ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
22.11.2023Справа № 910/14472/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
За позовом Фізичної особи-підприємця Попова Вячеслава Євгеновича
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЕТАЛОН"
про стягнення 64850,42 грн
без повідомлення (виклику) учасників справи
РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ
Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа-підприємець Попов Вячеслав Євгенович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЕТАЛОН" про стягнення 64850,42 грн, з яких 22739,71 грн пені, 5967,12 грн 3% річних, 36143,59 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних та пені у зв'язку із неналежним та несвоєчасним виконанням грошового зобов'язання на підставі рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/7234/21.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Господарський суд міста Києва ухвалою від 19.09.2023 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/14472/23, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.09.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та на поштову адресу.
Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Ухвала суду від 19.09.2023, направлена на адресу місцезнаходження відповідача, отримана останнім 28.09.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105473476335.
Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд доходить висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Згідно із ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі № 910/7234/21 стягнуто з відповідача на користь позивача страхове відшкодування - 100 000,00 грн, витрати на правову допомогу - 3587,43 грн та судовий збір - 1500,00 грн.
Фактичне виконання рішення № 910/7234/21 було здійснено відповідачем 24.05.2023.
Позивач зазначає, що оскільки провадження у справі № 910/7234/21 відкрито ухвалою суду від 27.05.2021, а рішення виконано боржником 24.05.2023, позивач має право на стягнення інфляційних втрат за період з 01.06.2021 по 23.05.2023 у сумі 36143,59 грн та 3% річних за період з 28.05.2021 по 23.05.2023 в сумі 5967,12 грн.
Крім того, позивачем нараховано пеню в сумі 22739,71 грн за період з 09.12.2022 по 23.05.2023.
Позиція відповідача
Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, не подав.
ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі № 910/7234/21 за позовом Фізичної особи-підприємця Попова Вячеслава Євгеновича до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон", Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів позов задоволено повністю, зокрема, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" на користь Фізичної особи-підприємця Попова Вячеслава Євгеновича грошові кошти: страхового відшкодування - 100 000,00 грн, витрати на правову допомогу - 3587,43 грн та судовий збір - 1500,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі № 910/7234/21 встановлено такі обставини:
- 01.06.2019 року близько 10:40 на автодорозі Київ-Чоп в с. Привільне сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "ВАЗ 21214", державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля "Audi А6", державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 ;
- власником автомобіля "Audi А6", державний номерний знак НОМЕР_2 є ОСОБА_1 , а власником автомобіля "ВАЗ 21214", державний номерний знак НОМЕР_1 - ТОВ "Західна агровиробнича компанія";
- 23.03.2021 року між ОСОБА_1 (первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем Поповим Вячеславом Євгеновичем (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 23/03/2021 (надалі - договір), відповідно до п. 2.1. якого, первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору своє право вимоги до боржника, а новий кредитор набуває право вимоги первісного кредитора щодо відшкодування збитків завданих останньому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу "AUDI A6" д.н.з. НОМЕР_3 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 01.06.2019 року близько 10 год. 40 хв. по автодорозі Київ-Чоп, під керуванням ОСОБА_2 , 27.07.1995 року, котрий керував автомобілем "ВАЗ-Нива" д.н.з НОМЕР_4 , який працював в ТОВ "Західна агровиробнича компанія" та був застрахований в ПАТ СК "Еталон";
- відповідно до п. 2.2. договору загальний розмір заборгованості боржника/-ів, право вимоги до якої відступається згідно цього договору становить 526 840,00 грн., що являє собою розмір матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу "AUDI A6" д.н.з. НОМЕР_3 номер кузова НОМЕР_5 , який належить ОСОБА_1 (документи, які підтверджують матеріальний збиток та вину особи, яка завдала збиток: звіт № 423E від 10.06.2019 року, висновок № 50/21 від 12.03.2021 року, платіжне доручення про сплату 10 000 грн.);
- у додатковій угоді № 1 від 29.06.2021 року до договору № 23/03/2021 від 23.03.2021 року визначено, що боржниками за договором № 23/03/2021 від 23.03.2021 року є ПАТ "Страхова компанія "Еталон" (ліміт страхового відшкодування - 100 000,00 грн.) та ТОВ "Західна агровиробнича компанія" (матеріальна шкода, різниця між лімітом страхового відшкодування - 426 840,00 грн.); потерпілою особою: ОСОБА_1 (водій ОСОБА_3 , "AUDI A6" д.н.з. НОМЕР_3 ); винною особою: ОСОБА_2 ("ВАЗ-Нива" д.н.з НОМЕР_4 ).
Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі № 910/7234/21 залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2023.
24.05.2023 ПрАТ "Страхова компанія "ЕТАЛОН" здійснено фактичне виконання рішення, що підтверджується наданою позивачем випискою.
Посилаючись на те, що провадження у справі № 910/7234/21 відкрито ухвалою суду від 27.05.2021, а рішення виконано боржником 24.05.2023, позивач заявив вимоги про стягнення інфляційних втрат за період з 01.06.2021 по 23.05.2023 у сумі 36143,59 грн, 3% річних за період з 28.05.2021 по 23.05.2023 в сумі 5967,12 грн та пеню в сумі 22739,71 грн за період з 09.12.2022 по 23.05.2023.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Статтею 1166 Цивільного кодексу України визначено, зокрема, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відтак, особа, якій заподіяно шкоду, зокрема внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у випадках, визначених законом, має право на її відшкодування. Захист цього права фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або законом, забезпечує цивільно-правовий інститут страхування.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як встановлено судом вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі № 910/7234/21 встановлено, що у відповідача перед позивачем існував обов'язок з виплати страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/9003864 у розмірі 100000,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі № 910/7234/21 позовні вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЕТАЛОН" задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача страхове відшкодування - 100 000,00 грн, витрати на правову допомогу - 3587,43 грн та судовий збір - 1500,00 грн.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.
Отже, факти встановлені рішенням суду по справі № 910/7234/21 щодо наявності у відповідача обов'язку з виплати на користь позивача страхового відшкодування у розмірі 100000,00 грн повторного доведення не потребують.
При цьому суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).
Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
При цьому, стаття 625 Цивільного Кодексу України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.
З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
З урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (чинного на момент виконання рішення суду), моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
Враховуючи вищенаведене, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідач зобов'язаний сплатити нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних за весь час прострочення, тобто, по день сплати боржником коштів, оскільки в такому випадку зобов'язання відповідно до ст. 599 ЦК України припинилося внаслідок його виконання.
Наведене узгоджується із судовою практикою Верховного Суду, зокрема, постанова від 10 квітня 2018 року по справі №914/1033/17, від 04 червня 2019 року по справі №916/190/18.
Дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт). Тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі №14-16цс18 та постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №908/2552/17, від 04.12.2019 по справі №910/13238/18.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц дійшла висновку, що за змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням.
Позивач зазначає, що набув право вимоги суми страхового відшкодування відповідно до умов договору про відступлення права вимоги (цесії) № 23/03/2021 від 23.03.2021, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/7234/21, в якому зазначено, що враховуючи укладення договору про відступлення права вимоги (цесії) № 23/03/2021 від 23.03.2021 року, позивач - ФОП Попов В.Є. набув права грошової вимоги до боржників, відповідальних за збитки, завдані внаслідок ДТП, яка мала місце 01.06.2019 року на автодорозі Київ-Чоп.
Суд зазначає, що позивачем у даній справі не надано копії чи оригіналу вказаного договору відступлення, для можливості дослідження судом змісту та умов договору відступлення.
Однак, суд зазначає, що враховуючи обставини, встановлені у рішенні суду 910/7234/21 щодо факту укладення такого договору відступлення та його умов, а також враховуючи задоволення позовних вимог позивача, суд дійшов висновку, що позивач з 23.03.2021 набув право вимоги до відповідача на суму 100000,00 грн.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за період з 01.06.2021 по 23.05.2023 у сумі 36143,59 грн та 3% річних за період з 28.05.2021 по 23.05.2023 в сумі 5967,12 грн, суд встановив, що вони є обґрунтованими та арифметично вірними, а тому суд задовольняє позов в цій частині.
