єкта нерухомого майна - 1605409880000; нежитлові приміщення 2-го поверху № 25-34 загальною площею 429,6 кв. м та 1/2 місць загального користування 1-го поверху № 1-2, 14-15, на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1605505880000. Також приватним нотаріусом до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 24 липня 2018 року внесено відомості щодо права власності ОСОБА_1 на вказані приміщення. Водночас будівля лазні загальною площею 900 кв. м на АДРЕСА_2 та нежитлові приміщення 1-го поверху № 3-13, 17-24 загальною площею 408 кв. м та 1/2 місць загального користування 1-го поверху № 1-2, 14-15 та 2-го поверху № 25-34 загальною площею 429,6 кв. м та 1/2 місць загального користування 1-го поверху № 1-2, 14-15 на АДРЕСА_1 є однією і тією ж самою будівлею. Таким чином, ОСОБА_1 незаконно здійснено реєстрацію права власності на нежитлову будівлю загальною площею 837,6 кв. м на АДРЕСА_1 , яка фактично є будівлею лазні, яка належить територіальній громаді міста Києва. При цьому Київська міська рада рішення від 18 листопада 2004 року № 738/2209 не приймала, Головним управлінням комунальної власності міста Києва оформлення права власності на нежитлову будівлю загальною площею 837,6 кв. м на АДРЕСА_1 не здійснювалося, свідоцтво про право власності від 30 грудня 2004 року № НОМЕР_2 не видавалося.
4. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року, позов задоволено. Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В. за № 42198905 від 24 липня 2018 року та проведену на його підставі державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлові приміщення 1-го поверху № 3-13, 17-24, загальною площею 408 кв. м та 1/2 місць загального користування 1-го поверху № 1-2, 14-15, на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1605409880000, із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В. за № 42201163 від 24 липня 2018 року та проведену на його підставі державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлові приміщення 2-го поверху № 25-34, загальною площею 429,6 кв. м та 1/2 загального користування 1-го поверху № 1-2, 14-15, на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1605505880000, із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В. № 42201818 від 24 липня 2018 року про поділ об'єкта нерухомості з реєстраційним номером 1240417080000. Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Качур А. В. за № 38728180 від 14 грудня 2017 року та проведену на його підставі державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину нежитлової будівлі загальною площею 837,6 кв. м на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1240417080000. Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Олександренко Г. В. за № 37425872 від 05 жовтня 2017 року та проведену на його підставі державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину нежитлової будівлі загальною площею 837,6 кв. м на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1240417080000. Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Олександренко Г. В. за № 37427480 від 05 жовтня 2017 року та проведену на його підставі державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 1/2 частину нежитлової будівлі загальною площею 837,6 кв. м на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1240417080000. Скасовано рішення державного реєстратора Філії комунального підприємства Київської обласної ради «Готово» міста Києва Бондаренко А. В. № 35059134 від 05 травня 2017 року та проведену на його підставі державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на нежитлову будівлю загальною площею 837,6 кв. м на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1240417080000 із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради будівлю лазні площею 900 кв. м на АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 як на нежитлові приміщення 1-го поверху № 3-13, 17-24, загальною площею 408 кв. м та 1/2 місць загального користування 1-го поверху №1-2, 14-15, на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1605409880000 та нежитлові приміщення 2-го поверху № 25-34, загальною площею 429,6 кв. м та 1/2 загального користування 1-го поверху № 1-2, 14-15, на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1605505880000. Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 30 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Качур А. В. та зареєстрований в реєстрі за № 815. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
5. Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що відчуження спірного нерухомого майна було здійснено особою, яка не є власником цього майна, жодних дій щодо розпорядження цією спірною будівлею Київською міською радою не вчинялося, тобто спірний об'єкт нерухомого майна вибув з володіння власника поза його волею, тому наявні правові підстави для витребування цього майна від добросовісного набувача. Оскільки ОСОБА_4 та, згодом, ОСОБА_1 не набули у встановленому законодавством порядку право власності на спірний об'єкт нерухомості, а тому й не мали права ним розпоряджатися шляхом відчуження права власності на користь третіх осіб, в тому числі й передавати його в іпотеку, то вимога позивача про скасування оспорюваного договору іпотеки також підлягає задоволенню.
