ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 607/2097/23Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М.
Провадження № 22-ц/817/894/23 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2023 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Храпак Н.М.
суддів - Костів О. З., Хома М. В.,
за участю секретаря - Іванюти О.М.
учасників справи: позивача ОСОБА_1
його представника адвоката Мартищук Л.П., представника відповідача адвоката Заводовської М.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/2097/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Мартищук Людмила Петрівна на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 серпня 2023 року, постановленого суддею Позняком В.М., повний текст якого складено 11 серпня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про внесення змін в трудову книжку, -
ВСТАНОВИВ:
у лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , з урахуванням нової редакції позовних вимог, просить, зобов'язати приватного підприємця ОСОБА_2 внести зміни у трудову книжку в записі № 2 від 01.12.2020 року в частині назви посади, а саме не водія, а машиніста автовишки та автогідропідіймача.
В обґрунтування вимог посилався на те, що в 2016 році він був прийнятий на роботу до приватного підприємця ОСОБА_2 . Працював за спеціальністю машиніст автовишки автогідропідіймача (код ЗКППТР 13507), спочатку їздив та управляв на старій автовишці MAN, потім на автовишці RENO. Право на таку роботу підтверджує посвідчення № НОМЕР_1 від 14.03.2011 про те, що він пройшов навчання в Тернопільському обласному комунальному навчально-курсовому центрі. Режим роботи становив шість днів на тиждень та, у святкові без графіку по дзвінку, тому він вирішив звільнитися роботи.
При звільненні отримав трудову книжку із записом: «Прийнятий на роботу посаду водія», наказ 1К 31.10.2016 р., «Звільнити з роботи водія згідно статтею 36 пункт 1 КЗпП України за згодою сторін», наказ № 3 від 01.12.2020 р. Звертався до відповідача із заявами про виправлення записів, на що останній відмовився. Вважає, що цим порушені його трудові права, у зв'язку із неможливістю підтвердити свій стаж і кваліфікацію.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 серпня 2023 року у задоволенні позову про часткове скасування наказу про звільнення та внесення змін в трудову книжку - відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Мартищук Л.П. подав апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про зобов'язання приватного підприємця ОСОБА_2 внести зміни в трудову книжку в записі № 2 від 01.12.2020 року в частині назви посади, а саме, не водія, а машиніста автовишки та автогідропідіймача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, неправильно надав оцінку окремим доказам та його висновки суперечать фактам встановленим під час судового розгляду.
Зазначає, що суд безпідставно взяв до уваги заперечення відповідача, зокрема те, що у штатному розписі ПП ОСОБА_2 відсутня посада водія автовишки та автогідропідіймача, оскільки це свідчить лише про порушення вимог трудового законодавства в кадровій роботі підприємця. Відповідач сам підтвердив, що згідно декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про охорону праці від 16.02.2021 року, в ФОП ОСОБА_2 експлуатуються машини, устаткування, механізм підвищеної небезпеки, а саме, підйомник автомобільний гідравлічний телескопічний 209Т, 1994 року випуску.
Допитаний як свідок ОСОБА_3 показав, що коли він влаштувався на роботу в ФОП ОСОБА_2 , він вже працював там. Знає, що ОСОБА_4 працював на червоному Renault автопідйомнику, також на автомобілі MAN з маніпулятором та машиністом автовишки.
Вважає, що за наявності таких основних засобів та враховуючи вид діяльності підприємця, основну фактичну діяльність, яку здійснювали його працівники, посада в штатному розписі така як водій автовишки та автогідропідіймача повинна бути обов'язкова.
Вказує на те, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що позивач був водієм вантажних автомобілів, на яких встановлені - маніпулятор, автовишка та автогідропідіймач, тому керування цими автомобілями здійснює одна людина, та що на роботі в таких автомобілях не передбачено дві посади - водія та машиніста автогідропідіймача.
Щодо записів в трудовій книжці, які на думку відповідача відповідають змісту наказів про прийняття на роботу та звільнення, зазначає, що при прийомі на роботу він не писав заяву про прийняття його на роботу водієм, оскільки згідно домовленості наймався на посаду машиніста автовишки та автогідропідіймача, а щодо наказів про прийняття на роботу та звільнення з неї, відповідач не мав можливості вплинути на їхній зміст, оскільки при складанні не був з ними ознайомлений.
Відзив у визначений судом термін до суду апеляційної інстанції не надійшов.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Мартищук Л.П. підтримали вимоги апеляційної скарги, зіславшись на викладені у ній доводи.
Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Заводовська М.Л. в судовому засіданні апеляційної скарги не визнала, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, основний вид діяльності - 52.29 - інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.
Відповідно до посвідчення № НОМЕР_1 від 14 березня 2011 року, ОСОБА_1 закінчив Тернопільський обласний комунальний навчально-курсовий центр за професією машиніст автовишки автогідропідіймача та може допускатися до керування автовишки та автогідропідіймача.
Із записів в трудовій книжці позивача та наказів від 31.10.2016 № 1 та від 01.12.2020 (а.с. 4, 104, 112) видно, що позивач 01.11.2016 року був прийнятий на роботу на посаду водія на підставі наказу № 1к від 31.10.2016 та 01.12.2020 звільнений з посади водія згідно пункту 1 статті 36 КЗпП України, на підставі наказу № 3 від 01.12.2020.
Згідно декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про охорону праці від 16 лютого 2021 року, в ФОП ОСОБА_2 експлуатуються машини, устаткування, механізми підвищеної небезпеки, а саме підйомник автомобільний гідравлічний телескопічний 209Т, заводський №209Т0885, 1994 року випуску, ОСОБА_1 є однією із осіб, які відповідають за дотримання вимог законодавства з питань охорони праці та промислової безпеки.
З письмових пояснень відповідача вбачається, що основними обов'язками ОСОБА_1 було керування автомобілем автовишкою Renault Midlener, д.н.з. НОМЕР_2 , бортовою платформою з маніпулятором MAN8.150, д.н.з. НОМЕР_3 , бортовим малотонажем Mersedes-Benz 313 Sprinter.
ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду водія на підставі наказу від 31.10.2016 року № 1 з 01.11.2016.
Відповідно до наказу № 3 від 01.12.2020 р. ОСОБА_1 звільнений з посади водія на підставі п. 1 ст. 36 КзпП України за згодою сторін.
Відомості щодо переведення позивача на роботу машиніста автовишки та автогідропідйомника та що дана посада наявна в штатному розписі ФОП ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутні.
Вказані накази позивачем не оскаржувалися та є дійсними.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про внесення змін в трудову книжку, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав жодних переконливих доказів, що зазначення посад в його трудовій книжці “водій” порушило його законні права та інтереси.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Із змісту статті 43 Конституції України вбачається, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.
Згідно частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За змістом статті 24 КЗпП України (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з статті 48 КЗпП України (діяла на час виникнення спірних правовідносин) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до постанови КМ України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» при працевлаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб'єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
У відповідності до пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 6 частини першої статті 232 КЗпП України передбачено, що безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про оформлення трудових відносин у разі виконання ними роботи без укладення трудового договору та встановлення періоду такої роботи.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 в період з 01.11.2016 по 01.12.2020 працював у ФОП ОСОБА_2 на посаді водія, про що свідчать наказ № 1 від 31.10.2016 про прийняття на роботу на посаду водія, трудовий договір від 01.11.2016, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та повідомлення в територіальний орган Державної податкової фіскальної служби України, а також наказ № 3 про звільнення ОСОБА_1 з посади водія від 01.12.2020.
Позивачем не оспорені вказані накази.
Згідно з листом Управління Держпраці у Тернопільській області, в ході перевірки на звернення ОСОБА_1 від 07.11.2022 року встановлено, що записи у спірній трудовій книжці відповідають оригіналам наказів, виданих ФОП ОСОБА_2 .
У матеріалах справи відсутні відомості щодо переведення ОСОБА_1 на роботу машиніста автовишки та автогідропідйомника та не надано доказів, що така посада наявна в штатному розписі ФОП ОСОБА_2 .
Тому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для внесення змін в трудову книжку ОСОБА_1 в записі № 2 від 01.12.2020 в частині назви його посади, оскільки записи в трудовій книжці відповідають наказам про його прийом на роботу та звільнення.
Звертаючись до суду з позовом позивач стверджував, що він виконував роботу машиніста автовишки та автогідропідйомника.
Представник відповідача в судовому засіданні не заперечила, що позивач ОСОБА_1 керував транспортними засобами, зокрема, автовишкою Renault Midlener, д.н.з. НОМЕР_2 , бортовою платформою з маніпулятором MAN8.150, д.н.з. НОМЕР_3 , бортовим малотонажем Mersedes-Benz 313 Sprinter, в комплектації яких були автовишки, в тому числі виконував роботи автовишкою та автопідіймачами, які знаходяться на вказаних транспортних засобах.
Судом встановлено, що вид діяльності ФОП ОСОБА_2 , який зазначений в установчих документах відповідає фактичній діяльності, яку він здійснює, зокрема, відповідач ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, основний вид діяльності - КВЕД -2010, клас 52.29 включає: експедицію вантажів; організацію перевезень залізничним, автомобільним, водним або авіаційним транспортом; організацію групових або індивідуальних відправлень вантажів (у т.ч. вивіз і доставку вантажів, а також компонування партій); видачу й одержування транспортної документації та накладних; діяльність митних брокерів; діяльність суднових брокерів і агентів з фрахтування місць для авіаційних вантажних перевезень; посередництво з фрахту вантажного місця на судні або в літаку; вантажно-розвантажувальні роботи, наприклад, тимчасове пакування задля збереження вантажу під час транзитних перевезень, перепакування, вибірковий контроль та зважування вантажу тощо.
Тому не заслуговують на увагу доводи заявника, що його трудові обов'язки полягали лише у виконанні робіт машиніста автовишки та автогідропідйомника, оскільки ним здійснювалися і вантажні перевезення, як це було передбачено умовами трудового договору.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку із його безпідставністю.
Надуманими є доводи позивача, що відсутність посади водія автовишки та автогідропідіймача у штатному розписі ПП ОСОБА_2 свідчить про порушення вимог трудового законодавства в кадровій роботі підприємця, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, зокрема, з листа Управління Держпраці у Тернопільській області, в ході перевірки на звернення від 07.11.2022 року встановлено, що записи у спірній трудовій книжці відповідають оригіналам наказів, виданих ОСОБА_2 . Відповідно до наказу від 31.10.2016 року № 1 ОСОБА_1 було прийнято на посаду водія та 01.11.2016 року укладено трудовий договір, в якому також зазначено, що ОСОБА_1 прийнятий на роботу водієм.
Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції суду та не дають підстав вважати, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Cуд першої інстанції, вирішуючи спір, надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, вірно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права.
Апеляційний суд, переглядаючи справу виключно в межах доводів і вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України, не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду, яке є правильним та справедливим по суті.
У відповідності до частини 1 статті 141 ЦПК Україн, судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на позивача в межах понесених ним сум.
Керуючись ст .ст. 274, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
ПОСТАВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мартищук Людмила Петрівна, залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 серпня 2023 року залишити без змін.
Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на позивача в межах понесених ним сум.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 22 листопада 2023 року.
Головуючий Храпак Н.М.
Судді: Костів О.З.
Хома М.В.