Щодо вимог про стягнення пені в сумі 22739,71 грн, що нарахована за період з 09.12.2022 по 23.05.2023, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до статті 992 ЦК України, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №910/4164/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16 та від 13.09.2019 у справі №902/669/18.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути пеню, що нарахована за період з 09.12.2022 по 23.05.2023.
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Суд зазначає, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.10.2020 у справі №911/19/19, від 16.12.2020 у справі №912/1433/16 від 16.12.2020, від 10.11.2020 у справі № 903/802/18.
В той же час, позивачем не надано доказів, на яких ґрунтується розрахунок пені та які б дали змогу суду перевірити правильність розрахунку. Зокрема, матеріали справи не містять доказів, коли саме відбулось подання страховику заяви про страхове відшкодування, що позбавляє суд можливості встановити точний період, з якого у відповідача виник обов'язок виплатити страхове відшкодування. Вказані обставини не встановлені рішенні суду у справі № 910/7234/21.
При цьому, суд враховує, що точний момент виникнення у відповідача грошового зобов'язання з виплати страхового відшкодування має визначальне значення для перевірки обґрунтованості розрахунку пені, оскільки нарахування пені можливе протягом шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Тобто, позивач не може нараховувати пеню за будь-які, визначені на власний розсуд, шість місяців.
При цьому, суд враховує, що пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) " від 30.03.2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020 року.
Отже, дія Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX фактично надавала можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.
Однак, для застосування вказаних Прикінцевих положень Господарського кодексу України необхідним є, щоб шестимісячний строк для нарахування пені не закінчився станом на 02.04.2020 року.
Враховуючи відсутність у матеріалах справи будь-яких даних про те, коли відповідачем отримано заяву про страхове відшкодування, враховуючи дату ДТП - 01.06.2019, суд позбавлений можливості стверджувати, що станом на 02.04.2020 не закінчився шестимісячний термін нарахування пені.
У даному випадку, позивач нарахував пеню за період з 09.12.2022 по 23.05.2023 без жодних обґрунтувань та надання доказів, чому саме вказаний період взято для нарахування пені.
Ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 19.09.2023 суд пропонував позивачу надати письмові пояснення (з посланням на норми права ) щодо початку періоду прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання.
Однак, позивач право на надання пояснень не скористався.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини третя та четверта статті 13 ГПК України).
Враховуючи викладене, оскільки для перевірки правильності та обґрунтованості розрахунку пені необхідним є встановлення точного моменту, коли мало бути виконане зобов'язання з виплати страхового відшкодування, однак, позивачем не надано у матеріали справи доказів, які б надали суду можливість встановити точний момент прострочення виконання грошового зобов'язання з виплати страхового відшкодування, суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог про стягнення пені у розмірі 22739,71 грн, що нарахована за період з 09.12.2022 по 23.05.2023.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
ВИСНОВКИ СУДУ.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку часткове задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця Попова Вячеслава Євгеновича, а саме в частині стягнення 5967,12 грн 3% річних та 36143,59 грн інфляційних втрат.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У відповідності до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано у матеріали справи копії: договору про надання правової допомоги № 30/01/19 від 30.01.2019 року, укладений між ФОП Поповим В.Є. та адвокатом Самойленком П.М.; додаткової угоди № 2 до договору (акт приймання-передачі правової (правничої) допомоги), від 13.03.2023, у якій сторони погодили перелік послуг правової допомоги та їх вартість на загальну суму 9900,00 грн.; довіреності від 03.02.2022 року, видану адвокату Самойленку П.М. на представництво ФОП Попова В.Є.; свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю серія КВ № 6314 від 24.01.2019; платіжних інструкції на суму 9900,00 грн за оплату правової допомоги.
