ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 380/11205/23 пров. № А/857/13676/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2023 року у справі № 380/11205/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Кухар Н.А. в м. Львові Львівської області 27.06.2023 року в порядку письмового провадження), -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової служби України (далі -ДПС України, відповідач) в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у відмові у наданні відповіді на запит;
- зобов'язати відповідача надати відповідь на інформаційний запит.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2023 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що у ДПС України відсутні накази про звільнення/відсторонення від виконання посадових обов'язків керівника Головного управління ДПС у Львівській області та його заступників у зв'язку з виявленими фактами корупції та врученням підозр у вчиненні кримінального правопорушення.
Позивач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просив таку залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що позивач засобами електронного зв'язку надіслав на електронну адресу ДПС України запит на отримання публічної інформації від 10.05.2023 (зареєстровано у відповідача 11.05.2023 року за вхідним номером № 712/зпі), в якому просив надати наступну інформацію:
- накази про звільнення/відсторонення від виконання посадових обов'язків керівника ГУ ДПС у Львівській області та його заступників, у зв'язку з виявленими фактами корупції та врученням підозр у вчиненні кримінального правопорушення;
- якщо будь-який з запитуваних документів відсутній, то так чітко і напишіть, що такий документ відсутній;
- якщо такий наказ містить персональні дані, надайте наказ без персональних даних, залишаючи у ньому Прізвище, ім'я особи та займану посаду.
У відповідь на вищевказаний запит на інформацію ДПС України листом від 16.05.2023 року № 835/зпі/99-00-11-02-01-10 повідомила позивачу наступне: «В ДПС відсутні накази про звільнення/відсторонення від виконання посадових обов'язків керівника ГУ ДПС у Львівській області та його заступників у зв'язку з виявленими фактами корупції та врученням підозр у вчиненні кримінального правопорушення. З огляду на зазначене та з врахуванням статті 22 Закону № 2939 повідомляємо про відмову в задоволенні Вашого запиту».
Вважаючи такі дії відповідача щодо ненадання інформації на запит протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.
Законодавче регулювання спірних правовідносин здійснюється відповідними нормами Конституції України, Законами України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI), Законом України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-ХІІ).
Частиною 2 статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно із преамбулою Закону № 2939-VI цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом та інформації, що становить суспільний інтерес.
В розумінні частини 1 статті 1 Закону № 2939-VІ публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Згідно частини першої статті 2 Закону № 2939-VI метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 6 Закону № 2657-ХІІ право на інформацію забезпечується створенням механізму реалізації права на інформацію.
Право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (пункт 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI).
Доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак (ст.4 Закону № 2939-VI).
Доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію (частина друга статті 5 Закону № 2939-VI).
Статтею 12 Закону № 2939-VІ визначено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 2939-VІ розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
За приписами частини першої статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов'язані: оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; вести облік запитів на інформацію; визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Порядок оформлення запитів на інформацію визначено статтею 19 Закону № 2939-VI.
Так, згідно частин першої-п'ятої названої законодавчої норми запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Письмовий запит подається в довільній формі.
Запит на інформацію має містити:
1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;
2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;
3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Відповідно до статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Аналізуючи наведені положення Закону № 2939-VI в контексті цього спору, суд апеляційної інстанції зауважує, що розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов'язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, створив та яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він (розпорядник) володіє.
Також системний аналіз норм Закону № 2939-VІ дає підстави для висновків, що визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовий, зафіксований на певному матеріальному носієві продукт, отриманий або створений суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 120/3930/19-а.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 2939-VІ розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Згідно з пунктом 3 частини 4 статті 22 Закону № 2939-VІ у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено мотивовану підставу відмови.
Таким чином, законодавством визначено виключний перелік підстав, за наявності яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту та передбачено обов'язкові реквізити такої відмови, зокрема, у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено мотивовану підставу відмови.
Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 826/12540/17, від 28 квітня 2020 року у справі № 820/4260/17, ві 27 серпня 2021 року у справі № 640/9835/20.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що інформаційний запит позивача відповідає необхідним вимогам, встановленим законодавством для таких запитів.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що, як слідує з матеріалів справи, ДПС України було порушено ряд дисциплінарних проваджень щодо керівництва ГУ ДПС у Львівській області, про що було висвітлено у ЗМІ. Позивач звернувся із запитом на отримання публічної інформації, а саме наказів, зазначаючи що в соціальних мережах та засобах масової інформації оприлюднено факти корупції виявлені у ГУ ДПС у Львівській області, а також зазначено про звільнення та відсторонення від виконання своїх обов'язків керівника ГУ ДПС у Львівській області та його заступників.
Відповідач, відмовляючи у наданні запитуваної інформації, послався на те, що накази про звільнення чи відсторонення від виконання посадових обов'язків керівництва ГУ ДПС у Львівській області у зв'язку з виявленими фактами корупції та врученням підозр у вчиненні кримінального правопорушення відсутні.
Суд зазначає, що відповідач, розглянув запит на отримання публічної інформації формально, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не надав належної оцінки зазначеним обставинам, чим порушив забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації, що є метою Закону № 2939-VI.
При цьому апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідач, відмовляючи у задоволенні інформаційного запиту позивача, не навів жодної із підстав для такої відмови, передбачених частиною першою статті 22 Закону № 2939-VI.
Так, зазначивши, що в нього відсутні накази про звільнення/відсторонення від виконання посадових обов'язків керівника ГУ ДПС у Львівській області та його заступників, у зв'язку з виявленими фактами корупції та врученням підозр у вчиненні кримінального правопорушення, відповідач одночасно повідомив про відмову позивачу в задоволенні інформаційного запиту.
Пунктом 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI відмова у запиті може бути пов'язана не тільки із відсутністю в розпорядженні відповідного розпорядника відповідної інформації, а і відсутності в нього обов'язку володіти такою інформацією.
Оскільки відповідач є відповідним розпорядником інформації, про яку запитував в інформаційному запиті позивач, у відповідача не було підстав для відмови у відповіді на запит, а він зобов'язаний був надати відповідну інформацію, а у випадку звільнення керівництва ГУ ДПС у Львівській області за інших підстав, ніж зазначені у запиті, повідомити про це позивача.
Таким чином, відмова в задоволенні запиту ОСОБА_1 на отримання публічної інформації є протиправною.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.
Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2023 року у справі № 380/11205/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар