ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
19.10.2023Справа № 910/9800/23
Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження
справу № 910/9800/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія"
про стягнення 173 522,54 грн,
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення"
про стягнення 340 000,00 грн
За участю представників сторін:
від позивача: Титаренко Ю.О.;
від відповідача: не з'явився.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" про стягнення 173 522,54 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за Договором № 5725-Ю оренди тепловоза з локомотивно-складацькими бригадами від 10.12.2021, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 80422,17 грн, за порушення строків сплати якої нараховані пеня в сумі 45 521,15 грн, штраф - 21021,11 грн, 3% річних - 3219,09 грн та інфляційні втрати в сумі 23 339,02 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
20.07.2023 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, визнано справу малозначною та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
На адресу Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю Українська вантажна локомотивна компанія" надійшла зустрічна позовна заява про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" 340 000,00 грн безпідставно набутих коштів, оскільки сторонами не було підписано у встановленому порядку Договору оренди тепловоза, як стверджує позивач.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" про стягнення 340 000,00 грн до спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" об'єднано в одне провадження з первісним позовом у справі №910/9800/23. Постановлено розгляд справи №910/9800/23 здійснювати за правилами загального позовного провадження; замінено розгляд справи по суті підготовчим засіданням.
31.08.2023 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від відповідача надійшов відзив на зустрічну позовну заяву.
11.09.2023 на електронну пошту суду від представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) адвоката Титаренка Ю.О. надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 14.09.2023 та в усіх наступних засіданнях, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" адвоката Титаренка Ю.О. про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
12.09.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву.
13.09.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про перенесення розгляду справи.
В судовому засіданні 14.09.2023 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та без виходу до нарадчої кімнати суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження і призначення справи до розгляду по суті на 19.10.2023.
В судовому засіданні 19.10.2023 представник позивача за первісним позовом підтримав вимоги та доводи позовної заяви, а також відмовити у задоволенні зустрічного позову.
Представник відповідача за первісним позовом не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення уповноваженій особі відповідача.
Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка в судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
УСТАНОВИВ:
Обґрунтовуючи заявлені первісні позовні вимоги, позивач зазначає, що 10.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" (орендар) було укладено Договір №5725-Ю оренди тепловоза з локомотивно-складацькими бригадами, відповідно до умов якого Орендодавець зобов'язується передати Орендарю в тимчасове користування тепловоз серії ЧМЕ-3 №5725, (далі по тексту - тепловоз або локомотив), а також зобов'язується забезпечити силами своїх локомотивно-складацьких бригад його управління та технічну експлуатацію, а Орендар зобов'язується прийняти у тимчасове користування тепловоз під управлінням 4-х локомотивно-складацьких бригад Орендодавця і зобов'язується сплачувати Орендодавцю орендну плату. До складу локомотивно-складацької бригади входить машиніст тепловоза і складач поїздів. Орендодавець надає тепловоз в технічно справному стані, обладнаний та укомплектований згідно ПТЕ, з продовженим терміном служби.
Тепловоз буде використовуватися Орендарем для здійснення операцій з подачі та забирання вагонів і маневрової роботи на залізничних коліях ДП «МТП «Южний», а також на залізничних коліях АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ». (п.1.2 договору)
Згідно з п.3.1 договору на дату складання цього Договору розмір орієнтовної місячної орендної плати за оренду локомотива з локомотивними бригадами складає не більше 670 000,00 грн. (шістсот сімдесят тисяч грн. 00 копійок), у т.ч. ПДВ, при цьому Сторони погодились , що розмір місячної орендної плати не може перевищувати сукупну суму коштів із розрахунку 1 678, 33 грн. за один час фактичної роботи локомотива на території ДП «МТП «Южний». У разі оренди локомотива протягом неповного місяця, вартість оренди локомотива в такому місяці розраховується пропорційно кількості годин перебування локомотива в оренді.
Відповідно до п.3.2 договору датою початку оренди тепловоза є дата підписання Сторонами акту прийому-передачі тепловоза в оренду.
Відповідно до п.3.4 договору розрахунки за цим Договором здійснюються Орендарем щомісяця на наступних умовах:
-50% авансовий платіж від місячної орендної плати до 5 числа поточного місяця;
- 50% від місячної орендної плати - протягом 30 календарних днів з моменту підписання Акту здачі-приймання наданих послуг.
