ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 202/10454/14
провадження № 61-8376ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічними позовами) - Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (у ході розгляду справи змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк»),
відповідачі (позивачі за зустрічними позовами): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги, - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Дроздом Романом Юрійовичем, на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2022 року у складі судді Слюсар Л. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Халаджи О. В., Канурної О. Д., Космачевської Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог, зустрічних позовних вимог, позовних вимог третьої особи
У жовтні 2014 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що між Закритим акціонерним товариством (далі - ЗАТ) «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 19 квітня 2007 року був укладений кредитний договір № 800000197, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти у сумі 94 535 доларів США. Відповідно до умов договору, позичальник зобов'язувався у порядку та на умовах, що визначені договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком № 1 до нього - графіком погашення кредиту.
Свої обов'язки за зазначеним кредитним договором банк виконав, надавши ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 94 535 доларів США. У порушення умов договору відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, у результаті чого станом на 19 серпня 2014 року має прострочену заборгованість за кредитом - 80 195,52 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату розрахунку складає 1 038 738,57 грн, за відсотками 5 212,8 долари США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає - 67 519,19 грн.
У зв'язку із систематичним порушенням боржником своїх обов'язків зі сплати кредиту розмір пені станом на 19 серпня 2014 року складає 3 621,06 долар США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає - 46 902,05 грн.
На забезпечення виконання зобов'язань позичальника, що випливають з основного договору, банк та ОСОБА_2 уклали договір поруки № 800000197-П. Відповідно до умов цього договору ОСОБА_2 поручилася за виконання позичальником ОСОБА_1 обов'язків, що виникли на підставі основного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому, у зв'язку із чим вони є солідарними боржниками за пред'явленим до стягнення боргом.
Ураховуючи наведене, АТ «Альфа-Банк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку 1 153 159,81 грн, а саме: за кредитом - 1 038 738,57 грн; по відсотках - 67 519,19 грн.; пеню за останній рік - 46 902,05 грн.
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ «Альфа-Банк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання кредитного договору недійсним.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 19 квітня 2007 року між уповноваженим представником Дніпропетровського регіонального управління ЗАТ «Альфа-Банк» Кульчевою Д. М., яка діяла в інтересах ЗАТ «Альфа-Банк», і ним був підписаний кредитний договір № 800000197 про видачу споживчого кредиту у валюті - доларах США.
При підписанні кредитного договору про видачу споживчого кредиту працівники ЗАТ «Альфа-Банк» ввели його в оману щодо своєї юридичної правомочності повноваженого представника Дніпропетровського регіонального управління ЗАТ «Альфа-Банк» Кульчевої Д. М. Вважав, що в неї не було таких повноважень.
Звертав увагу на відсутність у банку генеральної ліцензії на ведення валютних операцій. Зазначав, що він просив надати йому кредит в національній валюті.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним кредитний договір від 19 квітня 2007 року № 800000197 про видачу споживчого кредиту у доларах США.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2015 року позов АТ «Альфа-Банк» та зустрічний позов ОСОБА_1 об'єднано в одне провадження для спільного розгляду.
У травні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ «Альфа-Банк», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про визнання правочинів недійсними.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між ЗАТ «Альфа-Банк» та нею 19 квітня 2007 року було укладено договір поруки № 800000197-П.
ОСОБА_1 без її згоди, як поручителя, підписав 14 вересня 2009 року з ПАТ «Альфа Банк» додаткову угоду (договір про внесення змін і доповнень № 1 до кредитного договору) про збільшенню процентної ставки за кредитним договором. Процентна ставка по кредитному договору, без її згоди, збільшилася з 12,75 % до 14,5 %.
Також, ОСОБА_1 , без її згоди, як поручителя, підписав 02 листопада 2012 року з ПАТ «Альфа Банк» додаткову угоду про збільшенню процентної ставки за кредитним договором з 14,5 % до 15,6 %.
