ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
_________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" листопада 2023 р. Справа № 924/1055/23
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Музики М.В., за участю секретаря судового засідання Крупської В.В., розглянувши справу
за позовом ОСОБА_1 , м. Вінниця
до акціонерного товариства "Хмельницькобленерго", м. Хмельницький
про стягнення 3 700,00 грн. дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2021 році, 145,78 грн. інфляційних втрат та 101,57 грн. 3% річних,
представники сторін:
позивача: адвокат Буліменко Є.В. - згідно ордеру серії АА №0033301 від 17.09.2023 року ( в режимі ВКЗ);
відповідача: Куц І.О. - згідно довіреності №1393 від 30.12.2022 року;
рішення ухвалюється після оголошеної в судовому засіданні 14.11.2023 року перерви
ВСТАНОВИВ:
позивач звернулась до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача 3 700,00 грн. дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2021 році (з розрахунку 0,74 грн. за одну акцію), 145,78 грн. інфляційних втрат та 101,57 грн. 3% річних. Свої вимоги мотивує неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань зі сплати позивачу дивідендів за 2021 рік.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 04.10.2023 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання. Ухвалою суду від 31.10.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу №924/1055/23 до судового розгляду по суті.
Повноважний представник позивача в судовому засіданні вимоги позову підтримав, наполягає на їх задоволенні.
Представник відповідача під час судового розгляду спору та у наданому відзиві визнає позовні вимоги в частині 3 456,46 грн. дивідендів. Щодо решти вимог заперечує та зазначає, що загальними зборами прийнято рішення про початок нарахування та виплати дивідендів за 2021 рік з 29.06.2022 року. У зв'язку з цим товариством на офіційному вебсайті розміщено повідомлення про виплату дивідендів за 2021 рік, у якому також зазначено про необхідність надання документів для ідентифікації акціонерів із зазначенням актуальних банківських реквізитів. Так, позивачем було надіслано повідомлення про обраний спосіб переказу дивідендів від 14.09.2022 року із помилкою в номері IBAN-рахунку, що унеможливило здійснити перерахування. Вірні реквізити надіслано позивачем лише 15.02.2023 року, після закінчення терміну виплати дивідендів (29.10.2022 року). По вказаній причині дивіденди ОСОБА_1 не були виплачені.
Окрім того, на виконання вимог ст. 167 Податкового кодексу із дивідендів позивача сплачено 55,45 грн. військового збору та 184,84 грн. ПДФО, з чого до сплати підлягає 3456,46 грн. дивідендів.
Додатково заперечує проти нарахування 3% річних та втрат від інфляції, позаяк вважає невірно визначеними розмір та період заборгованості, та просить суд не застосовувати ст. 238 ГПК України в частині нарахування 3% річних до моменту виконання рішення суду, оскільки вказане є правом суду, а не обов'язком.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Згідно виписки про стан рахунку в цінних паперах станом на 10.07.2023 року, ОСОБА_2 є акціонером АТ «Хмельницькобленерго», якій належить 5000 простих іменних акцій.
Як вбачається із витягу з протоколу №31 від 29.04.2022 року річних загальних зборів АТ «Хмельницькобленерго», зборами прийнято рішення про розподіл чистого прибутку, отриманого товариством за результатами фінансово-господарської діяльності у 2021 році, з урахуванням Закону України «Про управління суб'єктами державної власності» та постанови КМ України від 08.03.2022 року «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2021 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави» таким чином: 50% - на виплату дивідендів акціонерам товариства; 5% - на поповнення резервного капіталу товариства; 45% - на здійснення витрат, передбачених фінансовим планом товариства на 2022 рік. Затверджено загальний розмір річних дивідендів за підсумками роботи товариства за 2021 рік у розмірі 99480,44592 тис. грн.
Наглядовою радою акціонерного товариства «Хмельницькобленерго» 26.05.2022 року прийнято рішення, яким визначено, що датою складання переліку осіб, які мають прав на отримання дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності товариства у 2021 році є робочий день, що наступає після спливу десяти робочих днів з моменту прийняття цього рішення. Вирішено здійснити нарахування та виплату дивідендів у розмірі, визначеному рішенням річних зборів акціонерів товариства, які були проведенні дистанційно 29.04.2022 року (протокол №31) та в порядку, визначеному Законом України «Про акціонерні товариства» з 29.06.2022 року по 29.10.2022 року. Також вирішено протягом 10 днів з дати складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, повідомити їх про дату, розмір, порядок та строк їх виплати шляхом розміщення повідомлення на офіційному вебсайті товариства.
На виконання вказаного рішення 20.06.2022 року на вебсайті відповідача розміщено повідомлення про виплату дивідендів за 2021 рік, у якому зазначено про виплату дивідендів за 2021 рік з розрахунку 0,73934924121 грн. за 1 акцію та необхідність акціонерів надіслати на адресу АТ «Хмельницькобленерго» повідомлення про обраний спосіб переказу дивідендів з належними реквізитами для перерахування. Додатково зауважено про утримання з розміру дивідендів для фізичних осіб ПДФО за ставкою 5% та військового збору в розмірі 1,5%.
Відповідно до інформації з загальнодоступної інформаційної бази даних Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про ринок цінних паперів (SMIDA), акціонерним товариством «Хмельницькобленерго» 29.04.2022 року прийнято рішення (протокол лічильної комісії від 06.05.2022 року) про виплату дивідендів у строк з 29.06.2022 року по 29.10.2022 року, розмір дивідендів на одну акцію - 0,74 грн. Спосіб виплати дивідендів - безпосередньо акціонерам.
Відповідачем згідно платіжних доручень від 29.07.2022 року перераховано 38855,01 грн. військового збору та 129516,69 грн. податків з доходів фізичних осіб пропорційно нарахованим дивідендам за 2021 рік.
14.09.2022 року позивач надіслала відповідачу повідомлення про обраний спосіб переказу дивідендів, у якому зазначила реквізити банківського рахунку для перерахування дивідендів.
15.02.2023 року відповідачем отримано повідомлення про обраний спосіб переказу дивідендів від позивача із поміткою про надіслання на заміну попередньо надісланому повідомленню через допущену помилку в номері IBAN - рахунку.
31.07.2023 року представник позивача звернувся до відповідача із претензією щодо виплати ОСОБА_1 3700,00 грн. дивідендів за 2021 рік.
Проте, у зв'язку з невиконанням відповідачем вимог позивача в добровільному порядку, остання звернулась з даним позовом до суду.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Частина 1 ст. 152 ЦК України визначає, що акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства" (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.
Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" визначено, що акція - це іменний цінний папір, що посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України, цим Законом та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).
Частиною 1 ст. 25 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.
З огляду на положення вище викладених норм правовою підставою набуття корпоративних прав акціонера акціонерного товариства (у тому числі, права на отримання дивідендів) є набуття права власності на акції товариства.
ОСОБА_2 є власником 5000 простих іменних акцій АТ «Хмельницькобленерго», тому, як акціонер акціонерного товариства відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про акціонерні товариства" має право на отримання дивідендів.
Статтею 30 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.
Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.
Згідно із ч. 1 ст. 32 Закону України "Про акціонерні товариства" загальні збори є вищим органом акціонерного товариства.
Пунктами 12, 15, 27 ч. 2 ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом; вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із законом та/або статутом товариства.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що рішення про виплату дивідендів та їх розмір приймається вищим органом управління товариством - загальними зборами товариства. Прийняття такого рішення належить до виключної компетенції загальних зборів.
Отже, підставою для виплати дивідендів є відповідне рішення загальних зборів, яким визначається сума прибутку, яку вирішено спрямувати на виплату дивідендів, порядок та строки такої виплати.
Суд має право прийняти рішення про стягнення дивідендів лише за наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу - учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати, лише у разі невиплати господарським товариством дивідендів на підставі рішення загальних зборів або їх виплати в меншому розмірі, ніж передбачено відповідним рішенням.
Отже, задоволення позовних вимог про стягнення дивідендів є можливим виключно за умови наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу - учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати. В іншому випадку дії суду призведуть до втручання у господарсько-управлінську діяльність суб'єкта господарювання.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 910/12317/18, від 02.02.2023 у справі №910/10164/21.
Судом встановлено, що 29.04.2022 року загальними зборами АТ «Хмельницькобленерго» вирішено здійснити виплату акціонерам дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності товариства у 2021 році у визначених наглядовою радою відповідача порядку та строки, а саме, виплати дивідендів в розмірі 99480,44592 тис. грн. у строк з 29.06.2022 року по 29.10.2022 року з розрахунку 0,73934924121 грн. за одну акцію, що підтверджується витягом з протоколу №31 річних загальних зборів АТ «Хмельницькобленерго» від 29.04.2022 року, витягом з протоколу №7 про підсумки заочного голосування засідання Наглядової ради акціонерного товариства «Хмельницькобленерго» від 26.05.2022 року та оголошенням про виплату дивідендів за 2021 рік, розміщеному на вебсайті відповідача.