6. У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана засобами поштового зв'язку 03 листопада 2023 року, його представником - адвокатом Грігою К. С., на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 рокута постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року, в якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
7. Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
8. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій проігнорували той факт, що ОСОБА_1 є законним і добросовісним набувачем нерухомого майна. Всупереч судовій практиці Верховного Суду викладеній, зокрема в постановах від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 522/14454/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 08 березня 2023 року у справі № 204/114/19, від 06 вересня 2023 року у справі № 522/1552/19, від 13 вересня 2023 року у справі № 757/13185/17-ц, суди порушили принцип пропорційності, здійснили втручання у мирне володіння майном та поклали на ОСОБА_1 індивідуальний та надмірний тягар. При оформленні договору купівлі продажу 1/2 частини спірного нерухомого майна та договору дарування іншої 1/2 частини цього майна ОСОБА_1 фактично мав два рівні гарантії держави щодо його законності - нотаріус, який посвідчував договори та перевіряв усі обставини угоди, та держава в особі Міністерства юстиції України, яке є контролюючим органом державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяження. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
9. Крім того, скаржник зазначає, що суди проігнорували факт допущення позивачем очевидної бездіяльності щодо спірного нерухомого майна протягом шістнадцяти років та, всупереч висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 752/8410/19, не застосували наслідків спливу позовної давності. Також суди фактично ухвалили рішення без належних доказів того, що нерухоме майно, розташоване на АДРЕСА_2 та нерухоме майно, розташоване на АДРЕСА_1 є однією і тією ж будівлею.
10. Перевіривши доводи касаційної скарги та оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі з огляду на таке.
11. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» проведено розмежування майна між державою та органами місцевого самоврядування за балансовою належністю та рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13 січня 1992 року № 26 «Про формування комунального майна міста та районів» лазня № 13 Солом'янського банно-прального комбінату на АДРЕСА_2 віднесена до комунальної власності Дарницького району міста Києва.
13. За актом обстеження від 03 грудня 1993 року фактичної наявності матеріально-технічних засобів лазні № 13 та котельні, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , проведеного на підставі розпорядження голови комітету від 03 грудня 1993 року № 74, комісія визначила технічний стан об'єкта нерухомості (лазня не має жодного технологічного обладнання, відсутні дверні та віконні блоки, оздоблення стін і стелі практично повністю зруйноване, підлога зруйнована на 30 %, стан тепловодомереж перевірити неможливо, зруйновані вузли теплових мереж, електромережі зруйновані на 90 %, освітлювальне обладнання відсутнє тощо).
14. Розпорядженням голови Дарницької районної ради народних депутатів від 22 липня 1994 року № 114 «Про передачу лазні та котельні ( АДРЕСА_2 ) на баланс ДРМО» лазня та котельня на АДРЕСА_2 передані на баланс Дарницького районного медичного об'єднання.
15. Наказом Головного управління охорони здоров'я від 12 листопада 1998 року № 354 «Про виконання розпорядження Київської міської державної адміністрації від 27 жовтня 1998 року № 2138 «Про створення Київської міської клінічної лікарні № 1» Територіальне медичне об'єднання Дарницького району міста Києва з 01 січня 1999 року реорганізовано шляхом виділення з нього структурних підрозділів - клінічної лікарні № 1, яка належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
16. Наказом Головного управління комунальної власності міста Києва від 10 травня 2007 року № 138 «Про закріплення майна за Київською міською клінічною лікарнею № 1» споруди лазні площею 900 кв. м та котельні площею 205 кв. м на АДРЕСА_2 закріплені за Київською міською клінічною лікарнею № 1 на праві оперативного управління.
17. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 08 листопада 2007 року № 1446 «Про подальше використання об'єктів права власності територіальної громади міста Києва» вищевказані будівлі на АДРЕСА_2 підлягали передачі з балансу Київської міської клінічної лікарні № 1 на баланс Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація».
18. Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 09 червня 2016 року № 409 «Про закріплення об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва на АДРЕСА_2 » та актів приймання-передачі від 07 вересня 2019 року № 1, № 2 будівлі котельні загальною площею 205 кв. м та лазні площею 900 кв. м, які розташовані на АДРЕСА_2 , передані на баланс Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
19. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 листопада 2020 року № 231469630 за ОСОБА_4 05 травня 2017 року було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю загальною площею 837,6 кв. м на АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого 30 грудня 2004 року Виконавчим комітетом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1240417080000.
