ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" листопада 2023 р. Справа№ 910/14968/22 (910/7059/23)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів: Владимиренко С.В.
Полякова Б.М.
за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.
у присутності представників сторін:
від позивача: Варес М.О. згідно ордера
від відповідача: Теплюк В.С. згідно ордера
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Девелопмент" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2023 року
у справі №910/14968/22(910/7059/23) (суддя Чеберяк П.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Девелопмент"
про визнання зобов'язань припиненими
в межах справи №910/14968/22
за заявою ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Девелопмент"
про банкрутство
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2023 року у справі №910/14968/22(910/7059/23) позов задоволено; визнано припиненими зобов'язання ТОВ "Регіональні ресурси" перед ТОВ "Укрбуд Девелопмент" за Договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 88 від 12.04.2017; стягнуто з відповідача на користь позивача 2 684,00 грн. судового збору.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Укрбуд Девелопмент" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2023 року у справі №910/14968/22(910/7059/23) та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2023 року вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Поляков Б.М., Владимиренко С.В.
Ухвалою суду від 07.08.2023 вищевказаною колегією суддів відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Укрбуд Девелопмент" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2023 року у справі №910/14968/22 (910/7059/23), повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14968/22(910/7059/23).
21.08.2023 супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/14968/22(910/7059/23)/4993/2023 від 17.08.2023 витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою суду від 28.08.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Укрбуд Девелопмент" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2023 року у справі №910/14968/22(910/7059/23), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 26.09.2023 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.
У поданому через відділ документального забезпечення суду відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
В судовому засіданні 26.09.2023 протокольною ухвалою суду оголошено перерву у справі до 07.11.2023 на підставі положень ст. 216 ГПК України.
До початку судового засідання через відділ документального забезпечення суду від представника скаржника надійшли письмові пояснення на відзив позивача на апеляційну скаргу, а від представника позивача - заява про відвід судді Владимиренко С.В. від розгляду апеляційної скарги, клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, а також клопотання про залучення ТОВ "К'Ю.С.М. ГРУП" до участі у даній справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
В судове засідання 07.11.2023 з'явились представники сторін.
За наслідками розгляду в судовому засіданні заяви ТОВ "Регіональні ресурси" про відвід судді Владимиренко С.В. від розгляду апеляційної скарги у даній справі ухвалою суду таку заяву визнано необґрунтованою та відмовлено у її задоволенні.
Також ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи №910/14968/22(910/7059/23) з викладених мотивів.
Іншою ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ "Регіональні ресурси" про залучення ТОВ "К'Ю.С.М. ГРУП" до участі у справі №910/14968/22(910/7059/23) у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Представник скаржника в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2023 року у справі №910/14968/22(910/7059/23) та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Представник позивача в судовому засіданні проти вимог скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
07.11.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 28.07.2023 року у даній справі - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у провадженні Господарського суду міста Києва на стадії розпорядження майном, введеній ухвалою суду від 08.02.2023 року, перебуває справа №910/14968/22 про банкрутство ТОВ "Укрбуд Девелопмент".
У травні 2023 року ТОВ "Регіональні ресурси" звернулось до суду у межах справи про банкрутство з позовом до ТОВ "Укрбуд Девелопмент" про визнання правовідносин за договором позики припиненими.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він на підставі договору про відступлення права вимоги від 15.09.2020 та акту приймання-передачі до вказаного договору від 15.09.2020 набув право вимоги до відповідача в розмірі 55 000 000,00 грн., що виникла на підставі договору безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №73-Ф від 05.07.2016.
В свою чергу, у позивача наявна заборгованість перед відповідачем за договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 88 від 12.04.2017 в розмірі 50 272 887,21 грн.
Враховуючи наявність між позивачем та відповідачем однорідних грошових зобов'язань, 01.07.2022 позивачем було направлено на адресу відповідача заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог.
За переконанням позивача, оскільки направлена заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.07.2022 не визнана недійсною, жодних заперечень щодо поданої заяви від відповідача не надходило, зобов'язання позивача перед відповідачем за договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №88 від 12.04.2017 є припиненими.
