Справа № 369/8850/23
Провадження № 2-а/369/138/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.11.2023 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І. О.,
при секретарі Цукарева К. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 369/8850/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції Київської області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції Київської області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що 05 червня 2023 року поліцейський відділу № 1 Бучанського РУП ст. сержант поліції Адаменко Я.О. виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серія БАБ №188782, якою до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн. за нібито вчинене позивачем адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 122 КУпАП, а саме, згідно постанови ОСОБА_1 нібито 05 червня 2023 року 0 17 год. 59 хв. керуючи ТЗ Mersedes-Benz CLK 320, H.3. НОМЕР_1 в селі Святопетрівське по вул. Центральна, 123в не виконав вимогу дорожнього знаку 5.5 «дорога з одностороннім рухом» та здійснив рух в протилежному напрямку,
чим порушив п.8.4г ПДР України. Позивач вказує, що жодним транспортним засобом він у вказаний в оскаржуваній постанові день, час та місці не керував. Твердження в постанові про керування транспортним засобом і тим більше з порушенням вимог знаку 5.5 «дорога з одностороннім рухом» є надуманим та бездоказовим та не ґрунтується взагалі на жодному доказі, що вбачається з додатків до постанови, де жоден доказ не додається до постанови. Нічого з написаного у постанові не ґрунтується на жодному доказі і є вигадкою чи припущенням автора постанови. Порядок розгляду справи, передбачений ст.ст. 279-280 КУпАП автором оскаржуваної постанови, не був дотриманий. Не було ані представлення особи, яка виносила постанову, ані роз'яснення прав позивача, ані забезпечення можливості заявити клопотання чи надати пояснення, не кажучи вже про те, що не було жодного дослідження доказів по причині їх відсутності. Поліцейській просто виписав постанову, показав де розписатися та вручив її копію, от і весь розгляд справи. У порушення ст.283 КУПАП та п.10 «Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції», затвердженої Наказом ВМС України №1376 від 06.11.2015 року в постанові не вказано повне найменування посадової особи автора постанови, адже, не вказано найменування органу поліції, до якого відноситься автор постанови, яким є ГУ НП в Київській області.
За таких обставин, позивач просить суд скасувати постанову поліцейського відділу № 1 Бучанського РУП ст. сержанта поліції Адаменка Ярослава Олексійовича серія БАБ №188782 від 05 червня 2023 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 червня 2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
В судове засідання позивач не з'явився, про дату час та місце слухання справи сповіщений належним чином, причини неявки суд не повідомив.
Відповідач про дату час та місце слухання справи сповіщений належним чином, свого представника в судове засідання не направив, причини неявки не повідомив, до суду від 27 жовтня 2023 року представником надано відзив, в якому він просив відмовити в задоволенні позову.
Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серія БАБ №188782, винесеною 05 червня 2023 року поліцейським відділу № 1 Бучанського РУП ст. сержант поліції Адаменком Я.О., до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП.
Згідно даної постанови 05 червня 2023 року о 17 год. 59 хв. ОСОБА_1 , керуючи ТЗ Mersedes-Benz CLK 320, H.З. НОМЕР_1 в селі Святопетрівське по вул. Центральна, 123в, не виконав вимогу дорожнього знаку 5.5 «дорога з одностороннім рухом» та здійснив рух в протилежному напрямку, чим порушив п.8.4г ПДР України.
Згідно з п. 8 «ґ» ПДР України, однією із груп дорожніх знаків, є інформаційно-вказівні знаки. Запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила.
Зокрема, дорожній знак 5.5 «дорога з одностороннім рухом» позначає дорогу або відокремлену проїзну частину, по якій рух транспортних засобів за всією шириною здійснюється лише в одному напрямку.
Дорожній знак 5.7.1 «виїзд на дорогу з одностороннім рухом» показує напрямок руху на перехрещуваній дорозі, на якій організовано односторонній рух. Рух транспортних засобів по цій дорозі дозволяється лише в напрямку, показаному стрілкою.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, законодавчо встановлено презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується.
Це означає, що повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Стаття 62 Конституції України встановлює, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто, зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Визначення доказів в справі про адміністративне правопорушення та їх перелік регламентований ст. 251 КУпАП, а саме: доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
В постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 560/751/17, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковою для врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, також звертається увага на те, що обов'язок доказування правомірності накладення адміністративного стягнення на позивача в даній категорій справ, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України покладений на відповідача, - суб'єкта владних повноважень.
Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до п. 1.9. ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
При цьому, графа оскаржуваної постанови: «до постанови додаються …» - працівником поліції не заповнена, що свідчить про відсутність будь-яких доказів, отриманих в порядку, визначеному чинним законодавством України, щодо вчинення водієм адміністративного правопорушення.
Оцінюючи оскаржувану постанову на предмет її обґрунтованості (п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України), суд приходить до висновку, що працівником поліції факт вчинення правопорушення, в якому звинувачено позивача, жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом.
Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 зазначив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Посилання на оскаржувану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення є помилковим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Отже, працівник поліції у своїй діяльності порушив принципи всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин, оскільки при розгляді справи було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано лише на одних даних сприйняття співробітників поліції, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, тобто, без застосування будь-яких інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини певної особи (показання свідків, відеофіксація тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а).
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
З іншого боку, рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
У порушення вимог ст. 77 КАС України відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин порушення позивачем Правил дорожнього руху. Копія позовної заяви та судова повістка були отримані відповідачем, однак, відзив на позовну заяву подано не було, жодних заперечень щодо суті позовних вимог не надійшло, доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення не надано.
Отже, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність прийнятого ним рішення про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності, оскільки воно зафіксоване лише у постанові серії БАБ №188782 від 05 червня 2023 року та не підтверджується жодними іншими доказами.
Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова прийнята без всебічного, повного і об'єктивного дослідження усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому суд, відповідно до п. 3 ст. 293 КУпАП, ст. 286 КАС, скасовує вказану постанову і закриває провадження у справі.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Складення самої постанови про адміністративне правопорушення не може бути належним та допустимим доказом вчинення особою правопорушення, інших письмових доказів стороною відповідача суду не надано.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 2, 5, 9, 72, 73, 77, 139, 205, 241, 242, 244, 246, 255, 268-272, 286, 297 КАС України, ст. 7, 33, ч. 1 ст.126, 245, 251, 252, 256, 258, 276, 280, 283, 288, 289, 293 КУпАП, суд -
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції Київської області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушеннязадовольнити.
Скасувати постанову поліцейського відділу № 1 Бучанського РУП ст. сержанта поліції Адаменка Ярослава Олексійовича серії БАБ №188782 від 05 червня 2023 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у вигляді штрафу у розмірі 340 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути з Головного управління Національної поліції Київської області, місце знаходження -вул. Володимирська, 15, м. Київ, ідентифікаційний номер 40108616, на користь ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя І. О. Фінагеєва