При цьому, з прийняттям товариством рішення про виплату дивідендів та встановленням у такому рішенні строків проведення розрахунків з учасником (акціонером) у товариства виникає обов'язок виплати дивідендів без будь-яких додаткових умов у встановлений у рішенні загальних зборів строк. Акціонер не зобов'язаний звертатись до товариства із заявою про виплату дивідендів, оскільки положеннями чинного законодавства такого обов'язку не встановлено.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.11.2020 року у справі №910/15324/19 та від 17.01.2018 року у справі № 910/11316/17.
З огляду на викладене, ОСОБА_3 до виплати підлягали дивіденди за належній їй 5000 простих іменних акцій АТ «Хмельницькобленерго» з розрахунку 0,73934924121 грн. за одну акцію.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Однак, у даному випадку грошове зобов'язання із виплати нарахованих позивачу дивідендів за 2021 рік у строк з до 29.10.2022 року згідно рішення загальних зборів акціонерів відповідача виконано не було, факт чого АТ «Хмельницькобленерго» визнається.
Водночас, відповідно до п.п. 168.1.1, 168.1.5 ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
Положеннями п. 167.2 ст. 167 Податкового кодексу України передбачено, що ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом.
Згідно з положеннями п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, та платники єдиного внеску зобов'язані:
а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;
б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (з розбивкою по місяцях звітного кварталу), до контролюючого органу за основним місцем обліку. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку - фізичній особі податковим агентом, платником єдиного внеску протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не допускається.
Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набрав чинності з 01.01.2015, внесено зміни до Податкового кодексу України у частині оподаткування військовим збором.
Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені п. 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
Згідно ст.168.1.2 Податкового кодексу України податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподаткованого доходу єдиним платіжним документом.
Таким чином, обов'язок сплачувати податки з виплат чистого прибутку доходу та військового збору покладається саме на емітента-відповідача.
За встановленого, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 3456,26 грн. дивідендів за вирахуванням 55,45 грн. військового збору та 184,84 грн. ПДФО, оскільки саме таку суму слід було перерахувати АТ "Хмельницькобленерго" на користь ОСОБА_1 . У стягненні 243,54 грн. суд відмовляє.
Позивач також нарахував до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Обов'язок відповідача виплатити дивіденди ґрунтується на приписах актів цивільного законодавства. Цей обов'язок є простроченим. При цьому, розмір грошового зобов'язання слід обраховувати від суми, що підлягала виплаті, а не від нарахованої суми.
Оскільки у відповідача виник обов'язок зі сплати дивідендів, тобто виникло грошове зобов'язання, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. 625 ЦК України. Ця норма встановлює відповідальність за порушення будь-якого грошового зобов'язання, що виникло з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, в тому числі і такого, що не засновано на договорі.
Судом здійснено перерахунок у ІПС "Законодавство" 3% річних за період з 30.10.2022 року по 29.09.2023 року (334 дні прострочення) та втрат від інфляції за період з листопада 2022 року по липень 2023 року з врахуванням розміру фактичного боргу 3456,46 грн. та встановлено, що 3% річних складає 94,89 грн. та втрати від інфляції 187,11 грн. Таким чином, вимогу про стягнення втрат від інфляції в розмірі 145,78 грн. суд задовольняє в повному обсязі, оскільки вказана сума в межах суми, допустимої до стягнення; в стягненні 6,68 грн. 3% річних належить відмовити та стягнути 94,89 грн. 3% річних.
З приводу зауважень відповідача про неможливість сплати дивідендів по причині надіслання позивачем повідомлення з помилкою та її виправлення після закінчення строку для виплати, суд зауважує на вищезазначену позицію Верховного Суду про те, що у товариства виникає обов'язок виплати дивідендів без будь-яких додаткових умов.
Судом також критично оцінюються доводи відповідача про невірні періоди нарахування, окрім того, контррозрахунку АТ "Хмельницькобленерго" не надано.
Позивач на підставі ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України просить суд у резолютивній частині рішення, ухваленого за результатом розгляду справи, вирішити питання про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, інфляційні втрати та 3% річних на суму основного боргу у розмірі 3700 грн. до моменту фактичного виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.