За наслідками розгляду заявлених позовних вимог рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2023 року у справі №910/14968/22 (910/7059/23) позов задоволено та визнано припиненими зобов'язання позивача перед відповідачем за Договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 88 від 12.04.2017.
Судове рішення мотивовано обґрунтованістю та доведеністю заявлених позивачем вимог.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки заява про зарахування не оскаржена та не визнана недійсною і позивач реалізував своє право на зарахування зустрічних однорідних вимог з відповідачем, то зобов'язання позивача перед відповідачем за договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №88 від 12.04.2017 є припиненими.
ТОВ "Укрбуд Девелопмент" з даним рішення суду не погоджується та в поданій апеляційній скарзі наголошує на тому, що позивачем у позові не зазначено, яке його право порушене відповідачем та у чому полягає це порушення. Заявлена позивачем вимога про визнання його зобов'язання перед відповідачем за договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги припиненими, за переконанням відповідача, є неефективним способом захисту, оскільки є фактично вимогою про встановлення факту. Крім того, заявлена позивачем вимога не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана в примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Також скаржник стверджує, що позивачем не надано жодних доказів надання фінансової допомоги боржнику у розмірі 55 000 000,00 грн. за Договором №73-Ф від 05.07.2016, а також доказів отримання боржником заяви позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення вказаного рішення, колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду та вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування такого рішення з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.07.2016 року між ТОВ "Укрбуд Девелопмент" (відповідач) та ТОВ "БК "Укрбудмонтаж" укладено договір безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №73-Ф.
Згідно умов цього договору ТОВ "БК "Укрбудмонтаж" надає відповідачу безвідсоткову поворотну фінансову допомогу, а відповідач зобов'язується повернути її в повному обсязі у визначений договором строк (п. 1.1. договору).
Пунктом 2.1 сторони погодили, що сума фінансової допомоги за цим договором становить 500 000 000,00 грн.
Фінансова допомога надається строком до 04.07.2021 (п. 3.1 договору).
07.07.2016 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №73-Ф від 05.07.2016, згідно якої п.2.1. викладено в новій редакції, а саме: "Сума фінансової допомоги за цим Договором надається окремими частинами із лімітом заборгованості до 500 000 000,00 грн.".
Позивач зазначає, що внаслідок не виконання відповідачам взятих на себе зобов'язань за договором у останнього утворилась заборгованість перед позичальником в розмірі 55 000 000,00 грн.
В подальшому, за умовами договору про відступлення права вимоги від 15.09.2020, укладеного між первісним кредитором ТОВ "БК "Укрбудмонтаж" та новим кредитором - ТОВ "Регіональні ресурси" (позивач), новий кредитор набув право грошової вимоги до відповідача у розмірі 55 000 000,00 грн.
16.11.2020 на адресу відповідача направлено відповідне повідомлення про відступлення права вимоги.
Однак, вищезазначена заборгованість відповідачем погашена не була.
Разом з тим, 12.04.2017 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №88, за умовами якого відповідач надає позивачу безвідсоткову поворотну фінансову допомогу, а позивач зобов'язується повернути її в повному обсязі у визначений договором строк (п. 1.1. договору).
Згідно п. 2.1 договору сума фінансової допомоги за цим договором становить 550 000,00 грн.
Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що фінансова допомога надається строком до 12.05.2017 року.
19.04.2017 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №88, згідно якої п. 2.1. викладено в новій редакції, а саме: "2.1. Сума фінансової допомоги за цим Договором становить 52 660 000,00 грн.".
Даною додатковою угодою змінено також пункт 3.1. договору та викладено його в наступній редакції: "3.1. Фінансова допомога надається Стороною - 1 Стороні - 2 строком до 30 червня 2017 року".
Позивач зазначає, що за вказаним договором утворилась заборгованість у розмірі 50 272 887,21 грн.
Враховуючи наявність між позивачем та відповідачем однорідних грошових зобов'язань, 01.07.2022 позивачем направлено на адресу відповідача заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, якою повідомлено про наступне:
- зобов'язання ТОВ "Регіональні ресурси" перед ТОВ "Укрбуд Девелопмент" в розмірі 50 272 887,21 грн., які виникли на підставі договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №88 від 12.04.2017 є припиненими повністю;
- зобов'язання ТОВ "Укрбуд Девелопмент" перед ТОВ "Регіональні ресурси" в розмірі 55 000 000,00 грн. основного зобов'язання, які виникли на підставі договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 73-Ф від 05.07.2016, право вимоги яких належить ТОВ "Регіональні ресурси" на підставі укладеного з ТОВ "БК "Укрбудмонтаж" договору про відступлення права вимоги від 15.09.2020 та акту приймання-передачі до вказаного договору, є припиненими - частково, а саме на суму 50 272 887,21 грн.;
- заборгованість ТОВ "Укрбуд Девелопмент" перед ТОВ "Регіональні ресурси" за договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №73-Ф від 05.07.2016 після зарахування зустрічних однорідних вимог становить 4 727 112,79 грн.
Вважаючи, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.07.2022 не визнана недійсною, жодних заперечень щодо поданої заяви від відповідача не надходило, то зобов'язання позивача перед відповідачем за договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №88 від 12.04.2017 є припиненими, внаслідок чого позивач звернувся до суду з даним позовом.
Господарський суд міста Києва, приймаючи оскаржуване рішення про задоволення заявлених позовних вимог, погодився з доводами позивача.
Однак, судова колегія апеляційного господарського суду вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими та зробленими без дослідження всіх фактичних обставин, що входять до предмету доказування та мають значення для правильного розгляду спору між сторонами.
Щодо права позивача на звернення до суду з позовом про визнання зобов'язань припиненими та ефективності такого способу захисту.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Суб'єктивне цивільне право є мірою можливої поведінки у правовідносинах, в яких існує уповноважена і зобов'язана сторона. Суб'єктивні права встановлюються правовими нормами, їх особливістю є здатність вимагати від зобов'язаної сторони певної міри поведінки, у тому числі, з використанням примусу держави.
Поняття охоронюваного законом інтересу в логічно-смисловому зв'язку з поняттям суб'єктивного права визначено в Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Безпосереднє згадування в нормах права інтересів особи як об'єкта правового захисту в певній мірі прирівнює їх до суб'єктивних прав. Тобто законні інтереси, які не опосередковані правовими нормами, можна розглядати як доправову категорію, у якій інтерес передує правам та обов'язкам, тобто виступає як "суб'єктивне право, що може виникнути у майбутньому".
Розмежовуючи поняття прав та інтересів, Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначив, що і суб'єктивне право, і пов'язаний з ним інтерес є дозволами. Але перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом". Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб'єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов'язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення в межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб'єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
Одним з таких законних інтересів є інтерес до правової визначеності у відносинах у суспільстві для знання та розуміння своїх прав й обов'язків, а також передбачуваності наслідків своїх дій чи бездіяльності.
При цьому, якщо дії або бездіяльність інших осіб створюють для особи правову невизначеність щодо її прав і обов'язків у відносинах із цими особами, така особа може звернутись до суду для захисту свого інтересу у правовій визначеності у відносинах із цими особами.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, у березні 2023 року ТОВ "Регіональні ресурси" звернулось до господарського суду міста Києва у справі №910/14968/22 про банкрутство ТОВ "Укрбуд Девелопмент" з кредиторськими вимогами до боржника, в тому числі, на суму 4 727 112,79 грн., які виникли на підставі укладених догорів про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, а також заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Вказані вимоги боржником не визнано з огляду на відсутність доказів надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, тобто відповідачем у справі про своє банкрутство створено правову невизначеність у відносинах з позивачем за договорами про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги щодо стану взаємних прав та обов'язків за цими договорами.
Таким чином, за висновками колегії суддів, поданням даної позовної заяви у травні 2023 року позивач звернувся до суду не за захистом свого права на припинення зобов'язання (як помилково вважає відповідач), а за захистом свого законного інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов'язків у відносинах з відповідачем за укладеними договорами про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, що в свою чергу спростовує відповідні доводи скаржника про те, що подання позивачем позову в цій справі не спрямовано на захист його прав, а є спробою встановлення обставин для використання в подальшому в судових спорах.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позивач правильно визначився зі способом захисту, який може бути застосований, виходячи з конкретних обставин цієї справи, та який є ефективним для захисту порушеного інтересу позивача у правовій визначеності стосовно належного виконання ним зобов'язань за укладеними договорами.
Подібні висновки щодо ефективності способу захисту позивачем свого інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов'язків у правовідносинах з відповідачем шляхом визнання припиненим зобов'язання викладено у постанові Великої Палати Верхового Суду від 19.10.2022 у справі №910/14224/20.
Щодо суті спору та заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.
Статтями 202, 203 ГК України передбачено, що зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.
Згідно статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Водночас однією із важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань.
Для задоволення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог слід встановити наявність таких умов: зустрічність вимог, однорідність цих вимог, строк виконання яких настав, та відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов'язання, його змісту та умов виконання, оскільки лише за наявності всіх умов у сукупності можливо здійснити таке зарахування.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 сформовані, зокрема, такі висновки щодо застосування ст. 601 ЦК України та ст.ст. 202, 203 ГК України:
- зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами;
- вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України): бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги;
- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором;
- за дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним;
- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.
При цьому, умова щодо безспірності вимог, які зараховуються: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 ГК України, статтею 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі №910/23246/17, від 15.08.2019 у справі №910/21683/17, від 11.09.2019 у справі №910/21566/17, від 25.09.2019 у справі № 910/21645/17, від 01.10.2019 у справі № 910/12968/17, від 05.11.2019 у справі № 914/2326/18.
Крім того, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 14.07.2022 у справі № 910/5109/21 зазначає, що за ч.3 ст.203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.
Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Аналогічні положення закріплені також у статті 601 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
При цьому зустрічне зобов'язання виникає не з самої по собі вимоги про її зарахування, а на загальних підставах, передбачених ЦК України та ГК України.
Як зазначалося вище, вимоги, які підлягають зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим).
Саме поняття "кредитор" та суб'єктний склад у правовідносинах зарахування (кредитор/боржник) обумовлює необхідність встановлення судами і відповідно доведення кредитором наявності безумовного (безспірного) зустрічного зобов'язання особи, яку вона вважає боржником, вчинити на користь такої сторони певну дію (в даному випадку - сплатити кошти).
Суд зауважує, що з метою правильного вирішення даної справи для з'ясування питання щодо того, чи відбулося припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги за заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог необхідно надати відповіді на наступні питання, що мають значення: чи є позивач кредитором відповідача, на яку суму, та чи настав строк виконання зобов'язання; чи є відповідач кредитором позивача, на яку суму, та чи настав строк виконання зобов'язання, чи є вимоги сторін зустрічними, однорідними та безспірними.
Отже, для висновку про вчинення (укладення) ТОВ "Регіональні ресурси" правочину зарахування необхідно достеменно встановити (довести) реальність виникнення між ним та відповідач правовідносин, в яких позивач є боржником, а відповідач - кредитором, і навпаки, що може бути здійснено шляхом подання належних доказів, які б доводили реальність виникнення таких правовідносин.
У разі доведення виникнення правовідносин (реальності/дійсності вимог сторін) може бути укладений (вчинений) правочин зарахування.
Так, спір у даній справі виник з приводу визнання правовідносин між позивачем та відповідачем за договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги припиненими.
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилом ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до підпункту 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Порівняння диспозицій наведених норм права дає підстави стверджувати про наявність спільних ознак правових відносин та, відповідно, несуперечливе правове регулювання. Отже, договір поворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики, а тому під час вирішення спору потрібно керуватися положеннями ЦК України, що регулюють правовідносини, які виникли з договору позики.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Досліджуючи правовідносини між сторонами у даній справі, в яких ТОВ "Регіональні ресурси" є боржником, а ТОВ "Укрбуд Девелопмент" - кредитором, судом апеляційної інстанції встановлено, що 12.04.2017 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №88, за умовами якого ТОВ "Укрбуд Девелопмент" надає ТОВ "Регіональні ресурси" безвідсоткову поворотну фінансову допомогу, а ТОВ "Регіональні ресурси" зобов'язується повернути її в повному обсязі у визначений договором строк (п. 1.1. договору).
Згідно п. 2.1 договору в редакції додаткової угоди №1 від 19.04.2017 сума фінансової допомоги за цим договором становить 52 660 000,00 грн.
Пунктом 3.1 договору в редакції додаткової угоди №2 від 30.06.2017 сторони погодили, що фінансова допомога надається строком до 30.06.2022.
Надання фінансової допомоги здійснюється ТОВ "Укрбуд Девелопмент" у безготівковому порядку шляхом перерахування на поточних рахунок ТОВ "Регіональні ресурси" грошових коштів в обсязі, визначеному п.2.1. Договору (п.4.1. Договору).
Як зазначає ТОВ "Регіональні ресурси", заборгованість позивача перед відповідачем за вказаним договором складає 50 272 887,21 грн.
Разом з тим, позивачем не надано, матеріали справи не містять та судом не встановлено жодних доказів на підтвердження виконання відповідачем свого обов'язку щодо надання фінансової допомоги позивачу, зокрема, банківських виписок, платіжних доручень, інструкцій чи меморіальних ордерів тощо. При цьому, саме укладення договору, з огляду на приписи п. 4.1. Договору, не підтверджує виконання такого договору.
Відтак, позивачем в даному випадку не доведено наявності грошового зобов'язання (заборгованості) ТОВ "Регіональні ресурси" перед ТОВ "Укрбуд Девелопмент" за Договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №88 від 12.04.2017 та, як наслідок статусу боржника у розумінні ст.601 ЦК України.
Досліджуючи правовідносини між сторонами у даній справі, в яких ТОВ "Регіональні ресурси" є кредитором, а ТОВ "Укрбуд Девелопмент" - боржником, судом апеляційної інстанції встановлено, що 05.07.2016 року між ТОВ "Укрбуд Девелопмент" (відповідач) та ТОВ "БК "Укрбудмонтаж" укладено договір безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №73-Ф.
Згідно умов цього договору ТОВ "БК "Укрбудмонтаж" надає відповідачу безвідсоткову поворотну фінансову допомогу, а відповідач зобов'язується повернути її в повному обсязі у визначений договором строк (п. 1.1. договору).
Пунктом 2.1 Договору в редакції додаткової угоди №1 від 07.07.2016 сторони погодили, що сума фінансової допомоги за цим Договором надається окремими частинами із лімітом заборгованості до 500 000 000,00 грн.
Фінансова допомога надається відповідачу до вимоги її повернення ,але на строк, не більше ніж 10 календарних місяців. Строк позовної давності становить десять років (п. 3.1 договору в редакції додаткової угоди №1 від 07.07.2016).
Згідно п.4.1. Договору, надання фінансової допомоги здійснюється ТОВ "БК "Укрбудмонтаж" у безготівковому порядку шляхом перерахування на поточних рахунок ТОВ "Укрбуд Девелопмент" грошових коштів в обсязі, визначеному п.2.1. Договору.
Позивач зазначає, що внаслідок не виконання відповідачам взятих на себе зобов'язань за договором у останнього утворилась заборгованість перед ТОВ "БК "Укрбудмонтаж" в розмірі 55 000 000,00 грн.
Разом з тим, позивачем суду першої інстанції не надано, матеріали справи не містять та судом не встановлено належних доказів на підтвердження виконання ТОВ "БК "Укрбудмонтаж" свого обов'язку щодо надання фінансової допомоги відповідачу, зокрема, банківських виписок, платіжних доручень, інструкцій чи меморіальних ордерів тощо. При цьому, саме укладення договору, з огляду на приписи п. 4.1. Договору, не підтверджує виконання такого договору.
А боржник, в свою чергу, заперечував у нього наявність зобов'язань перед ТОВ "БК "Укрбудмонтаж" за договором безвідсоткової поворотної фінансової допомоги.
Твердження позивача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що матеріали справи №910/14968/22 про банкрутство ТОВ "Укрбуд Девелопмент" містять платіжні доручення, якими підтверджується факт перерахування ТОВ "БК "Укрбудмонтаж" грошових коштів на користь ТОВ "Укрбуд Девелопмент" за договором безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №73-Ф від 05.07.2016, є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до положень ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В силу положень ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Тобто, визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом хоч у межах основної справи про банкрутство боржника, але у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України, оскільки такі справи мають різний суб'єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство.
Таким чином, потенційна наявність відповідних платіжних доручень в матеріалах основної справи про банкрутство відповідача не спростовує обов'язок позивача, в даному випадку ТОВ "Регіональні ресурси", на доведення суду певних юридичних фактів, зокрема: укладення такого договору, його реальність та виконання, на загальних підставах з посиланням на долучені до позовної заяви та наявні у справі докази.
В свою чергу, через неподання разом з позовною завою у відокремленому позовному провадженні певних доказів ТОВ "Регіональні ресурси" несе ризик настання пов'язаних з цим наслідків.
Водночас, як встановлено судом, до відзиву на апеляційну скаргу додано фотокопії платіжних доручень низької якості, більша частина з яких є нечитабельні, що позбавляє суд можливості прочитати значну частину їх тексту.
Вказані платіжні доручення, за твердженням позивача, підтверджують факт перерахування ТОВ "БК "Укрбудмонтаж" грошових коштів на користь ТОВ "Укрбуд Девелопмент" за договором безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №73-Ф від 05.07.2016.
З даного приводу судова колегія зазначає, що за змістом частин 2 та 3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи".
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постановах від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 03.04.2019 у справі №913/317/18 та від 22.05.2019 у справі №5011-15/10488-2012, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
Тобто, відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №914/1725/19; від 12.01.2021 у справі №01/1494(14-01/1494); від 15.12.2020 у справі №925/1052/19; від 21.04.2021 у справі №906/1179/20).
Отже, суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, але лише якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести скаржник). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Водночас, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 11.09.2019 у справі №922/393/18; від 16.12.2020 у справі №908/1908/19, від 21.01.2021 у справі №908/3359/19, від 06.10.2021 по справі №918/237/20, від 21.06.2022 у справі №910/6535/21).
Як встановлено судом, при подані платіжних доручень до відзиву на апеляційну скаргу позивачем не зазначено об'єктивних обставин та не надано жодних доказів на підтвердження неможливості подання таких доказів ще до прийняття оскаржуваного рішення.
Отже, судова колегія не вбачає в даному випадку виняткових обставин, з яким законодавство пов'язує можливість прийняття нових доказів в суді апеляційної інстанції.
Таким чином, позивачем не наведено достатнього та належного обґрунтування існування винятковості випадку, з яким пов'язано прийняття під час апеляційного провадження додаткових доказів, які не були предметом дослідження під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Крім того, на переконання колегії суддів, прийняття та дослідження судом апеляційної інстанції вказаних вище платіжних документів в якості доказів порушуватиме принцип диспозитивності.
За таких обставин, оскільки в порушення свого обов'язку позивачем не надано таких доказів як до позовної заяви, так і до дня прийняття оскаржуваного рішення, на час розгляду справи в суді першої інстанції вказані докази в матеріалах справи були відсутні і місцевий господарський суд не мав можливості їх дослідити, а позивачем, в свою чергу, не обґрунтовано об'єктивними причинами неможливість їх подання до суду першої інстанції, то колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції для їх прийняття до уваги у якості належних доказів на підтвердження викладених у відзиві на апеляційну скаргу обставин виконання ТОВ "БК "Укрбудмонтаж" свого обов'язку щодо надання фінансової допомоги відповідачу.
В подальшому, за умовами договору про відступлення права вимоги від 15.09.2020, укладеного між первісним кредитором - ТОВ "БК "Укрбудмонтаж" та новим кредитором - ТОВ "Регіональні ресурси" (позивач), новий кредитор набув право грошової вимоги до відповідача у розмірі 55 000 000,00 грн.
15.09.2020 року між ТОВ "БК "Укрбудмонтаж" та ТОВ "Регіональні ресурси" підписано Акт прийому-передачі права вимоги за Договором про відступлення права вимоги від 15.09.2020.
16.11.2020 на адресу відповідача направлено відповідне повідомлення про відступлення права вимоги.
Однак, вищезазначена заборгованість відповідачем погашена не була.
Таким чином, за твердженням позивача, на підставі договору про відступлення права вимоги від 15.09.2020 та акту приймання-передачі до вказаного договору від 15.09.2020 він набув право вимоги до відповідача в розмірі 55 000 000,00 грн., що виникла на підставі договору безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №73-Ф від 05.07.2016.
Суд наголошує, що коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 Цивільного кодексу України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20).
З огляду на наведене вище та враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження існування грошових вимог ТОВ "БК "Укрбудмонтаж" до відповідача, право вимоги яких в подальшому нібито перейшло до позивача, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність позивачем в даному випадку наявності грошового зобов'язання (заборгованості) ТОВ "Укрбуд Девелопмент" перед ТОВ "Регіональні ресурси" за Договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №73-Ф від 05.07.2016 та, як наслідок статусу кредитора у розумінні ст.601 ЦК України.
Таким чином, на підставі наявних у справі доказів судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем належними чином не довів ані існування первісного зобов'язання, ані зустрічного зобов'язання, що є обов'язковою передумовою для припинення відповідних зобов'язань, як наслідок обставини припинення зобов'язань згідно заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.07.2022 не знайшли свого підтвердження в ході розгляду даної справи.
За таких обставин у суду відсутні правові підстави для висновку про припинення грошових зобов'язань позивача перед відповідачем за Договором надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №88 від 12.04.2017.
Господарський суд міста Києва наведених вище фактичних обставин справи у їх сукупності, які встановлені судом апеляційної інстанції, не врахував, чим допустив неповне дослідження обставин справи та невірне застосування норм матеріального права, що в свою чергу призвело до ухвалення помилкового рішення про задоволення позовної заяви ТОВ "Регіональні ресурси".
В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Отже, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку наявним у справі доказам, обставинам справи і доводам скаржника та встановлено порушення судом норм матеріального права під час прийняття оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
В силу положень ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За викладених обставин, колегія суддів вважає, що доводи скаржника знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, а відтак дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача, скасування рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2023 року у справі №910/14968/22(910/7059/23) та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог витрати відповідача зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги згідно ст. 129 ГПК України покладаються на позивача шляхом їх стягнення на користь ТОВ "Укрбуд Девелопмент".
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Девелопмент" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2023 року у справі №910/14968/22(910/7059/23) задовольнити.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2023 року у справі №910/14968/22(910/7059/23) скасувати.
3.Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси" (07501, Київська обл., Баришівський р-н, смт. Баришівка, вул. Софіївська, 34; поштова адреса: 01024, м. Київ, вул. Крутий узвіз, буд. 5, прим. 2; ідентифікаційний код 33960377) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Девелопмент" (03039, м. Київ, пр-т. Голосіївський, буд. 17, оф. 3/1; ідентифікаційний код 32920218) 4 026,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
5.Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.
6.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.
7.Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови підписано 21.11.2023 після виходу головуючого судді Остапенка О.М. з відпустки та закінчення суддями Владимиренко С.В. та Поляковим Б.М. підготовки для підтримання кваліфікації.
Головуючий суддя О.М. Остапенко
Судді С.В. Владимиренко
Б.М. Поляков