У п.3.5 договору визначено, що Орендар зобов'язаний протягом п'яти робочих днів після отримання Акту прийому-передачі наданих послуг прийняти надані Орендодавцем належної якості послуги, шляхом підписання наданих Актів прийому-передачі наданих послуг та передати їх Орендодавцю не пізніше 7-го числа місяця, наступного за звітним.
Згідно з п.3.6 договору у разі якщо Акт прийому-передачі наданих послуг не підписаний Орендарем протягом 5 (п'яти) робочих днів, Орендар в зазначений термін зобов'язаний надати Орендодавцю мотивовану відмову. Наданий Орендодавцем Акт наданих послуг, у разі не підписання Орендарем протягом 5 робочих днів, з моменту отримання, та одночасного ненадання в цей же строк обґрунтованих заперечень, є підставою для проведення взаємних розрахунків між Сторонами.
Датою закінчення оренди тепловоза є дата підписання Сторонами акту прийому-передачі тепловоза з оренди (Додаток 2 до цього Договору). (п.3.7 договору)
Пунктом 4.1 договору передбачено, що у випадку прострочення орендної плати, Орендар зобов'язаний сплатити Орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої в період, за який нараховується пеня, від простроченої суми, за кожен день прострочення.
У випадку прострочення орендної плати більше 30-ти (тридцяти) днів по строкам, вказаним у п. 3.4 договору, Орендар зобов'язується додатково до суми пені виплатити Орендодавцю штраф у розмірі 5% від вартості місячної орендної плати та/або Орендодавець має право розірвати даний Договір в односторонньому порядку, повідомивши про це Орендаря в письмовій формі. (п.4.2 договору)
Термін дії договору встановлюється з моменту його підписання і діє до 20.01.2022, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. (п.7.3 договору)
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №5725-Ю оренди тепловоза з локомотивно-складацькими бригадами від 10.12.2021 орендодавець передав, а орендар в свою чергу прийняв в оренду маневровий тепловоз серії ЧМЕ-3, 1987 року випуску, бортовий №5725, що підтверджується актом прийому - передачі тепловозу від 10.12.2021.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" було перераховано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" грошові кошти у розмірі 170 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №922 від 30.12.2021 із зазначенням призначення платежу: «оплата за оренду тепловозу ЧМЕ3 №5725 з-но рах.№1 від 30.12.2021».
Як зазначає позивач, на виконання умов Договору №5725-Ю оренди тепловоза з локомотивно-складацькими бригадами від 10.12.2021 він надіслав на адресу відповідача рахунок на оплату №70 від 31.12.2021 на суму 250422,17 грн., акт надання послуг №51 від 31.12.2021 на суму 420 422,17 грн., який підписаний в односторонньому порядку позивачем й скріплений печаткою підприємства позивача, що підтверджується експрес-накладною ТОВ «Нова пошта» №590007801014447 від 10.01.2022, а відповідачем, у свою чергу, було сплачено грошові кошти у розмірі 170 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №932 від 04.01.2022.
02.02.2023 позивач надіслав на адресу відповідача претензію №30/01-01 від 30.01.2023 з вимогою сплатити заборгованість за договором, а також повернути оригінал договору №5725-Ю оренди тепловоза з локомотивно-складацькими бригадами від 10.12.2021, акт надання послуг №51 від 31.12.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення 09.02.2023.
Обґрунтовуючи заявлені первісні позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив оплату заборгованості у повному обсязі. Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" перед позивачем становить 80 422 грн. 17 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" 3% річних у розмірі 3219,09 грн., інфляційні у розмірі 23339,02 грн., пеню у розмірі 45521,15 грн., штраф у розмірі 21021,11 грн.
Обґрунтовуючи заявлені зустрічні позовні вимоги, позивач зазначає, що 10.12.2021 між сторонами склалися попередні усні домовленості, а тому позивач до укладення договору перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 340000 грн. Проте, між сторонами договір укладений не був, а тому вказані грошові кошти є безпідставно набуті відповідачем. Таким чином, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" безпідставно набуті кошти у розмірі 340 000 грн. 00 коп. на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що первісні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" підлягають частковому задоволенню, а зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" не підлягають задоволенню з наступних підстав.
10.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" (орендар) було укладено договір №5725-Ю оренди тепловоза з локомотивно-складацькими бригадами, відповідно до умов якого Орендодавець зобов'язується передати Орендарю в тимчасове користування тепловоз серії ЧМЕ-3 №5725, (далі по тексту - тепловоз або локомотив), а також зобов'язується забезпечити силами своїх локомотивно-складацьких бригад його управління та технічну експлуатацію, а Орендар зобов'язується прийняти у тимчасове користування тепловоз під управлінням 4-х локомотивно-складацьких бригад Орендодавця і зобов'язується сплачувати Орендодавцю орендну плату. До складу локомотивно-складацької бригади входить машиніст тепловоза і складач поїздів. Орендодавець надає тепловоз в технічно справному стані, обладнаний та укомплектований згідно ПТЕ, з продовженим терміном служби.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Зміст засади свободи договору викладено у статтях 6, 627 Цивільного кодексу України, згідно з якими свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Закріпивши принцип свободи договору, законодавець разом із тим у Цивільному кодексі України визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.
Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Згідно зі ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.12.2021 з адреси електронної пошти представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" kriukova.ulia@ukr.net на адресу електронної пошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" elk.translogistik@gmail.com, яка зазначена у розділі 10 договору №5725-Ю оренди тепловоза з локомотивно-складацькими бригадами від 10.12.2021, були надіслані примірники договорів для підписання з проханням повернути оригінали вказаних документів на адресу позивача.
Відповідно до ч.ч.1, 2 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ч. 1). Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях (ч. 2). Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена (ч. 3).
Статтею 642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1). Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2). Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції (ч. 3).
Отже, нормами законодавства передбачено, що договори між юридичними особами повинні вчинятись в письмовій формі, при цьому правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - особами, уповноваженими на це їх установчими документами.
Якщо зміст правочину, воля сторін зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною.
Суд зазначає, що копія Договору №5725-Ю оренди тепловоза з локомотивно-складацькими бригадами від 10.12.2021 підписані уповноваженими представниками сторін й скріплені їх печатками, проте жодною зі сторін не було подано на адресу оригіналу вказаного договору.
В той же час, відповідно до ч.3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Сторонами у договорі №5725-Ю оренди тепловоза з локомотивно-складацькими бригадами від 10.12.2021 було погоджено предмет, ціну та строк дії договору.
Відтак, виходячи з положень ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
На підтвердження факту укладення між сторонами договору позивачем подано заяву свідка ОСОБА_1 , посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О.М. за реєстровим №120.
Відповідно до ч. 2 ст. 87 Господарського процесуального кодексу України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 88 Господарського процесуального кодексу України, показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.
Враховуючи викладене, суд приймає до уваги заяву свідка ОСОБА_1 , посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О.М. за реєстровим №120, на підтвердження факту укладання між Товариством з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" Договору №5725-Ю оренди тепловоза з локомотивно-складацькими бригадами від 10.12.2021.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини першої ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом положень ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до частини першої ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Крім того, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема, внесені зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції).
Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що 10.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" (орендар) було укладено Договір №5725-Ю оренди тепловоза з локомотивно-складацькими бригадами, внаслідок чого між сторонами виникли взаємні права й обов'язки.
Внаслідок укладення договору №5725-Ю оренди тепловоза з локомотивно-складацькими бригадами від 10.12.2021 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).
Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №5725-Ю оренди тепловоза з локомотивно-складацькими бригадами від 10.12.2021 орендодавець передав, а орендар в свою чергу прийняв в оренду маневровий тепловоз серії ЧМЕ-3, 1987 року випуску, бортовий №5725, що підтверджується актом прийому - передачі тепловозу від 10.12.2021, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.
Згідно з п.3.1 договору на дату складання цього Договору розмір орієнтовної місячної орендної плати за оренду локомотива з локомотивними бригадами складає не більше 670 000,00 грн. (шістсот сімдесят тисяч грн. 00 копійок), у т.ч. ПДВ, при цьому Сторони погодились , що розмір місячної орендної плати не може перевищувати сукупну суму коштів із розрахунку 1 678, 33 грн. за один час фактичної роботи локомотива на території ДП «МТП «Южний». У разі оренди локомотива протягом неповного місяця, вартість оренди локомотива в такому місяці розраховується пропорційно кількості годин перебування локомотива в оренді.
Відповідно до п.3.2 договору датою початку оренди тепловоза є дата підписання Сторонами акту прийому-передачі тепловоза в оренду.
