ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.11.2023Справа № 910/9816/23
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Запарі А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт»
про стягнення 1 626 634,59 грн,
Представники сторін:
від позивача: Лівочка М.О.;
від відповідача: не з'явились
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» про стягнення 1 626 634,59 грн, обґрунтована порушенням відповідачем умов Угоди № Р-7560953/2022/11 від 08.11.2022 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 15.09.2020 № 7560953 в частині внесення оплати у повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
03.08.2023 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 відкрито провадження у справі №910/9816/23, підготовче засідання призначено на 11.09.2023.
06.09.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
В підготовчому засіданні 06.09.2023 представником відповідача було заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, а саме: оборотно-сальдову відомість по рахунку, яку суд долучив до матеріалів справи.
В підготовчому засіданні 06.09.2023 судом було постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про визнання поважними причини пропуску відповідачем строку на подання відзиву, поновлення строку та залучення відзиву до матеріалів справи. Крім того, суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів, встановив позивачу строк на подання відповіді на відзив та відповідачу строк на подання заперечень на відповідь на відзив. В підготовчому засіданні було оголошено перерву до 09.10.2023.
21.09.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив із заявою про поновлення пропущеного строку.
В підготовчому засіданні 09.10.2023 судом було постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про поновлення процесуального строку для подання позивачем відповіді на відзив, долучення відповіді на відзив до матеріалів справи.
Враховуючи, що судом здійснено всі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 13.11.2023, про що постановлено ухвалу від 09.10.2023, занесену до протоколу судового засідання.
09.11.2023 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.
В судове засідання 13.11.2023 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, однак про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою сторін, відібраною у підготовчому засіданні 09.10.2023.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Оскільки неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд уважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності вказаного учасника справи.
В судовому засіданні 13.11.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 13.11.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
15.09.2020 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» (споживач) укладено Договір № 7560953 (надалі - Договір) на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.
Відповідно до п. 2.2.1 Договору постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності із споживачем (Додатки 3, 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в Додатку 1.
Відповідно до п. 2.3.1 Договору споживач зобов'язується дотримуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у Додатку 1, не допускаючи їх перевищення, своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у Додатку 2.
Цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 15.04.2021 (п. 4.1 Договору). Припинення дії Договору не звільняє споживача від обов'язку повної сплати вартості спожитої теплової енергії (п. 4.9. Договору).
Сторонами підписано Додаток № 1 до Договору щодо обсягів постачання теплової енергії.
Додатком № 2 до Договору врегульовано тарифи та порядок розрахунків та визначено, що розрахунки зі споживачем за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 23/04/2020 № 636, що наведені в п. 1 вказаного Додатку.
Відповідно до п. 2 Додатку № 2 до Договору, у разі встановлення у споживача будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії - кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності.
Пунктом 5 Додатку № 2 до Договору визначено, що споживач, що має будинкові прилади обліку, щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в ЦОК за адресою: вул. Будівельників, 25, не пізніше 25 числа звітного місяця.
Споживач щомісячно з 12 по 15 числа отримує в ЦОК за адресою: вул. Будівельників, 25 оформлений постачальником рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, акт приймання-передавання товарної продукції; облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, які оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання (п. 9 Додатку № 2 до Договору).
01.11.2021 сторонами укладено додаткову угоду до Договору, якою Додатки №№ 1, 2, 3, 4, 6, 7 викладено у новій редакції.
08.11.2022 між сторонами укладено Угоду № Р-7560953/2022/11 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до Договору № 7560953 від 15.09.2020 (надалі - Угода), у п. 1 якої вказано, що споживач визнає та підтверджує заборгованість перед Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» за Договором № 7560953 від 15.09.2020 станом на 01.11.2022 загальною сумою 1 973 081,82 грн.
Відповідно до п. 2 Угоди споживач зобов'язаний сплатити зазначену у п. 1 цієї угоди суму заборгованості протягом листопада 2022 року - лютого 2023 року щомісячними сплатами згідно з Додатком № 1 до цієї Угоди до 25 числа кожного місяця.
Споживач разом із сплатою суми, зазначеної в п. 1 цієї угоди, зобов'язується у повному обсязі оплачувати поточне споживання згідно з Договором.
Згідно з п. 8 Угоди, у разі порушення споживачем умов (невиконання та/або неналежне її виконання) угоди остання втрачає чинність з наступного дня, що встановлений щомісячним строком оплати: умови щодо реструктуризації сплати боргу втрачають чинність, а підприємство набуває право вимоги всієї несплаченої частини боргу з урахуванням пені, 3% річних та інфляційної складової боргу за час прострочення, які споживач зобов'язується оплатити. Також, споживач зобов'язаний сплатити штраф за невиконання ним угоди у розмірі 5% від суми непогашеної заборгованості.
Угода вступає в дію з дня підписання її сторонами і діє до 28.02.2023 (п. 10 Угоди).
У Додатку № 1 до Угоди сторони визначили графік погашення заборгованості: - листопад 2022 року - 493 270,21 грн (до 25 числа); грудень 2022 року -493 270,21 грн (до 25 числа); січень 2023 року - 493 270,20 грн (до 25 числа); лютий 2023 року -493 270,20 грн (до 25 числа). Всього коштів до сплати - 1 973 080,82 грн.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов Угоди сплатив позивачу грошові кошти лише у розмірі 700 000,00 грн, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 1 273 080,82 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 219 737,24 грн (за період з 26.11.2022 по 31.03.2023), штраф у розмірі 63 654,04 грн, 3% річних у розмірі 13 184,23 грн (за період з 26.11.2022 по 31.03.2023) та інфляційні втрати у розмірі 56 978,26 грн (за період з 26.11.2022 по 31.03.2023).
Відповідач визнав наявність у нього заборгованості у розмірі 1 273 080,82 грн, однак, заперечив щодо стягнення з нього пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, вказавши на існування заборони такого нарахування під час дії карантину та воєнного стану.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
За положеннями частин 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем наявність заборгованості за отриману теплову енергію у гарячій воді не заперечується, що, зокрема, підтверджується підписаними сторонами Угодою та актом звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.10.2022.
У відзиві на позов відповідач визнав наявність у нього заборгованості у розмірі 1 273 080,82 грн.
За положеннями частин 1, 4 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Оскільки вказана обставина наявності у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 1 273 080,82 грн визнається сторонами, а тому відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доказуванню.
Доказів сплати грошових коштів у розмірі 1 273 080,82 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 219 737,24 грн за період з 26.11.2022 по 31.03.2023.
За приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 3.3 Договору споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5% від суми боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) за кожний день до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.
Таким чином, сторони встановили інший період нарахування пені ніж той, що визначений у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №904/1148/19.
Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку про його обгрунтованість, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» пені у розмірі 219 737,24 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 63 654,04 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Як зазначено у п. 8 Угоди, споживач зобов'язаний сплатити штраф за невиконання ним угоди у розмірі 5% від суми непогашеної заборгованості.
Суд зазначає, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний комфорт" становить 1 273 080,82 грн, з огляду на що штраф, нарахований відповідно до п. 8 Угоди, становить 63 654,04 грн.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу підлягають задоволенню у вказаному вище розмірі.
Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 13 184,23 грн (за період з 26.11.2022 по 31.03.2023) та інфляційні втрати у розмірі 56 978,26 грн (за період з 26.11.2022 по 31.03.2023).
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013).
Зважаючи на вищенаведені норми законодавства, вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та 3% річних є такими, що заявлені позивачем правомірно.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.
Додатково суд звертає увагу, що у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, у зв'язку з чим здійснив власний розрахунок, відповідно до якого обґрунтованим розміром інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача, є 47 734,65 грн, з огляду на що позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» інфляційних втрат у розмірі 56 978,26 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 47 732,65 грн.
При цьому, здійснений позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 13 184,23 грн визнається судом обґрунтованим, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню повністю.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав про відсутність підстав для стягнення з нього пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, вказавши на існування заборони здійснення таких нарахувань під час дії карантину та воєнного стану.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який неодноразово продовжувався та скасований постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651.
17.03.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», де зазначено, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Отже, приписами вказаного Закону визначено, що вказаним Законом встановлено заборону щодо нарахування штрафних санкцій, якими відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України є неустойка, штраф та пеня, однак не встановлено заборони на нарахування та стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Як неодноразово наголосив сам відповідач у відзиві на позовну заяву, він є обслуговуючою організацією та надає послуги з обслуговування житлових та нежитлових приміщень; він не є управителем будинків та не є колективним споживачем в розумінні Законів України «Про житлово-комунальні послуги» та Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»; фактично відповідач є транзитною організацією, що перевиставляє рахунки за спожиті комунальні послуги населенню.
Наведені обставини свідчать про те, що відповідач не є споживачем в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а отже правовідносини між ним та позивачем не регулюються нормами вказаного закону.
Крім того, суд враховує, що відповідач у даній справі є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність, а відтак не відноситься до категорії населення, на яку розповсюджується дія постанови Кабінету Міністрів України.
Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача про безпідставність нарахування та стягнення з нього пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Оскільки відповідачем було визнано поданий позивачем позов в частині суми основного боргу, суд дійшов висновку повернути позивачу з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 9548,10 грн.
В іншій частині судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 130, 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» (вул. Нижній Вал, буд. 17/8, офіс 6, м. Київ, 04071; ідентифікаційний код 33833708) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (площа Івана Франка, 5, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код 40538421) 1 273 080,82 грн заборгованості, 47 732,65 грн інфляційних втрат, 13 184,23 грн 3% річних, 219 737,24 грн пені, 63 654,04 грн штрафу та 14 712,73 грн судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Повернути Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (площа Івана Франка, 5, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код 40538421) зі спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 9 548 (дев'ять тисяч п'ятсот сорок вісім) гривень 10 коп., сплачений відповідно до платіжної інструкції № 6005 від 10.05.2023, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 22.11.2023.
Суддя Т.Ю. Трофименко