Вказувала, що вона згоди на підписання додаткових угод за кредитним договором не давала та у зазначених договорах підпис від її імені виконано невідомою їй особою.
Звертала увагу суду на видачу кредиту в іноземній валюті та відсутність генеральної ліцензії на ведення валютних операцій у банку.
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просила суд: визнати недійсним договір про внесення змін і доповнень від 14 вересня 2009 року № 1 до договору поруки від 19 квітня 2007 року № 800000197-П; визнати недійсним договір про внесення змін і доповнень від 02 листопада 2012 року № 2; визнати припиненим правовідносини між ОСОБА_2 та АТ «Альфа-Банк» за договором поруки № 800000197-П від 19 квітня 2007 року; стягнути з банку на її користь 20 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Протокольною ухвалою від 03 червня 2015 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 об'єднано в одне провадження з раніше поданими позовами для спільного розгляду.
У червні 2016 року ОСОБА_3 , як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, звернулася до суду з позовом до АТ «Альфа-Банк», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору.
Позовна заява мотивована тим, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . Їй не було відомо, про те, що її чоловік, намагався укласти та уклав із ЗАТ «Альфа-Банк» валютний кредитний договір від 19 квітня 2007 року № 800000197. Банк не попередив її про намір чоловіка на укладення кредитного договору на значну суму коштів у валюті. Її згоду на укладання кредитного договору чоловік не отримував.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_3 просила визнати недійсним кредитний договір від 19 квітня 2007 року № 800000197 про видачу споживчого кредиту.
Протокольною ухвалою від 29 вересня 2016 року позовну заяву ОСОБА_3 об'єднано в одне провадження з раніше поданими позовами для спільного розгляду.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2022 року позов АТ «Альфа-Банк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором № 800000197 від 19 квітня 2007 року станом на 19 травня 2015 року у розмірі 2 233 585,13 грн, яка складається з: 1 773 817,60 грн - заборгованість за тілом кредиту; 338 359,97 грн - заборгованість за відсотками; 121 407,56 грн - пеня.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано недійсними договір про внесення змін і доповнень № 1 до договору поруки № 800000197-П від 19 квітня 2007 року, укладений 14 вересня 2009 року та договір про внесення змін та доповнень № 2 від 02 листопада 2012 року.
Визнано припиненим правовідносини між ОСОБА_2 та АТ «Альфа-Банк» за договором поруки № 800000197-П від 19 квітня 2007 року.
У задоволенні іншої частини зустрічного позову відмовлено.
У задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_3 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що при укладенні оспорюваного кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; на момент укладення правочину ОСОБА_1 не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та в подальшому виконував його умови. При цьому, позичальнику було надано інформацію щодо умов кредитування в іноземній валюті, на підтвердження чого свідчить оспорюваний договір. Підстави для визнання кредитного договору недійсним відсутні.
Банк належно виконав свої зобов'язання, видавши ОСОБА_1 кредитні кошти в обумовлених договором розмірі та строк, а позичальник належно своїх зобов'язань не виконував, у результаті чого станом на 19 травня 2015 року має заборгованість у розмірі 2 233 585,13 грн.
При цьому, суд встановив, що ОСОБА_2 не підписувала договори про внесення змін до договору поруки, якими було збільшено процентну ставку за кредитним договором, тобто збільшено її відповідальність, як поручителя, тому такі договори є недійсними, а її порука припиненою. Вимоги про відшкодування моральної шкоди нею не доведені, оскільки вона не зазначила в чому саме виявилися моральні чи фізичні страждання або інші негативні явища, які були завдані діями відповідача, а сам по собі факт звернення до суду з позовом не свідчить про факт заподіяння моральної шкоди та наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.
Позов ОСОБА_3 є безпідставним, оскільки судом встановлено, що їй було відомо про укладення її чоловіком кредитного договору, оскільки у той самий день було укладено й договір іпотеки, на укладення якого вона надавала нотаріально посвідчену згоду.
Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2022 року стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 7 755 грн.