Відповідно до п.3.4 договору розрахунки за цим Договором здійснюються Орендарем щомісяця на наступних умовах:
-50% авансовий платіж від місячної орендної плати до 5 числа поточного місяця;
- 50% від місячної орендної плати - протягом 30 календарних днів з моменту підписання Акту здачі-приймання наданих послуг.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" було перераховано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" грошові кошти у розмірі 170 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №922 від 30.12.2021 із зазначенням призначення платежу: «оплата за оренду тепловозу ЧМЕ3 №5725 з-но рах.№1 від 30.12.2021».
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №5725-Ю оренди тепловоза з локомотивно-складацькими бригадами від 10.12.2021 позивач надіслав на адресу відповідача рахунок на оплату №70 від 31.12.2021 на суму 250422,17 грн., акт надання послуг №51 від 31.12.2021 на суму 420 422,17 грн., який підписаний в односторонньому порядку позивачем й скріплений печаткою підприємства позивача, що підтверджується експрес-накладною ТОВ «Нова пошта» №590007801014447 від 10.01.2022, а відповідачем в свою чергу було сплачено грошові кошти у розмірі 170 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №932 від 04.01.2022.
У п.3.5 договору визначено, що Орендар зобов'язаний протягом п'яти робочих днів після отримання Акту прийому-передачі наданих послуг прийняти надані Орендодавцем належної якості послуги, шляхом підписання наданих Актів прийому-передачі наданих послуг та передати їх Орендодавцю не пізніше 7-го числа місяця, наступного за звітним.
Згідно з п.3.6 договору у разі якщо Акт прийому-передачі наданих послуг не підписаний Орендарем протягом 5 (п'яти) робочих днів, Орендар в зазначений термін зобов'язаний надати Орендодавцю мотивовану відмову. Наданий Орендодавцем Акт наданих послуг, у разі не підписання Орендарем протягом 5 робочих днів, з моменту отримання, та одночасного ненадання в цей же строк обґрунтованих заперечень, є підставою для проведення взаємних розрахунків між Сторонами.
Проте, матеріали справи не містять, а відповідачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження надання Орендодавцю протягом 5 (п'яти) робочих днів вмотивованої відмови від підписання акту надання послуг №51 від 31.12.2021 на суму 420 422,17 грн., а тому вказаний акт є підставою для проведення взаємних розрахунків між Сторонами.
Таким чином, на виконання умов Договору №5725-Ю оренди тепловоза з локомотивно-складацькими бригадами від 10.12.2021 позивач надав послуги з оренди маневрового тепловозу серії ЧМЕ-3, 1987 року випуску, бортовий №5725, а відповідач, у свою чергу, прийняв вказані послуги, що підтверджується актом надання послуг №51 від 31.12.2021 на суму 420 422,17 грн., а відповідачем в свою чергу було сплачено грошові кошти у розмірі 170 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №932 від 04.01.2022.
На підтвердження своїх вимог позивачем були надані до матеріалів справи копії електронних податкових накладних від 30.12.2021 та 31.12.2021, що складені ним на спірні господарські операції.
Відповідно до п. 15.1 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом..
Згідно з п.16.1.4 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Підпунктом 14.1.178. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V Податкового кодексу України.
Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Згідно зі статтею 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дата складання податкової накладної;
в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);
д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
є) ціна постачання без урахування податку;
ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;
і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
201.10. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Враховуючи вищенаведене, судом встановлено, що зі спірних господарських операцій позивачем виписано відповідачу податкові накладні та сплачено податок на додану вартість в доход Державного бюджету України, а відповідачем сформовано податковий кредит. Копії податкових накладних з розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів наявні в матеріалах справи і так само засвідчують факт надання послуг з оренди.
Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи вищенаведені умови Договору №5725-Ю оренди тепловоза з локомотивно-складацькими бригадами від 10.12.2021 обов'язок відповідача по оплаті за оренду маневрового тепловозу серії ЧМЕ-3, 1987 року випуску, бортовий №5725, на суму в розмірі 420 422,17 грн. на момент розгляду даної справи настав.
Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" за договором №5725-Ю оренди тепловоза з локомотивно-складацькими бригадами від 10.12.2021 становить 80 422 грн. 17 коп.
Проте, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" в розмірі 80 422 грн. 17 коп.
Отже, відповідач, у порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату за оренду маневрового тепловозу серії ЧМЕ-3, 1987 року випуску, бортовий №5725 в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 80 422 грн. 17 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При зверненні до суду позивач просив також стягнути з відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 31.01.2022 р. по 01.06.2023 р. у розмірі 3 219,09 грн. та інфляційні втрати у розмірі 23 339,02 грн.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання за загальний період з 31.01.2022 р. по 01.06.2023 р. у розмірі 3 219,09 грн. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 31.01.2022 р. по 01.06.2023 р. у розмірі 23 339,02 грн. вважає, що частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 31.01.2022 р. по 01.06.2023 р. у розмірі 45 521 грн. 15 коп.
Згідно з приписами ст. 216-218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Пунктом 4.1 договору передбачено, що у випадку прострочення орендної плати, Орендар зобов'язаний сплатити Орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої в період, за який нараховується пеня, від простроченої суми, за кожен день прострочення.
Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання за загальний період з 31.01.2022 р. по 01.06.2023 р. у розмірі 45 521 грн. 15 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком позивача в частині визначення періоду закінчення нарахування пені відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Таким чином, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню пеня за загальний період прострочки з 31.01.2022 р. по 31.07.2022 р. у розмірі 11 920 грн. 10 коп.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача 5% штрафу у розмірі 21 021 грн. 11 коп.
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 4 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Крім того, суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
У випадку прострочення орендної плати більше 30-ти (тридцяти) днів по строкам, вказаним у п. 3.4 договору, Орендар зобов'язується додатково до суми пені виплатити Орендодавцю штраф у розмірі 5% від вартості місячної орендної плати та/або Орендодавець має право розірвати даний Договір в односторонньому порядку, повідомивши про це Орендаря в письмовій формі. (п.4.2 договору)
Суд, перевіривши розрахунок штрафу на підставі п.4.2 договору, прийшов до висновку, що вказані позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню та до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 5% штрафу у розмірі 21 021 грн. 11 коп.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Що стосується зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" про стягнення 340 000,00 грн., Суд зазначає.
Обґрунтовуючи заявлені зустрічні позовні вимоги, позивач зазначає, що 10.12.2021 між сторонами склалися попередні усні домовленості, а тому позивач до укладення договору перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 340000 грн. Проте, між сторонами договір укладений не був, а тому вказані грошові кошти є безпідставно набуті відповідачем. Таким чином, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" безпідставно набуті кошти у розмірі 340 000 грн. 00 коп. на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно із частиною першою, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. (Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі № 6-100цс15).
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" було перераховано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" грошові кошти у розмірі 170 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №922 від 30.12.2021 із зазначенням призначення платежу: «оплата за оренду тепловозу ЧМЕ3 №5725 з-но рах.№1 від 30.12.2021».
Крім того, на виконання умов Договору №5725-Ю оренди тепловоза з локомотивно-складацькими бригадами від 10.12.2021 позивач надав послуги з оренди маневрового тепловозу серії ЧМЕ-3, 1987 року випуску, бортовий №5725, а відповідач в свою чергу прийняв вказані послуги, що підтверджується актом надання послуг №51 від 31.12.2021 на суму 420 422,17 грн., а відповідачем в свою чергу було сплачено грошові кошти у розмірі 170 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №932 від 04.01.2022.
За таких підстав, грошові кошти у загальному розмірі 340 000 грн. 00 коп. були перераховані Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" на виконання умов договору №5725-Ю оренди тепловоза з локомотивно-складацькими бригадами від 10.12.2021, який станом на момент розгляду даної справи не визнаний недійсним.
Враховуючи викладене, грошові кошти у розмірі 340 000,00 грн перераховані Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" за наявності правової підстави, що виключає можливість їх стягнення на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" про стягнення 340 000,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
1. Первісний позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" (вул. Юрія Іллєнка буд. 83Д, офіс 801, м. Київ, 04119; ідентифікаційний код: 41427859) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" (пр-т Богоявленський, 321, офіс 105, м. Миколаїв, 54052; ідентифікаційний код: 42098436) заборгованість у розмірі 80 422 грн. 17 коп., 3% річних - 3 219 грн. 09 коп., інфляційні втрати - 23 339 грн. 02 коп., пеню - 11 920 грн. 10 коп., штраф - 21 021 грн. 11 коп. та судовий збір у розмірі 2 098 грн. 82 коп.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано: 21.11.2023.
Суддя А.І. Привалов