За змістом ч. 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що застосування ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати боргу, а позивач позбавиться необхідності ще раз звертатися до суду з позовом про стягнення додатково нарахованих процентів за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.
Згідно з ч. 11, 12 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
У той же час, суд не вбачає правових підстав для застосування ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України в частині здійснення нарахування інфляційних втрат до моменту повного виконання рішення, оскільки з аналізу згаданої статті не вбачається можливості зазначення в рішенні суду про нарахування інфляційних втрат.
Відтак, суд вважає за можливе зазначити у резолютивній частині рішення лише про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, 3% річних на суму основного боргу в розмірі 3 456,46 грн., починаючи з 30.09.2023 року (наступний день після закінчення визначеного позивачем періоду нарахування 3% річних) до моменту сплати суми основного боргу.
Перерахунок основного боргу, вказаного у рішенні суду та у виконавчому документі, для органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення, має здійснюватися за наступною формулою: (СОБ*3*КДП)/КДР/100= сума річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 відсотка річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році.
Так, органу (особі), що проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.11.2023 року у справі №924/1055/23 в порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України нараховувати 3% річних на суму основного боргу, починаючи з 30.09.2023 року (наступний день після закінчення визначеного позивачем періоду нарахування 3% річних) до моменту сплати суми основного боргу за такою формулою: (СОБ*3*КДП)/КДР/100= сума річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 відсотка річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році.
З вищевикладеного, суд задовольняє позовні вимоги частково на суму 3 456,46 грн. дивідендів, 145,78 грн. втрат від інфляції та 94,89 грн. 3% річних. У стягненні 6,68 грн. 3% річних та 243,54 грн. дивідендів слід відмовити.
Витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог. При цьому, 1175,11 грн. судового збору (50% від визнаного відповідачем розміру позовних вимог) слід повернути позивачу з державного бюджету на підставі ст. 130 ГПК України.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У силу частини 2 вказаної норми за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Отже, у розумінні положень наведеної норми зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони, якщо, на її думку, не було дотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт.
При цьому у силу ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених вище норм ГПК України дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспіврпозмірності розміру таких витрат.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Звертаючись до господарського суду з позовною заявою, безпосередньо у тексті останньої позивачем наведено орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які вона понесла та очікує понести у зв'язку з розглядом даної справи, а саме: витрати на оплату судового збору у розмірі 2 684,00 грн. та 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
У подальшому представником позивача до суду подане клопотання про компенсацію відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн. представником позивача надано договір про надання правової допомоги від 25.04.2018 року, укладений між адвокатом Буліменком Євгеном Володимировичем та Гладштейн Адою Дмитрівною, предметом якого є надання адвокатом правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені цим договором, у рамках погодженої сторонами заявки на отримання правової допомоги, зокрема, здійснення захисту та представництво інтересів клієнта, надання йому правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, спрямованих на забезпечення реалізації прав, законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також сприяння їх відновлення у разі порушення.
За положеннями розділу 5 договору гонораром (винагородою) адвоката є загальна вартість правової допомоги, наданої клієнту, на підставі виставлених адвокатом рахунків, якщо інше не буде узгоджене сторонами. Розмір гонорару адвоката визначається у додаткових угодах, які укладаються сторонами та є невід'ємною частиною цього договору.
Додатковими угодами від 25.04.2019 року та від 25.04.2022 року дія договору продовжена до 25.04.2024 року.
У додатковій угоді від 30.10.2023 року до договору про надання правової допомоги від 25.04.2018 року, укладеній між адвокатом Буліменком Є.В. та Гладштейн А.Д., сторони погодили, що адвокатом була надана, а клієнтом прийнята наступна правова допомога: підготовка та подання позовної заяви у справі №924/1055/23 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Хмельницькобленерго» про стягнення заборгованості за сумою невиплачених дивідендів. Вартість правової допомоги - 10 000,00 грн.
Тоді ж Гладштейн А.Д. платіжною інструкцією сплачено на рахунок адвоката Буліменка Є.В. 10 000,00 грн. за надання правової допомоги.
Відповідач у запереченнях щодо розміру стягнення судових витрат на професійну правову допомогу просить зменшити витрати до 1 000,00 грн. Заперечення мотивує тим, що розмір гонорару у сумі 10 000,00 грн. є завищеним та не пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову та більше, ніж удвічі її перевищує. Також просить взяти до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору та надання правової допомоги адвокатом в аналогічних однотипних спорах, що перебували у провадженні судів.
Вважає, що стягнення 10 000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката не відповідає критерію розумності та становитиме надмірний тягар для відповідача. Додатково зазначає, що позивачем частково визнані позовні вимоги.
Акцентує увагу і на тому, що відповідач працює у складних умовах воєнного стану, підтримує ЗС України, допомагає найбільш постраждалим регіонам країни, тому сплата 10 000,00 грн. витрат на правову допомогу погіршить фінансовий стан товариства.
Оцінюючи обґрунтованість даного клопотання відповідача у контексті положень ч. 4 ст. 126 ГПК України, а також визначених практикою ЄСПЛ критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, суд зазначає таке.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19, у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 № 922/2685/19.
Інститут компенсації судових витрат створений для гарантування відшкодування/компенсації витрат учасникам справи. Отримання ОСОБА_1 правничої допомоги, яка потребує оплати, викликана саме неправомірними діями AT «Хмельницькобленерго», тому компенсація понесених позивачкою витрат є таким, що відповідає основоположним принципам інституту компенсації судових витрат.
При цьому, незначна ціна позову не скасовує необхідності отримання позивачем правової допомоги адвоката, яка фактично була надана адвокатом Буліменком Є.В., та яка не може бути оцінена у значно заниженому розмірі (зокрема, 1000,00 грн., як просить відповідач) лише по причині не значної суми стягнення.
Так само не може бути підставою для зменшення судом заявленого до розподілу розміру витрат на професійну правничу допомогу й посилання відповідача на те, що представник позивача адвокат Буліменко Є.В. уже приймав участь в аналогічних справах, адже розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає компенсації стороні, нормами чинного ГПК України не ставиться в залежність від того, що представник цієї сторони уже брав участь в аналогічних спорах, у яких він представляв інтереси інших клієнтів.
Водночас, з огляду на часткове визнання позову відповідачем, принцип диспозитивності та змагальності господарського судочинства, критерії співмірності та розумності судових витрат, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача та обґрунтованість витрат на правову допомогу в розмірі 7 000,00 грн., що, на переконання суду, не ставитиме надмірний тягар для відповідача, як зазначає останній в запереченнях. З огляду на задоволення позову на 93, 66%, з відповідача слід стягнути на користь позивача 6 556,2 грн. компенсації понесених позивачем витрат на правову допомогу адвоката.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
позов ОСОБА_1 , м. Вінниця до акціонерного товариства "Хмельницькобленерго", м. Хмельницький про стягнення 3 700,00 грн. дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2021 році, 145,78 грн. інфляційних втрат та 101,57 грн. 3% річних, задовольнити частково.
Стягнути з акціонерного товариства «Хмельницькобленерго» (29000, м. Хмельницький, вул. Храновського, 11а, код 22767506) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 3456,46 грн. (три тисячі чотириста п'ятдесят шість грн. 46 коп.) дивідендів, 145,78 грн. (сто сорок п'ять грн. 78 коп.) втрат від інфляції, 94,89 грн. (дев'яносто чотири грн. 89 коп.) 3% річних, 1338,75 грн. (одна тисяча триста тридцять вісім грн. 75 коп.) витрат по сплаті судового збору, 6556,20 грн. (шість тисяч п'ятсот п'ятдесят шість грн. 20 коп.) витрат на правову допомогу адвоката.
Органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення, здійснювати нарахування на суму заборгованості в розмірі 3456,46 грн. за період з 30.09.2023 року і до моменту виконання рішення суду: 3% річних за формулою: (СОБ*3*КДП)/КДР/100= сума річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 відсотка річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році.
Видати наказ.
В стягненні 6,68 грн. 3% річних та 243,54 грн. дивідендів відмовити.
Повернути ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з Державного бюджету України 1175,11 грн. (одна тисяча сто сімдесят п'ять грн. 11 коп.) судового збору, сплаченого квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №0.0.3224710787.1 від 29.09.2023 року.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 22.11.2023 року
Суддя М.В. Музика
Веб-адреса рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/
Віддрук. у 2 прим.: 1 - до справи; 2 - представнику позивача адвокату Буліменку Є.В. (04050, м. Київ, а/с 52) - рек. з пов. про вручення