20. 05 жовтня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу 1/2 частки нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 загальною площею 837,6 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1240417080000, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Олександренко Г. В. та зареєстровано в реєстрі за № 936, про що внесені відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
21. Також 05 жовтня 2017 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), від імені якого діяв представник ОСОБА_1 на підставі довіреності посвідченої Качур А. В. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 03 жовтня 2017 року за реєстровим № 2147, укладено договір купівлі-продажу 1/2 частки нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 загальною площею 837,6 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1240417080000, договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Олександренко Г. В. та зареєстровано в реєстрі за № 940, про що внесені відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
22. 14 грудня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування, за яким до останнього перейшло право власності на 1/2 частину нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 загальною площею 837,6 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1240417080000, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Качур А. В. та зареєстровано в реєстрі за № 2705, про що внесені відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
23. 30 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки вказаного нерухомого майна, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Качур А. В. та зареєстрований в реєстрі за № 815, про що внесені відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
24. 24 липня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відомості про поділ об'єкта нерухомості з реєстраційним номером 1240417080000 на підставі висновку Товариства з обмеженою відповідальністю Міське «Бюро технічної інвентаризації» щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна від 09 липня 2018 року № 090718, а саме - нежитлову будівлю загальною площею 837,6 кв. м на АДРЕСА_1 з реєстраційним номером 1240417080000 поділено на два нежитлові приміщення: нежитлові приміщення 1-го поверху № 3-13, 17-24 загальною площею 408 кв. м та 1/2 місць загального користування 1-го поверху № 1-2, 14-15 на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер вказаного об'єкта нерухомого майна 1605409880000, та нежитлові приміщення 2-го поверху № 25-34 загальною площею 429,6 кв. м та 1/2 місць загального користування 1-го поверху № 1-2, 14-15, на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1605505880000.
25. Також до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 24 липня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В. внесені відомості щодо права власності ОСОБА_1 на вказані приміщення 1-го та 2-го поверхів. Підставою реєстрації права власності зазначено договір купівлі-продажу 1/2 частки нежитлової будівлі від 05 листопада 2017 року № 936, висновок щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна від 09 липня 2018 року № 090718, договір дарування від 14 грудня 2017 року № 2705.
26. До позовної заяви прокурора додана фотокопія (з копії) свідоцтва про право власності від 30 грудня 2004 року на нежитлову будівлю загальною площею 837,6 кв. м на АДРЕСА_1 , виданого ОСОБА_4 на підставі рішення Київської міської ради VІІІ сесії ІV скликання від 18 листопада 2004 року № 738/2209.
27. Згідно з листом Державного архіву міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 24 вересня 2020 року № 068/05-17/1791 в документах фонду рішення Київської міської ради VІІІ сесії ІV скликання від 18 листопада 2004 року № 738/2209 не виявлено, натомість виявлено інші рішення від 18 листопада 2004 року № 738/2148 про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею, та № 799/2209 про внесення змін до рішень Київської міської ради.
28. З листа Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21 вересня 2020 року № 062/02/08-5928 вбачається, що Головним управлінням комунальної власності міста Києва оформлення права власності на нежитлову будівлю загальною площею 837,6 кв. м на АДРЕСА_1 не здійснювалося, свідоцтво про право власності від 30 грудня 2004 року № НОМЕР_2 на нежитлову будівлю загальною площею 837,6 кв. м не видавалося.
29. Згідно з листом Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 07 жовтня 2020 року № 062/14-10797 (И-2020) за даними реєстрових книг за нежитловим фондом за адресою: АДРЕСА_1 нежитлові будівлі/будівлі на праві власності не реєструвалися.
30. З листа Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва від 02 квітня 2021 року № 073-2897 за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , Департамент не видавав та не реєстрував будь-які документи щодо виконання підготовчих/будівельних робіт та не приймав об'єкти будівництва в експлуатацію за вказаною адресою.
31. Згідно з відповіддю Департаменту комунальної власності міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 25 листопада 2020 року № 062/06-23/7252 вказано, що нерухоме майно, яке зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 не перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Києва. Зазначено, що опрацювавши матеріали, розміщені на інтернет-порталах, зокрема, на офіційному сайті «Прозорро Продажі» щодо проведення аукціону з продажу нерухомого майна на АДРЕСА_1 , повідомлено, що зазначене майно має ознаки, які тотожні з технічними характеристиками будівлі колишньої лазні на АДРЕСА_2 , що належить до комунальної власності та перебуває на балансі Департаменту соціальної політики. Інформація щодо балансоутримувача, підстави набуття та зміни права власності, присвоєння (зміни) поштової адреси нерухомого майна на
АДРЕСА_1 в Департаменті відсутня. 32 . За змістом статей 12, 15, 16, 20 ЦК України особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
33. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
34. Згідно зі статтями 319, 321, 658 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.
35. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п'ята статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
36. Пунктом 31 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.
37. Згідно з частинами п'ятою, восьмою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
38. Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
39. Відповідно статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
40. Згідно зі статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
41. Отже, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати власне майно з чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
42. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Наведеною нормою права передбачено вичерпний перелік умов, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких умов є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
43. Тож можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
44. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 199/7376/16-ц та від 22 лютого 2023 року у справі № 206/5891/16-ц та багатьох інших.
45. Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою первинної реєстрації права власності на нежитлову будівлю загальною площею 837,6 кв. м. на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1240417080000, за ОСОБА_4 стало свідоцтво про право власності НОМЕР_1 , видане 30 грудня 2004 року виконавчим комітетом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі рішення Київської міської ради від 18 листопада 2004 року № 738/2209.
46. Разом з тим, за повідомленням Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Головним управлінням комунальної власності міста Києва оформлення права власності на нежитлову будівлю загальною площею 837,6 кв. м на АДРЕСА_1 не здійснювалося, свідоцтво про право власності від 30 грудня 2004 року № НОМЕР_2 не видавалося.
47. Тобто спірне нерухоме майно вибуло із власності територіальної громади міста Києва поза волею власника на підставі підробленого реєстраційного документа, який не видавався.
48. У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
49. Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (серед багатьох інших, рішення у справах «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, заяви № 23759/03 та № 37943/06; «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, заява № 39766/05; «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, заява № 61333/00; «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04) напрацьовано три критерії (принципи), які потрібно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
50. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
51. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
52. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним з елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
53. В цій справі, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені обставини та застосовані правові норми, суди попередніх інстанцій не встановили невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
54. При цьому суди дослідили залежність змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також те, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, з урахуванням характеру набуття майна, та дійшли обґрунтованого висновку, що виходячи з обставин цієї справи, витребування спірного нежитлового приміщення від ОСОБА_1 , який є добросовісним набувачем, не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
55. Вказуючи на помилковість таких висновків, скаржник зазначає, що суди порушили принцип пропорційності, здійснили втручання у мирне володіння майном та поклали на нього ( ОСОБА_1 ), який набув право власності на спірне нерухоме майно за нотаріально посвідченими договорами, індивідуальний та надмірний тягар.
56. Однак, як встановлено судами, ОСОБА_1 набув право власності на 1/2 частину спірного нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 05 жовтня 2017 року, укладеним між ним та ОСОБА_4 , а на іншу 1/2 частину - за договором дарування від 14 грудня 2017 року, укладеним між ним і ОСОБА_3 .
57. Тобто, що стосується витребування у ОСОБА_1 1/2 частини спірного нерухомого майна, набутої за безоплатним договором дарування, то враховуючи встановлені судами обставини вибуття спірного нерухомого майна із власності територіальної громади у незаконний спосіб і поза волею його законного власника, беручи до уваги безоплатність набуття права власності вказану частину спірного майна, доводи касаційної скарги не свідчать про покладення на скаржника надмірного тягаря у зв'язку з витребування цього майна.
58. Стосовно витребування у ОСОБА_1 іншої 1/2 частини спірного нерухомого майна, набутої за договором купівлі-продажу, то скаржник не позбавлений можливості використати передбачені чинним законодавством правові механізми для поновлення свого права шляхом пред'явлення вимоги про повернення сплачених за договором коштів та відшкодування завданих збитків.
59. В іншому випадку, якщо виходити з доводів скаржника про неможливість витребування в нього спірного нерухомого майна лише з огляду на добросовісність його набуття, то це фактично було б констатацією неможливості реагування законного власника на факт вибуття належного йому майна з його власності у незаконний спосіб та легалізацією цього факту за рахунок позбавлення законного власника будь-яких майнових прав.
60. У випадку коли права законного власника не можуть бути поновлені в інший спосіб, ніж повернення майна в його власність, а добросовісний набувач не позбавлений можливості поновити свої права, використовуючи законні правові механізми, навіть з урахуванням того, що це потребуватиме певних зусиль, було б непропорційно позбавляти законного власника будь-яких майнових прав на користь продовження мирного володіння добросовісним набувачем незаконно вибутим із власності законного володільця (навіть, коли володільцем є територіальна громада) майном, лише для того, щоб не створювати ситуації, за якої добросовісний набувач змушений буде докладати певних зусиль для поновлення своїх прав.