Додаткове судове рішення мотивовано тим, що під час ухвалення рішення по суті спору не було вирішено питання розподілу судових витрат за зустрічним позовом ОСОБА_2 , які необхідно розподілити пропорційно до задоволених позовних вимог. При цьому, суд вважав, що нею доведені витрати на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором № 800000197 від 19 квітня 2007 року скасовано.
Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 800000197 від 19 квітня 2007 року у розмірі 913 722,39 грн, з яких: 901 995,35 грн - заборгованість за тілом кредиту; 11 727,04 грн - заборгованість за відсотками.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки як було встановлено судом та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, а саме висновком експерта від 13 червня 2016 року № 1146-16, підпис у графі позичальник зроблено саме ОСОБА_1 . У апеляційного суду відсутні підстави вважати, що при укладені кредитного договору між банком та позичальником, останньому були запропоновані умови договору з якими він не ознайомлювався, оскільки підписавши договір та додаткові угоди до нього сторонами було погоджено всі умови.
Проте, визначаючи розмір заборгованості, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь банку, районний суд не врахував, що банк пред'явив останньому вимогу про дострокове повернення кредиту в повному обсязі у квітні 2014 року, а після її заявлення банк може пред'явити вимоги до ОСОБА_4 саме на вказану в ній суму. Подальше нарахування відсотків та штрафних санкцій за договором припиняється.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у черні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2022 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову АТ «Сенс Банк» відмовити у повному обсязі, а зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Отже, судові рішення у частині зустрічного позову ОСОБА_2 та позову ОСОБА_3 , як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, не оскаржуються, тому відповідно до вимог статті 400 ЦПК України Верховним Судом не перевіряються.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неналежно оцінили докази у справі. Вважає, що банк не довів факт видачі кредитних коштів йому, які за умовами договору мали бути отримані через касу банку. Єдиним належним доказом отримання таких коштів може бути касовий документ, який банком надано не було, як і його заяви на видачу готівки.
Суди попередніх інстанцій безпідставно відмовилися викликати в судові засідання експерта, яким було складено висновок від 24 березня 2017 року, для його роз'яснення, чим порушено змагальність судового процесу.
Суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не надали відповідь на всі доводи його позову та апеляційної скарги.
Вказує, що суди застосували пункт кредитного договору, який є нікчемним, а саме обмеження боржника на дострокове повернення кредиту, що призвело до ухвалення помилкових судових рішень.
Також, вважає, що апеляційний суд у порушення норм процесуального права прийняв від банку нові докази при апеляційному перегляді справи.
Посилається на неврахування судами численних постанов Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
02 серпня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Між ЗАТ «Альфа-Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», а його правонаступником, у свою чергу, АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір від 19 квітня 2007 року № 800000197, згідно з яким ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 94 535 доларів США зі сплатою за користування ним 12,75 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, строк кредитування - 240 місяців, з кінцевим терміном повернення 19 квітня 2027 року.
Цільове використання кредиту це оплата вартості жилої площі квартири (об'єкт нерухомості/ предмет іпотеки) за номером АДРЕСА_1 , і, яка придбавається позичальником у власність за договором купівлі-продажу.
Банк виконав свої зобов'язання та надав грошові кошти у сумі 94 535 доларів США позичальнику ОСОБА_1 .
Забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за цим договором виступає іпотека вказаної квартири згідно з іпотечним договором від 19 квітня 2007 року № 800000197-И, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н. Д., зареєстрованим у реєстрі за № 965.
14 вересня 2009 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 був укладений Договір про внесення змін і доповнень № 1 до кредитного договору від 19 квітня 2007 року № 800000197, відповідно до якого процентна ставка з 19 квітня 2007 року включно по 18 вересня 2008 року включно складає 12,75 %, а з 19 вересня 2008 року включно по 18 вересня 2009 року включно складає 14,5 %.
02 листопада 2012 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 був укладений договір про внесення змін і доповнень № 2 до кредитного договору від 19 квітня 2007 року № 800000197, відповідно до якого сторони погодили внести зміни до кредитного договору, а саме процентної ставки на 15,6 % річних.
Вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором були забезпечені шляхом укладання між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 договору поруки від 19 квітня 2007 року № 800000197-П.
14 вересня 2009 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір про внесення змін і доповнень № 1 до договору поруки, а 02 листопада 2012 року був укладений договір про внесення змін і доповнень № 2 до договору поруки №800000197-П від «19» квітня 2007 року.
Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 13 червня 2016 року № 1146-16 (судовий експерт Здор В. М.): 1. підпис від імені ОСОБА_1 у кредитному договорі від 19 квітня 2007 року № 800000197 у графі «Позичальник» (сторінки договору № 2, 6); у договорі про внесення змін і доповнень №1 від 14 вересня 2009 року до кредитного договору у графі «Позичальник», виконані саме ОСОБА_1 ; 2. підпис від імені ОСОБА_1 у «Памятке для заемщика» у графі «С условиями кредитования ознакомлен», виконаний саме ОСОБА_1 ; 3. підписи від імені ОСОБА_1 у документі під назвою «Розрахунок сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх сукупних послуг» в графі «Позичальник», а також підписи у правому нижньому куті кожної сторінки документа, виконані саме ОСОБА_1 ; 4. підпис від імені ОСОБА_1 у документі під назвою «Додаток № 4 Лист Витрат» у графі «Підпис позичальника», виконаний саме ОСОБА_1 .
Відповідно до висновку експерта Буряк Т. М. від 24 березня 2017 року № 6/11.3/2100, за результатами проведення судово-економічної експертизи встановлено, що у межах наданих документів, за результатами судово-економічної експертизи, документально - за даними бухгалтерського обліку ПАТ «Альфа-Банк», не підтверджується заборгованість по кредитному договору від 19 квітня 2007 року № 800000197 позичальника ОСОБА_1 , наведена у розрахунку заборгованості за кредитом станом на 19 травня 2015 року.
За результатами судово-економічної експертизи у межах наданих документів, враховуючи суперечливості та невідповідність первинних документів, а також відсутність даних бухгалтерського обліку ПАТ «Альфа-Банк» щодо наявності заборгованості за кредитним договором, експерту не надається за можливе встановити загальну суму погашених коштів, суму нарахованих відсотків та суми заборгованості по тілу кредиту, відсоткам та пені.
За результатами судово-економічної експертизи встановлено, що сума коштів внесена на рахунок № НОМЕР_1 несвоєчасно списувалась у погашення кредитної заборгованості, що вплинуло на збільшення нарахування відсотків, у зв'язку з несвоєчасним погашенням тіла кредиту, а крім того, не відповідає пункту 6.2 кредитного договору у частині, в якій було передбачено право позичальника здійснювати дострокове погашення кредиту. Таким чином здійснювалось штучне завищення щомісячних виплат по відсоткам.
У період з 19 вересня 2008 року до 14 вересня 2009 року було здійснено нарахування відсотків за підвищеною відсотковою ставкою 14,5 %, що не було передбачено умовами договорів до дати укладення договору про внесення змін і доповнень № 1 від 14 вересня 2009 року. Відповідно до пункту 2.8 кредитного договору щомісячний платіж встановлено у розмірі 1091 доларів США, що відповідає розміру відсоткової ставки 12,75 % річних методу нарахування відсотків «30/360».
Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 27 жовтня 2015 року № 3338-15 (судовий експерт Чепікова Г. В.), підпис у графі «Поручитель:» договору від 14 вересня 2009 року про внесення змін та доповнень №1 до договору поруки від 19 квітня 2007 року № 800000197-П виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням її справжнього підпису. Підпис у графі «Поручитель:» договору від 02 листопада 2012 року про внесення змін та доповнень № 2 до договору поруки від 19 квітня 2007 року №800000197-П виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням її справжнього підпису.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 23 травня 2018 року у справі № 127/2-1955/11, від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, від 02 жовтня 2018 року у справі № 9102/18036/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 761/38248/17, від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц, від 14 серпня 2019 року у справі № 490/5934/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 910/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/791/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17, від 06 травня 2020 року у справі № 201/11183/16, від 06 травня 2020 року у справі № 234/4524/15-ц, від 12 листопада 2020 року у справі № 201/13163/18, від 08 вересня 2021 року у справі № 369/7772/15-ц, від 23 вересня 2021 року у справі № 676/1503/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 522/14614/14-ц, від 25 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20, від 16 листопада 2022 року у справі № 210/5576/16-ц, від 02 лютого 2022 року у справі № 205/7751/16-ц, від 10 травня 2022 року у справі № 473/1343/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також ОСОБА_1 зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази; необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачам), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно із частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (частина перша статті 1048 ЦК України).
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частин першої, другої статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Повно та всебічно встановивши обставини справи, перевіривши й надавши правову оцінку доводам сторін, поданим ними доказам, зокрема, встановивши, що банк належно виконав свій обов'язок, надавши передбачені договором кошти у кредит, а ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належно не виконував, будь-яких доказів на спростування приведеного банком розрахунку заборгованості не надав, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого правового висновку про необхідність стягнення з останнього заборгованості на користь банку та відсутності підстав для визнання кредитного договору недійсним.
При цьому, суд апеляційної інстанції правильно скасував рішення районного суду в частині розміру стягуваної на користь банку заборгованості та ухвалив у цій частині нове рішення, оскільки у квітні 2014 року банк пред'явив до позичальника вимогу про дострокове повне погашення заборгованості, після чого не мав права продовжувати нараховувати відсотки та штрафні санкції.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що банк не довів сам факт видачі кредитних коштів йому, є безпідставними та спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, зокрема, висновками судових експертиз, преюдиційними судовими рішеннями в іншій справі № 201/9507/19 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до АТ «Альфа-Банк» і державного реєстратора Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської області Волос О. В., про визнання протиправним і скасування рішення про державу реєстрацію права власності на предмет іпотеки, скасування запису про право власності і стягнення витрат, а також тією обставиною, що він певний час виконував взяті на себе зобов'язання з повернення кредитних коштів, укладав додаткові угоди до кредитного договору з банком, а заявив про неотримання від банку коштів тільки після пред'явлення банком до суду вимог про стягнення заборгованості, що вказує на недобросовісну поведінку позичальника та намагання уникнути виконання взятих на себе зобов'язань.
Посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанційпункту кредитного договору, який є нікчемним, а саме обмеження боржника на дострокове повернення кредиту, що призвело, на його думку, до ухвалення помилкових судових рішень, не заслуговують на увагу, оскільки вказана обставина не могла вплинути на вирішення спору про стягнення кредитної заборгованості, так як питання дострокового повернення кредитних коштів взагалі не ставилося позичальником перед банком.
Крім того, вказані його доводи є суперечливими з попередньо наведеними, оскільки, вказуючи на те, що він взагалі не отримував коштів від банку, заявник заявляє про обмеження його права на дострокове повернення коштів.
Доводи заявника з посиланням на неврахування судами попередніх інстанцій раніше прийнятих постанов Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, також не заслуговує на увагу, оскільки висновки судів не суперечать наведеним у касаційній скарзі постановам, а фактичні обставини у справах були різними.
Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України»).
Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій не забезпечили належного дослідження обставин справи, доказів та не відповіли на всі аргументи позовної заяви та апеляційної скарги, тому їх судові рішення не можна вважати обґрунтованими, оскільки вважає, що суд першої інстанції та апеляційний суд встановили обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильних по суті, законних та обґрунтованих судових рішень.
Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, його припущеннях й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка в зазначеній частині ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (серія A, Ruiz Torija v. Spain № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої, в нескасованій після апеляційного перегляду частині, та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в цій частині - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, то підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Дроздом Романом Юрійовичем - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2022 року, в нескасованій після апеляційного перегляду частині, та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець