ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
17.10.2023Справа № 910/7117/23
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Росторг-Інвест»
до Державної казначейської служби України
про стягнення 110.000,00 грн
Суддя Сівакова В.В.
секретар судового засідання Ключерова В.С.
за участю представників сторін
від позивача не з'явився
від відповідача Тимофєєва Т.М., самопредставництво
СУТЬ СПОРУ:
05.05.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Росторг-Інвест» до Державної казначейської служби України про стягнення 110.000,00 грн безпідставно набутих грошових коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним. 04.03.2021 ТОВ «Віта Юст» було здійснено помилкову операцію, наслідками якої стало помилкове перерахування грошових коштів в сумі 110.000,00 грн на електронний податковий рахунок позивача, що підтверджується платіжним дорученням № 261 від 04.03.2021, які були зараховані Казначейською службою України у м. Києві на відкритий електронний рахунок в системі електронного адміністрування ПДВ (далі рахунок СЕА ПДВ) позивача, не дивлячись на те, що зазначені кошти надійшли з рахунку, іншого ніж поточний рахунок позивача. Дані дії відповідача призвели до негативних майнових наслідків для позивача. Незважаючи на проведення зарахування 04.03.2021 в СЕА ПДВ позивача суми в розмірі 110.000,00 грн, зазначена операція не призвела до збільшення реєстраційного ліміту позивача на вказану суму. Тим більше невідомо куди саме було зараховано помилково перераховані кошти, адже вони також не були повернуті ТОВ «Віта Юст». 03.06.2021 позивачем було подано заяву до Казначейської служби України у м. Києві, в якій позивач просив повернути помилково сплачені кошти в розмірі 110.000,00 грн. На зазначену заяву відповідачем було надано відповідь № 05-08-10/8394 від 14.06.2021, в якій зазначено, що відповідно до п. 21 Порядку №569 від 16.10.2014 перерахування коштів з електронного рахунку на поточний рахунок платника податків здійснюється казначейством на підставі реєстрів платників податку, який надсилає ДПС, а отже питання електронного адміністрування ПДВ не належить до компетенції відповідача, тому слід звернутися до ДПС України. У зв'язку з бездіяльністю ДПС України на неодноразові запити позивача, останнім було подано позовну заяву до Запорізького окружного адміністративного суду, яку було задоволено рішенням № 280/10059/21 від 25.01.2022. Проте, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.02.2023 вказане рішення скасовано та звернено увагу позивача на те, що позовна вимога позивача стосовно зобов'язання ДПС поновити реєстраційний ліміт шляхом його збільшення на 110.000,00 грн в межах спірних правовідносин є передчасною, оскільки позивачем не оскаржено дії Державної казначейської служби України щодо зарахування коштів на електронний рахунок та/або дії відповідач по зменшенню у системі електронного адміністрування ПДВ реєстраційного ліміту позивача на суму 110.000,00 грн. Враховуючи викладене, позивач звернувся до відповідача з вимогою про стягнення 110.000,00 грн безпідставно набутих грошових коштів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/7117/23 від 12.05.2023 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.
23.05.2023 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2023 відкрито провадження у справі № 910/7117/23; прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 11.07.2023.
15.06.2023 від відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву.
10.07.2023 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить розгляд справи, призначений на 11.07.2023, провести без участі представника позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/7117/23 від 11.07.2023, у зв'язку з нез'явленням представників позивача і відповідача, підготовче судове засідання відкладено на 25.07.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/7117/23 від 11.07.2023 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/7117/23 на 30 (тридцять) днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/7117/23 від 25.07.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.08.2023.
15.08.2023 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 15.08.2023.
15.08.2023 в судовому засідання відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву на 19.09.2023.
01.09.2023 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про участь представника позивача у судових засіданнях по справі № 910/7117/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/7117/23 від 18.09.2023 заяву позивача про участь його представника у засіданнях суду при розгляді справи № 910/7117/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/7117/23 від 18.09.2023 виправлено допущену у вступній частині ухвали Господарського суду міста Києва № 910/7117/23 від 25.07.2023 описку.
Позивач в судовому засіданні 19.09.2023 позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач в судовому засіданні 19.09.2023 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
19.09.2023 в судовому засідання відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву на 17.10.2023.
29.09.2023 від відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про участь представника відповідача у судових засіданнях по справі № 910/7117/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/7117/23 від 02.10.2023 заяву відповідача про участь його представника у засіданнях суду при розгляді справи № 910/7117/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
В судовому засіданні 17.10.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
04.03.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Віта Юст» згідно платіжного доручення № 261 від 04.03.2021 здійснено перерахування коштів зі свого рахунку UA693133990000026000055749364 на електронний рахунок в системі електронного адміністрування ПДВ (далі - рахунок в СЕА ПДВ) Товариства з обмеженою відповідальністю «Росторг-Інвест» UA428999980385149000000446947 в розмірі 110.000,00 грн; в призначенні платежу зазначено «Надання безвідсоткової фінансової допомоги за договором позики № 2 від 06.01.2021».
Спір виник внаслідок того, що помилково здійснена ТОВ «Віта Юст» операція, наслідком якої стало помилкове перерахування коштів в сумі 110.000,00 грн на рахунок позивача в СЕА ПДВ призвела до зарахування Казначейством України у м. Києві зазначених коштів на вказаний рахунок позивача в СЕА ПДВ, тоді як відповідач мав відмовити в зарахуванні цих коштів на рахунок позивача в СЕА ПДВ та повернути їх на рахунок, з якого вони надійшли, тобто на рахунок ТОВ «Віта Юст». На звернення позивача до відповідача та податкових служб про повернення коштів отримано відмови, у зв'язку з чим позивач не має змоги користуватися даними коштами в своїй господарській діяльності, фактично кошти є вилученими з господарського обігу потягом 2-х років.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
03.06.2021 позивач звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві із заявою про повернення помилково сплачених на рахунок НОМЕР_1 коштів в сумі 110.000,00 грн на розрахунковий рахунок позивача № НОМЕР_2 .
Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві у відповідь листом № 05-08-10/8394 від 14.06.2021 повідомило про необхідність звернення до Державної податкової служби України, яка здійснює електронне адміністрування ПДВ.
Позивачем було подано до Олександрівської ДПІ Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2021 року (реєстраційний № 9196000819 від 16.07.2021) з додаток № 4 до неї.
У таблиці 3 додатку № 4 зазначеної податкової декларації позивачем задекларовано до повернення на рахунок № НОМЕР_3 коштів в сумі 110.000,00 грн.
Згідно поданого відповідачем платіжного доручення № 261332113 від 30.07.2021 з рахунку № UA428999980385149000000446947 в СЕА ПДВ, відкритого на ім'я Товариства з обмеженою відповідальністю «Росторг-Інвест» на його поточний рахунок № НОМЕР_3 перераховані кошти в сумі 110.000,00 грн.
Адвокатом Марцих Я.О., яким надавалась правова допомога ТОВ «Росторг-Інвест» було надіслано адвокатський запит № 12/М від 10.09.2021 до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області та адвокатський запит № 11/М від 10.09.2021 до Державної податкової служби України, з проханням усунути порушення щодо безпідставного зменшення реєстраційного ліміту ТОВ «Росторг-Інвест» на суму 110.000,00 грн шляхом його поновлення або надати обґрунтовану відмову для судового захисту порушених прав та інтересів товариства.
Державна податкова служба України у відповідь листом № 21397/6/99-00-18-03-04-06 від 17.09.2021 повідомила, що так як ТОВ «Росторг-Інвест» прийняло рішення про подачу заяви щодо перерахування коштів з електронного рахунку на поточний рахунок платника в складі податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2021 року внаслідок чого кошти в сумі 110.000,00 грн були повернуті на розрахунковий рахунок платника та відповідно до п. 200-1.3 ст.200-1 Податкового кодексу України у СЕА ПДВ ТОВ «Росторг-Інвест» зменшено суму реєстраційного ліміту, у зв'язку з чим сума реєстраційного ліміту ТОВ «Росторг-Інвест» обрахована правильно в рамках діючого законодавства. У відповіді також зазначено, що які надійшли на електронний рахунок ТОВ «Росторг-Інвест» від ТОВ «Віта Юст» відповідно до платіжного доручення від 04.03.2021 з призначенням платежу «Надання безвідсоткової фінансової допомоги за договором позики № 2 від 06.01.2021 року» зараховані на електронний рахунок в СЕА ТОВ «Росторг-Інвест», проте зазначена операція не вплинула на показник реєстраційного ліміту, так як відповідно до норм п. 200-1.3 ст. 200-1 Податкового кодексу України ЕПопРах - це загальна сума поповнення з поточного рахунку платника податку рахунка в системі електронного адміністрування податку. Цей показник збільшується лише при поповненні ПДВ-рахунку з власного поточного рахунку платника ПДВ.
Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області листом № 57590/6/08-01-18-03-06 від 17.09.2021 повідомило, що за наслідками поданої позивачем до Олександрівської ДПІ Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2021 року щодо повернення на рахунок UA 943133990000026001010200784 коштів в сумі 110.000,00 грн відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 Податкового кодексу України 16.07.2021 у ТОВ «Росторг-Інвест» в СЕА ПДВ зменшилась сума реєстраційного ліміту на 110.000,00 грн та 30.07.2021 ці кошти повернуто ТОВ «Росорг-Інвест» на поточний рахунок; встановлено, що показник суми реєстраційного ліміту по ТОВ «Росторг-Інвест» повністю відповідає задекларованим показникам податкової звітності з ПДВ ТОВ «Росторг-Інвест» та порушень в частині розрахунків показників у СЕА ПДВ по ТОВ «Росторг-Інвест» не виявлено.
Не погоджуючись із зазначеною бездіяльністю Державної податкової служби України Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду за захистом свого порушеного права.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.01.2022 у справі № 820/10059/21 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Росторг-Інвест» задоволено та зобов'язано Державну податкову службу України поновити у системі електронного адміністрування податку на додану вартість реєстраційний ліміт Товариства з обмеженою відповідальністю «Росторг-Інвест» шляхом його збільшення на суму 110.000,00 грн.
Державна податкова служба України не погоджуючись за даним рішенням подала апеляційну скаргу.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.02.2023 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.01.2022 у справі № 280/10059/21 скасовано. В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Росторг-Інвест» до Державної податкової служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління ДПС у Запорізькій області, про зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
У постанові апеляційний суд зазначив, що позовна вимога ТОВ «Росторг-Інвест» про зобов'язання ДПС України поновити реєстраційний ліміт шляхом його збільшення на суму 110.000,00 грн в межах спірних правовідносин є передчасною, оскільки останнім не оскаржено дії Державної казначейської служби України щодо зарахування коштів на електронний рахунок та/або дії відповідача по зменшенню у системі електронного адміністрування податку на додану вартість реєстраційного ліміту ТОВ «Росторг-Інвест» на суму 110.000,00 грн, та не доведено належними та достатніми доказами відсутності правових підстав для такого зменшення.
Позивач в обґрунтування стягнення з Державного бюджету України в особі Казначейства помилково перерахованих коштів у сумі 110.000,00 грн посилається на ст. 1212 Цивільного кодексу України та Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, який затверджений наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013 (далі - Порядок № 787), Порядок взаємодії територiальних органів Державної фіскальної служби України, мiсцевих фiнансових органiв та територiальних органiв Державної казначейської служби України у процесi повернення платникам податкiв помилково та/або надмiру сплачених сум грошових зобов'язань, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 1146 від 15.12.2015.
Суд відзначає, що наказ Міністерства фінансів України № 1146 від 15.12.2015 втратив чинність на підставі наказу Міністерства фінансів № 60 від 11.02.2019.
Порядок № 787 визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі).
Відповідно до п. 3 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів та перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, у національній валюті здійснюється Казначейством або головними управліннями Казначейства з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.
Повернення платежів у національній валюті здійснюється на рахунки отримувачів коштів, відкриті в банках або Казначействі, вказані у поданні (висновку, повідомленні) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, органів, які ведуть облік заборгованості в розрізі позичальників, заяві платника (у разі повернення судового збору (крім помилково зарахованого).
Згідно з п. 5 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Заява про повернення коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню…
Отже, Порядок № 787 визначає процедуру повернення коштів помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів платнику за його заявою.
Однак, сума коштів, яка є предметом спору у даній справі, не була зарахована до державного або місцевого бюджету; позивач не є платником цих коштів.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Позивачем не доведено належними засобами доказування обставин набуття та збереження відповідачем коштів позивача в сумі 110.000,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.
Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Також статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондують положенням статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зазначеними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Отже, обов'язковою умовою звернення до суду є наявність мети - захистити порушене, невизнане чи оспорюване право та, зрештою, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач посилається на необхідність захисту його прав шляхом стягнення на його користь сплачених не ним та не в дохід державного або місцевого бюджету коштів.
Однак, за вище встановлених судом обставин, позивач просить захистити його права, факту порушення яких судом не встановлено.
Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, оспорені або не визнані особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених, оспорених або не визнаних прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже цих прав або законних інтересів позивача.
При цьому, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Росторг-Інвест».
У п. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява № 63566/00) «Проніна проти України» зазначено, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обовёязку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Інші доводи учасників справи судом не досліджуються, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судові витрати, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд -
ВИРІШИВ:
1. В позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 20.11.2023.
СуддяВ.В. Сівакова