Як вбачається із матеріалів справи, між адвокатом Самойленком П.М. та позивачем укладено договір про надання правової допомоги № 30/01/19, предметом якого є надання адвокатом правової допомоги клієнту, з метою захисту та відновлення порушених, невизнаних, оспорюваних прав та законних інтересів клієнта, які виникли у останнього на підставі договорів про відступлення права вимоги та інших, укладених ФОП Попов В.Є.
У п. 4.1 договору про надання правової допомоги сторони погодили, що детальний перелік послуг, а також розмір та порядок оплати клієнтом адвокату гонорару та фактичних витрат, пов'язаних із виконанням даного договору, погоджується за взаємною згодою сторін та оформляється додатковою угодою (угодами) до цього договору.
Відповідно до п. 1 додаткової угоди № 2 сторони домовились, що вартість послуг (гонорар) адвоката за договором про надання правової допомоги по справі, яка пов'язана із стягненням з ПрАТ "Страхова компанія "ЕТАЛОН" суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу, становить 9900,00 грн, що сплачується клієнтом адвокату за надання останнім послуг, які визначені в п. 3 цієї додаткової угоди.
Згідно з п. 3 додаткової угоди сторонами погоджено характер правової роботи та вартість послуг:
- вивчення матеріалів справи, формування правової позиції, аналіз судової практики, обговорення з клієнтом правової позиції по справі - 600,00 грн;
- підготовка позовної заяви для подачі позову до Господарського суду міста Києва, підготовка процесуальних документів у кількості, необхідній для сторін, відправлення позовної заяви цінним листом з листом вкладення відповідачу, подання позову до суду - 6400,00 грн;
- супровід та контроль судової справи (подання з електронного кабінету позивача в системі Електронний суд клопотань про розгляд справи без участі позивача та його представника, заяви на видачу рішення, заяви на видачу виконавчого листа, в подальшому звернення до відділу державної виконавчої служби щодо примусового виконання рішення суду) - 2900,00 грн.
Виходячи з аналізу положень ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Відповідно до частини 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Оцінивши подані відповідачем докази, суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Для включення всієї суми гонору у відшкодування відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Так, відповідно до умов п. 3 додаткової угоди, до складу витрат на правову допомогу включені витрати у розмірі 2900,00 грн, які складаються з супроводу та контролю судової справи (подання з електронного кабінету позивача в системі Електронний суд клопотань про розгляд справи без участі позивача та його представника, заяви на видачу рішення, заяви на видачу виконавчого листа, в подальшому звернення до відділу державної виконавчої служби щодо примусового виконання рішення суду).
Однак, суд дійшов висновку, що зазначені в цьому пункті витрати у розмірі 2900,00 грн не є такими, що пов'язані з розглядом справи та не відповідають критерію дійсності та необхідності.
Зокрема, адвокат не подавав жодних процесуальних чи інших документів через систему Електронний суд; видача рішення, як і видача виконавчого документу здійснюється судом і без клопотання сторони, на виконання вимог процесуального законодавства, а звернення до відділу державної виконавчої служби щодо примусового виконання рішення суду не є витратами, пов'язаними з розглядом справи, оскільки стосуються стадії виконання рішення. Більше того, суд також враховує, що відповідач може виконати рішення суду в добровільному порядку, що може виключити можливість звернення до виконавчої служби.
Зважаючи на вищенаведені обставини, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою сумою витрат на правову допомогу є 7000,00 грн.
За приписами ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, оскільки позовні вимоги у цій справі задоволені частково, то суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню витрати позивача на оплату правової допомоги у сумі 4545,46 грн.
За приписами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЕТАЛОН" (03057, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 33-Б, ідентифікаційний код 20080515) на користь Фізичної особи-підприємця Попова Вячеслава Євгеновича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ) 5967,12 грн 3% річних, 36143,59 грн інфляційних втрат, 4545,46 грн витрат на правову допомогу та 1742,86 рн витрат зі спати судового збору
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано:.22.11.2023.
Суддя С.О. Турчин