61. Таким чином, в цій справі судами встановлено: 1) законність втручання держави у право власності ОСОБА_1 і касаційна скарга не містить доводів, які б спростовували цю обставину; 2) таке втручання переслідує суспільний інтерес, так як спір стосується поновлення права територіальної громади на володіння нерухомим майном, яке без законних на те підстав вибуло з її власності. При цьому таким нерухомим майном є нежитлове приміщення лазні, тобто позбавлення добросовісного набувача права власності на таке майно не порушить його права, передбачені статтею 8 Конвенції; 3) таке втручання є пропорційним визначеним цілям, так як в іншому випадку право законного власника залишиться незахищеним.
62. Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову, який узгоджується з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду і не суперечить висновкам цього суду, викладеним в постановах від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 522/14454/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 08 березня 2023 року у справі № 204/114/19, від 06 вересня 2023 року у справі № 522/1552/19, від 13 вересня 2023 року у справі № 757/13185/17-ц, на які послався скаржник, про те, що прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України, оскільки способи компенсації скаржником своїх витрат чітко встановлені внутрішнім законодавством України, їх застосування, за встановлених судами обставин не покладає на скаржник надмірний тягар, а щодо посилання скаржника на те, що правочини, за якими він набув право власності на спірне майно були посвідчені нотаріусом, тому він мав законні сподівання на правомірність таких угод, необхідно зазначити таке.
63. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. The Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74).
64. Висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника.
65. В цій справі судами не встановлено, що державний орган не дотримався власних процедур чи отримав вигоду від своїх протиправних дій, право власності ОСОБА_4 на спірне нерухоме майно було зареєстроване на підставі підробленого рішення органу місцевого самоврядування, яке, як встановлено судами, не видавалося.
66. Натомість необхідно зазначити, що набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому у ОСОБА_1 не виникло питань щодо реєстрації ОСОБА_4 права власності на спірне майно лише у травні 2017 року на підставі свідоцтва про право власності, виданого ще у грудні 2004 року, і подальший продаж цього майна у жовтні 2017 року. Крім цього, посилаючись на те, що він користувався послугами нотаріуса, який перевірив усі відомості у відповідних реєстрах, викликає обставина неперевірки об'єкта нерухомості за адресами, за якими він може бути розташований, так як навіть за запитом « АДРЕСА_1 » у сервісі google.com/maps видає зображення будівлі з табличкою « АДРЕСА_2 ».
67. Доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не застосували наслідків спливу позовної давності, а також суди фактично ухвалили рішення без належних доказів того, що нерухоме майно, розташоване на АДРЕСА_2 та нерухоме майно, розташоване на АДРЕСА_1 є однією і тією ж будівлею, не заслуговують на увагу, оскільки: 1) суди встановили, що прокурор звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності, так як про факт незаконного вибуття спірного нерухомого майна із власності територіальної громади міста Києва позивачу вперше стало відомо 14 вересня 2020 року, а позов пред'явлено 14 травня 2021 року. Відтак і посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 752/8410/19 є безпідставним; на підставі наявних у справі доказів суди встановили, що будівля лазні площею 900 кв. м на АДРЕСА_2 та нежитлові приміщення 1-го поверху № 3-13, 17-24 загальною площею 408 кв. м та 1/2 місць загального користування 1-го поверху № 1-2, 14-15 на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1605409880000 і нежитлові приміщення 2-го поверху № 25-34 загальною площею 429,6 кв. м та 1/2 загального користування 1-го поверху № 1-2, 14-15, на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1605505880000 фактично є одним і тим самим спірним об'єктом нерухомості, при цьому відповідач не надав жодних доказів на спростування цієї обставини.
68. В цілому наведені доводи касаційної скарги зводяться до незгоди скаржника з установленими судами обставинами справи і оцінкою доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Крім цього, з підстав порушення судами норм процесуального права (пункт 4 частини другої статті 389, частина третя статті 411 ЦПК України) судові рішення скаржником не оскаржені.
69. Згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
70. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
71. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
72. У постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
73. Таким чином, доводи касаційної скарги не свідчать про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених в постановах Верховного Суду.
74. Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
75. В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження
76. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
77. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії))
78. Виходячи з викладеного, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання правочину недійсним, витребування майна за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником - адвокатом Грігою Катериною Сергіївною, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 рокута постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року.
2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді В. В. Пророк
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров